Ранкове читання:
Псалми 62
1 Псалом Давидів, коли був він у пустині юдейській.
2 Боже — Ти Бог мій, я шукаю від ра́ння Тебе, душа моя пра́гне до Тебе, тужить тіло моє за Тобою в країні пусте́льній і ви́мученій без води.
3 Я так пригляда́вся до Тебе в святині, щоб бачити силу Твою й Твою славу, —
4 ліпша бо милість Твоя над життя, й мої уста Тебе прославля́ють!
5 Так я буду в житті своїм благословля́ти Тебе, ради Йме́ння Твого́ буду руки свої підіймати!
6 Наси́чується, ніби лоєм і товщем, душа моя, а уста́ мої хвалять губа́ми співни́ми.
7 Як згадаю Тебе на посте́лі своїй, розмишля́ю про Тебе в сторо́жах нічни́х:
8 що став Ти на поміч для мене, в тіні́ ж Твоїх крил я співатиму!
9 Пригорну́лась до Тебе душа моя, прави́ця Твоя підпирає мене.
10 Вороги ж мою душу шукають для згуби, — нехай западу́ться до спо́ду землі,
11 нехай помордо́вані бу́дуть мече́м, бодай стали шака́лам пожи́вою!
12 А цар звесели́ться у Бозі, буде хва́лений кожен, хто йому присягає, будуть бо за́мкнені уста лжемо́вцям!
Псалми 63
1 Для дириґента хору. Псалом Давидів.
2 Вислухай, Боже, мій голос, як ска́ржуся я, від стра́ху ворожого душу мою хорони!
3 Заховай мене від потає́много збору злочинців, від крику сваві́льців,
4 які нагостри́ли свого язика́, як меча, натягнули стрілу́ свою словом гірки́м,
5 щоб таємно стріляти в невинного, — вони нагло стріля́тимуть в нього, і не бу́дуть боятись!
6 У злій справі зміцня́ють себе, змовля́ються па́стки таємно розста́вити, кажуть: „Хто бу́де їх бачити?“
7 Вони кривди ховають. Загинемо, як за́дум їхній спо́вниться, бо нутро́ чоловіка та серце — глибоке!
8 Але́ вчинить Бог, що стріла́ на них стрі́лить, — і на́гло пора́нені будуть,
9 і вчинить, що їхній язик допаде́ться до них, — і будуть хита́ти головою усі, хто спогля́не на них!
10 І всі люди боятися будуть, і будуть розказувати про чин Бога, і ді́ло Його зрозуміють!
11 І праведний Господом бу́де раді́ти, і буде вдава́тись до Нього, і бу́дуть похва́лені всі простосе́рді!
Псалми 64
1 Для дириґента хору. Псалом Давидів. Пісня. Уся земле, — покли́куйте Богові:
2 Тобі, Боже, належиться слава в Сіоні, і Тобі́ має ві́дданий бути обі́т!
3 Ти, що моли́тви вислу́хуєш, всяке тіло до Тебе прихо́дить!
4 Справи грішні зробились сильніші від нас, — Ти наші гріхи пробача́єш!
5 Блаженний, кого вибираєш Ти та наближа́єш, — в осе́лях Твоїх спочива́ти той буде! наси́тимось ми добром дому Твого́, найсвятішим із храму Твого́!
6 Грізні ре́чі Ти відповіда́єш нам правдою, Боже, Спасителю наш, надіє всіх кі́нців землі та су́щих далеко на морі,
7 що гори ставиш Своєю силою, підпере́заний міццю,
8 що втихоми́рюєш гу́ркіт морів, їхніх хвиль та га́лас наро́дів.
9 І будуть боятись озна́к Твоїх ме́шканці кі́нців землі. Ти розвеселяєш країну, де вихід пора́нку й де вечір.
10 Ти відві́дуєш землю та по́їш її, Ти збагачуєш щедро її, — по́вний води потік Божий, Ти збіжжя готуєш її, — бо Ти так пригото́вив її!
11 Ти ріллю її наси́чуєш во́гкістю, вирі́внюєш гру́ддя її, розпускаєш дощами її, Ти благословляєш росли́нність її!
12 Ти добром Своїм рік вкороно́вуєш, і стежки́ Твої кра́плями то́вщу течу́ть!
13 Пасови́ська пустині сплива́ються кра́плями, і радістю підпереза́лись узгі́р'я!
14 Луги́ зодягнулись ота́рами, а долини покрилися збіжжям, — гука́ють вони та співають!
Вечірнє читання:
Якова 1
1 Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас!
2 Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування,
3 знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.
4 А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали.
5 А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на.
6 Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер.
7 Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа.
8 Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх.
9 А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю,
10 а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, —
11 бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!
12 Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.
13 Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.
14 Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною.
15 Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.
16 Не обма́нюйтесь, брати мої любі!
17 Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.
18 Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його.
19 Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів.
20 Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої.
21 Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.
22 Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.
23 Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, —
24 бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є.
25 А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм!
26 Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́!
27 Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.