Ранкове читання:
Псалми 38
1 Для дириґента хору. Єдуту́на. Псалом Давидів.
2 Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний.
3 Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений.
4 Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м:
5 „Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“
6 Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! Се́ла.
7 У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте!
8 А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона!
9 Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного!
10 Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, —
11 забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь.
12 Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! Се́ла.
13 Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі!
14 Відверни гнів від мене — і я підкріплю́ся, перше ніж відійду́, — і не буде мене!
Псалми 39
1 Для дириґента хору. Псалом Давидів.
2 Непохитно наді́юсь на Господа, і Він прихилився до мене, і блага́ння моє Він почув.
3 Витяг мене Він із згу́бної ями, із багна́ болоти́стого, і поставив на скелі ноги мої, і зміцнив мої сто́пи,
4 і дав пісню нову́ в мої уста, для нашого Бога хвалу́, — нехай бачать багато-хто й по́страх хай мають, і хай вони мають надію на Господа!
5 Блаженна люди́на, що Бога вчинила своєю тверди́нею, і не зверта́лась до пи́шних та тих, що вони до неправди схиляються!
6 Багато вчинив Ти, о Господи, Боже мій, Твої чу́да й думки Твої — тільки про нас, нема Тобі рівного! Я хотів би все це показати й про це розказати, та воно численні́ше, щоб можна його розпові́сти.
7 Жертви й прино́шення Ти не схотів, Ти розкрив мені уші, цілопа́лення й жертви покутної Ти не жадав.
8 Тоді я сказав: „Ось я прийшов із зво́єм книжки, про мене написаної“.
9 Твою волю чини́ти, мій Боже, я хо́чу, і Зако́н Твій — у мене в се́рці.
10 Я проповідував правду в великому зборі, — ото, своїх уст не ув'я́знюю я, Господи, знаєш Ти, —
11 справедливість Твою не ховав я в сере́дині серця свого, про вірність Твою та спасі́ння Твоє я звіщав, не таїв я про милість Твою та про правду Твою на великім зібра́нні.
12 Тому, Господи, не ув'язни́ милосердя Свого від мене, а милість та правда Твоя нехай за́вжди мене стережу́ть,
13 бо нещастя без ліку мене оточи́ли, беззако́ння мої досягли́ вже мене, так що й бачити не мо́жу, — вони численнішими стали за воло́сся на моїй голові, і серце моє опустило мене.
14 Зволь спасти мене, Господи, Господи, поспіши ж бо на поміч мені, —
15 нехай посоро́млені будуть, і хай зга́ньблені будуть усі, хто шукає моєї душі, щоб схопи́ти її! Нехай подадуться назад, і нехай посоро́млені бу́дуть, хто бажає для мене лихого!
16 Бодай скам'яні́ли від со́рому ті, хто говорить до мене: „Ага! Ага!“
17 Нехай ті́шаться та веселя́ться Тобою всі ті, хто шукає Тебе та хто любить спасі́ння Твоє, нехай за́вжди говорять: „Хай буде великий Госпо́дь!“
18 А я вбогий та бідний, — за мене подбає Господь: моя поміч і мій оборо́нець — то Ти, Боже мій, — не спізня́йся!
Псалми 40
1 Для дириґента хору. Псалом Давидів.
2 Блаже́нний, хто дбає про вбогого, — в день нещастя Господь порятує його!
3 Господь берегти́ме його та його оживля́тиме, буде блаженний такий на землі, і Він не видасть його на пота́лу його ворогам!
4 На ложі неду́ги подасть йому сили Госпо́дь, — усе ложе йому перемінить в неду́зі його.
5 Я промовив був: „Господи, май же Ти ми́лість до мене, ви́лікуй душу мою, бо я перед Тобою згрішив!
6 Вороги мої кажуть на мене лихе́: „Коли вмре та загине іме́ння його?“
7 А коли хто прихо́дить відві́дати, — мовить марне́: його серце збирає для себе лихе, і як вийде надві́р, то говорить про те.
8 Всі мої вороги між собою шепо́чуться ра́зом на мене, на ме́не лихе́ замишля́ють:
9 „Негі́дна річ тисне його, а що́ він поклався — то більше не встане!“
10 Навіть при́ятель мій, на якого наді́явся я, що мій хліб споживав, — підняв проти мене п'яту́!
11 Але, Господи, помилуй мене, і мене підійми́, — і я їм відплачу́, —
12 із то́го довідаюся, що Ти любиш мене, коли надо мною сурми́ти не буде мій ворог.
13 А я — через неви́нність мою Ти підси́лиш мене, і перед обличчям Своїм ти поста́виш навіки мене́!
14 Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, від віку й до віку! Амі́нь і амі́нь!
Вечірнє читання:
Дії 23
12 А коли настав день, то дехто з юдеїв зібрались, та клятву скла́ли, говорячи, що ні їсти, ні пити не бу́дуть, аж доки Павла́ не заб'ють!
13 А тих, що закляття таке покла́ли, було більш сорока́.
14 І вони приступили до первосвящеників та старших і сказали: „Ми клятву скла́ли нічого не їсти, аж поки заб'ємо Павла!
15 Отож разом із синедріоном передайте тисяцькому, щоб до вас він привів його, ніби хочете ви докладніш розізнати про нього. А ми, перше ніж він набли́зиться, готові забити його“.
16 Як зачув же сестрі́нець Павлів про цю змову, то прибув, і ввійшов у форте́цю, і Павла́ завідо́мив.
17 Павло ж зараз покликав одно́го з сотників, та й сказав: „Цього юнака́ запровадь до тисяцького, бо він має йому щось сказати“.
18 Той же взяв його, та й запровадив до тисяцького та сказав: „Павло в'язень покликав мене, і просив запрова́дити до тебе цього юнака́, що має тобі щось сказати“.
19 І взяв тисяцький того за руку, і на́бік відвів і спитав: „Що́ ти маєш звістити мені?“
20 А той розповів: „Змову склали юдеї, — просити тебе, щоб ти взавтра до синедріо́ну Павла припрова́див, ніби хочуть вони докладніш розпізнати про нього.
21 Отож, не послухайся їх, бо чигає на нього їх більш сорока чоловіка, що клятву скла́ли ні їсти, ні пити, аж доки його не заб'ють. І тепер он готові вони, і чекають твого прире́чення“.
22 Тоді тисяцький відпустив юнака́, наказавши йому — „не розповіда́ти ані о́дному, що мені ти це ви́явив.“
23 І він закли́кав якихось двох із сотників, і наказав: „Пришикуйте на третю годину вночі дві сотні вояків, щоб іти до Кесарії, і кіннотників сімдеся́т, та дві сотні стрільців.
24 Приготуйте також в'ючаків і Павла посадіть, і здоровим його проведіть до намісника Фе́лікса.
25 І листа написав він такого ось змісту:
26 „Кла́вдій Лі́сій намісникові вседостойному Фе́ліксові — поздоро́влення!
27 Цього мужа, що його юдеї схопи́ли були́ та хотіли забити, урятував я, із вояка́ми прийшовши, довідавшися, що він ри́млянин.
28 І хотів я довідатися про причину, що за неї його оскаржа́ли, та й привів був його до їхнього синедріо́ну.
29 Я знайшов, що його винуватять у спірних речах їхнього Зако́ну, і що провини не має він жа́дної, ва́ртої смерти або ланцюгі́в.
30 Як доне́сли ж мені про ту змову, що юдеї вчинили на мужа цього, я зараз до тебе його відіслав, наказавши також позива́льникам, щоб перед тобою сказали, що́ мають на нього. Будь здоровий!“
31 Отож вояки, як наказано їм, забрали Павла́, і вночі попровадили в Антипатри́ду.
32 А другого дня, полишивши кінно́тчиків, щоб ішли з ним, у форте́цю вони повернулись.
33 А ті прибули́ в Кесарі́ю, і, листа передавши намісникові, поставили також Павла перед ним.
34 Намісник листа прочитав і спитав, із якого він кра́ю. А довідавшись, що з Кілікії, промовив:
35 „Я тебе переслухаю, як при́йдуть і твої позива́льники“. І звелів стерегти його в Іродовому Прето́рії.