Ранкове читання:
Приповісті 17
1 Ліпший черствий кусок зо споко́єм, ніж дім, повний у́чти м'ясної зо сваркою.
2 Раб розумний панує над сином безпутнім, і серед братів він поділить спа́док.
3 Для срі́бла — топи́льна посу́дина, а го́рно — для золота, Господь же серця випробо́вує.
4 Лиходій слухається уст безбожних, слухає неправдомо́в язика лиході́йного.
5 Хто сміється з убогого, той ображає свого Творця, хто радіє з нещастя, — не буде такий без вини.
6 Корона для ста́рших — ону́ки, а пишно́та дітей — їхні батьки́.
7 Не присто́йна безумному мова поважна, а тим більше шляхе́тному — мова брехли́ва.
8 Хабар в о́чах його власника́ — самоцві́т: до всьо́го, до чого пове́рнеться, буде щасти́ти йому́.
9 Хто шукає любови — провину ховає, хто ж про неї повто́рює, розго́нює дру́зів.
10 На розумного більше впливає одне остере́ження, як на глупака́ сто ударів.
11 Злий шукає лише неслухня́ности, та вісник жорстокий на нього пошлеться.
12 Ліпше спітка́ти обезді́тнену ведмедицю, що кидається на люди́ну, аніж нерозумного в глупо́ті його.
13 Хто відплачує злом за добро, — не відступить лихе з його дому.
14 Почин сварки — то про́рив води, тому перед ви́бухом сварки покинь ти її!
15 Хто оправдує несправедливого, і хто засуджує праведного, — оби́два вони Господе́ві оги́дні.
16 На́що ті гроші в руці нерозумного, щоб мудрість купити, як мо́зку нема?
17 Правдивий друг любить за всякого ча́су, в недолі ж він робиться братом.
18 Люди́на, позба́влена розуму, ру́читься, — пору́ку дає за друга свого.
19 Хто сварку кохає, той любить гріх; хто ж підвищує уста свої, той шукає нещастя.
20 Люди́на лукавого серця не зна́йде добра, хто ж лука́вить своїм язико́м, упаде в зло.
21 Хто родить безумного, родить на смуток собі, і не поті́шиться батько безглуздого.
22 Серце радісне добре лікує, а пригно́блений дух сушить ко́сті.
23 Безбожний таємно бере хабара́, щоб зігнути путі правосу́ддя.
24 З обличчям розумного — мудрість, а очі глупця́ — аж на кінці землі.
25 Нерозумний син — смуток для батька, для своєї ж родительки — гі́ркість.
26 Не добре карати справедливого, бити шляхе́тних за щирість!
27 Хто слова́ свої стримує, той знає пізна́ння, і холоднокро́вний — розумна люди́на.
28 І глупа́к, як мовчить, уважається мудрим, а як у́ста свої закриває — розумним.
Приповісті 18
1 Примхли́вий шукає сваволі, стає проти всього розумного.
2 Нерозумний не хоче навчатися, а тільки свій ум показати.
3 З прихо́дом безбожного й га́ньба приходить, а з легкова́женням — сором.
4 Слова́ уст люди́ни — глибока вода, джерело премудрости — бризкотли́вий поті́к.
5 Не добре вважа́ти на обличчя безбожного, щоб праведного повалити на суді.
6 Уста́ нерозумного тя́гнуть до сварки, а слова́ його кличуть бійки́.
7 Язик нерозумного — загибіль для нього, а уста його — то тене́та на душу його.
8 Слова обмо́вника — мов ті присма́ки, і вони сходять у нутро утро́би.
9 Теж недбалий у праці своїй — то брат марнотра́тнику.
10 Господнє Ім'я́ — сильна башта: до неї втече справедливий і буде безпечний.
11 Маєток багатому — місто тверди́нне його, і немов міцний мур ув уяві його.
12 Перед загибіллю серце люди́ни висо́ко несеться, перед славою ж — скромність.
13 Хто відповідає на слово, ще поки почув, — то глупо́та та сором йому!
14 Дух дійсного мужа вино́сить терпі́ння своє, а духа приби́того хто піднесе́?
15 Серце розумне знання́ набуває, і вухо премудрих шукає знання́.
16 Дару́нок люди́ни виводить із у́тиску, і провадить її до великих людей.
17 Перший у сварці своїй уважає себе справедливим, але при́йде противник його та й дослі́дить його.
18 Жереб перериває сварки́, та відділює сильних один від одно́го.
19 Розлючений брат протиставиться більше за місто тверди́нне, а сварки́, — немов за́суви за́мку.
20 Із плоду уст люди́ни наси́чується її шлунок, вона наси́чується плодом уст своїх.
21 Смерть та життя — у владі язика, хто ж кохає його, його плід поїдає.
22 Хто жінку чесно́тну знайшов, знайшов той добро́, і милість отримав від Господа.
23 Убогий говорить блага́льно, багатий же відповідає зухва́ло.
24 Є товариші на розбиття́, та є й при́ятель, більше від брата прив'я́заний.
Вечірнє читання:
1-е до коринтян 2
1 А я, як прийшов до вас, браття, не прийшов вам звіщати про Боже свідо́цтво з добі́рною мовою або мудрістю,
2 бо я наду́мавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп'я́того.
3 І я в вас був у немочі, і в страху́, і в великім тремті́нні.
4 І слово моє й моя проповідь — не в слова́х переко́нливих лю́дської мудрости, але́ в до́казі Духа та сили,
5 щоб була́ віра ваша не в мудрості лю́дській, але в силі Божій!
6 А ми гово́римо про мудрість між досконалими, але мудрість не віку цього, ані володарів цього віку, що гинуть,
7 але́ ми гово́римо Божу мудрість у таємниці, прихо́вану, яку Бог перед віками призна́чив нам на славу,
8 яку ніхто з володарів цього віку не пізнав; коли б бо пізнали були́, то не розп'яли́ б вони Господа слави!
9 Але, як написано: „Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце люди́ні не впало, те Бог приготува́в був тим, хто любить Його!“
10 А нам Бог відкрив це Своїм Духом, — усе бо досліджує Дух, навіть Божі глиби́ни.
11 Хто бо з людей знає речі лю́дські, окрім лю́дського духа, що в нім проживає? Так само не знає ніхто й речей Божих, окрім Духа Божого.
12 А ми прийняли́ духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даро́вані нам,
13 що й говоримо не ви́вченими словами лю́дської мудрости, але ви́вченими від Духа Святого, порі́внюючи духовне до духовного.
14 А люди́на тіле́сна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупо́та, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно.
15 Духовна ж люди́на су́дить усе, а її судити не може ніхто.
16 Бо „хто розум Господній пізнав, який би його міг навчати?“ А ми маємо розум Христів!