¹ І повихо́дили всі Ізраїлеві сини, і була́ зібрана громада, як один чоловік, від Дану аж до Беер-Шеви, а ґілеадський край до Господа в Міцпу.

² І стали проводирі́ всього того народу, усі Ізраїлеві племе́на, на зборах Божого народу, — чотириста тисяч пішого люду, хто витягує меча.

³ І почули Веніяминові сини, що Ізраїлеві сини ввійшли до Міцпи. І сказали Ізраїлеві сини: „Скажіть, я́к сталося таке́ зло?“

⁴ І відповів той чоловік Левит, чоловік тієї замордо́ваної жінки, та й сказав: „До Ґів'и, що Веніяминова, увійшов я та наложниця моя, щоб ночувати.

⁵ І встали на мене госпо́дарі Ґів'и, і вночі оточили через мене той дім. Мене замишляли забити, а наложницю мою збезче́стили, — і померла вона.

⁶ І схопи́в я наложницю, і порізав її, та й послав її по всьому полі Ізраїлевого володі́ння, бо вони вчинили розпу́сту та гидо́ту серед Ізраїля.

⁷ Ось ви всі Ізраїлеві сини, — дайте собі тут слово та раду!“

⁸ І встав увесь народ, як оди́н муж, говорячи: „Не пі́демо ніхто до намету свого, і не за́йдемо ніхто до дому свого!

⁹ А тепер оце та річ, що зро́бимо Ґів'ї: підемо на неї за жеребко́м!

¹⁰ І ві́зьмемо десятеро людей на сотню, щодо всіх Ізраїлевих племен, і сотню на тисячу, і тисячу на десять тисяч, щоб узяли поживи для народу, щоб вони прийшли зробити Ґів'ї Веніямина, згідно з усією гидо́тою, що він зробив Ізраїлеві“.

¹¹ І був зі́браний кожен ізра́їльтянин до того міста ра́зом, як один чоловік.

¹² І послали Ізраїлеві племе́на людей по всіх Веніями́нових ро́дах, говорячи: „Що́ це за зло, що сталось між вами?

¹³ А тепер давайте тих людей, розпусних синів, що в Ґів'ї, — і ми повбиваємо їх, та й ви́губимо зло з Ізраїля“. Та не хотіли Веніяминові сини слухати голосу своїх братів, Ізраїлевих синів.

¹⁴ І Веніяминові сини були зі́брані з міст до Ґів'ї, щоб піти на війну з Ізраїлевими синами.

¹⁵ І Веніяминові сини з міст були перелі́чені того дня, — двадцять і шість тисяч чоловіка, що витягують меча, окрім ме́шканців Ґів'и, — із них були перелічені сім сотень вибраного чоловіка.

¹⁶ З усього того наро́ду було сім сотень вибраного чоловіка, із нечинною рукою прави́ці своєї, лівші, — кожен той кидав каменем із пращі на волос, і не схи́бував.

¹⁷ І були перелічені ізра́їльтяни, окрім Веніямина, — чотириста тисяч чоловіка, що витягують меча, кожен військо́вий.

¹⁸ І встали вони, і ввійшли до Бет-Елу, і питалися Бога, та й сказали Ізраїлеві сини: „Хто пі́де нам спе́реду на бій з Веніяминовими синами?“ І сказав Господь: „Юда спе́реду“.

¹⁹ І встали Ізраїлеві сини рано вра́нці, і таборува́ли при Ґів'ї.

²⁰ І вийшов Ізра́їльтянин на війну з Веніямином, і сточи́ли ізра́їльтяни з ними бій при Ґів'ї.

²¹ І вийшли Веніяминові сини з Ґів'и, та й повалили між Ізраїлем того дня двадцять і дві тисячі чоловіка на землю.

²² І зміцнився наро́д, Ізраїлеві мужі, і точили бій далі в тому місці, де точили бій першого дня.

²³ І ввійшли Ізраїлеві сини до Бет-Елу, та й плакали перед Господнім лицем аж до вечора. І питалися вони Господа, говорячи: „Чи далі піду́ я на бій з синами Веніямина, мого брата?“ І сказав Господь: „Ідіть на нього!“

²⁴ І прийшли Ізраїлеві сини до Веніяминових синів дня другого.

²⁵ А Веніямин вийшов із Ґів'ї другого дня навпроти них, та й повалив між Ізраїлевими синами на землю ще вісімнадцять тисяч чоловіка, — усі ті, що витягають меча.

²⁶ І прийшли всі Ізраїлеві сини та ввесь народ, і ввійшли до Бет-Елу, та й плакали, і сиділи там перед Господнім лицем, і по́стили того дня аж до вечора. І прине́сли вони цілопа́лення та мирні жертви перед Господнім лицем.

²⁷ І питалися Ізраїлеві сини Господа (а за тих днів ковче́г Божого заповіту був там.

²⁸ А Пінхас, син Елеазара, Ааронового сина, стояв тими днями перед Його лицем), говорячи: „Чи далі піду́ ще на бій з синами Веніямина, мого брата, чи спинюся?“ А Господь сказав: „Ідіть, бо взавтра Я дам його в твою руку“.

²⁹ І поставив Ізраїль за́сідку навколо Ґів'ї.

³⁰ І пішли Ізраїлеві сини на синів Веніяминових третього дня, і сточили бій проти Ґів'ї, як і раніш.

³¹ І вийшли Веніяминові сини навпроти народу, одірвалися від міста, і зачали класти трупи з народу, як раз-у-раз, на битих дорогах, що одна йде до Бет-Елу, а одна до Ґів'ї, у полі, — коло тридцяти чоловіка між Ізраїлем.

³² І сказали Веніяминові сини: „Биті вони перед нами, як перше!“ А Ізраїлеві сини сказали: „Утікаймо, — і віді́рвемо їх від міста на дороги“.

³³ І кожен муж Ізраїля повстав із свого місця, і сточили бій у Баал-Тамарі, а Ізраїлева за́сідка рушила з свого місця, з Мааре-Ґева.

³⁴ І прийшли перед Ґів'у десять тисяч чоловіка, ви́браного з усього Ізраїля, і бій став тяжки́й. А вони не знали, що суне на них те зло.

³⁵ І вдарив Господь Веніямина перед Ізраїлем, і Ізраїлеві сини повалили того дня між Веніямином двадцять і п'ять тисяч і сто чоловіка, — усі ті, що витягають меча.

³⁶ І побачили Веніяминові сини, що побиті вони, а ізра́їльтяни уступили місце Веніяминові, бо вірили за́сідці, яку поставили на Ґів'у.

³⁷ А за́сідка поспішилася, і напала на Ґів'у. І за́сідка вступилася, і побила все місто ві́стрям меча.

³⁸ А Ізра́їльтянин мав із за́сідкою умовленого знака, — щоб із міста підняла великий дим.

³⁹ І відступили ізраїльтяни в бою, а Веніямин зачав класти трупи в Ізраїлі, близько тридцятеро люда, бо казали вони: „Дійсно, справді побитий він перед нами, як за першого бою!“

⁴⁰ А з міста став підійматися стовп диму. І обернувся Веніямин позад себе, — аж ось усе місто піднялося димом до неба!

⁴¹ І обернувся Ізра́їльтянин, а Веніями́нівець перестра́шився, бо побачив, що досягло його те зло.

⁴² І обернулися вони перед Ізра́їльтянином до дороги на пустиню, та бій досягав його, а ті, що з міст, валили його в сере́дині його́.

⁴³ Вони оточили Веніямина, гнали його до Менухи, топтали його аж до Ґів'ї зо сходу сонця.

⁴⁴ Полягло тоді з Веніямина вісімнадцять тисяч чоловіка, — усе це люди хоробрі.

⁴⁵ І поверну́лися вони, і втікли в пустиню до Села-Ріммону. А ті побили поодиноких утікачів по дорогах, як дозби́рюється останній виноград, п'ять тисяч люда. І гналися за ними аж до Ґід'ому, і побили з нього дві тисячі люда.

⁴⁶ І було всіх, що впали того дня з Веніямина, двадцять і п'ять тисяч чоловіка, що витягають меча, — усе це люди хоробрі.

⁴⁷ І обернулися вони, і повтікали в пустиню до Села-Ріммону, — шістсот чоловіка. І сиділи вони в Села-Ріммоні чотири місяці.

⁴⁸ А ізра́їльтяни вернулися до Веніяминових синів, та й повбивали їх ві́стрям меча, — мужчин із міста, і худобу, і все зна́йдене. А всі міста, що знаходились по дорозі, пустили з огнем.

¹ І присягнув Ізра́їльтянин в Міцпі, говорячи: „Жоден із нас не дасть своєї дочки́ Веніяминові за жінку!“

² І посхо́дився народ до Бет-Елу, та й сидів там аж до вечора перед Божим лицем. І підне́сли вони го́лос свій, та й плакали плаче́м великим.

³ I сказали вони: „Чому, Господи, Боже Ізраїлів, сталося це між Ізраїлем, щоб сьогодні бракувало з Ізраїля одне пле́м'я?“

⁴ І сталося назавтра, і встав рано наро́д, та й збудували же́ртівника, і прине́сли цілопа́лення та мирні жертви.

⁵ І сказали Ізраїлеві сини: „Хто зо всіх Ізраїлевих племен не ввійшов до зборів до Господа? Бо та прися́га була велика на того, хто не прийшов до Господа, до Міцпи, говорячи: „Такий буде конче забитий“.

⁶ І жалували Ізраїлеві сини за Веніямином, своїм братом, та й сказали: „Сьогодні відру́бане з Ізраїля одне пле́м'я!

⁷ Що́ ми зробимо їм, позосталим, щодо жіно́к? А ми присягнули Господом, що не дамо їм із дочо́к наших за жіно́к“.

⁸ І сказали вони: „Яке́ одне́ з Ізраїлевих племен не прийшло́ до Господа до Міцпи?“ Аж ось ви́явилось, що з Явешу ґілеадського ніхто не прихо́див до табо́ру на збори.

⁹ І був переглянений народ, а оце — не було там нікого з ме́шканців Явешу ґілеадського!

¹⁰ І послала громада туди дванадцять тисяч чоловіка хоробрих людей, і наказали їм, говорячи: „Ідіть, і повбиваєте ме́шканців ґілеадського Явешу вістрям меча, — і жінок і дітей.

¹¹ А це та річ, що ви зробите: Кожного чоловіка та кожну жінку, що пізна́ла чолові́ка, зробите закляттям“.

¹² І знайшли вони з ме́шканців ґілеадського Явешу чотири сотні дівчат паннів, що не пізна́ли чолові́ка, і спровадили їх до табо́ру в Шіло́, що в ханаанському Кра́ї.

¹³ І послала вся та громада, а ті говорили до Веніяминових синів, що в Села-Ріммоні, та й кликнули їм: „Мир!“

¹⁴ І вернувся Веніямин того ча́су, і дали́ їм тих жінок, яких позоставили при житті, із жінок ґілеадського Явешу. Та не знайшли їм до́сить.

¹⁵ А народ той жалував за Веніямином, бо Господь зробив проло́ма в Ізраїлевих племенах.

¹⁶ І сказали старші́ громади: „Що́ ми зробимо позосталим щодо жінок? Бо вигублена жінка з Веніямина“.

¹⁷ І сказали вони: „Останки насліддя — для Веніямина, і не буде витерте пле́м'я з Ізраїля.

¹⁸ А ми не можемо дати їм жінок із наших дочо́к, бо Ізраїлеві сини присягли́, говорячи: „Прокля́тий, хто дає жінку Веніяминові!“

¹⁹ І сказали вони: „Ось буває рік-у-рік свято Господнє в Шіло́, що на північ від Бет-Елу, на схід сонця від дороги, що провадить з Бет-Елу до Сихему, і з пі́вдня від Левони“.

²⁰ І наказали вони Веніяминовим синам, говорячи: „Ідіть, і будете чатува́ти в виноградниках.

²¹ І побачите, аж ось до́чки Шіла́ вийдуть танцювати та́нці, то ви вийдете з виноградників, та й схо́пите собі кожен свою жінку з дочо́к Шіла́, і пі́дете в Веніяминів край.

²² І буде, коли їхні батьки або їхні брати при́йдуть до нас сваритися, то ми скажемо їм: Змилуйтеся над ними, бо не взяли́ ми для кожного з них жінку на війні, і ви не дали́ їм, тому цього ча́су ви винні“.

²³ І зробили так Веніяминові сини, і взяли жінок за числом своїм із тих, що танцювали, що їх вони викрали. І пішли вони, і вернулися до наді́лу свого, і побудували міста́, та й осілися в них.

²⁴ І порозхо́дилися звідти Ізраїлеві сини того ча́су кожен до племени свого та до роду свого, і пішли звідти кожен до спа́дку свого.

²⁵ Того ча́су не було царя в Ізраїлі, — кожен робив, що здавалося правдивим в його оча́х!

¹ І сталось, як молився Він у місці одно́му, і коли перестав, озвався до Нього один із Його у́чнів: „Господи, навчи нас молитися, як і Іван навчив своїх учнів.“

² Він же промовив до них: „Коли молитеся, говоріть: „Отче наш, що на небі! Нехай святиться Ім'я́ Твоє, нехай при́йде Царство Твоє, нехай бу́де воля Твоя, як на небі, так і на землі.

³ Хліба нашого щоденного дай нам на кожний день.

⁴ І прости нам наші гріхи́, бо й самі ми прощаємо кожному боржнико́ві нашому. І не введи нас у випробо́вування, але визволи нас від лукавого!“

⁶ бо прийшов із дороги до мене мій при́ятель, я ж не маю, що́ дати йому“.

⁷ А той із сере́дини в відповідь скаже: „Не роби мені кло́поту, — уже за́мкнені двері, і мої діти зо мною на ліжкові. Не можу я встати та дати тобі“.

⁸ Кажу вам: коли він не встане, і не дасть ради дружби йому, то за докуча́ння його він устане та й дасть йому, скільки той потребу́є.

⁹ І Я вам кажу́: просіть, — і буде вам да́но, шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять вам!

¹⁰ Бо кожен, хто просить — одержує, хто шукає — знахо́дить, а тому́, хто стукає — відчинять.

¹¹ І котри́й з вас, батьків, як син хліба проси́тиме, подасть йому каменя? Або, як проситиме риби, замість риби подасть йому га́дину?

¹² Або, як яйця́ він проситиме, дасть йому скорпіо́на?

¹³ Отож, коли ви, бувши злі, потра́пите добрі дари́ своїм дітям давати, — скільки ж більше Небесний Отець подасть Духа Святого всім тим, хто проситиме в Нього?“

¹⁵ А деякі з них гомоніли: „Виганяє Він де́монів силою Вельзеву́ла, князя де́монів“.

¹⁶ А інші, випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба.

¹⁷ Він же знав думки їхні, і промовив до них: „Кожне царство, само проти себе поді́лене, запусті́є, і дім на дім упаде́.

¹⁸ А коли й сатана́ поділився сам супроти себе, — як стоятиме царство його? А ви кажете, що Вельзеву́лом виго́ню Я демонів.

¹⁹ Коли ж Вельзеву́лом виго́ню Я демонів, то чим виганяють їх ваші сини? Тому вони стануть вам су́ддями.

²⁰ А коли пальцем Божим виго́ню Я де́монів, то справді прийшло до вас Боже Царство.

²¹ Коли сильний збройно свій двір стереже, то в безпе́ці маєток його.

²² Коли ж дужчий від нього його нападе́ й переможе, то всю збро́ю йому забере́, на яку покладався був той, і роздасть свою здо́бич.

²³ Хто не зо Мною, той проти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає!

²⁵ А як ве́рнеться він, то хату знахо́дить заме́тену й при́брану.

²⁶ Тоді він іде та й приводить сімох інших духів, лютіших за себе, — і входять вони та й живуть там. І буде останнє люди́ні тій гірше за перше!“

²⁸ А Він відказав: „Так. Блаженні ж і ті, хто слухає Божого Слова і його береже́!“