Ранкове читання:
Йов 7
1 Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“ І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
9 Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить,
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
Йов 8
1 І заговорив шух'я́нин Білда́д та й сказав:
2 „Аж доки ти бу́деш таке тереве́нити? І доки слова́ твоїх уст будуть вітром бурхли́вим?
3 Чи Бог скри́влює суд, і хіба Всемогу́тній викри́влює правду?
4 Якщо твої діти згріши́ли Йому, то Він їх віддав в руку їх беззако́ння!
5 Якщо ти зверта́тися будеш до Бога, і бу́деш блага́ти Всемогу́тнього,
6 якщо чистий ти та безневи́нний, — то тепер Він тобі Свою милість пробу́дить, і напо́внить оселю твою справедли́вістю,
7 і хоч твій поча́ток нужде́нний, але́ твій кінець буде ве́льми великий!
8 Поспитай в покоління давні́шого, і міцно збагни́ батьків їхніх, —
9 бо ми ж учора́шні, й нічо́го не знаєм, бо тінь — наші дні на землі, —
10 отож вони на́вчать тебе, тобі скажуть, і з серця свойо́го слова́ подаду́ть:
11 Чи папі́рус росте без болота? Чи росте очере́т без води?
12 Він іще в доспіва́нні своїм, не зривається, але сохне раніш за всіля́ку траву:
13 отакі то доро́ги всіх тих, хто забува́є про Бога! І згине надія безбожного,
14 бо його споді́вання — як те павути́ння, і як дім павукі́в — його певність
15 На свій дім опира́ється, та не встоїть, тримається міцно за ньо́го, — й не вде́ржиться він.
16 Він зеленіє на сонці, й галу́зки його випина́ються понад садка́ його, —
17 на купі каміння сплело́ся коріння його, воно між камі́ння вросло́:
18 Якщо вирвуть його з його місця, то зречеться його́: тебе я не бачило!
19 Така радість дороги його, а з по́роху інші ростуть.
20 Тож невинного Бог не цурається, і не буде тримати за ру́ку злочи́нців,
21 аж напо́внить уста́ твої сміхом, а губи твої — криком радости...
22 Твої ненави́сники в сором зодя́гнуться, і намету безбожних не буде!“
Йов 9
1 А Йов відповів та й сказав:
2 Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
3 Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
4 Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
5 Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
6 Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
7 Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
8 Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
9 Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
10 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
11 Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
12 Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
13 Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
14 що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
15 я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
16 Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
17 Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
18 Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
19 Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
20 Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
21 Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
22 Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
23 Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
24 У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
25 А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
26 промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
27 Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
28 то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
29 Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
30 Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
31 то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
32 Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
33 поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
34 Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
35 тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
Вечірнє читання:
Дії 7
44 У наших отців на пустині була скинія свідо́цтва, як Той ізвелів, Хто Мойсею казав, щоб зробив її за зразком, якого він бачив.
45 Її наші отці й узяли, і вне́сли з Ісусом у землю наро́дів, яких вигнав Бог з-перед обличчя наших отців, аж до ча́су Давида.
46 Він у Бога знайшов благода́ть, і просив, щоб оселю знайти для Бога Якова.
47 І Соломон збудував Йому дім.
48 Але не в рукотворнім Всевишній живе, як говорить пророк:
49 „Мені небо — престол, а земля — то підніжок ногам Моїм! Який Мені дім ви збудуєте, — говорить Господь, — або місце яке для Мого відпочинку?
50 Хіба не рука Моя все́ це створила?“
51 О ви, твердошиї, люди серця й вух необрізаних! Ви за́вжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, так і ви!
52 Котро́го з пророків батьки ваші не переслідували? Вони ж тих повбивали, хто звіщав прихід Праведного, Якому тепер ви сталися зрадниками та убійниками,
53 ви, що Зако́на оде́ржали через зарядження Анголів, та не зберігали його!“
54 Як зачули ж оце, вони запали́лися гнівом у серцях своїх, і скрегота́ли зубами на нього.
55 А Степан, повний Духа Святого, на небо споглянув, — і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв,
56 і промовив: „Ось я бачу відчи́нене небо, і Сина Лю́дського, що по Божій правиці стоїть!“
57 Та вони гучни́м голосом стали кричати та ву́ха собі затуляти, та й кинулися однодушно на нього!...
58 І за місто вони його ви́вели, і зачали́ побивати камінням його. А свідки плащі свої склали в ногах юнака́, який звався Са́влом.
59 І побивали камінням Степа́на, що молився й казав: „Господи Ісусе, — прийми духа мого!“
60 Упавши ж навко́лішки, скрикнув голосом гучни́м: „Не залічи́ їм, о Господи, цього гріха́!“ І, промовивши це, він спочив.