Ранкове читання:
Йов 31
1 Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?
2 І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?
3 Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?
4 Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?
5 Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —
6 то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!
7 Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —
8 то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!
9 Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,
10 то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!
11 Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,
12 бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!
13 Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,
14 то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?
15 Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?
16 Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?
17 Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?
18 Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!
19 Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —
20 чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?
21 Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —
22 хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!
23 Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.
24 Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „Ти, безпеко моя“?
25 Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
26 Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,
27 то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —
28 це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
29 Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?
30 Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.
31 Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“
32 Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.
33 Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?
34 Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.
35 О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.
36 Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?
37 Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.
38 Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,
39 якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —
40 то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“ Слова Йова скінчи́лися.
Йов 32
1 І переста́ли ті троє мужів відповідати Йову, бо він був справедливий в оча́х своїх.
2 І запалився гнів Елігу, сина Барах'їлового, бузянина, з роду Рамового, — на Йова запали́вся гнів його за те, що той уважав душу свою справедливішою за Бога.
3 Також на трьох при́ятелів його запалився його гнів за те, що не знайшли вони відповіді, а зробили тільки Йова винним.
4 А Елігу вичікував Йова та їх із словами, бо вони були ста́рші віком за нього.
5 І побачив Елігу, що нема належної відповіді в устах тих трьох людей, — і запалився його гнів!
6 І відповів бузянин Елі́гу, син Барах'їлів, та й сказав: „Молодий я літа́ми, ви ж ста́рші, тому́ то я стри́мувався та боявся знання́ своє ви́словити вам
7 Я поду́мав: Хай вік промовля́є, і хай розуму вчить многолі́ття!
8 Справді, дух — він у люди́ні, та Всемогутнього по́дих їх мудрими чинить.
9 Многолі́тні не за́вжди розумні, і не все розуміються в праві старі́.
10 Тому́ я кажу: Послухай мене, — хай знання́ своє ви́словлю й я!
11 Тож слів ваших вичі́кував я, наставляв свої уші до вашої мудрости, поки справу ви дослідите́.
12 І я приглядався до вас, й ось немає між вами, хто б Йо́ву довів, хто б відповідь дав на слова́ його!
13 Щоб ви не сказали: „Ми мудрість знайшли: не люди́на, а Бог перемо́же його́!“
14 Не на мене слова́ він скеро́вував, і я не відповім йому мовою вашою.
15 Полякались вони, вже не відповіда́ють, не мають вже слів,
16 Я чекав, що не бу́дуть вони говорити, що спини́лись, не відповідають уже.
17 Відповім також я свою ча́стку, і ви́словлю й я свою ду́мку.
18 Бо я повний слова́ми, — дух мойо́го нутра́ докуча́є мені.
19 Ось утро́ба моя, мов вино невідкри́те, — вона трі́скається, як нові бурдюки́!
20 Нехай я скажу́ — й буде легше мені, нехай у́ста відкрию свої — й відповім!
21 На осо́бу не бу́ду уваги звертати, не буду підле́щуватись до люди́ни,
22 бо не вмію підле́щуватись! Коли ж ні, — нехай зараз ві́зьме мене мій Творе́ць!
Вечірнє читання:
Дії 13
1 А в Антіохі́ї, у та́мошній Церкві були ці пророки та вчителі́: Варнава й Семен, званий Ні́ґер, і кіріне́янин Луцій, і Манаї́л, що був вигодуваний із тетра́рхом Іродом, та ще Савл.
2 Як служили ж вони Господе́ві та по́стили, прорік Святий Дух: „Відділіть Варнаву та Са́вла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!“
3 Тоді, попо́стивши та помолившись, вони руки поклали на них, і відпустили.
4 Вони ж, послані бувши від Духа Святого, прийшли в Селевкі́ю, а звідти до Кіпру відпли́нули.
5 Як були ж в Саламі́ні, то звіщали вони Слово Боже по синагогах юдейських; до по́слуг же мали й Івана.
6 А коли перейшли аж до Па́фи ввесь о́стрів, то знайшли ворожби́та одно́го, лжепророка юде́янина, йому на ім'я́ Варісу́с.
7 Він був при проко́нсулі Сергії Па́влі, чоловіку розумнім. Той закликав Варнаву та Са́вла, і прагнув послухати Божого Слова.
8 Але їм опирався Елі́ма ворожби́т той, — бо ім'я́ його перекладається так, — і намагавсь відвернути від віри проко́нсула.
9 Але Савл, що й Павло він, перепо́внився Духом Святим і на нього споглянув,
10 і промовив: „О сину дияволів, повний всякого пі́дступу та всілякої злости, ти во́рогу всякої правди! Чи не перестанеш ти плутати про́стих Господніх доріг?
11 І тепер ось на тебе Господня рука, — ти станеш сліпий, і сонця бачити не будеш до ча́су!“ І миттю обняв того мо́рок та те́мрява, і став він ходити навпо́мацки та шукати повода́тора.
12 Тоді той проко́нсул, як побачив, що́ сталося, увірував, і дивувався науці Господній!
13 І, як від Па́фа Павло й ті, хто з ним був, відпливли́, то вони прибули́ в Памфілійську Пергі́ю. А Іван, відлучившись від них, повернувся до Єрусалиму.
14 А вони, пішовши з Пергії, прийшли до Пісідійської Антіохії, і дня суботнього до синагоги ввійшли й посідали.
15 А по відчита́нні Зако́ну й Пророків, старші́ синагоги послали до них, переказуючи: „Мужі-браття, якщо маєте слово потіхи для люду, промовте!“
16 Тоді Павло встав, і давши знака рукою, промовив: „Послухайте, мужі ізра́їльтяни, та ви, богобійні!
17 Бог цих Ізраїлевих людей вибрав Собі отців наших, і підвищив наро́д, як він перебува́в у єгипетськім кра́ї, і рукою поту́жною вивів їх із нього,
18 і літ із сорок Він їх годував у пустині,
19 а вигубивши сім наро́дів в землі ханаа́нській, поділив жеребко́м їхню землю між ними,
20 ма́йже що по чотириста й п'ятидесяти ро́ках. Після того аж до Самуїла пророка Він їм суддів дава́в.
21 А потім забажали царя, і Бог дав їм Сау́ла, сина Кі́сового, мужа з Веніями́нового племени, на чотири десятки років.
22 А його віддаливши, поставив царем їм Дави́да, про якого й сказав, засвідчуючи: „Знайшов Я Давида, сина Єссе́євого, чоловіка за серцем Свої́м, що всю волю Мою він виконувати бу́де“.
23 За обітницею, із його насіння підняв Бог Ісуса, як спасі́ння Ізраїлеві,