Ранкове читання:
Псалми 47
1 Пісня. Псалом синів Коре́євих.
2 Великий Госпо́дь і просла́влений ве́льми в місті нашого Бога, на святій Своїй горі!
3 Препи́шна країна, розра́да всієї землі, — то Сіонська гора, на півні́чних око́лицях, місто Царя можновла́дного!
4 Бог у хра́мах Своїх, за твердиню Він зна́ний.
5 Бо царі ось зібрались, ішли вони ра́зом,
6 але, як побачили, то здивува́лись, полякалися та й розпоро́шились.
7 Обгорнув їх там страх, немов біль породі́ллю;
8 Ти східнім вітром розбив кораблі ті Тарші́ські.
9 Як ми чули, так бачили в місті Господа Савао́та, у місті нашого Бога, — Бог міцно поставить навіки його́! Се́ла.
10 Розмишля́ли ми, Боже, про ми́лість Твою серед храму Твого́.
11 Як Ім'я́ Твоє, Боже, так слава Твоя — аж по кі́нці землі, справедли́вости повна прави́ця Твоя!
12 Нехай весели́ться Сіонська гора, Юдині до́чки хай тішаться через Твої правосу́ддя.
13 Оточі́те Сіо́н й обступі́те його́, полічіть його ба́шти,
14 зверні́те увагу на ва́ла його, високість палати його пообмірюйте, щоб розповісти́ поколі́нню насту́пному,
15 бо Цей Бог — то наш Бог на вічні віки́, Він буде прова́дити нас аж до смерти!
Псалми 48
1 Для дириґента хору. Синів Коре́євих. Псалом.
2 Слухайте це, всі наро́ди, візьміть до ушей, усі ме́шканці все́світу,
3 і лю́дські сини й сини му́жів, ра́зом багатий та вбогий,
4 — мої уста казатимуть мудрість, думка ж се́рця мого — розумність,
5 нахилю́ своє ухо до при́казки, розв'яжу́ свою за́гадку лі́рою!
6 Чому маю боятись у день лихолі́ття, як стане круг мене неправда моїх ошука́нців,
7 які на бага́тство своє покладають надію, і своїми доста́тками хва́ляться?
8 Але жодна люди́на не ви́купить брата, не дасть його ви́купу Богові, —
9 бо ви́куп їхніх душ дорогий, і не перестане навіки, —
10 щоб міг він ще жити навіки й не бачити гро́бу!
11 Та люди побачать, що мудрі вмирають так само, як гинуть невіглас та не́ук, і лиша́ють для інших багатство своє.
12 Вони ду́мають, ніби доми́ їхні навіки, місця́ їхнього заме́шкання — з роду до роду, імена́ми своїми звуть землі,
13 та не зостається в пошані люди́на, — подібна худобі, що гине!
14 Така їхня дорога — глупо́та для них, та за ними йдуть ті, хто кохає їхню думку. Се́ла.
15 Вони зі́йдуть в шеол, — і смерть їх пасе, немов вівці, а праведники запанують над ними від ра́ння; подоба їхня знищиться, шео́л буде мешканням для них.
16 Та визволить Бог мою душу із влади шео́лу, бо Він мене ві́зьме! Се́ла.
17 Не лякайся, коли багатіє люди́на, коли збі́льшується слава дому її,—
18 бо, вмираючи, не забере вона всьо́го, її слава не пі́де за нею!
19 Хоч вона свою душу за життя свого хва́лить, і славлять тебе, як для себе ти чиниш добро, —
20 вона при́йде до роду батьків своїх,що світла вони не побачать навіки!
21 Люди́на в пошані, але нерозумна, — подібна худобі, що гине!
Псалми 49
1 Псалом Асафів. Прорік Бог над богами — Госпо́дь, і землю покликав від схід сонця і аж до захо́ду його.
2 Із Сіону, корони краси́, Бог явився в промі́нні!
3 Прихо́дить наш Бог, — і не буде мовчати: палю́чий огонь перед Ним, а круг Нього все бу́риться сильно!
4 Він покличе згори́ небеса́, і землю — наро́д Свій судити:
5 „Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною“.
6 І небеса́ звістять правду Його, що Бог — Він суддя. Се́ла.
7 „Слухай же ти, Мій наро́де, бо буду ось Я говорити, Ізра́їлеві, і буду сві́дчить на тебе: Бог, Бог твій Я!
8 Я бу́ду карта́ти тебе не за жертви твої, — бо все передо Мною твої цілопа́лення,
9 не візьму́ Я бичка з твого дому, ні козлів із коша́р твоїх,
10 бо належить Мені вся лісна́ звірина́ та худоба із тисячі гір,
11 Я знаю все пта́ство гірське́, і звір польови́й при Мені!
12 Якби був Я голодний, тобі б не сказав, — бо Моя вся вселе́нна й усе, що на ній!
13 Чи Я м'ясо бичкі́в спожива́ю, і чи п'ю кров козлів?
14 Принось Богові в жертву подя́ку, і виконуй свої обітниці Всеви́шньому,
15 і до Мене поклич в день недолі, — Я тебе порятую, ти ж просла́виш Мене!“
16 А до грішника Бог промовляє: „Чого́ про устави Мої розповідаєш, і чого́ заповіта Мого на уста́х своїх но́сиш?
17 Ти ж науку знена́видів, і поза себе слова́ Мої ви́кинув.
18 Як ти злодія бачив, то бі́гав із ним, і з перелюбниками накладав.
19 Свої уста пускаєш на зло, і язик твій ома́ну плете́.
20 Ти сидиш, проти брата свого нагово́рюєш, поголо́ски пускаєш про сина своєї матері.
21 Оце ти робив, Я ж мовчав, і ти ду́мав, що Я такий са́мий, як ти. Тому буду картати тебе, і ви́ложу все перед очі твої!
22 Зрозумійте ж це ви, що забуваєте Бога, щоб Я не схопи́в, — бо не буде кому рятува́ти!
23 Хто жертву подяки прино́сить, той шанує Мене; а хто на дорогу Свою уважа́є, Боже спасі́ння йому покажу́!“
Вечірнє читання:
Дії 26
1 А Агріппа сказав до Павла: „Дозволяємо тобі говорити про себе само́го“. Павло тоді простягнув руку, і промовив у своїй обороні:
2 „О ца́рю Агріппо! Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися маю з усьо́го, у чім мене винуватять юдеї,
3 особливо ж тому́, що ти знаєш усі юдейські звича́ї та супере́чки. Тому я прошу́ мене вислухати терпля́че.
4 А життя моє зма́лку, що споча́тку точилося в Єрусалимі серед наро́ду мого, знають усі юдеї,
5 які відають зда́вна мене, аби тільки схотіли засві́дчити, — що я жив фарисеєм за найдокладнішою сектою нашої віри.
6 І тепер я стою отут су́джений за надію обі́тниці, що Бог дав ії нашим отцям,
7 а її викона́ння чекають побачити наші дванадцять племен, слу́жачи Богові безперестанно вдень та вночі. За цю надію, о ца́рю, мене винуватять юдеї!
8 Чому ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає померлих?
9 Правда, ду́мав був я, що мені нале́жить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назаряни́на,
10 що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в'язниць я замкнув, як отримав був вла́ду від первосвящеників; а як їх убивали, я голос давав проти них.
11 І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи ве́льми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах.
12 Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо вла́дою та припору́ченням первосвящеників,
13 то опі́вдні, о ца́рю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що ося́яло мене та тих, хто разом зо мною йшов!
14 І як ми всі повалились на землю, я голос почув, що мені говорив єврейською мовою: „Савле, Савле, — чому ти Мене переслідуєш? Трудно тобі бити ногою колю́чку!“
15 А я запитав: „Хто Ти, Господи?“ А Він відказав: „Я Ісус, що Його переслідуєш ти.
16 Але підведи́ся, і стань на ноги свої. Бо на те Я з'явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі.
17 Визволяю тебе від твого наро́ду та від поган, до яких Я тебе посилаю, —
18 відкрити їм очі, щоб вони наверну́лись від те́мряви в світло та від сатани́ної вла́ди до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарува́ння гріхів і насліддя з освяченими“.
19 Через це я, о ца́рю Агріппо, не був супротивний видінню небесному,
20 але ме́шканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого кра́ю юдейського та поганам я проповідував, щоб пока́ялися й наверну́лись до Бога, і чинили діла, гі́дні покая́ння.
21 Через це юдеї в святині схопи́ли мене та й хотіли роздерти.
22 Але, поміч від Бога одержавши, я стою́ аж до дня сьогоднішнього та свідкую мало́му й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має, —
23 що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам!“
24 Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучни́м голосом: „Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму“!
25 А Павло: „Не дурію — сказав, — о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму.
26 Цар бо знає про це, — до нього з відвагою я й промовляю. Бо не гада́ю я, щоб із цього щобудь схова́лось від нього, — бо не в за́кутку ді́ялось це.
27 Чи віруєш, ца́рю Агріппо, Пророкам? Я знаю, що віруєш“.
28 Агріппа ж Павлові: „Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християни́ном“.
29 А Павло: „Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, — не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів“.
30 І встав цар та намісник, і Верні́ка та ті, хто з ними сидів.
31 І на́бік вони відійшли, і розмовляли один до одно́го й казали: „Нічого, ва́ртого смерти або ланцюгів, чоловік цей не робить!“
32 Агріппа ж до Феста сказав: „Міг би бути відпу́щений цей чоловік, якби не відкликавсь був до ке́саря“