¹ Сталося того ча́су, і відійшов Юда від братів своїх, і розташувався аж до одного адулламітянина, а ймення йому Хіра.

² І побачив там Юда дочку одного ханаанеянина, а ім'я йому Шуа, і взяв її, і з нею зійшовся.

³ І завагітніла вона, і породила сина, а він назвав ім'я йому: Ер.

⁴ І завагітніла вона ще, і породила сина, і назвала ім'я йому: Она́н.

⁵ І ще знову, і породила сина, і назвала ім'я йому: Шела. А батько був у Кезиві, як вона породила його.

⁶ І взяв Юда жінку для Ера, свого перворідного, а ім'я їй: Тамара.

⁷ І був Ер, Юдин перворідний, злий в очах Господа, — і Господь його вбив.

⁸ І сказав Юда до Онана: „Увійди до жінки брата свого, і одружися з нею, — і встанови насіння для брата свого“.

⁹ А Онан знав, що не його буде насіння те. І сталося, коли він сходився з жінкою брата свого, то марнував насіння на землю, аби не дати його своєму братові.

¹⁰ І було зле в очах Господа те, що він чинив, і вбив Він також його.

¹¹ І сказав Юда до Тамари, невістки своєї: „Сиди вдовою в домі батька свого, аж поки не виросте Шела, син мій“. Бо він був подумав: „Аби не вмер також він, як брати його“. І пішла Тамара, та й осілася в домі батька свого.

¹² І минуло багато днів, і вмерла Шуїна дочка, Юдина жінка. А коли Юда був утішений, то пішов до Тімни, до стрижіїв отари своєї, він і Хіра, товариш його адулламітянин.

¹³ А Тамарі розповіли, кажучи: „Ось тесть твій іде до Тімни стригти отару свою“.

¹⁴ І зняла вона з себе одежу вді́вства свого, і покрилася покрива́лом, і закрилася. І сіла вона при брамі Енаїм, що по дорозі до Тімни. Бо знала вона, що виріс Шела, а вона не віддана йому за жінку.

¹⁵ І побачив її Юда, і прийняв її за блудни́цю, бо закрила вона обличчя своє.

¹⁶ І він збочив до неї на дорогу й сказав: „А ну но я ввійду до тебе!“ Бо він не знав, що вона невістка його. А вона відказала: „Що́ даси мені, коли при́йдеш до мене?“

¹⁷ А він відказав: „Я пошлю козлятко з отари“. І сказала вона: „Якщо даси заста́ву, аж поки пришлеш“.

¹⁸ А він відказав: „Яка та застава, що дам я тобі?“ Та сказала: „Печатка твоя, і шнурок твій, і палиця твоя, що в руці твоїй“. І він дав їй, і зійшовся з нею, а вона завагітніла від нього.

¹⁹ І встала вона та й пішла, і зняла покрива́ло своє з себе, і зодягнула одежу вдівства свого.

²⁰ А Юда послав козлятко через при́ятеля свого адулламітянина, щоб узяти заставу з руки тієї жінки. Та він не знайшов її.

²¹ І запитав він людей її місця, говорячи: „Де та блудни́ця, що була в Енаїм при дорозі?“ Вони відказали: „Не була тут блудни́ця“.

²² І вернувся він до Юди й сказав: „Не знайшов я її, а також люди місця того говорили: Не була тут блудни́ця“.

²³ І сказав Юда: „Нехай візьме собі ту заставу, щоб ми не стали на ганьбу. Ось я послав був те козлятко, та її не знайшов ти“.

²⁴ І сталося так десь по трьох місяцях, і розповіджено Юді, говорячи: „Упала в блуд Тамара, твоя невістка, і ось завагітніла вона через блуд“. А Юда сказав: „Виведіть її, — і нехай буде спа́лена“.

²⁵ Коли її вивели, то послала вона до тестя свого, говорячи: „Я завагітніла від чоловіка, що це належить йому“. І сказала: „Пізнай но, чия то печатка, і шнури, і ця палиця?“

²⁶ І пізнав Юда й сказав: „Вона стала справедливіша від мене, бо я не дав її Шелі, синові своєму“. І вже більше не знав він її.

²⁷ І сталося в часі, як родила вона, — а ось близнята в утробі її.

²⁸ І сталося, як родила вона, показалася рука одного; і взяла баба-сповитуха, і пов'язала на руку йому нитку червону, говорячи: „Цей вийшов найперше“.

²⁹ І сталося, що він втягнув свою руку, а ось вийшов його брат. І сказала вона: „На́що ти роздер для себе перепо́ну?“ І назвала ім'я йому Перец.

³⁰ А потім вийшов брат його, що на руці його була нитка червона. І вона назвала ім'я йому: Зе́рах.

¹ А Йо́сип був відведений до Єгипту. І купив його Потіфа́р, царедворець фараонів, начальник царсько́ї сторожі, муж єги́птянин, з руки ізмаїльтян, що звели його туди.

² І був Госпо́дь з Йо́сипом, а він став чоловіком, що мав щастя. І пробува́в він у домі свого пана єги́птянина.

³ І побачив його пан, що Господь з ним, і що в усьому, що він робить, Госпо́дь щастить у руці його.

⁴ І Йо́сип знайшов милість в очах його, і служив йому. А той призна́чив його над домом своїм, і все, що мав, віддав в його руку.

⁵ І сталося, — відко́ли він призна́чив його в домі своїм, і над усім, що він мав, то поблагословив Господь дім єгиптянина через Йосипа. І було благослове́ння Господнє в усьому, що він мав, — у домі й на полі.

⁶ І він позоставив усе, що мав, у руці Йо́сиповій. І не знав він при ньому нічого, окрім хліба, що їв. А Йо́сип був гарного стану та вродливого вигляду.

⁸ А він відмовився, і сказав до жінки пана свого: „Тож пан мій не знає при мені нічого у домі, а все, що його, він дав у мою руку.

⁹ Нема більшого в цім домі від мене, і він не стримав від мене нічого, хібащо тебе, — бо ти жінка його. Як же я вчиню це велике зло, і згрішу перед Богом?“

¹⁰ І сталося, що вона день-у-день говорила Йо́сипові, а він не слухав її, щоб лягти при ній і бути з нею.

¹¹ І сталося одного дня, і прийшов він додому робити діло своє, а там у домі не було́ нікого з людей дому.

¹² І схопи́ла вона його за одежу його, кажучи: „Лягай же зо мною!“ А він позоставив свою одежу в її руці, та й утік, і вибіг надвір.

¹³ І сталося, як побачила вона, що він позоставив свою одежу в її руці та й утік надвір,

¹⁴ то покликала людей свого дому, та й сказала їм, говорячи: „Дивіться, — він припровадив нам якогось єврея, щоб той забавлявся нами! Він прийшов був до мене, щоб покластись зо мною, та я закричала сильним голосом.

¹⁵ І сталося, як почув він, що я підняла свій голос і закричала, то позоставив одежу свою в мене, та й утік, і вибіг надвір.

¹⁶ І я поклала його одежу при собі аж до прихо́ду пана його до свого дому“.

¹⁷ І вона переказала йому цими словами, говорячи: „До мене прийшов був оцей раб єврей, що ти його привів до нас, щоб забавлятися мною.

¹⁸ І сталося, як підняла я свій голос і закричала, то він позоставив свою одежу при мені, та й утік надвір“.

¹⁹ І сталося, як почув пан його слова своєї жінки, що оповідала йому, кажучи: „Отакі то речі вчинив мені твій раб“, то запалився гнів його.

²¹ А Господь був із Йосипом, і прихилив до нього милосердя, та дав йому милість в очах начальника в'язничного дому.

²² І начальник в'язничного дому дав у руку Йосипа всіх в'язнів, що були в домі в'язничнім, і все, що́ там робили, робив він.

²³ Начальник в'язничного дому не бачив нічого в руці його, бо Бог був із ним, і що́ він робив, щастив йому Господь.

¹ І сталося по тих пригодах, чашник єгипетського царя та пекар провинилися були панові своєму, цареві єгипетському.

² І розгнівався фараон на двох своїх е́внухів, — на начальника чашників і на начальника пекарів.

³ І віддав їх під варту до дому начальника царської сторожі до в'язничного дому, до місця, де Йосип був ув'я́знений.

⁴ А начальник царсько́ї сторожі приставив Йосипа до них, і він їм услуговував. І були вони деякий час під вартою.

⁵ І снився їм обом сон, кожному свій сон, однієї ночі, кожному за зна́ченням його сна, чашникові й пекареві царя єгипетського, що були ув'язнені у в'язничному домі.

⁶ І прибув до них Йосип уранці, і побачив їх, а вони ось сумні.

⁷ І запитав він фараонових евнухів, що були з ним під вартою в домі пана його, говорячи: „Чого ваші обличчя сьогодні сумні́?“

⁸ А вони сказали йому: „Снився нам сон, а відгадати його немає кому“. І сказав до них Йосип: „Чи ж не в Бога відгадки? Розповіджте но мені“.

⁹ І оповів начальник чашників Йо́сипові свій сон, і сказав йому: „Бачив я в сні своїм, — ось виноградний кущ передо мною.

¹⁰ А в виноградному кущі три виноградні галу́зки, а він сам ніби розцвів, пустив цвіт, і дозріли грона його ягід.

¹¹ А в моїй руці фараонова чаша. І взяв я ті ягоди, і вичавив їх до фараонової чаші, і дав ту чашу в руку фараона“.

¹² І сказав йому Йо́сип: „Оце відгадка його: три виноградні галузки — це три дні.

¹³ Ще за три дні підійме фараон твою голову, і верне тебе на твоє становище, і ти даси́ чашу фараона до руки його за першим звича́єм, як був ти чашником його.

¹⁴ Коли ти згадаєш собі про мене, як бу́де тобі добре, — то вчиниш милість мені, коли згадаєш про мене перед фараоном, і випровадиш мене з цього дому.

¹⁵ Бо я був справді вкрадений із Краю єврейського, а також тут я не вчинив нічого, щоб мене вкинути до цієї ями“.

¹⁶ І побачив начальник пекарів, що він добре відгадав, і промовив до Йосипа: „І я в сні своїм бачив, — ось три коші пе́чива на голові моїй.

¹⁷ А в коші горі́шньому — зо всякого пекарського виробу фараонове їдження, а птах їв його з коша з-над моєї голови“.

¹⁸ І відповів Йосип і сказав: „Оце відгадка його: три коші — то три дні.

¹⁹ Ще за три дні піді́йме фараон голову твою з тебе, і повісить тебе на дереві, — і птах поїсть тіло твоє з тебе.“

²⁰ І сталося третього дня, у день народження фараона, і вчинив він гостину для всіх своїх рабів. І підняв він голову начальника чашників і голову начальника пекарів серед своїх рабів.

²¹ І вернув він начальника чашників на його місце, і він подав чашу в руку фараонову.

²² А начальника пекарів повісив, як відгадав був їм Йо́сип.

²³ Та начальник чашників не пам'ятав про Йосипа, та й забув за нього.

²³ І дивувались усі люди й казали: „Чи ж не Син це Давидів?“

²⁴ Фарисеї ж, почувши, сказали: „Він де́монів не виганяє інакше, тільки як Вельзеву́лом, князем де́монів“.

²⁵ А Він знав думки їхні, і промовив до них: „Кожне царство, поділене супроти себе, запусті́є. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втри́маються.

²⁶ І коли сатана́ сатану́ виганяє, то ділиться супроти себе; як же втри́мається царство його?

²⁷ І коли Вельзевулом виганя́ю Я де́монів, то ким виганя́ють сини ваші? Тому́ вони стануть вам су́ддями.

²⁸ А коли ж Духом Божим виго́ню Я де́монів, то настало для вас Царство Боже.

²⁹ Або я́к то хто може вде́ртися в дім дужого, та пограбувати добро́ його, якщо перше не зв'яже дужого? І аж тоді він госпо́ду його пограбує.

³¹ Тому́ то кажу́ вам: усякий гріх, навіть богозневага, про́ститься лю́дям, але богозневага на Духа не про́ститься!

³² І як скаже хто слово на Лю́дського Сина, то йому́ проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, — не про́ститься того йому ані в цім віці, ані в майбу́тнім!

³⁴ Ро́де змії́ний! Як ви можете мовити добре, бувши злі? Бо чим серце напо́внене, те говорять уста́.

³⁵ Добра люди́на з доброго ска́рбу добре виносить, а лукава люди́на зо скарбу лихого виносить лихе́.

³⁶ Кажу́ ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня!

³⁷ Бо зо слів своїх будеш випра́вданий, і зо слів своїх будеш засу́джений“.

³⁹ А Ісус відповів їм: „Рід лукавий і перелю́бний шукає ознаки, — та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йо́ни.

⁴⁰ Як Йо́на перебув у сере́дині китовій три дні і три ночі, так перебу́де три дні та три ночі й Син Лю́дський у серці землі.

⁴¹ Ніневі́тяни стануть на суд із цим родом, — і осудять його, вони бо покаялися через Йо́нину проповідь. А тут ото Більший, ніж Йо́на!

⁴² Цариця з пі́вдня на суд стане з родом оцим, — і засу́дить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послу́хати. А тут ото Більший, аніж Соломон!

⁴⁴ Тоді він говорить: „Вернуся до дому свого́, звідки вийшов“. А як ве́рнеться він, то хату знахо́дить порожню, заметену й при́брану.

⁴⁵ Тоді він іде, та й приводить сімох духів інших, лютіших за себе, — і входять вони та й живуть тут. І буде останнє люди́ні тій гірше за перше... Так буде й лукавому родові цьому́!“

⁴⁷ І сказав хтось Йому́: „Ото мати Твоя й Твої бра́ття стоять онде о́сторонь, і говорити з Тобою бажають“.

⁴⁸ А Він відповів тому́, хто Йому говорив, і сказав: „Хто́ мати Моя? І хто́ браття Мої?“

⁴⁹ І, показавши рукою Своєю на у́чнів Своїх, Він промовив: „Ото Моя мати та браття Мої!

⁵⁰ Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чини́тиме, той Мені брат, і сестра, і мати!“