¹ І сталося третього року Осі́ї, сина Елиного, Ізраїлевого царя, зацарював Єзекія, син Ахазів, цар Юдин.

² Він був віку двадцяти й п'яти літ, коли зацарював, і царював в Єрусалимі двадцять і дев'ять літ. А ім'я́ його матері — Аві, дочка́ Захарія.

³ І робив він угодне в Господніх оча́х, усе так, як робив був його батько Давид.

⁴ Він понищив па́гірки, і поламав стовпи для богів, і стяв Астарту, і розбив мідяно́го змія, якого зробив був Мойсей, бо аж до цих днів Ізраїлеві сини все кадили йому й кликали його: Нехушта́н.

⁵ Він наді́явся на Господа, Бога Ізраїля, і такого, як він, не було між усіма́ царями Юдиними, ані між тими, що були перед ним.

⁶ І міцно тримався він Господа, не відступався від Нього, і додержував заповіді Його, що наказав був Господь Мойсеєві.

⁷ І був Господь із ним, — у всьому, куди він ходив, він мав пово́дження. І збунтувався він на асирійського царя, і не служив йому.

⁸ Він побив филисти́млян аж до Аззи́ та границі її від вартово́ї башти аж до тверди́нного міста.

⁹ І сталося четвертого року царя Єзекії, — це сьомий рік Осі́ї, Елиного сина, Ізраїлевого царя, — пішов Салманаса́р, цар асирійський, на Самарію, та й обліг її.

¹⁰ І здобув він її по трьох рока́х: шостого року Єзекії, — це дев'ятий рік Осі́ї, Ізраїлевого царя, — була здобута Самарія.

¹¹ І вигнав асирійський цар Ізраїля до Асирії, і попровадив їх у Халах, і в Хавор, над річку Ґазан, та до мідійських міст.

¹² Це за те, що не слухалися вони голосу Господа, Бога свого, і переступали заповіта Його; усього, що наказав був Мойсей, раб Господній, вони ані не слухали, ані не робили.

¹³ А чотирнадцятого року царя Єзекії прийшов Санхері́в, цар асирійський, на всі укріплені Юдині міста́, та й захопи́в їх.

¹⁴ І послав Єзекія, цар Юдин, до царя асирійського, до Лахішу, говорячи: „Згрішив я! Відійди від мене, а що накладе́ш на мене, понесу́.“ І наклав асирійський цар на Єзекію, Юдиного царя, три сотні талантів срібла та тридцять талантів золота.

¹⁵ І віддав Єзекія все срібло, зна́йдене в Господньому домі та в царе́вих скарбни́цях.

¹⁶ Того ча́су Єзекія відрубав золото з дверей Господнього дому та зо стовпів, що покрив був Єзекія, Юдин цар, золотом, і дав його́ асирійському цареві.

¹⁷ А асирійський цар послав із Лахішу до царя Єзекії головного кома́ндувача, і великого є́внуха та великого ча́шника з великим ві́йськом до Єрусалиму. І пішли вони, і прийшли та й стали над водотя́гом горі́шнього ставу, що на битій дорозі до поля Валю́шників.

¹⁸ І кли́кнули вони до царя, і до них вийшов Еліяким, син Хілкійї, начальник палати, і писар Шевна, та Йоах, син Асафів, ка́нцлер.

¹⁹ І сказав до них великий ча́шник: „Скажіть Єзекії: Отак сказав великий цар, цар асирійський: Що́ це за надія, на яку ти наді́єшся?

²⁰ Чи думаєш ти, що слово уст, то вже рада та сила до війни? На ко́го тепер наді́єшся, що збунтувався проти мене?

²¹ Тепер оце ти надієшся собі опе́ртися на оту пола́ману очерети́ну, на Єгипет, що коли хто опирається на неї, то вона вхо́дить у долоню йому й продіря́влює її. Отакий фараон, цар єгипетський, для всіх, хто надіється на нього.

²² А коли ви скажете мені: Ми наді́ємось на Господа, Бога нашого, то чи ж Він не Той, що Єзекія понищив па́гірки Його та же́ртівники Його, і сказав Юді та Єрусалимові: перед оцим тільки же́ртівником будете вклонятися в Єрусалимі?

²³ А тепер піди в за́клад із моїм паном, ассирійським царем, і я дам тобі дві тисячі ко́ней, якщо ти зможеш собі дати на них верхівці́в.

²⁴ І як же ти проженеш хоч одно́го намісника з найменших слуг мого пана? А ти собі наді́єшся на Єгипет ради колесни́ць та верхівців!

²⁵ Тепер же, чи без Господа прийшов я на це місце, щоб знищити його? Господь сказав був мені: Піди на той край та знищ його!“

²⁶ І сказав Еліяким, син Хілкійї, і Шевна та Йоах до великого ча́шника: „Говори до своїх рабів по-араме́йському, бо ми розуміємо, і не говори з нами по-юде́йському в слух тих людей, що на мурі“.

²⁷ І сказав до них великий ча́шник: „Чи пан мій послав мене говорити ці слова́ до твого пана та до тебе? Хіба не до цих людей, що сидять на мурі, щоб із вами їсти вій кал та пити свою се́чу?“

²⁸ І став великий чашник, і кликнув гучним голосом по-юдейському, і говорив і сказав: „Послухайте слово великого царя, царя асирійського:

²⁹ Так сказав цар: Нехай не ду́рить вас Єзекія, бо він не зможе врятува́ти вас від руки його!

³⁰ І нехай не запевня́є вас Єзекія Господом, говорячи: Рятуючи, врятує вас Господь, і не буде да́но цього міста в руку царя асирійського.

³¹ Не слухайте Єзекії, бо так сказав цар асирійський: Примиріться зо много, та й ви́йдіть до мене, та й їжте кожен свій виноград та кожен фіґу свою, і пийте кожен воду зо своєї ко́панки,

³² аж поки я не прийду́ й не візьму́ вас до краю такого ж, як ваш Край, до кра́ю збіжжя та виноградного соку, до краю хліба та виноградників, до краю оливки, оливного соку та меду, — щоб ви жили й не вмирали! І не слухайте Єзекії, коли він намовляє вас, говорячи: Господь порятує нас!

³³ Чи справді врятували боги тих народів, кожен свій край від руки асирійського царя?

³⁴ Де боги Гамату та Арпаду? Де боги Сефарваїму, Гени та Івви? Чи врятува́ли вони Самарію від моєї руки?

³⁵ Котрий з-поміж усіх богів цих краї́в урятував свій край від моєї руки, — то невже ж Господь уряту́є Єрусалим від моєї руки?“

³⁶ І мовчав той наро́д, і не відповів йому ані сло́ва, бо це був нака́з царя, що сказав: „Не відповідайте йому́!“

³⁷ І прийшов Еліяким, син Хілкійї, начальник палати, і писар Шевна, і Йоах, Асафів син, ка́нцлер, із роздертими шатами, до Єзекії, і доне́сли йому слова́ великого чашника.

¹ І сталося, як почув це цар Єзекі́я, то розде́р свої шати та накрився вере́тою, і ввійшов до Господнього дому.

² І послав він Еліякима, начальника палати, і писаря Шевну, та старши́х із священиків, покритих вере́тами, до пророка Ісаї, Амосового сина.

³ І сказали вони до нього: „Так сказав Єзекія: Цей день — це день горя й карта́ння та нару́ги! Бо підійшли діти аж до виходу утро́би, та немає сили породити!

⁴ Може почує Господь, Бог твій, всі слова́ великого чашника, що його послав асирійський цар, пан його, на обра́зу Живого Бога, і Господь, Бог твій, покарає за слова́, які чув, а ти принесе́ш молитву за рештку, що ще знахо́диться“.

⁵ І прийшли раби царя Єзекії до Ісаї.

⁶ І сказав їм Іса́я: „Так скажете вашому панові: Так сказав Господь: Не бійся тих слів, що почув ти, якими ображали Мене слуги асирійського царя!

⁷ Ось Я дам в нього духа, і він почує звістку, — і ве́рнеться до свого краю. І Я вражу́ його мече́м у його кра́ї“.

⁸ І вернувся великий чашник, і знайшов асирійського царя, що воював проти Лівни, бо почув, що той рушив із Лахішу.

⁹ А коли він почув про Тіргаку, царя етіопського, таке: „Ось він вийшов воювати з тобою!“ то вернувся, і послав послів до Єзекії, говорячи:

¹⁰ „Так скажете до Єзекії, Юдиного царя, говорячи: „Нехай не зво́дить тебе Бог твій, що ти наді́єшся на Нього, кажучи: Не буде да́ний Єрусалим у руку асирійського царя.

¹¹ Ось ти чув, що́ зроби́ли асирійські царі всім края́м, щоб учинити їх закляттям, а ти будеш урято́ваний?

¹² Чи врятували їх боги тих народів, яких понищили батьки мої: Гозана, і Харана, і Рецефа, і синів Едена, що в Телассарі?

¹³ Де він, цар Гамату, і цар Арпаду, і цар міста Сефарваїму, Гени та Івви?“

¹⁴ І взяв Єзекія ті листи з руки послів, і прочитав їх, і ввійшов у Господній дім. І Єзекія розгорну́в одного листа перед Господнім лицем.

¹⁵ І Єзекія молився перед Господнім лицем і сказав: „Господи, Боже Ізраїлів, що сидиш на херуви́мах! Ти Той єдиний Бог для всіх царств землі, Ти створив небеса́ та землю!

¹⁶ Нахили́, Господи, ухо Своє та й почуй! Відкрий, Господи, очі Свої та й побач, і почуй слова Санхеріва, що прислав ображати Живого Бога!

¹⁷ Справді, Господи, асирійські царі попусто́шили ті народи та їхній край.

¹⁸ І кинули вони їхніх богів на огонь, бо не боги вони, а тільки чин лю́дських рук, дерево та камінь, і понищили їх.

¹⁹ А тепер, Господи, Боже наш, спаси нас від руки його, і нехай знають усі царства землі, що Ти Господь, Бог єдиний!“

²⁰ І послав Ісая, Амосів син, до Єзекії, говорячи: „Так сказав Госпо́дь, Бог Ізраїлів: Я почув те, про що ти молився до Мене, про Санхеріва, царя асирійського.

²¹ Ось те слово, яке Господь говорив про нього: Горду́є тобою, сміється із тебе діви́ця, сіонська дочка́, вслід тобі головою хитає дочка́ Єрусалиму!

²² Кого лаяв ти та ображав, і на ко́го пови́щив ти голос та вго́ру підніс свої очі? — На Святого Ізраїлевого!

²³ Через послів своїх Господа ти ображав та казав: Із бе́зліччю своїх колесни́ць я вийшов на го́ри високі, на боки Ливану, і позру́бую ке́дри високі його, добі́рні його кипари́си, і ви́йду аж на вершо́к його на нічліг, — у гущину́ його саду.

²⁴ Я копаю та п'ю чужу воду, і стопо́ю своєї ноги повису́шую я всі єгипетські рі́ки!

²⁵ Хіба ти не чув, що віддавна зробив Я оце, що за днів стародавніх Я це був створи́в? Тепер же спровадив Я це, що ти нищиш міста поукріплювані, на купу румо́вищ обертаєш їх...

²⁶ А ме́шканці їхні безсилі, настрашені та побенте́жені. Вони стали, як зілля оте польове́, мов трава зеленіюча, як трава на даха́х, як попа́лене збіжжя, яке не доспіло...

²⁷ І сидіння твоє, і твій вихід та вхід твій Я знаю, і твоє проти Мене обу́рення.

²⁸ За твоє проти Мене обу́рення, що горди́ня твоя надійшла до ушей Моїх, то на ні́здрі твої Я сережку привішу, а вуди́ло Моє — в твої у́ста, і тебе поверну́ Я тією дорогою, якою прийшов ти!

²⁹ А оце тобі знак: їжте цього року збіжжя самосі́йне, а другого року — саморо́сле, а третього року — сійте та жніть, і садіть виноградники, та й їжте їх плід.

³⁰ А врятоване Юдиного дому, що лишилося, пустить корі́ння додолу, і свого плода́ дасть уго́ру.

³¹ Бо з Єрусалиму вийде позоста́ле, а рештки — від гори Сіону. Ревність Господа Саваота зробить це!

³² Тому́ так сказав Господь про асирійського царя: Він не вві́йде до міста оцього, і туди він не кине стріли́, і щито́м її не попере́дить, і ва́ла на нього не ви́сипле!

³³ Якою дорогою при́йде, то нею пове́рнеться, у місто ж оце він не вві́йде, говорить Господь!

³⁴ І це місто Я обороню́ на спасі́ння його ради Себе та ради Давида, Мойого раба“!

³⁵ І сталося тієї ночі, і вийшов Ангол Господній, і забив в асирійському табо́рі сто й вісімдеся́т і п'ять тисяч. І повставали вони рано вранці, аж ось — усі мертві тру́пи!

³⁶ А Санхерів, асирійський цар, рушив та й пішов, і вернувся й осівся в Ніневі́ї.

³⁷ І сталося, коли він молився в домі Нісроха, свого бога, то Адраммелех та Шар'ецер убили його мече́м, а самі втекли́ до кра́ю Арара́т. А замість нього зацарював син його Есар-Хаддон.

²³ А тим ча́сом із Тіверія́ди припливли́ човни́ інші близько до місця того, де вони їли хліб, як Господь учинив був подяку.

²⁴ Отож, як побачили люди, що Ісуса та учнів Його там нема, то в човни́ посідали самі й прибули́ до Капернауму, — і шукали Ісуса.

²⁵ І, на тім боці моря знайшовши Його, сказали Йому: „Коли Ти прибув сюди, Учителю?“

²⁶ Відповів їм Ісус і сказав: „Поправді, поправці кажу́ вам: Мене не тому ви шукаєте, що бачили чуда, а що їли з хлібів і наси́тились.

²⁷ Пильнуйте не про пожи́ву, що гине, але про поживу, що зостається на вічне життя, яку дасть нам Син Лю́дський, бо запечатав Його Бог Отець“.

²⁸ Сказали ж до Нього вони: „Що́ ми маємо почати, щоб роби́ти діла Божі?“

²⁹ Ісус відповів і сказав їм: „Оце діло Боже, — щоб у Того ви вірували, Кого Він послав“.

³⁰ А вони відказали Йому: „Яке ж знаме́но Ти чиниш, щоб побачили ми й поняли́ Тобі віри? Що Ти робиш?“

³¹ Наші отці́ їли ма́нну в пустині, як написано: „Хліб із неба їм дав на поживу“.

³² А Ісус їм сказав: „Поправді, поправді кажу́ вам: Не Мойсей хліб із неба вам дав, — Мій Отець дає вам хліб правдивий із неба.

³³ Бо хліб Божий є Той, Хто сходить із неба й дає життя світові“.

³⁴ А вони відказали до Нього: „Давай, Господи, хліба такого нам за́вжди!“

³⁵ Ісус же сказав їм: „Я — хліб життя. Хто до Мене прихо́дить, — не голодува́тиме він, а хто вірує в Мене, — ніко́ли не пра́гнутиме.

³⁶ Але Я вам сказав, що Мене хоч ви й бачили, та не віруєте.

³⁷ Усе при́йде до Мене, що Отець дає Мені, а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть.

³⁸ Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене.

³⁹ Оце ж воля Того, Хто послав Мене, — щоб з усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскреси́в те останнього дня.

⁴⁰ Оце ж воля Мого Отця, — щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, — і того воскрешу́ Я останнього дня“.

⁴¹ Тоді стали юдеї ре́мствувати на Нього, що сказав: „Я той хліб, що з неба зійшов“.

⁴² І казали вони: „Хіба Він не Ісус, син Йо́сипів, що ми знаємо батька та матір Його? Як же Він каже: Я з неба зійшов?“

⁴³ А Ісус відповів і промовив до них: „Не ремствуйте ви між собою!

⁴⁴ Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, — і того воскрешу́ Я останнього дня.