¹ І сталося по році, того ча́су, як царі вихо́дили на війну, то Йоав повів військо́ву силу, та й нищив аммонітський край. І прийшов він і обліг Раббу, а Давид сидів в Єрусалимі. І побив Йоав Раббу, і зруйнував її.

² І зняв Давид корону їхнього царя з голови його, і знайшов, що вага́ її́ талант золота, а на ній камі́ння дорогоцінне, — і була покладена вона на голову Давидову! І він виніс дуже багато здо́бичі з того міста.

³ А наро́д, що був у ньому, повиво́див, і перетина́в їх пи́лками, і забивав залі́зними доло́тами та сокирами... І так робив Давид усім аммонітським міста́м. І вернувся Давид та ввесь наро́д до Єрусалиму.

⁴ І сталося по то́му, і була війна в Ґезері з филисти́млянами. Тоді хуша́нин Сіббехай убив Сіппая, з Рефаєвих наща́дків, і вони були поко́нані.

⁵ І була ще війна з филисти́млянами, і Елханан, син Яірів, побив Лахмі, брата ґатя́нина Ґоліята, — а держа́к списа́ його був, як ткацький вал!

⁶ І була́ ще війна в Ґаті. А там був чоловік великого зро́сту, що мав по шість пальців, — усього двадцять і чотири. І він також був із наща́дків Рефая.

⁷ І зневажа́в він Ізраїля, — та забив його Йонатан, син Шім'ї, Давидового брата.

⁸ Ці також похо́дили від Рефая в Ґаті, — і попа́дали вони від руки Давида та від руки його слуг.

¹ І повстав сатана́ на Ізраїля, і намо́вив Давида перелічи́ти Ізраїля.

² І сказав Давид до Йоава та до начальників народу: „Ідіть, перелічіть Ізраїля від Беер-Шеви й аж до Дану, і донесіть мені, — і я знатиму число їх!“

³ І сказав Йоа́в: „Нехай Господь додасть до наро́ду Свого в сто раз стільки, скільки є! Чи не всі вони, пане мій ца́рю, раби мого пана? На́що буде шукати цього пан мій, нащо це буде за провину для Ізраїля?“

⁴ Та цареве слово перемогло Йоава. І вийшов Йоав, і ходив по всьо́му Ізраїлі, і вернувся до Єрусалиму.

⁵ І дав Йоав Давидові число пере́ліку наро́ду. І було́ всього Ізраїля тисяча тисяч і сто тисяч чоловіка, що витяга́ють меча, а Юди — чотири сотні й сімдеся́т тисяч чоловіка, що витягають меча.

⁶ А Левія та Веніямина він не перерахува́в серед них, бо царське́ слово було огидою для Йоа́ва...

⁷ І було зло в Божих оча́х на ту річ, — і Він ударив Ізраїля!

⁸ І сказав Давид до Бога: „Я дуже згрішив, що зробив оцю річ! А тепер прости ж гріх Свого раба, бо я зробив дуже нерозумно!“...

⁹ І сказав Господь до Ґада, Давидового прозорли́вця, говорячи:

¹⁰ „Іди, і бу́деш говорити Давидові, кажучи: Так говорить Госпо́дь: Три карі кладу́ Я на те́бе, — вибери собі одну з них, і Я зроблю́ тобі“.

¹¹ І прийшов Ґад до Давида та й сказав йому́: „Так сказав Госпо́дь: Ви́бери собі:

¹² чи три роки голоду, чи теж три місяці твого втіка́ння перед ворогами твоїми, а меч ворогів твоїх доганя́тиме тебе́, чи три дні Господнього меча та морови́ці в Краю́, і Ангол Господній бу́де нищити по всій Ізраїлевій границі. А тепер розваж, яке слово верну́ Я Тому́, Хто послав мене“...

¹³ І сказав Давид до Ґада: „Тяжко мені дуже! Нехай же впаду́ я в руку Господа, бо дуже велике Його милосе́рдя, а в руку лю́дську нехай я не впаду́!“

¹⁴ І дав Господь морови́цю в Ізраїлі, — і впало з Ізраїля сімдеся́т тисяч чоловіка!

¹⁵ І послав Бог Ангола до Єрусалиму, щоб зни́щити його. А коли він нищив, Господь побачив і пожалував про це ли́хо. І сказав Він до Ангола, що вигублював: „Забагато тепер! Попусти свою ру́ку!“ А Ангол Господній стояв при то́ці євусе́янина Орнана.

¹⁶ I підняв Давид очі свої та й побачив Господнього Ангола, що стояв між землею та між небом, а в руці його був ви́тягнений меч, скеро́ваний на Єрусалим. І впав Давид та ті старші́, покриті вере́тами, на обличчя свої.

¹⁷ І сказав Давид до Бога: „Чи ж не я сказав рахувати в народі? І я той, хто згрішив, і вчинити зло — я вчинив зло, а ці ві́вці — що́ зробили вони, Господи, Боже мій? Нехай же рука Твоя буде на мені та на домі батька мого, а не на наро́ді Твоє́му, щоб погубити його“.

¹⁸ А Ангол Господній говорив до Ґада, — сказати Давидові, щоб Давид пішов поставити же́ртівника для Господа на току євусе́янина Орнана.

¹⁹ І пішов Давид за словом Ґада, що говорив в Господньому Імені.

²⁰ І обернувся Орнан, і побачив Ангола, а чотири сини його, що були з ним, похова́лися. А Орнан молотив пшеницю.

²¹ І прийшов Давид до Орнана. І виглянув Орнан, і побачив Давида, — і вийшов із то́ку, і поклонився Дави́дові обличчям до землі.

²² І сказав Давид до Орнана: „Дай же мені місце цього то́ку, й я збудую на ньому же́ртівника для Господа. Дай мені його за срібло повної ваги, — і буде стри́мана морови́ця від наро́ду“.

²³ І сказав Орнан до Давида: „Візьми собі, і нехай зробить мій пан цар, що добре в оча́х його. Дивися, — я даю цю худобу на цілопа́лення, а молота́рки — на дро́ва, а пшеницю на хлібну жертву. Усе я даю!“

²⁴ І сказав цар Давид до Орнана: „Ні, бо купу́ючи, куплю́ за срібло повної ваги, бо не піднесу́ твого в жертві для Господа, і не спалю́ цілопа́лення да́рмо!“

²⁵ І дав Давид Орнанові за місце золота вагою шість сотень ше́клів.

²⁶ І збудував там Давид же́ртівника для Господа, і приніс цілопа́лення та мирні жертви. І кликнув він до Господа, і Він відповів йому́ огнем із небе́с на же́ртівник цілопа́лення.

²⁷ І сказав Господь до Ангола, і він уклав меча свого до пі́хов його́.

²⁸ Того ча́су, як Давид побачив, що Господь відповів йому на току́ євусе́янина Орнана, то прино́сив там жертву.

²⁹ А Господня скинія, яку зробив був Мойсей у пустині, та же́ртівник цілопа́лення були того ча́су на па́гірку в Ґів'оні.

³⁰ Та не міг Давид піти перед нього, щоб запитатися в Бога, бо настра́шився меча Господнього Ангола.

¹ І Давид сказав: „Це той дім Господа Бога, і це же́ртівник на цілопа́лення для Ізраїля!“

² І сказав Давид, щоб зібрати прихо́дьків, що були в Ізраїлевому Кра́ї, і поставив каменярі́в теса́ти бри́ли каміння, щоб збудувати Божого дома.

³ І загото́вив Давид силу заліза на цвяхи для брамних дверей та на клямри, і таку силу міді, що їй не було ваги,

⁴ і ке́дрового дерева без числа, бо сидо́няни та тиря́ни спрова́дили Давидові силу ке́дрового дерева.

⁵ І сказав Давид: „Мій син Соломон ще юна́к та тенді́тний, — приготую ж йому все на цей храм на збудува́ння для Господа, щоб підне́сти його ви́соко на славу та на ве́лич для всіх краї́в. Приготую ж я все для нього!“ І Давид заготовив бе́зліч усього перед своєю смертю.

⁷ І сказав Давид до Соломона: „Сину мій, я мав на своєму серці ви́будувати храм для Ймення Господа, Бога мого.

⁸ Та було про мене Господнє слово, кажучи: Бе́зліч крови пролив ти та війни великі прова́див. Не збудуєш ти храма для Мого Ймення, бо багато крови пролив ти на зе́млю перед лице́м Моїм!

⁹ Ось наро́диться тобі син, — він буде муж мирний, і Я дам йому мир від усіх ворогів його навко́ло, бо Соломон буде ім'я́ йому, і Я дам на Ізраїля за його днів мир та ти́шу.

¹⁰ Він збудує храм для Мого Ймення, і він буде Мені за сина, а Я йому за Батька, і Я міцно поставлю трона царства його над Ізраїлем аж навіки!

¹¹ Тепер, сину мій, нехай Госпо́дь буде з тобою, і буде щасти́ти тобі, і збудуєш ти дім для Го́спода, Бога свого, як говорив Він про тебе.

¹² Тільки нехай дасть тобі Господь розум та розважність, і нехай поставить тебе над Ізраїлем, і ти будеш стерегти́ Зако́н Господа, Бога свого.

¹³ Тоді буде щасти́ти тобі, якщо бу́деш доде́ржувати, щоб чинити устави та права, які наказав був Господь Мойсеєві про Ізраїля. Будь сильний та міцни́й, не бійся й не страха́йся!

¹⁴ І ось я в скудо́ті своїй загото́вив для Господнього дому сто тисяч талантів золота та тисячу тисяч талантів срібла, а для міді та для заліза — нема ваги, бо бе́зліч того; і де́рева, і каміння заготовив я, а ти до них додаси́.

¹⁵ А в тебе бе́зліч робітникі́в для праці, — теслярі́в і каменярі́в та деревору́бів, та всяких здібних на всяку роботу.

¹⁶ Зо́лоту, сріблу, і міді та залізу — нема числа. Стань і зроби, і нехай Господь буде з тобою!“

¹⁷ I наказав Давид усім Ізраїлевим князя́м, щоб допомага́ли синові його Соломо́нові:

¹⁸ „Чи Господь, Бог ваш, не з вами? І Він дав вам мир навко́ло, бо дав у мою руку мешканців цієї землі, — і була́ здобута ця земля перед лицем Господа та перед наро́дом Його.

¹⁹ Тепер прихиліть серце ваше та душу вашу, щоб шукати Господа, Бога вашого. І встаньте, і збудуйте святиню Господа Бога, щоб перене́сти ковчега Господнього заповіту та святі Божі речі до храму, збудо́ваного для Господнього Ймення“.

²³ А Ісус у храмі ходив, у Соломоновім ґа́нку.

²⁴ Юдеї тоді обступили Його та й казали Йому: „Доки будеш тримати в непе́вності нас? Якщо́ Ти Христос, — то відкрито скажи нам!“

²⁵ Відповів їм Ісус: „Я вам був сказав, — та не вірите ви. Ті діла, що чиню́ їх у Йме́ння Свого Отця, — вони свідчать про Мене.

²⁶ Та не вірите ви, — не з Моїх бо овець ви.

²⁷ Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідко́м вони йдуть.

²⁸ І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не ви́хопить із Моєї руки.

²⁹ Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, — і ви́хопити ніхто їх не може Отцеві з руки́.

³⁰ Я й Отець — Ми одне!“

³¹ Знов каміння схопи́ли юдеї, щоб укаменува́ти Його.

³² Відповів їм Ісус: „Від Отця показав Я вам добрих учинків багато, — за котри́й же з тих учинків хочете Мене каменувати?“

³³ Юдеї Йому відказали: „Не за добрий учинок хочемо Тебе вкаменувати, а за богозневагу, — бо Ти, бувши люди́ною, за Бога Себе видаєш“.

³⁴ Відповів їм Ісус: „Хіба не написано в вашім Зако́ні: „Я сказав: ви боги"?

³⁵ Коли тих Він богами назвав, що до них слово Боже було́, — а Писа́ння не може порушене бути,

³⁶ то Тому́, що Отець освятив і послав Його в світ, закидаєте ви: „Зневажаєш Ти Бога“, через те, що сказав Я: „Я — Син Божий“?

³⁷ Коли Я не чиню́ діл Свого Отця, то не вірте Мені.

³⁸ А коли Я чиню́, то хоч ви Мені віри й не йме́те, повірте ділам, щоб пізнали й повірили ви, що Отець у Мені, а Я — ув Отці!“

³⁹ Тоді зно́ву шукали вони, щоб схопи́ти Його, але вийшов із рук їхніх Він.

⁴¹ І багато до Нього прихо́дили та говорили, що хоч жа́дного чуда Іван не вчинив, але все, що про Нього Іван говорив, правдиве було́.

⁴² І багато-хто ввірували в Нього там.