¹ І Мойсей сказав Ізраїлевим синам усе так, як Господь наказав Мойсеєві.

² І Промовляв Мойсей до голів племе́н Ізраїлевих синів, говорячи: „Оце та річ, що Господь наказав:

³ Коли хто складає обі́тницю для Господа або присягне́ прися́гу заректи́ заро́ка на душу свою, хай той не порушить свого слова, — нехай зробить усе, як вийшло було з його уст.

⁴ А жінка, коли складає обітницю для Господа, і зарече́ заро́ка в домі свого батька в своїй мо́лодості,

⁵ і почує її батько обітницю її та заро́ка, що зарекла́ на свою душу, та буде мовчати їй ба́тько її, то будуть важні всі обі́тниці її, і буде важний кожен зарі́к її, що вона зарекла́ на ду́шу свою́.

⁶ А якщо батько її заборонить їй того дня, коли був почув, усі обі́тниці її та заро́ки її, що зарекла́ на свою душу, то не будуть вони важні́, а Госпо́дь пробачить їй, бо її ба́тько заборонив їй.

⁷ А якщо буде вона замі́жня, а обі́тниці її на ній або мова уст її, що зарекла́ на душу свою,

⁸ і почує її чоловік, і буде мовчати їй того дня, коли почує, то будуть важні́ обі́тниці її, і заро́ки її, що зарекла́ на свою душу, будуть важні́.

⁹ А якщо того дня, коли чоловік її почув, він заборонить їй і унева́жнить обі́тниці її, що на ній, і мову уст її, що зарекла́ на свою душу, то Господь пробачить їй.

¹⁰ А обі́тниця вдови та розве́деної, усе, що зарекла́ на свою душу, буде важне́ на ній.

¹¹ А якщо вона обі́тувала в домі свого чоловіка, або зарекла́ заро́ка на свою душу прися́гою,

¹² а чоловік її чув та змо́вчав їй, не заборонив їй, то будуть важні́ всі обі́тниці її, і кожен зарі́к, що зарекла́ на свою душу, буде важни́й.

¹³ А якщо справді унева́жнить їх чоловік її того дня, коли він почує, то все, що вийшло з її уст для її обітниць та для заро́ків душі її, не буде важне́, — її чоловік унева́жнив їх, і Господь про́стить їй.

¹⁴ Кожна обі́тниця й кожна прися́га заро́ку впокоря́ти свою душу, — чоловік її зробить важно́ю, або́ чоловік її унева́жнить її.

¹⁵ А якщо чоловік її, замо́вчуючи, буде мовча́ти їй з дня на день, то зробить важни́ми всі її обі́тниці, або всі її заро́ки, що на ній; зробив їх важни́ми, бо він мовчав їй того дня, коли був почув.

¹⁶ А якщо справді унева́жнить він їх по то́му, як був почув, то понесе він гріх її.

¹⁷ Оце постанови, що Господь наказав був Мойсеєві, у цій справі між чоловіком та його жінкою, між ба́тьком та його дочкою в її мо́лодості в домі батька свого“.

¹ І Господь промовляв до Мойсея, говорячи:

² „Пімсти́ мідіяні́там за кривду Ізра́їлевих синів, по́тім бу́деш прилу́чений до своєї рідні́“.

³ І промовив Мойсей до наро́ду, гово́рячи: „Озбройте з-поміж себе людей для ві́йська, і будуть вони на мідіян, щоб дати Господню пі́мсту на мідіян.

⁴ По тисячі з пле́мені зо всіх Ізраїлевих племе́н пошле́те до війська“.

⁵ І були призна́чені з Ізраїлевих тисяч — тисяча з племені — дванадцять тисяч узброєних для війська.

⁶ I послав їх Мойсей — тисячу з кожного племени — до їх війська, і Пінхаса, сина священика Елеазара, на війну, і святий по́суд, і су́рми для су́рмлення в його руці.

⁷ I ру́шили війною па Мідіяна, як наказав був Господь Мойсеєві, і позабива́ли кожного чоловічої статі.

⁸ І крім тих забитих, позабивали мідія́нських царів: Евія, і Рекема, і Цура, і Хура, і Реву, — п 'ять мідіянських царів, і Валаама, Беорового сина, забили мечем.

⁹ І полони́ли Ізраїлеві сини мідіянських жінок і їхніх діте́й, і всю їхню худобу, і всі їхні стада́ та ввесь їх має́ток пограбува́ли.

¹⁰ А всі їхні міста по їхніх оса́дах та всі їхні оселі попали́ли огнем.

¹¹ І позабирали вони все захо́плене й усю здо́бич, людей та худобу.

¹² І вони привели́ до Мойсея й до священика Елеаза́ра та до громади Ізраїлевих синів полоне́них і здо́бич, і захо́плене до табо́ру, до моавських степі́в, що над приєрихо́нським Йорда́ном.

¹³ І вийшли Мойсей і священик Елеаза́р та всі начальники громади назустріч їм поза та́бір.

¹⁴ І розгнівався Мойсей на військо́вих провідникі́в, тисячників та сотників, що верталися з війська тієї війни.

¹⁵ І сказав до них Мойсей: „Чи ви позоставили живими всіх жіно́к?

¹⁶ Тож вони були́ для Ізраїлевих синів — за радою Валаама — причиною на відсту́плення від Господа через Пеора! І була пора́зка в Господній громаді.

¹⁷ А тепер позабивайте кожного хлопця між ді́тьми, і кожну жінку, що познала чоловіка на мужеськім ло́жі, повбивайте.

¹⁸ А всіх молодих жінок, що не познали мужеського ло́жа, зоставте живими для себе.

¹⁹ А ви пробудьте поза табо́ром сім день. Кожен, хто забив кого́, і кожен, хто доторкався тру́па, очистьтеся дня третього й дня сьомого ви та ваші бра́нці.

²⁰ І ви очистите кожну одежу, і кожну шкуряну́ річ, і все зроблене з кози́ної вовни, і кожну дерев'я́ну річ“.

²¹ І сказав священик Елеаза́р во́їнам, що ходили на війну: „Оце постанова зако́ну, що Господь наказав був Мойсеєві:

²² Тільки золото й срібло, мідь, залізо, ци́ну та олово,

²³ кожну річ, що видержить в огні, перепрова́дите через огонь, — і стане чиста, тільки перше очища́льною водою очи́ститься; а все, що не виде́ржує огню, перепрова́дите через воду.

²⁴ І виперете одежу свою сьомого дня, і станете чисті, а потому вві́йдете до табо́ру“.

²⁵ І Господь промовляв до Мойсея, говорячи:

²⁶ „Перелічи здо́бич бра́нців між людьми́ й між худобою ти й священик Елеаза́р та голови ба́тьківських домів громади.

²⁷ І поділиш ту здо́бич пополовині між учасниками війни, що входять до війська, і між усією громадою.

²⁸ І принесеш дани́ну для Господа від військо́вих, що входять до війська, одну душу від п'яти сотень від люди́ни й від великої худоби, і від ослів, і від худоби дрібно́ї.

²⁹ З їхньої половини візьми, і даси священикові Елеазарові як Господнє прино́шення.

³⁰ А з половини Ізраїлевих синів ві́зьмеш одного вийнятого з п'ятидесяти — з люди́ни, з худоби великої, з ослів та з худоби дрібно́ї, з кожної скотини, та й даси їх Левитам, що виконують сторожу Господньої скинії“.

³¹ І зробив Мойсе́й та священик Елеаза́р, як Господь наказав був Мойсе́єві.

³² І була здо́бич, позостале грабунку, що захопи́ли були́ військо́ві: дрібної худоби — шістсо́т тисяч і сімдеся́т тисяч і п'ять тисяч.

³³ А худоба велика — сімдесят і дві тисячі.

³⁴ І осли — шістдеся́т і одна тисяча.

³⁵ А душ лю́дських із жінок, що не пізнали мужеського ло́жа, усіх душ — тридцять і дві тисячі.

³⁶ І була половина, ча́стка тих, що вхо́дили до війська, число худоби дрібно́ї — триста тисяч і тридцять тисяч і сім тисяч і п'ять сотень.

³⁷ І була дани́на для Господа з худоби дрібної, — шість сотень сімдесят і п'ять.

³⁸ А худоба велика: тридцять і шість тисяч, а їхня дани́на для Господа — сімдесят і двоє.

³⁹ А осли: тридцять тисяч і п'ять сотень, а їхня дани́на для Господа — шістдеся́т і один.

⁴⁰ А душ лю́дських: шістнадцять тисяч, а їхня данина для Господа — тридцять і дві душі.

⁴¹ І дав Мойсей дани́ну Господнього прино́шення священикові Елеазарові, як Господь наказав був Мойсеєві.

⁴² І з половини Ізраїлевих синів, що Мойсей відділив, від людей, що вирушали на війну, —

⁴³ і була грома́дська половина з дрібної худоби — триста тисяч і тридцять тисяч і сім тисяч і п'ять сотень.

⁴⁴ А худоба велика — тридцять і шість тисяч.

⁴⁵ А осли — тридцять тисяч і п'ять сотень.

⁴⁶ А лю́дських душ — шістнадцять тисяч, —

⁴⁷ і взяв Мойсей з половини Ізраїлевих синів вийнятого одно́го з п'ятидесяти з люди́ни та зо скотини, та й дав їх Левитам, що виконують сторо́жу Господньої скинії, як Господь наказав був Мойсеєві.

⁴⁸ , І прийшли до Мойсея старши́ни над тисячами війська, тисячники та сотники,

⁴⁹ та й сказали Мойсеєві: „Твої раби перелічили військо́вих, що під нашою рукою, і нікого з нас не бракува́ло.

⁵⁰ І ми прине́сли Господню жертву, кожен, хто знайшов що з золота, ланцюжо́к на ноги, і нараме́нник, пе́рстень, сере́жки та наши́йника на очищення наших душ перед Господнім лицем“.

⁵¹ І взяв Мойсей та священик Елеазар від них те золото, кожну зро́блену річ.

⁵² І було́ всього золота прино́шення, що прине́сли для Господа, — шістнадцять тисяч сімсот і п'ятдесят шеклів від тисячників і від сотників.

⁵³ Військо́ві грабува́ли кожен для себе.

⁵⁴ І взяв Мойсей та священик Елеазар те золото від тисячників та сотників, і вне́сли його до скинії заповіту, — па́м'ятка для Ізраїлевих синів перед Господнім лицем.

³¹ Бо Він Своїх учнів навчав і казав їм: „Людський Син буде ви́даний лю́дям до рук, і вони Його вб'ють, але вбитий, — воскресне Він третього дня!“

³² Вони ж не зрозуміли цього сло́ва, та боялись Його запитати.

³⁴ І мовчали вони, — сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто́ найбільший.

³⁵ А як сів, то покликав Він Дванадцятьо́х, і промовив до них: „Коли хто бути першим бажає, — нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!“

³⁶ І взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них:

³⁷ „Коли хто в Ім'я́ Моє при́йме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, — не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене!“

³⁹ А Ісус відказав: „Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім'я́м Моїм чудо зробив би, і зміг би неба́ром лихосло́вити Мене́.

⁴⁰ Хто бо не супроти нас, — той за нас!

⁴¹ І коли хто напо́їть вас ку́хлем води в Ім'я́ Моє ради того, що ви Христові, поправді кажу́ вам: той не згубить своєї нагоро́ди!

⁴² Хто ж споку́сить одно́го з мали́х цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепити, та й кинути в море!

⁴⁴ де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“.

⁴⁵ І коли нога твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя одноно́гим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, [до огню невгаси́мого],

⁴⁶ де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“.

⁴⁷ І коли твоє око тебе́ спокуша́є, — вибери його: краще тобі одноо́ким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огне́нної,

⁴⁸ де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“!

⁴⁹ Бо посо́литься кожен огнем, і кожна жертва посо́литься сіллю.

⁵⁰ Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, — чим поправити її? Майте сіль у собі, майте й мир між собою!“