¹ Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки: „Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева ра́ю?“

² І відповіла жінка змієві: „З плодів дерева раю ми можемо їсти,

³ але з плодів дерева, що в сере́дині ра́ю, — Бог сказав: „Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, — щоб вам не померти“.

⁴ І сказав змій до жінки: „Умерти — не вмрете!

⁵ Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло“.

⁶ І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, — і він з'їв.

⁷ І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що на́гі вони. І зшили вони фіґові листя, і зробили опаски собі.

⁹ І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: „Де ти?“

¹⁰ А той відповів: „Почув я Твій голос у раю́ — і злякався, бо наги́й я, — і сховався“.

¹¹ І промовив Господь: „Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?“

¹² А Адам відказав: „Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, — і я їв“.

¹³ Тоді Господь Бог промовив до жінки: „Що́ це ти наробила?“ А жінка сказала: „Змій спокусив мене, — і я їла“.

¹⁴ І до змія сказав Господь Бог: „3а те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свойо́го життя.

¹⁵ І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жали́ти його в п'яту“.

¹⁶ До жінки промовив: „Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітности твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожада́ння твоє, — а він буде панувати над тобою“.

¹⁷ І до Адама сказав Він: „За те, що ти послу́хав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: „Від нього не їж“, — прокля́та через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойо́го життя.

¹⁸ Тернину й осо́т вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову.

¹⁹ У поті свойо́го лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, — і до пороху вернешся“.

²¹ І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну́ — і зодягнув їх.

²² І сказав Господь Бог: „Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло. А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з'їв, — і не жив повік віку“.

²³ І вислав його Господь Бог із еденського раю, щоб порати землю, з якої узятий він був.

²⁴ І вигнав Господь Бог Адама. А на схід від еденського раю поставив Херувима і меча полум'яного, який оберта́вся навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя.

¹ І пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла, і породила Каїна, і сказала: „Набула чоловіка від Господа“.

² А далі вона породила брата йому Авеля. І був Авель пастух отари, а Каїн був рільник.

³ І сталось по деякім часі, і приніс Каїн Богові жертву від плоду землі.

⁴ А Авель, — він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою. І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його,

⁵ а на Каїна й на жертву його не зглянувся. І сильно розгнівався Каїн, і обличчя його похилилось.

⁶ І сказав Господь Каїнові: „Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє?

⁷ Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожада́ння, а ти мусиш над ним панувати“.

⁸ І говорив Каїн до Авеля, брата свого. І сталось, як були вони в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, — і вбив його.

⁹ І сказав Господь Каїнові: „Де Авель, твій брат?“ А той відказав: „Не знаю. Чи я сторож брата свого́?“

¹⁰ І сказав Господь: „Що́ ти зробив? Голос крови брата твого взиває до Мене з землі.

¹¹ А тепер ти прокля́тий від землі, що розкрила уста свої, щоб прийняти кров твого брата з твоєї руки.

¹² Коли бу́деш ти порати землю, вона більше не дасть тобі сили своєї. Мандрівником та заволокою будеш ти на землі“.

¹³ І сказав Каїн до Господа: „Більший мій гріх, аніж можна знести.

¹⁴ Ось Ти виганяєш сьогодні мене з цієї землі, і я буду ховатись від лиця Твого. І я стану мандрівником та заволокою на землі, і буде, — кожен, хто стріне мене, той уб'є мене“.

¹⁵ І промовив до нього Господь: „Через те кожен, хто вб'є Каїна, семикратно буде пімщений“. І вмістив Господь знака на Каїні, щоб не вбив його кожен, хто стріне його.

¹⁶ І вийшов Каїн з-перед лиця Господнього, й осів у країні Нод, на схід від Едену.

¹⁸ І народився в Еноха Ірад, а Ірад породив Мегуяїла, а Мегуяїл породив Метушаїла, а Метушаїл породив Ламеха.

¹⁹ І взяв собі Ламех дві жінки, — ім'я одній Ада, а ймення другій Цілла.

²⁰ І породила Ада Явала, — він був батьком тих, що сидять по наметах і мають череду.

²¹ А ймення брата його Ювал, — він був батьком усім, хто держить у рука́х гусла й сопілку.

²² А Цілла також породила Тувалкаїна, що кував всіляку мідь та залізо. А сестра Тувалкаїнова Ноема́.

²³ І промовив Ламех до жінок своїх: „Адо й Цілло, послухайте ви мого голосу, жони Ламехові, почуйте ви сло́ва мого! Бо якби я мужа забив за уразу свою, а дитину — за рану свою,

²⁴ і як буде усемеро пімщений Каїн, то Ламех — у сімдесятеро й семеро!“

²⁶ А Сифові теж народився був син, і він назвав імення йому: Енош. Тоді зачали були призивати Ймення Господнє.

¹ Оце книга нащадків Адамових. Того дня, як створив Бог людину, Він її вчинив на подобу Божу.

² Чоловіком і жінкою Він їх створив, і поблагословив їх. І того дня, як були вони створені, назвав Він їхнє ймення: Люди́на.

³ І жив Адам сто літ і тридцять, та й сина породив за подобою своєю та за образом своїм, і назвав ім'я йому: Сиф.

⁴ І було́ Адамових днів по тому, як він Сифа породив, вісім сотень літ. І породив він синів і дочок.

⁵ А всіх Адамових днів було́, які жив, дев'ять сотень літ і тридцять літ. Та й помер він.

⁶ І жив Сиф сто літ і п'ять літ, та й породив він Еноша.

⁷ І жив Сиф по тому, як Еноша породив, вісім сотень літ і сім літ. І породив він синів і дочок.

⁸ А були всі дні Сифові дев'ять сотень літ і дванадцять літ.

⁹ І жив Енош дев'ятдесят літ, та й породив він Кенана.

¹⁰ І жив Енош по тому, як Кенана породив, вісім сотень літ і п'ятнадцять літ. І породив він синів та дочок.

¹¹ А були всі Еношеві дні дев'ять сотень літ і п'ять літ. Та й помер він.

¹² І жив Кенан сімдесят літ, та й породив він Магалал'їла.

¹³ І жив Кенан по тому, як породив Магалал'їла, вісім сотень літ і сорок літ. І породив він синів та дочок.

¹⁴ А всіх Кенанових днів було́ дев'ять сотень літ і дев'ять літ. Та й помер він.

¹⁵ І жив Магалал'їл шістдесят літ і п'ять літ, та й породив він Яреда.

¹⁶ І жив Магалал'їл по тому, як Яреда породив, вісім сотень літ і тридцять літ. І породив він синів та дочок.

¹⁷ А були всі дні Магалал'їлові вісім сотень літ і дев'ятдесят і п'ять літ. Та й помер він.

¹⁸ І жив Яред сто літ і шістдесят і два роки, та й породив він Еноха.

¹⁹ І жив Яред по тому, як породив він Еноха, вісім сотень літ. І породив він синів та дочок.

²⁰ А були всі Яредові дні дев'ять сотень літ і шістдесят і два роки. Та й помер він.

²¹ І жив Енох шістдесят і п'ять літ, та й породив Метушалаха.

²² І ходив Енох з Богом по тому, як породив він Метушалаха, три сотні літ. І породив він синів та дочок.

²³ А всіх Енохових днів було́ три сотні літ і шістдесят і п'ять літ.

²⁴ І ходив із Богом Енох, і не стало його, — бо забрав його Бог.

²⁵ І жив Метушалах сто літ і сімдесят і сім літ, та й Ламеха породив.

²⁶ І жив Метушалах по тому, як породив він Ламеха, сім сотень літ і вісімдесят і два роки. І породив він синів та дочок.

²⁷ А всіх Метушалахових днів було́ дев'ять сотень літ і шістдесят і дев'ять літ. Та й помер він.

²⁸ І жив Ламех сто літ і вісімдесят і два роки, та й сина породив,

²⁹ ім'я́ йому назвав: Ной, говорячи: „Цей нас потішить у наших ділах та в труді рук наших коло землі, що Господь її викляв“.

³⁰ І жив Ламех по тому, як Ноя породив, п'ять сотень літ і дев'ятдесят і п'ять літ. І породив він синів та дочок.

³¹ А всіх Ламехових днів було́ сім сотень літ і сімдесят і сім літ. Та й помер він.

³² І був Ной віку п'ять сотень літ, та й породив Ной Сима, Хама та Яфета.

¹ Коли ж народився Ісус у Вифлеємі Юдейськім, за днів царя І́рода, то ось мудреці прибули́ до Єрусалиму зо сходу,

² і питали: „Де́ наро́джений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зо́рю Його́, і прибули́ поклонитись Йому“.

³ І, як зачув це цар І́род, занепоко́ївся, і з ним увесь Єрусалим.

⁴ І, зібравши всіх первосвящеників і книжників лю́дських, він випитував у них, де́ має Христос народитись?

⁵ Вони ж відказали йому́: „У Вифлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так:

⁶ „І ти, Вифлеє́ме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'я́виться Вождь, що буде Ві́н па́сти наро́д Мій ізраїльський“.

⁷ Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випи́тував їх про час, коли з'явилась зоря́.

⁸ І він відіслав їх до Вифлеєму, говорячи: „Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитя́тко; а як зна́йдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому́“.

⁹ Вони ж царя вислухали й відійшли. І ось зоря́, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зве́рху, де Дитя́тко було́.

¹⁰ А бачивши зо́рю, вони надзвичайно зраділи.

¹¹ І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому́. І, відчини́вши скарбниці свої, підне́сли Йому свої да́ри: золото, ладан та смирну.

¹² А вві сні остережені, щоб не верта́тись до Ірода, відійшли вони іншим шляхо́м до своєї землі.

¹⁴ І він устав, узяв Дитятко та матір Його вночі, та й пішов до Єгипту.

¹⁵ І він там зоставався аж до смерти Іродової, щоб збуло́ся сказане від Господа пророком, який провіщає: „Із Єгипту покликав Я Сина Свого́“.

¹⁷ Тоді спра́вдилось те, що сказав Єремі́я пророк, промовляючи:

¹⁸ „Чути голос у Рамі, плач і рида́ння та голосі́ння велике: Рахиль плаче за ді́тьми своїми, і не дається розважити себе, бо нема їх“.

²⁰ „Уставай, візьми Дитя́тко та матір Його́, та йди в землю Ізраїлеву, бо вимерли ті, хто шука́в душу Дитини“.

²¹ І він устав, узяв Дитя́тко та матір Його́, і прийшов у землю Ізраїлеву.

²² Та прочувши, що царю́є в Юдеї Архела́й, — замість Ірода, батька свого, — побоявся піти туди він. А вві сні остере́жений, відійшов до країв галілейських.

²³ А прибувши, оселився у місті, на ім'я́ Назаре́т, щоб збулося пророками сказане, що Він Назаряни́н буде зва́ний.