¹ І поприхо́дили люди Кір'ят-Єаріму, та й підняли́ Господнього ковчега, і вне́сли його до Авінадавого дому на узгір'ї в Ґів'ї, а сина його Елеазара посвятили стерегти́ Господнього ковчега.

² І сталося, від дня, коли ковчег полишився у Кір'ят-Єарімі, минуло багато ча́су, а було його двадцять літ. А ввесь Ізраїлів дім плакав за Господом.

³ І сказав Самуїл до всього Ізраїлевого дому, говорячи: „Якщо ви ці́лим вашим серцем верта́єтеся до Господа, повикидайте з-поміж себе чужих богів та Аста́рт, і міцно прихиліть свої серця до Господа, і служіть Самому Йому, — і Він спасе́ вас із руки филисти́млян“.

⁴ І повикидали Ізраїлеві сини Ваа́лів та Аста́рт, та й служили Господе́ві, Самому Йому.

⁵ І сказав Самуїл: „Зберіть усього Ізраїля до Міцпи́, а я буду молитися за вас до Господа!“

⁶ І зібралися до Міцпи́, і че́рпали воду та лили перед Господнім лицем, і по́стили того дня, та й казали там: „Ми згрішили перед Господом!“ І судив Самуїл Ізраїлевих синів у Міцпі́.

⁷ І почули филисти́мляни, що Ізраїлеві сини зібралися до Міцпи́, — і підняли́ся филистимські володарі на Ізраїля. І почули про це Ізраїлеві сини, та й злякалися филисти́млян.

⁸ І сказали Ізраїлеві сини до Самуїла: „Не переставай кли́кати за нас до Господа, нашого Бога, і нехай Він спасе́ нас від руки филисти́млян“.

⁹ І взяв Самуїл одне моло́чне ягня́, і приніс його повним цілопа́ленням для Господа. І кли́кав Самуїл до Господа за Ізраїля, а Господь відповів йому.

¹⁰ І прино́сив Самуїл цілопа́лення, а филисти́мляни приступи́ли до бо́ю проти Ізраїля. І загримів Госпо́дь того дня сильним громом на филисти́млян, та й привів їх у замі́шання, — і були́ вони побиті перед Ізраїлем.

¹¹ І повихо́дили Ізраїлеві люди з Міцпи́, та й гнали филисти́млян, і били їх аж під Бет-Кар.

¹² І взяв Самуїл одного ка́меня, і поклав між Міцпою та між Шенам, та й назвав ім'я́ йому: Евен-Єзер. І він сказав: „Аж доти допоміг нам Господь“.

¹³ І були филистимляни перемо́жені, і далі вже не вхо́дили в Ізраїлеві границі. І була Господня рука на филисти́млянах за всі дні Самуїлові.

¹⁴ І вернулися до Ізраїля ті міста́, що филисти́мляни забрали були́ від Ізраїля, від Екро́ну й аж до Ґа́ту, а їхню границю Ізраїль урятував від руки филисти́млян. І був мир між Ізраїлем та між Аморе́янином.

¹⁵ І судив Самуїл Ізраїля всі дні життя свого.

¹⁶ І ходив він рік-річно, і обходив Бет-Ел, і Ґілґал, і Міцпу́, — і судив Ізраїля по всіх тих місця́х.

¹⁷ І вертався до Рами́, бо там був дім його, і там судив Ізраїля. І він збудував там же́ртівника для Господа.

¹ І сталося, як Самуїл поста́рівся, то поставив синів своїх за су́ддів для Ізраїля.

² І було ім'я́ перворі́дного сина його Йоїл, а ім'я́ другого його — Авійя, судді в Беер-Шеві.

³ А сини його не йшли його дорогою, — і вхиля́лись до зи́ску, і брали пі́дкупа, і ламали Зако́на.

⁴ І зібралися всі Ізраїлеві старші́, і прийшли до Самуїла до Рами́,

⁵ та й сказали до нього: „Ось ти поста́рівся, а сини твої не йдуть доро́гами твоїми. Тепер настанови́ нам царя́, щоб судив нас, як у всіх наро́дів“.

⁶ І була та річ зла в Самуїлових оча́х, як вони сказали: „Настанови́ нам царя́, щоб судив нас“. І молився Самуїл до Господа.

⁷ І сказав Господь до Самуїла: „Послухай голосу того наро́ду щодо всього, про що́ він сказав тобі, бо не тобою вони пого́рдували, але Мною пого́рдували, щоб Я не царюва́в над ними.

⁸ Як усі ті діла́, що вони чинили від дня, коли Я вивів їх з Єгипту, і́ аж до цього дня, і як вони ки́дали Мене й служили іншим бога́м, так вони чинять і тобі.

⁹ А тепер послухай їхнього голосу, тільки конче остереже́ш їх, і розповіси їм пра́во того царя, що буде царюва́ти над ними“.

¹⁰ І переказав Самуїл всі Господні слова́ до наро́ду, що жадав від нього царя,

¹¹ і сказав: „Оце буде пра́во царя, що царюва́тиме над вами: він ві́зьме синів ваших і поставить собі в колесни́ці свої та серед їздців своїх, і вони бу́дуть бігати перед колесни́цею його́;

¹² і щоб поставити собі тисячників та п'ятдесятників, і щоб орати о́рку його, і щоб жати жни́во його, і щоб робити збро́ю військо́ву його та колесни́чні прила́ддя його.

¹³ А дочо́к ваших забере за мирова́рниць, і за куха́рок, і за пе́карок.

¹⁴ І він позабирає поля ваші, і виноградники ваші, та кращі ваші оли́вки, — і пороздає своїм слу́гам.

¹⁵ А з вашого по́сіву та з ваших виноградників братиме десятину, і даватиме своїм е́внухам та своїм слу́гам.

¹⁶ І він забере рабів ваших, і ваших невільниць, і найліпших ваших юнакі́в, і ваших ослів, — і буде вживати їх на роботу свою.

¹⁷ Він братиме десятину з вашої ота́ри, а ви станете йому за рабів.

¹⁸ І ви будете кли́кати того дня проти вашого царя́, якого собі ви́брали, — та не відпові́сть вам Господь того дня!“

¹⁹ Та наро́д відмо́вився слухати Самуїлового голосу, та й сказав: „Ні, — нехай тільки цар буде над нами!

²⁰ І бу́демо ми, як усі люди, і буде нас судити наш цар. І він ходи́тиме перед нами, і прова́дитиме наші ві́йни“.

²¹ І вислухав Самуїл усі слова́ наро́ду, і переказав їх го́лосно Господе́ві.

²² А Господь сказав до Самуїла: „Послу́хайся їхнього голосу, і постав їм царя́!“ І сказав Самуїл до Ізраїлевих людей: „Ідіть кожен до міста свого!“

¹ І був чоловік із Веніями́нового племени, а ім'я́ йому Кіш, син Авіїла, сина Церорового, сина Бехоратового, сина Афіяхового, веніями́нівець, люди́на заможна.

² І був у нього син, а ім'я́ йому Сау́л, молодий та гарний. І з Ізраїлевих синів не було ніко́го вродливі́шого за нього, — цілою головою він був вищий від кожного з усього наро́ду.

³ І пропа́ли були Кі́шові, Сау́ловому ба́тькові, осли́ці. І сказав Кіш до свого сина Саула: „Візьми з собою одно́го із слуг, і встань, — іди, пошукай ослиці!“

⁴ І він перейшов Єфре́мові го́ри, і перейшов край Шаліша, — та не знайшли. І перейшли вони край Шеаліму, — та нема. І перейшов він край Веніяминів, та не знайшли.

⁵ Увійшли вони до кра́ю Цуф, і Саул сказав до свого слуги, що з ним: „Давай верні́мося, щоб не занеха́в ба́тько осли́ць, та не став жури́тися за нами!“

⁶ А той відказав йому: „Ось у цьому місті є чоловік Божий, а той чоловік шанований. Усе, що він говорить, конче спра́вджується. Тепер сході́мо туди, — може він покаже нам нашу дорогу, що нею ми пішли б“.

⁷ І сказав Саул до свого слуги: „Ось ми пі́демо, — та що́ ми принесе́мо цьому чоловікові? Бо хліб вийшов із наших торб, а подару́нка нема, щоб прине́сти Божому чоловікові. Що́ ми маємо?“

⁸ А той слуга далі відповідав Саулові та й сказав: „Ось у руці моїй знахо́диться чверть ше́кля срібла, і я дам Божому чоловікові, а він розповість нам про нашу дорогу“.

⁹ Колись в Ізраїлі, коли хто ходив пита́тися Бога, то так говорив: „Давайте пі́демо до прови́дця“. Бо що сьогодні „проро́к“, колись звалося „прови́дець“.

¹⁰ І сказав Саул до свого слуги: „Добре твоє слово. Давай пі́демо!“ І пішли вони до того міста, де був чоловік Божий.

¹¹ Коли вони підіймалися по узбі́ччях до міста, то знайшли дівчат, що вийшли були набрати води. І сказали вони до них: „Чи є тут прови́дець?“

¹² А ті відповіли́ їм та й сказали: „Є, — ось перед тобою! Поспіши тепер, бо сьогодні він прийшов до міста, — бо сьогодні в наро́да жертва на па́гірку.

¹³ Як уві́йдете до міста, так зна́йдете його, поки він не вийде на па́гірок їсти, — бо народ не їсть аж до його прихо́ду, бо він благословляє жертву, потім їдять покли́кані. А тепер увійдіть, бо зараз ви зна́йдете його“.

¹⁴ І підняли́ся вони до міста. Як вони вхо́дили до сере́дини того міста, аж ось Самуїл виходить навпро́ти них, щоб іти на па́гірок.

¹⁵ А Господь, за день перед Сауловим прихо́дом, виявив був Самуїлові, говорячи:

¹⁶ „Цього ча́су взавтра пошлю до тебе чоловіка з Веніями́нового кра́ю, і ти пома́жеш його на володаря над Моїм Ізраїлевим народом, і він спасе наро́д Мій від руки филисти́млян. Я бо зглянувся на народ Мій, бо голосі́ння його дійшло́ до Мене!“

¹⁷ А коли Самуїл побачив Сау́ла, то Господь сказав йому: „Оце той чоловік, що Я казав тобі, — він володі́тиме наро́дом Моїм“.

¹⁸ І підійшов Сау́л до Самуїла в сере́дині брами та й сказав: „Скажи мені, де́ тут дім прови́дця?“

¹⁹ І відповів Самуїл Саулові та й сказав: „Я той прови́дець. Вийди перед мене на па́гірок, і ви бу́дете їсти зо мною сьогодні. А рано я відпущу́ тебе, і про все, що в серці твоїм, я розпові́м тобі.

²⁰ А щодо осли́ць, що пропа́ли тобі, — сьогодні вже три дні, — не журися за них, бо знайшлися вони. Та для кого все пожада́не в Ізраїлі? Хіба ж не для те́бе та для всього дому батька твого?“

²¹ І відповів Саул та й сказав: „Чи ж я не веніями́нівець, із найменших Ізраїлевих племен? А рід мій найменший з усіх родів Веніями́нового пле́мени. І чого ти говориш мені отаке слово?“

²² І взяв Самуїл Саула та слугу його, і ввів їх до кімна́ти, і дав їм місце на чолі́ покли́каних, а тих було близько тридцяти́ чоловіка.

²³ І сказав Самуїл до ку́харя: „Дай же ту ча́стку, що дав я тобі, що про неї я сказав тобі: Відклади її в себе!“

²⁴ І подав ку́хар стегно́ та те, що на ньому, і поклав перед Саулом. А Самуїл сказав: „Оце позоста́влене! Поклади перед собою та їж, бо воно схо́ване для тебе на умо́влений час, коли я сказав: Покликав я наро́д“. І Саул їв із Самуїлом того дня.

²⁵ І зійшли вони з па́гірка до міста, і він розмовляв із Саулом на даху́ свого дому.

²⁶ І повставали вони рано вранці. І сталося, як зійшла́ ра́ння зоря́, то Самуїл кликнув до Саула на дах, говорячи: „Уставай же, і я відпущу́ тебе!“ І встав Саул, і вони вийшли обо́є, він та Саул, на вулицю.

²⁷ Коли вони підхо́дили на край міста, то Самуїл сказав до Саула: „Скажи тому слузі, і нехай він іде перед нами“. І той пішов. „А ти зараз спини́ся, — я оголошу́ тобі Боже слово!“

¹ Того ча́су прийшли були дехто, та й розповіли́ Йому про галіле́ян, що їхню кров Пила́т змішав був із їхніми жертвами.

² Ісус же сказав їм у відповідь: „Чи ви ду́маєте, що оці галіле́яни, що так постраждали, грішніші були від усіх галіле́ян?

³ Ні, кажу́ вам; та коли не покаєтеся, то загинете всі так!

⁴ Або ті вісімнадцять, що ба́шта на них завалилась була́ в Сілоа́мі й побила їх, — чи ду́маєте, що ті винні були більш за всіх, що в Єрусалимі живуть?

⁵ Ні, кажу вам; та коли не покаєтеся, то загинете всі так!“

⁷ І сказав винаре́ві: „Оце́ третій рік, відко́ли прихо́джу шукати плоду на цім фіґовім дереві, але не знахо́джу; зрубай його, — нащо й землю марну́є воно?“

⁸ А той йому в відповідь каже: „Позостав його, пане, і на цей рік, аж поки його обкопа́ю довко́ла, і обкладу його гноєм, —

⁹ чи року наступного пло́ду не вродить воно. Коли ж ні, то зрубаєш його“.

¹¹ І ось там була́ одна жінка, що вісімнадцять ро́ків мала духа не́мочі, і була скорчена, і не могла ніяк ви́простатись.

¹² А Ісус, як побачив її, то покликав до Себе. І сказав їй: „Жінко, — звільнена ти від неду́ги своєї“.

¹³ І Він руки на неї поклав, — і вона зараз ви́просталась, — і стала сла́вити Бога!

¹⁴ Озвався ж старши́й синагоги, обу́рений, що Ісус уздоро́вив у суботу, і сказав до наро́ду: „Є шість день, коли працювати належить, — приходьте тоді та вздоро́влюйтеся, а не дня суботнього“.

¹⁵ А Госпо́дь відповів і промовив до нього: „Лицеміре, — хіба́ ж не відв'язує кожен із вас у суботу свого́ вола чи осла від я́сел, і не веде напоїти?

¹⁶ Чи ж цю дочку́ Авраамову, яку сатана був зв'язав вісімнадцять ось ро́ків, не належить звільни́ти її суботнього дня від цих пут?“

¹⁷ А як Він говорив це, — засоро́милися всі Його супротивники. І тішився ввесь наро́д всіма славними вчинками, які Він чинив!

¹⁹ Подібне воно до гірчи́чного зе́рна, що взяв чоловік і посіяв його в своїм са́ді. І воно виросло, і деревом стало, і „ку́блилось птаство небесне на ві́ттях його“.

²⁰ І зно́ву сказав Він: „Із чим порівняю Я Боже Царство?

²¹ Подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірки муки, аж поки все вки́сне“.