Ранкове читання:
2-а Самуїлова 7
1 І сталося, коли цар осів у своєму домі, а Госпо́дь дав йому відпочи́нути від усіх ворогів його навколо,
2 то цар сказав до пророка Ната́на: „Подивися, — я сиджу́ в ке́дровому домі, а Божий ковчег знахо́диться під заві́сою!“
3 І сказав Ната́н до царя: „Усе, що в серці твоїм, іди й зроби, бо Госпо́дь з тобою“.
4 І сталося тієї ночі, і було Господнє слово до Ната́на, кажучи:
5 „Іди й скажеш до раба Мого, до Давида: Так сказав Господь: Чи ти збудуєш Мені дім на Моє пробува́ння?
6 Бо Я не пробува́в у домі від дня ви́ведення Мого Ізраїлевих синів з Єгипту й аж до цього дня, але ходив у наметі та в шатрі.
7 Скрізь, де ходив Я поміж Ізраїлевими сина́ми, чи промовив Я хоч слово з яким із Ізраїлевих племе́н, якому наказав Я пасти́ наро́да Мого, Ізраїля, говорячи: Чому не збудува́ли ви Мені ке́дрового дому?
8 А тепер так скажеш Моєму рабові Давидові: Так сказав Господь Саваот: Я взяв тебе з пасови́ська, як ходив ти за отарою, щоб ти став володарем над народом Моїм, над Ізраїлем.
9 І був Я з тобою в усьому, де ти ходив, і ви́губив Я всіх ворогів твоїх з-перед тебе, і зробив тобі велике ім'я́, як ім'я́ великих на землі.
10 І встановив Я місце для наро́ду Мого, для Ізраїля, і він пробува́тиме на своєму місці, і не буде вже непоко́єний, і кривдники не будуть більше гноби́ти його, як перед тим.
11 А від того дня, як Я настанови́в суддів над народом Моїм, Ізраїлем, то Я дав тобі мир від усіх ворогів твоїх. І Господь об'являє тобі, що Господь побуду́є тобі дім.
12 Коли ви́повняться твої дні, і ти ляжеш із своїми батьками, то Я поста́влю по тобі насіння твоє, що вийде з утро́би твоєї, і зміцню́ його царство.
13 Він збуду́є дім для Йме́ння Мого́, а Я зміцню́ престо ла його царства навіки.
14 Я буду йому за Батька, а він буде Мені за сина. Коли він скри́вить дорогу свою, то Я покараю його лю́дською па́лицею та пора́зами лю́дських синів.
15 Та ми́лість Моя не відхилиться від нього, як відхилив Я її від Саула, якого Я відкинув перед Тобою.
16 І буде певним твій дім та царство твоє аж навіки перед тобою. Престол твій бу́де міцно стояти аж навіки!“
17 Як усі ці слова́, як усе це виді́ння, — так говорив Ната́н до Давида.
18 Тоді прийшов цар Давид, і сів перед Господнім лицем та й сказав: „Хто я, Господи Боже, і що́ мій дім, що Ти привів мене аж сюди?
19 Та й це ще було мале́ в оча́х Твоїх, Господи Боже, і Ти говорив також про Свого раба в будуччині. А це за зако́ном лю́дським, Господи Боже!
20 І що́ ще більше говори́тиме Давид Тобі? Та Ти знаєш Свого раба́, Господи Боже!
21 Ради сло́ва Свого та за серцем Своїм Ти зробив усю цю вели́чність, звіща́ючи це Своєму рабо́ві.
22 Тому Ти великий, Господи Боже, бо немає такого, як Ти, і немає Бога, окрім Тебе, згідно з усім, що ми чули своїми уши́ма.
23 А який є ще один люд на землі, як Твій народ, Ізраїль, щоб Бог приходив ви́купити його Собі за наро́д, і щоб установити йому Своє́ Йме́ння, — і щоб учинити вам цю вели́чність, — та страшні́ речі для Свого Кра́ю ради наро́ду Свого, якого ви́купив Собі з Єгипту, від людей та від богів його?
24 І Ти зміцни́в Собі народ Свій, Ізраїля, — Собі за наро́д аж навіки, і Ти, Господи, став для них за Бога.
25 А тепер, Господи Боже, затверди аж навіки те слово, що Ти говорив про Свого раба та про дім його, і вчини, як Ти говори́в!
26 Нехай буде великим Ім'я́ Твоє аж навіки, щоб говорити: Госпо́дь Савао́т — Бог над Ізраїлем! А дім Твого раба Давида буде міцно стояти перед лицем Твоїм!
27 Бо Ти, Го́споди Савао́те, Боже Ізра́їлів, об'яви́в Своєму рабові, говорячи: Збуду́ю тобі дім, тому́ раб Твій здобу́вся на відва́гу помолитися до Тебе цією молитвою!
28 А тепер, Господи Боже, Ти — Той Бог, а слова́ Твої будуть правдою, і Ти говорив Своєму рабові це добро.
29 А тепер зволь поблагослови́ти дім Свого раба, щоб був навіки перед лицем Твоїм, бо Ти, Господи Боже, говорив це, і від Твого благослове́ння буде поблагосло́влений навіки дім раба Твого!“
2-а Самуїлова 8
1 І сталося по то́му, і побив Давид филисти́млян, і поконав їх. І взяв Давид ке́рму вла́ди з руки́ филисти́млян.
2 І побив він Моава, і перемі́ряв їх шну́ром, поклав їх на зе́млю, — і відмі́ряв два шну́ри на побиття́, а повен шнур — на позоста́влення при житті. І стали моавитяни Давидовими рабами, які прино́сили йому дани́ну.
3 І побив Давид Гадад'езера, сина Рехова, царя Цови, коли той ішов був віднови́ти вла́ду свою при рі́чці Ефра́ті.
4 І здобу́в Давид від нього тисячу й сім сотень їздців та двадцять тисяч чоловіка пішого. А коням усіх тих колесни́ць Давид попідрі́зував жили, і позоста́вив із того сто колесни́ць.
5 І прийшов Ара́м дама́ський, щоб допомогти Гадад'езерові, цареві Цови, та Давид побив в Арамі двадцять і дві тисячі чоловіка.
6 І настанови́в Давид зало́ги в дама́ському Арамі, — і став Арам для Давида за рабів, що прино́сили данину йому, а Господь допомагав Давидові в усьому, де́ він ходив.
7 І забрав Давид золоті щити, що були в рабів Ґадад'езера, і приніс їх до Єрусалиму.
8 А з Бетаху та з Беротаю, міст Гадад'езерових, цар Давид узяв дуже багато міді.
9 А коли почув Тоі, цар Хамоту, що Давид побив усе ві́йсько Гадад'езера,
10 то Тоі послав свого сина Йора́ма до царя Давида, щоб повіта́ти його, та щоб поблагослови́ти його за те, що він за́вжди воював з Гадад'езером та побив його, бо Тоі воював проти Гадад'езера. А в руці його були́ речі золоті, і речі срібні, і речі мідяні.
11 Тако́ж їх присвятив цар Давид Господеві ра́зом зо сріблом та золотом, що він присвятив був із за́браного в усіх наро́дів, яких він здобув:
12 з Араму, і з Моаву, і з синів Аммона, і з филисти́млян, і з Амали́ка, і зо здо́бичі Гадад'езера, сина Рехова, царя Цови.
13 І здобу́в Давид собі ім'я́, коли він вернувся з побиття́ вісімнадцяти тисяч Араму в Беґе-Мелах.
14 І він поста́вив зало́ги в Едо́мі, — в усьому Едомі поставив зало́ги. І став увесь Едом за рабів для Давида. І допомагав Господь Давидові в усьому, де́ він ходив.
15 І царював Давид над усім Ізраїлем, і чинив Давид суд та справедливість для всього наро́ду свого.
16 А Йоав, син Церуї, був над ві́йськом, а Йосафа́т, син Ахілудів, був канцлером.
17 А Садо́к, син Ахітува, та Ахімелех, син Евіятара, були священики, Серая був писарем.
18 А Беная, син Єгояди, був над Керетянином та над Пелетянином. А Давидові сини були нача́льниками царсько́го дво́ру.
2-а Самуїлова 9
1 І сказав Давид: „Чи є ще хто, хто позостався з Саулового дому? Я зроблю́ йому ласку ради Йоната́на“.
2 А при Сауловім домі був раб, а ім'я́ йому — Ціва. І покликали його до Давида, а цар сказав йому: „Чи ти Ціва?“ А той відказав: „Раб твій!“
3 І сказав цар: „Чи нема вже кого з Саулового дому, щоб я зробив йому Божу ласку?“. І сказав Ціва до царя: „Є ще син Йонатанів, кривий на но́ги“.
4 І сказав йому цар: „Де він?“ А Ціва відказав цареві: „Ось він у домі Махіра, Амміїлового сина, в Ло-Деварі.“
5 І цар Давид послав, і взяв його з дому Махіра, Амміїлового сина, із Ло-Девару.
6 І прийшов Мефівошет, син Йонатана, Саулового сина, до Давида, і впав на обличчя своє й поклонився. І Давид сказав: „Мефіво́шете!“ А той відказав: „Ось твій раб!“
7 І сказав йому Давид: „Не бійся, бо справді зроблю́ тобі ласку ради батька твого Йоната́на, і зверну́ тобі все поле твого батька Саула. А ти будеш за́вжди їсти хліб при моєму столі“.
8 А той уклонився й сказав: „Що́ твій раб, що ти звернувся до такого мертвого пса, як я?“
9 А цар кликнув до Ціви, Саулового слуги́, і до нього сказав: „Усе, що було́ Саулове та всього його дому, я дав синові твого пана.
10 І бу́деш працювати йому на землі ти й сини твої та раби твої. І будеш прино́сити з урожаю, і буде хліб для сина твого пана, і він буде його їсти. А Мефіво́шет, син пана твого, буде за́вжди їсти хліб при моєму столі́“. А Ціва мав п'ятнадцять синів та двадцять рабів.
11 І сказав Ціва до царя: „Усе, як накаже мій пан цар своєму рабові, так зробить твій раб“. „А Мефіво́шет — сказав цар — буде їсти при моєму столі́, як один із царськи́х синів“.
12 А Мефівошет мав малого сина, а ім'я́ йому — Міха. І всі, хто ме́шкав у домі Ціви, були раби для Мефівошета.
13 А Мефіво́шет сидів в Єрусалимі, бо він за́вжди їв при царсько́му столі́. І він був криви́й на оби́дві свої ноги́.
Вечірнє читання:
Від Луки 18
18 І запитався Його один і́з нача́льникі́в, говорячи: „Учителю Добрий, що робити мені, щоб вспадкува́ти вічне життя?“
19 Ісус же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, — тільки Сам Бог!
20 Знаєш заповіді: „Не чини пере́любу, не вбивай, не кради́, не свідку́й неправдиво, шануй свого батька та матір“.
21 А він відказав: „Усе́ це я виконав від юна́цтва свого́!“
22 Як почув це Ісус, то промовив до нього: Одно́го тобі ще бракує: Розпро́дай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, — і матимеш скарб свій на небі. Вертайся тоді, та й іди вслід за Мною!“
23 А він, коли почув це, то засумував, бо був ве́льми багатий.
24 Як побачив Ісус, що той засумував, то промовив: „Як тяжко багатим увійти в Царство Боже!
25 Бо верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти“.
26 Ті ж, що чули, спитали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“
27 А Він відповів: „Неможливе лю́дям — можливе для Бога!“
28 І промовив Петро: „От усе ми покинули, — та й пішли за Тобою слідо́м“.
29 А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам: Немає такого, щоб покинув свій дім, або дружи́ну, чи братів, чи батьків, чи дітей ради Божого Царства,
30 і не одержав би значно більш цього́ ча́су, а в віці наступнім — життя вічне“.
31 І, взявши Дванадцятьо́х, промовив до них: „Оце в Єрусалим ми йдемо́, і все здійсни́ться, що́ писали Пророки про Лю́дського Сина.
32 Бо Він ви́даний буде поганам, і буде осмі́яний, і покривджений, і опльо́ваний.
33 і, збичува́вши, уб'ють Його, — але третього дня Він воскресне!“
34 Та з цього нічо́го вони не збагну́ли, і ця річ перед ними закрита була́, і ска́заного вони не розуміли.
35 І сталось, як Він наближа́вся був до Єрихо́ну, один невидю́щий сидів при дорозі й просив.
36 А коли він прочув, що проходить наро́д, то спитався: „Що́ це таке?“
37 А йому відказали, що проходить Ісус Назаряни́н.
38 І став він кричати й казати: „Ісусе, Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“
39 А ті, що попе́реду йшли, сварились на нього, щоб він замо́вк, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“
40 І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той набли́зивсь до Нього, то Він запитався його:
41 „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“ А той відповів: „Господи, — нехай стану видю́щим!“
42 Ісус же до нього сказав. „Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!“
43 І зараз видю́щим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали́ хвалу Богові.