Ранкове читання:
Йов 35
1 І говорив Елі́гу та й сказав:
2 „Чи це полічив ти за право, як кажеш: „Моя праведність більша за Божу“?
3 Бо ти говорив: „Що́ поможе тобі? Яку ко́ристь із цього я матиму більшу, аніж від свойого гріха́?“
4 Я тобі відповім, а з тобою і ближнім твоїм.
5 Подивися на небо й побач, і на хмари споглянь, — вони вищі за тебе.
6 Як ти будеш грішити, що́ зробиш Йому? А стануть числе́нні провини твої, що́ ти вчиниш Йому?
7 Коли праведним станеш, що́ даси ти Йому? Або що́ Він ві́зьме з твоєї руки?
8 Для люди́ни, як ти, беззако́ння твоє, і для лю́дського сина твоя справедливість!
9 Від бе́злічі гно́блення стогнуть вони, кричать від твердо́го плеча багатьох.
10 Та не скаже ніхто: Де ж той Бог, що мене Він створив, що вночі дає співи,
11 що нас над худобу земну́ Він навчає, і над птаство небесне вчиняє нас мудрими?
12 Вони там кричать, але через бундю́чність злочинців Він відповіді не дає.
13 Тільки марно́ти не слухає Бог, і Всемогу́тній не бачить її.
14 Що ж тоді, коли кажеш: „Не бачив Його!“ Та є суд перед Ним, — і чекай ти його́!
15 А тепер, коли гнів Його не покарав, і не дуже пізнав про глупо́ту,
16 то нама́рно Йов уста свої відкриває та мно́жить слова́ без знання́“.
Йов 36
1 І далі Елігу казав:
2 „Почекай мені тро́хи, й тобі покажу́, бо ще́ є про Бога слова́.
3 Зачну́ виклада́ти я зда́лека, і Творце́ві своєму віддам справедливість.
4 Бо справді слова́ мої не неправдиві, — я з тобою безва́дний в знанні́.
5 Таж Бог си́льний, і не відкидає ніко́го, Він міцни́й в силі серця.
6 Не лишає безбожного Він при житті, але право для бідних дає.
7 Від праведного Він очей Своїх не відверта́є, але їх садо́вить з царями на троні наза́вжди, — і вони підвищаються.
8 А як тільки вони ланцюга́ми пов'я́зані, і тримаються в пу́тах біди́,
9 то Він їм представляє їх вчинок та їхні провини, що багато їх стало.
10 Відкриває Він ухо їх для осторо́ги, та вели́ть, щоб вернулися від беззако́ння.
11 Якщо тільки послу́хаються, та стануть служити Йому, покі́нчать вони свої дні у добрі, а ро́ки свої у приє́мнощах.
12 Коли ж не послухаються, то наскочать на ра́тище, і покі́нчать життя без знання́.
13 А злосерді кладуть гнів на себе, не кричать, коли в'яже Він їх.
14 У мо́лодості помирає душа їх, а їхня живая — поміж блудника́ми.
15 Він визволяє убогого з горя його, а в переслі́дуванні відкриває їм ухо.
16 Також і тебе Він би ви́бавив був із тісноти́ на широ́кість, що в ній нема у́тиску, а те, що на стіл твій поклалося б, повне то́вщу було б.
17 Та правом безбожного ти перепо́внений, право ж та суд підпира́ють люди́ну.
18 Отож лютість нехай не намо́вить тебе до плеска́ння в долоні, а о́куп великий нехай не заве́рне з дороги тебе.
19 Чи в біді допоможе твій зойк та всі змі́цнення сили?
20 Не квапся до ночі тієї, коли ви́рвані будуть народи із місця свого́.
21 Стережись, не звертайся до зла, яке за́мість біди ти обрав.
22 Отож, Бог найвищий у силі Своїй, — хто навчає, як Він?
23 Хто дорогу Його Йому вказувати бу́де? І хто скаже: „Ти кривду зробив?“
24 Пам'ятай, щоб звели́чувати Його вчинок, про якого виспівують люди,
25 що його бачить всяка люди́на, чоловік приглядається зда́лека.
26 Отож, Бог великий та недовідо́мий, і недосліди́ме число Його літ!
27 Бо стягає Він краплі води, і доще́м вони падають з хмари Його,
28 що хмари спускають його, і спада́ють дощем на багато людей.
29 Також хто зрозуміє розтя́гнення хмари, грім намету Його?
30 Отож, розтягає Він світло Своє над Собою і мо́рську глибі́нь закриває,
31 бо ними Він судить наро́ди, багато поживи дає.
32 Він тримає в руках Своїх бли́скавку, і керує її проти цілі.
33 Її гу́ркіт звіщає про неї, і при́хід її відчуває й худо́ба.
Йов 37
1 Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.
2 Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —
3 його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.
4 За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.
5 Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.
6 До снігу говорить Він: „Падай на землю!“ а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“
7 Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.
8 І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.
9 Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.
10 Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.
11 Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,
12 і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —
13 він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.
14 Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!
15 Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?
16 Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,
17 ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?
18 Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?
19 Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.
20 Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?
21 І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.
22 Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.
23 Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.
24 Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.
Вечірнє читання:
Дії 14
1 І трапилось, що в Іконі́ї вкупі ввійшли вони до синагоги юдейської, і промовили так, що бе́зліч юдеїв й огре́чених увірували.
2 Невірні ж юдеї підбу́рили та роз'ятри́ли душі поган на братів.
3 Та проте довгий час пробули́ вони там, промовляючи мужньо про Господа, що свідо́цтво давав слову благода́ті Своєї і робив, щоб знаме́на та чу́да чинились їхніми руками.
4 А в місті наро́д поділився, — і пристали одні до юдеїв, а інші тримались апо́столів.
5 Коли ж кинулися ті погани й юдеї з своїми старши́ми, щоб зневажити їх та камінням побити,
6 то, дізнавшись про це, вони повтікали до міст лікао́нських, до Лі́стри та Де́рвії, та в околиці їхні,
7 і Єва́нгелію там звіща́ли.
8 А в Лі́стрі сидів один чоловік, безвладний на ноги, що кривий був з утроби своєї матері, і ніко́ли ходити не міг.
9 Він слухав, як Павло́ говорив, який пильно на нього споглянув, і побачив, що має він віру вздоровленим бути,
10 то голосом гучни́м промовив: „Устань просто на ноги свої!“ А той скочив, і ходити почав.
11 А люди, побачивши, що́ Павло́ вчинив, підне́сли свій голос, говорячи по-лікао́нському: „Боги людям вподі́бнились, та до нас ось зійшли!“
12 І Варнаву вони звали Зе́всом, а Герме́сом Павла, бо він провід мав у слові.
13 А жрець Зе́вса, що святиня його перед містом була, припрова́див бики та вінки до воріт, та й з наро́дом прино́сити жертву хотів.
14 Та коли про це почули апо́столи Варнава й Павло, то роздерли одежі свої, та й кинулися між наро́д, кричачи
15 та говорячи: „Що́ це робите, люди? Таж і ми такі самі смерте́льні, подібні вам люди, і благовістимо́ вам, — від оцих ось марно́т наверну́тись до Бога Живого, що створив небо й землю, і море, і все, що в них є.
16 За минулих родів попустив Він усім народам, щоб ходили стежка́ми своїми,
17 але́ не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи́, та напо́внював їжею й радощами серця наші“.
18 І, говорячи це, зале́две спинили наро́д не приносити їм же́ртов.
19 А з Антіохі́ї та з Іконі́ї посхо́дились юдеї, і, підбуривши на́товп, камінням побили Павла, та й за місто геть виволікли, мавши думку, що вмер він.
20 Коли ж учні його оточили, то він устав, та й вернувся до міста. А наступного дня він відбув із Варнавою в Де́рвію.
21 І, як звістили Єва́нгелію тому містові, і учнів багато придбали, вони повернулися в Лі́стру, та в Іконі́ю, та в Антіохі́ю,
22 душі учнів зміцняючи, просячи перебувати в вірі, та навча́ючи, що через великі у́тиски треба нам вхо́дити у Боже Царство.
23 І рукопокла́ли їм пресві́терів по Церквах, і помолилися з по́стом та й їх передали Господе́ві, в Якого ввірували.
24 Як вони ж перейшли Пісіді́ю, прибули в Памфілі́ю;
25 і, звістивши Господнє Слово в Пергі́ї, вони в Атталі́ю ввійшли,
26 а звідти поплинули в Антіохі́ю, звідки були благода́ті Божій віддані на ді́ло, що його й закінчи́ли.
27 А прибувши та скликавши Церкву, вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними, і що відкрив двері віри поганам.
28 І перебува́ли вони немали́й час із учнями.