¹ І посвоя́чився Соломон із фараоном, єгипетським царем, і взяв фараонову дочку́, і ввів її до Давидового Міста, ще доки він не закінчи́в будувати свого дому й храму Господнього, та муру навколо Єрусалиму.

² Та народ прино́сив жертви на па́гірках, бо не був ще збудований дім для Господнього Імени аж до тих днів.

³ І полюбив Соломон Господа, щоб ходити постановами свого батька Давида, тільки й він прино́сив жертви та кадив на па́гірках.

⁴ І пішов був цар до Ґів'ону, щоб прино́сити там жертви, бо то найбільший па́гірок. Тисячу цілопа́лень приніс Соломон на тому же́ртівникові.

⁵ У Ґів'оні з'явився Господь до Соломона в нічно́му сні. І Бог сказав: „Проси, що Я маю дати тобі!“

⁶ А Соломон відказав: „Ти зробив був велику милість із рабом Своїм Давидом, батьком моїм, як він ходив перед лицем Твоїм правдою та праведністю, та простото́ю серця з Тобою. І зберіг Ти йому ту велику милість, і дав йому сина, що сидить на його троні, як є й цього дня.

⁷ А тепер, Господи, Боже, Ти вчинив Свого раба царем замість батька мого Давида, — а я недо́росток, не знаю ви́ходу та входу.

⁸ А раб Твій серед народу Твого, якого Ти вибрав, — він народ числе́нний, що його не можна ані злічити, ані зрахувати через многоту́.

⁹ Дай же Своєму рабові серце розумне, щоб судити народ Твій, щоб розрізня́ти добре від злого, бо хто потрапить керувати цим великим народом Твоїм?“

¹⁰ І була́ та річ приємна в Господніх оча́х, що Соломон попросив оцю річ.

¹¹ І сказав Бог до нього: „За те, що просив ти цю річ, а не просив для себе днів довгих та багатства, і не просив душ ворогів своїх, а просив собі розуму, щоб уміти судити,

¹² то ось зроблю́ Я за словом твоїм, — ось Я даю тобі серце мудре та розумне, так що такого, як ти, не було́ перед тобою й не встане такий, як ти, по тобі.

¹³ А також те, чого не просив ти, Я даю тобі: і бага́тство, і славу таку, що такого, як ти, не було перед тобою й не буде ніко́го серед царів усе життя твоє.

¹⁴ А якщо ти ходи́тимеш Моїми дорогами, щоб дотримувати постанови Мої та заповіді Мої, як ходив був батько твій Давид, то продо́вжу дні твої!“

¹⁵ І прокинувся Соломон, аж ось — це був сон. І ввійшов він до Єрусалиму, та й став перед ковчегом Господнього заповіту, і приніс цілопа́лення та вчинив жертви мирні. І зробив він гостину для всіх своїх слуг.

¹⁷ І сказала одна жінка: „Прошу́, пане мій, — я та ця жінка сидимо́ в одно́му домі. І породила я при ній у цьому домі.

¹⁸ І сталося третього дня по по́роді моїм, і породила теж оця жінка. А ми були́ ра́зом, ніко́го чужого в домі з нами не було́, тільки двоє нас було в домі.

¹⁹ А вночі помер син цієї жінки, бо вона налягла на нього.

²⁰ І встала вона серед ночі, і взяла́ мого сина від мене, — а невільниця твоя спала, — і поклала його при своєму лоні, а свого померлого сина поклала при лоні моїм.

²¹ І встала я рано, щоб погодува́ти сина свого, аж ось — помер він! І придивилася я до нього рано, а ото — не був це син мій, що я породила“...

²² А інша жінка відказала: „Ні, то мій син — живий, а твій син — мертвий!“ А та говорила: „Ні, то твій син — мертвий, а мій син — живий!“ І так спереча́лись вони перед царем.

²³ І сказав цар: „Ця говорить: Це мій син живий, а син твій — мертвий, а та говорить: Ні, то син твій — мертвий, а мій син — живий“.

²⁴ І сказав цар: „Подайте мені меча́!“ І прине́сли меча перед цареве обличчя.

²⁵ І сказав цар: „Розітні́ть це живе дитя надво́є, і дайте половину одній, а половину дру́гій!“

²⁶ І сказала до царя жінка, що син її — той живий, бо запалилася любов її до сина свого, — і сказала вона: „Прошу́, пане мій, дайте їй немовлятко живим, а забити — не забивайте його́!“ А та каже: „Хай не буде ні мені, ні тобі, — розтинайте!“

²⁷ А цар відповів та й сказав: „Дайте їй це живе немовлятко, а вбивати — не вбивайте його. Вона його мати!“

²⁸ І почув увесь Єрусалим про той суд, що цар розсудив, і стали боятися царя, бо бачили, що в ньому Божа мудрість, щоб чинити суд.

¹ І був цар Соломон царем над усім Ізраїлем.

² А оце його провідники́: Азарія, Садоків син, священик.

³ Еліхореф та Ахійя, сини Шіші, писарі. Йосафа́т, син Ахілудів, канцлер.

⁴ А Бена́я, Єгоядин син, — над військом, а Садо́к та Евіятар — священики.

⁵ А Азарія, Натанів син, — над намісниками, а Завуд, син Натанів — священик, товариш царів.

⁶ А Ахішар — над домом, а Адонірам, Авдин син — над даниною.

⁷ А в Соломона було дванадцять намісників над усім Ізраїлем, і вони годували царя та дім його, — місяць на рік був на одно́го на годува́ння.

⁸ А оце їхні імена: Бен-Гур — в Єфремових гора́х,

⁹ Бен-Декер — у Макаці, і в Шаалевімі, і в Бет-Шемеші, і в Елоні Бет-Ганану.

¹⁰ Бен-Гесед — в Арубботі, йому належали: Сохо та ввесь край Хеферу.

¹¹ Бен-Авінадав — уся околиця Дору; Тафат, Соломонова дочка́, була йому за жінку.

¹² Баана, Ахілудів син — Таанах і Меґіддо та ввесь Бет-Шеан, що при Цартані, нижче Їзреелу, від Бет-Шеану аж до Авел-Мехола, аж до того боку Йокмеаму.

¹³ Бен-Ґевер — у ґілеадському Рамоті, йому належали: оселі Яїра, сина Манасії, що в Ґілеаді, йому околиця Арґову, що в Башані, — шістдеся́т міст великих, із муром та з мідя́ним засу́вом.

¹⁴ Ахінадав, син Іддо — в Маханаїмі.

¹⁵ Ахіма́ац — в Нефталимі; також він узяв Босмат, Соломонову дочку́, за жінку.

¹⁶ Баана, Хушаїв син, в Асирі та в Бе-Алоті.

¹⁷ Йосафа́т, Паруахів син, в Іссахарі.

¹⁸ Шім'ї, Елин син, — у Веніямині.

¹⁹ Ґевер, — син Уріїв, — у ґілеадському кра́ї, у кра́ї Сигона, царя аморейського, та Оґа, царя башанського. А один намісник, що в усьому Кра́ї.

²⁰ Юда та Ізраїль були числе́нні, як пісок, що над морем, щодо многоти́. Вони їли й пили та тішилися!

¹ А Соломон панував над усіма́ царствами від Річки аж до филистимського кра́ю та аж до границі Єгипту. Вони прино́сили дари та служили Соломонові по всі дні його життя.

² І була́ Соломонова пожива на один день: тридцять ко́рів пшеничної муки, а шістдесят ко́рів іншої муки.

³ Десятеро з великої ситої худоби, і двадцятеро з худоби великої з паші та сотня худоби дрібно́ї, окрім о́леня, і са́рни, і антило́пи та ситих гусо́к.

⁴ Бо він панував по всій цій стороні Річки від Тіфсаху та аж до Аззи́ над усіма́ царями по цей бік Річки. І був у ньо́го мир зо всіх сторін його навко́ло.

⁵ І безпечно сидів Юда та Ізраїль, кожен під своїм виноградником та під своєю фіґою від Дану й аж до Беер-Шеви всі дні Соломона.

⁶ І було в Соломона сорок тисяч стійлів для ко́ней колесни́ць його та дванадцять тисяч верхівці́в.

⁷ І годували ці намісники царя Соломона та кожного, хто прихо́див до сто́лу царя Соломона, кожен свій місяць, і не було недостачі ні в чо́му.

⁸ А ячме́ню та соломи для ко́ней та для румакі́в спроваджували до місця, де хто був, кожен за постановою для нього.

⁹ І дав Бог Соломонові дуже багато мудрости та розуму, а широкість серця — як пісок, що на березі моря.

¹⁰ І збільши́лася Соломонова мудрість над мудрість усіх синів сходу та над усю мудрість Єгипту.

¹¹ І був він мудрі́ший від усякого чоловіка, — від Етана езрахітського, і Гемана, і Калкола та Дарди, Махолових синів. А ім'я́ його було славне серед усіх людей навко́ло.

¹² І він проказав три тисячі при́казок, а пісень його було — тисяча й п'ять.

¹³ І говорив він про дере́ва, від кедру, що на Лива́ні, й аж до ісо́пу, що росте на стіні. І говорив про худобу, і про пта́ства, і про плазу́юче та про риб.

¹⁴ І прихо́дили від усіх народів, щоб послу́хати Соломонову мудрість, від усіх царів кра́ю, що чули про мудрість його.

¹⁵ І послав Хіра́м, цар Тиру, своїх слуг до Соломона, бо почув, що його пома́зали на царя на місце батька його, бо Хіра́м був при́ятелем Давидовим по всі дні.

¹⁷ „Ти знаєш мого батька Давида, що не міг він збудувати дому для Імени Господа, Бога свого, через ві́йни, що ото́чували його, аж поки Господь не віддав їх, ворогів, під сто́пи ніг його.

¹⁸ А тепер Госпо́дь, Бог мій, дав мені відпочи́нок навко́ло, — нема противника, і нема злого випа́дку.

¹ І зняли́ся всі їхні збори, і повели до Пилата Його.

² І зачали оскаржа́ти Його й говорити: „Ми стверди́ли, що Цей ворохо́бить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він, — Христос Цар“.

³ І Пила́т запитав Його, кажучи: „Чи Ти Цар Юдейський?“ А Він відказав йому в відповідь: „Сам ти кажеш“...

⁴ І Пилат сказав первосвященикам та до народу: „Я не знахо́джу жо́дної провини в Цій Люди́ні“.

⁵ А вони намагались, говорячи: „Він бунтує наро́д, навчаючи в усій Юдеї, від Галілеї почавши аж посі“.

⁶ А Пилат, вчувши про Галілею, спитав: „Хіба Він галіле́янин?“

⁷ І, дізнавшись, що Він із влади Ірода, відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебува́в тими днями.

⁹ І багато питався Його, та нічого не відповідав Він йому.

¹⁰ І стояли тут первосвященики й книжники, та завзя́то Його оскаржували.

¹¹ Тоді Ірод із ві́йськом своїм ізневажив Його й насміявся, зодягнувши Його в яснобі́лу одіж, і відіслав до Пилата Його.

¹² І того дня стали Ірод із Пилатом за при́ятелів між собою, бо давніш ворожне́ча між ними була́.

¹⁴ і промовив до них: „Привели́ ви мені Чоловіка Цього́, як того́, що бунтує наро́д. А ось я перед вами розвідав, — і не знахо́джу в Люди́ні Оцій ані однієї провини такої, про що ви оскаржуєте.

¹⁵ Також Ірод, бо він відіслав Його нам. І ось нічого, що на смерть заслуго́вувало б, Він не вчинив.

¹⁶ Отже я покараю Його й відпущу́“.

¹⁷ Бо пови́нен був їм відпустити одно́го на свято.

¹⁸ А наро́д став кричати й казати: Візьми Цього́, — відпусти ж нам Вара́вву!“

¹⁹ А той за повста́ння одне, яке сталося в місті, і за вбивство посаджений був до в'язни́ці.

²⁰ І зно́ву сказав їм Пилат, хотячи́ відпустити Ісуса.

²¹ Та кричали вони й говорили: „Розіпни, розіпни Його!“

²² Він же втретє промовив до них: „Яке ж зло вчинив Він? Я нічого, що на смерть заслуго́вувало б, на Нім не знайшов. Отже я покараю Його й відпущу́“.

²³ А вони сильним криком свого домага́лися, та вимагали розп'я́сти Його. І взяв го́ру крик їхній та первосвящеників.

²⁴ І Пилат присудив, щоб було́, як просили вони:

²⁵ відпустив їм Вара́вву, поса́дженого за повста́ння та вбивство в в'язницю, за якого просили вони, а Ісуса віддав їхній волі...