¹ І зібрали филисти́мляни свої ві́йська на війну. І зібралися вони до Сохо, що Юдине, і таборува́ли між Сохо та між Азекою в Ефес-Даммімі.

² І зібра́лися Саул та ізра́їльтяни, і таборува́ли в долині Елі, і вставилися до бо́ю проти филисти́млян.

³ І стояли филисти́мляни на горі з того боку, а Ізраїль стояв на горі з цього боку, а поміж ними долина.

⁴ І вийшов із филистимських табо́рів однобо́рець, ім'я́ йому Ґолія́т із Ґату. Високий був — шість ліктів і п'ядь.

⁵ А на голові його — мідяний шоло́м, і він одя́гнений був у па́нцера з луски́; а вага того па́нцера — п'ять тисяч шеклів міді.

⁶ А на нога́х його — мідяні наголі́нники, а за плечи́ма його — мідяний спис.

⁷ А держа́к списа його — як ткацький вал, а ві́стря спи́су його — шістсот шеклів заліза. А перед ним ходив щитоно́ша.

⁸ І став він, і кликнув до Ізраїлевих полків, та й сказав до них: „Чого ви вийшли ставати до бо́ю? Чи ж я не филисти́млянин, а ви не раби Саулові? Оберіть собі кого, і нехай він зі́йде до мене.

⁹ Якщо він зможе воювати зо мною, і вб'є мене, то ми ста́немо вам за рабів. А якщо я перемо́жу його, і вб'ю його, то ви станете нам за рабів, і будете служити нам“.

¹⁰ І сказав филисти́млянин: „Я цього дня зневажив Ізраїлеві полки́. Дайте мені чоловіка, і бу́демо битися вдвох“.

¹¹ І чув Саул та ввесь Ізраїль ці слова филисти́млянина, — і вони перестра́шилися та сильно наляка́лися.

¹² А Давид — син того мужа ефра́тянина, з Юдиного Віфлеєму, а ім'я́ йому Єссе́й, що мав во́сьмеро синів. І цей чоловік за Саулових днів був стари́й, увійшов у літа.

¹³ І пішли троє найстарших Єссеєвих синів, пішли за Саулом на війну́. А імена́ трьох синів його, що пішли на війну: перворідний Еліяв, а другий його — Авінадав, а третій — Шамма.

¹⁴ А Давид — він найменший, а три найстарші пішли за Саулом.

¹⁵ А Давид ходив до Саула, та вертався па́сти отару свого батька в Віфлеємі.

¹⁶ А той филисти́млянин підхо́див ранком та ввечорі, і виступав сорок день.

¹⁷ І сказав Єссей до сина свого Давида: „Візьми но для братів своїх ефу́ цього пра́женого зе́рна, і десять цих хлібі́в, та й віднеси́ скоренько до табо́ру до своїх братів.

¹⁸ А цих десять кусків сиру віднесеш для тисячника, і розізнаєш про пово́дження братів своїх, і вивідай про їхні потреби.“

¹⁹ А Саул і вони, та всі ізра́їльтяни були в долині Елі, — воювали з филисти́млянами.

²⁰ І встав Давид рано вранці, і полиши́в ота́ру свою на сто́рожа; і взяв та й пішов, як наказав йому Єссей. І ввійшов він до обо́зу, а ві́йсько вихо́дило до бойово́го стро́ю, і підняли́ вони окрик у бою́.

²¹ І ви́шикувалися Ізраїль та Филисти́млянин ла́ва проти ла́ви.

²² І Давид позоставив свою но́шу в сто́рожа речей, та й побіг до по́лку. І ввійшов він, і запитав своїх братів про пово́дження.

²³ А коли він розмовляв із ними, аж ось виходить із филистимських полкі́в одноборець, филисти́млянин Ґолія́т ім'я́ йому, із Ґату. І промовляв він ті самі слова́, а Давид почув.

²⁴ А всі ізра́їльтяни, коли бачили того чоловіка, то втікали перед ним та дуже лякалися.

²⁵ І говорив Ізра́їльтянин: „Чи бачите ви цього чоловіка, що виходить? А виходить він, щоб зневажа́ти Ізраїля. І буде, — того чоловіка, що вб'є його, збагати́ть його цар великим багатством, і дочку́ свою віддасть йому, а дім його батька зробить вільним в Ізраїлі“.

²⁶ І спитався Давид тих людей, хто стояв з ним, говорячи: „Що́ буде зро́блене тому, хто вб'є цього филисти́млянина й зді́йме обра́зу з Ізраїля? Бо хто цей необрізаний филисти́млянин, що так зневажає полки́ Живого Бога?“

²⁷ А народ сказав йому те саме слово, говорячи: „Отак буде зро́блено чоловікові, хто вб'є його“.

²⁸ І почув Еліяв, його найстарший брат, як він говорив до людей. І запалився Еліявів гнів на Давида, і він сказав: „Чого то зійшов ти? І на ко́го ти позоставив трохи тієї отари в пустині? Я знаю зарозумі́лість твою та порожнечу твого серця, бо ти зійшов, щоб подивитися на війну́!“

²⁹ А Давид відказав: „Та що́ я зробив тепер? Чи не на нака́з батька?“

³⁰ І він відвернувся від нього до іншого, і запитував про те саме. А народ відповів йому те саме, як перше.

³¹ І були почуті слова ті, що говорив Давид, і донесли їх Саулові, і він покликав його.

³² І сказав Давид до Саула: „Хай не лякається нічиє серце через нього. Раб твій пі́де, і буде битися з отим филистимлянином“.

³³ І сказав Саул до Давида: „Ти не можеш піти на того филистимлянина битися з ним, бо ти мали́й, а він воя́к від своєї мо́лодости“.

³⁴ І сказав Давид до Саула: „Твій раб був пастухо́м свого батька при отарі, і прихо́див лев, а також — ведмідь, та й тягнув штуку дрібно́ї худоби зо стада,

³⁵ а я вихо́див за ним, і побивав його, і виривав те з па́щі його. А як він ставав на мене, то я хапав його за його гри́ву, та й побивав його.

³⁶ І лева, і ведмедя побива́в твій раб. І цей необрізаний филисти́млянин буде, як один із них, бо він зневажив полки́ Живого Бога!“

³⁷ І сказав Давид: „Господь, що врятува́в мене з лапи лева та з лапи ведмедя, Він урятує мене з руки цього филисти́млянина“. І сказав Саул: „Іди, і нехай Господь буде з тобою!“

³⁸ І зодягнув Саул Давида в свою о́діж, і дав мідяно́го шоло́ма на його голову, і надів на нього па́нцера.

³⁹ І прип'я́в Давид меча його на одежу свою, та й силкува́вся йти, бо він не звик був до того. І сказав Давид до Саула: „Не мо́жу в цьому ходити, бо я не звик!“ І поскида́в Давид їх із себе.

⁴⁰ І взяв він кия свого в свою руку, і вибрав собі п'ять ви́гладжених камінці́в із потоку, і поклав їх у пастушу то́рбу, яку мав, та в торби́ну, а його пра́ща — у руці його. І він пішов до филисти́млянина.

⁴¹ А филисти́млянин підхо́див усе ближче до Давида, і чоловік ніс щита́ перед ним.

⁴² І подивився филисти́млянин, та й побачив Давида, — і злегкова́жив його, бо той був ще хлопець, рум'яний юна́к струнко́ї поста́ви.

⁴³ І сказав филисти́млянин до Давида: „Чи я пес, що ти вийшов на мене з ки́єм?“ І филисти́млянин прокляв Давида своїми богами.

⁴⁴ І сказав филисти́млянин до Давида: „Ходи ж до мене, а я твоє тіло віддам пта́ству небесному та звірині́ польові́й“.

⁴⁵ І сказав Давид до филисти́млянина: „Ти йдеш на мене з мечем і списом та ра́тищем, а я йду на тебе в Ім'я́ Господа Савао́та, Бога військ Ізра́їлевих, які́ ти знева́жив.

⁴⁶ Сьогодні віддасть тебе Господь у мою ру́ку, — і я поб'ю́ тебе́, і відітну́ голову твою з тебе, і дня цього я дам па́дло филистимського табо́ру птаству небесному та земній звірині́. І пізнає вся земля, що є Бог Ізраїлів!

⁴⁷ І пізнає вся громада те, що Господь спасає не мече́м та списом, — бо це війна Господа, і Він віддасть вас у нашу руку“.

⁴⁸ І сталося, коли филисти́млянин устав і пішов, і збли́зився до Давида, то Давид поспішив і побіг до ла́ви навпроти филисти́млянина.

⁴⁹ І простя́г Давид руку свою до то́рби, і взяв звідти ка́меня, та й кинув із пращі, — і вдарив филисти́млянина в чоло́ його. І той камінь втявся йому в чоло́, — і він упав на обличчя своє на землю.

⁵⁰ І отак переміг Давид филисти́млянина пра́щею та ка́менем, — і вдарив він филисти́млянина, та й убив його, а меча́ не було в Давидовій руці.

⁵¹ І підбіг Давид, і став на филисти́млянина, і ви́хопив його меча́, і витяг його з його пі́хви, — та й убив його, і відтяв ним йому го́лову! І побачили филисти́мляни, що помер їх сила́ч, — і стали втікати!

⁵² А люди Ізраїлеві та Юдині схопи́лися, і зняли́ крик, та й погнали филисти́млян аж доти, де йдеться до Ґа́ю, і аж до брами Екро́ну. І падали трупи филисти́млян по дорозі аж до Шаараїму, і аж до Ґату, і аж до Екрону.

⁵³ І верну́лися Ізраїлеві сини з пого́ні за филистимлянами, та й розграбува́ли їхні табо́ри.

⁵⁴ А Давид узяв го́лову того филисти́млянина, і приніс її до Єрусалиму, а збро́ю його склав у своєму наме́ті.

⁵⁵ А як Саул побачив Давида, що вихо́див напроти филисти́млянина, то сказав до Авне́ра, провідника́ війська: „Чий син оцей хло́пець, Авне́ре?“ А Авне́р відказав: „Присягаю життям твоїм, о ца́рю, що не знаю!“

⁵⁶ І сказав цар: „Запитай, чий син цей юна́к?“

⁵⁷ А коли Давид вертався, побивши филисти́млянина, то Авне́р узяв його й привів його перед Саула, а голова́ филисти́млянина — у руці його.

⁵⁸ І сказав до нього Саул: „Чий ти син, хло́пче?“ А Давид відказав: „Я син раба твого віфлеємлянина Єссе́я“.

¹ І сталося, як скінчи́в він говорити до Саула, то Йоната́нова душа зв'яза́лася з душею Давидовою, — і полюбив його Йонатан, як душу свою.

² І того дня взяв його Сау́л, і не пустив його вернутися до дому його ба́тька.

³ І склав Йоната́н із Давидом умову, бо полюбив його, як душу свою.

⁴ І зняв Йоната́н із себе плаща́, що був на ньому, та й дав його Давидові, і вбрання́ своє, і все аж до меча свого, і аж до лу́ка свого, і аж до по́яса свого.

⁵ І ходив Давид скрізь, куди посилав його Саул, і робив мудро. І настанови́в його Саул над вояка́ми, і він подо́бався усьому наро́дові, а також Сауловим рабам.

⁶ І сталося, як вони йшли, коли Давид вертався, побивши филисти́млянина, то повихо́дили жінки́ зо всіх Ізраїлевих міст, — щоб співати та танцюва́ти назустріч царя Саула, із бу́бнами, із радістю, та з цимба́лами.

⁷ І викрикували ті жінки́, що грали, та й казали: „Саул повбива́в свої тисячі, а Давид — десятки тисяч свої!“

⁸ І дуже запалився Саулів гнів, і та річ була неприє́мна йому, і він сказав: „Давидові дали́ десятки тисяч, а мені дали тисячі, — йому бракує ще тільки царюва́ння!“

⁹ І від того дня й далі Саул дивився за́здрісним оком на Давида.

¹⁰ І сталося другого дня, і напав злий дух від Бога на Саула, і він став несамови́тий в себе вдома, а Давид грав своєю рукою, як щоденно, а в Сауловій руці був спис.

¹¹ І кинув Саул списа, кажучи про себе: „Уда́рю в Давида, і приб'ю його до стіни́! Та Давид два ра́зи ухили́вся від нього.

¹² І боявся Саул Давида, бо з ним був Госпо́дь, а від Саула Він відступи́в.

¹³ І віддали́в його Саул від себе, і настанови́в його собі тисячником, і він вихо́див на війни, і верта́вся перед наро́дом.

¹⁴ І мав Давид пово́дження в усіх дорогах своїх, і з ним був Господь.

¹⁵ І побачив Саул, що той має велике пово́дження, і налякався його.

¹⁶ А ввесь Ізраїль та Юда любили Давида, бо він вихо́див на війни, і верта́вся перед ними.

¹⁷ І сказав Саул до Давида: „Ось моя найстарша дочка́ Мерав, — її я дам тобі за жінку. Тільки будь мені хоробрим та воюй Господні ві́йни!“ А про себе Саул сказав: „Нехай не буде на ньому моя рука, — а нехай буде на ньому рука филисти́млян!“

¹⁸ А Давид сказав до Саула: „Хто я, і яке життя моє та рід мого батька в Ізраїлі, що я стану зя́тем цареві?“

¹⁹ І сталося, коли настав час дати Давидові Мерав, Саулову дочку́, то вона була ви́дана за жінку мехолатитянинові Адріїлові,

²⁰ а Давида покохала Мелхо́ла,друга Саулова дочка́. І розповіли́ про це Саулові, і ця річ була слу́шна в оча́х його.

²¹ І сказав Саул про себе: Дам я її йому, і нехай вона стане йому за па́стку, — і нехай буде на ньому рука филисти́млян!“ А до Давида Саул сказав удруге: „Посвоя́чишся сьогодні зо мною“.

²² І наказав Саул своїм рабам: „Промовляйте до Давида поти́ху, говорячи: Ось цар уподо́бав тебе собі, а всі його раби полюбили тебе, а тепер ти посвоя́чишся з царем“.

²³ І Саулові раби говорили ці слова до Давидових ушей. А Давид сказав: „Чи то легко в ваших оча́х посвоя́читися з царем? Таж я люди́на вбога та маловажна!“

²⁴ І розповіли́ це раби Саула йому, говорячи: „Отак говорив Давид“.

²⁵ І сказав Саул: „Так скажете Давидові: Не бажає цар заплати за молоду́, а бажає тільки сто крайніх плотів филистимських, щоб пімститися на не́приятелях царя“. А Саул ду́мав тим зробити, щоб Давид попав до руки филисти́млян.

²⁶ І його раби переказали ці слова Давидові, і ця річ була мила в Давидових очах, щоб посвоя́читися з царем. І в недовгому ча́сі

²⁷ встав Давид, та й пішов він та його люди, і забив серед филисти́млян двісті чоловіка. І Давид приніс їхні крайні плоті, і дав їх у повному числі цареві, щоб посвоя́читися з царем. І Саул дав йому за жінку дочку́ свою Мелхо́лу.

²⁸ І побачив Саул, і пізнав, що Господь із Давидом, а Мелхо́ла, Саулова дочка́, полюбила його.

²⁹ А Саул ще й далі боявся Давида. І Саул нена́видів Давида по всі дні.

³⁰ І вихо́дили воювати филистимські провідники́, і бувало — скільки вони вихо́дили, то Давид мав найбільше пово́дження від усіх Саулових рабів. І стало ім'я́ його дуже шановане.

¹ Наближа́лись до Нього всі ми́тники й грі́шники, щоб послу́хати Його.

² Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: „Приймає Він грішників та з ними їсть“.

³ А Він їм розповів оцю притчу, говорячи:

⁴ „Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти́ й дев'яти́, та й не пі́де шукати загинулої, аж поки не зна́йде її?

⁵ А знайшовши, кладе на раме́на свої та радіє.

⁶ І, прийшовши додому, скликає він дру́зів і сусідів, та й каже до них: „Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загу́блену“.

⁷ Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одно́го грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х праведників, що не потребу́ють покая́ння!...

⁸ Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не зна́йде?

⁹ А знайшовши, кличе при́ятельок та сусідок та каже: „Радійте зо мною, бо знайшла я загу́блену дра́хму!“

¹⁰ Так само, кажу вам, радість буває в Божих анголі́в за одного грішника, який кається“.