Ранкове читання:
Йов 33
1 Але слухай но, Йо́ве, промови мої, і візьми́ до ушей всі слова́ мої.
2 Ось я уста свої відкрива́ю, в моїх устах говорить язик мій.
3 Простота́ мого серця — слова́ мої, і ви́словлять ясно знання́ мої уста.
4 Дух Божий мене учинив, й оживляє мене Всемогутнього по́дих.
5 Якщо можеш, то дай мені відповідь, ви́шикуйсь передо мною, поста́вся!
6 Тож Божий і я, як і ти, — з глини ви́тиснений теж і я!
7 Ото страх мій тебе не настра́шить, і не буде тяжко́ю рука моя на тобі.
8 Отож, говорив до моїх ушей ти, і я чув голос слів:
9 „Чистий я, без гріха, я невинний, і немає провини в мені!
10 Оце Сам Він причини на мене знахо́дить, уважає мене Собі ворогом.
11 У кайда́ни закув мої но́ги, усі стежки́ мої Він стереже“.
12 Ось у цьому ти не справедливий! Відповім я тобі, бо більший же Бог за люди́ну!
13 Чого Ти із Ним спереча́єшся, що про всі Свої справи Він відповіді не дає?
14 Бо Бог промовляє і раз, і два ра́зи, та люди́на не бачить того́:
15 у сні, у виді́нні нічно́му, коли міцний сой на людей напада́є, в дрімо́тах на ложі, —
16 тоді відкриває Він ухо людей, і настра́шує їх осторо́гою,
17 щоб відве́сти люди́ну від чину її́, і Він гордість від мужа ховає,
18 щоб від гро́бу повстримати душу його́, а живая його щоб не впала на ра́тище.
19 І карається хворістю він на посте́лі своїй, а в костя́х його сва́рка міцна́.
20 І жива його бри́диться хлібом, а душа його — стравою влю́бленою.
21 Гине тіло його, аж не видно його, і вистають його кості, що пе́рше не видні були́.
22 І до гро́бу душа його збли́жується, а живая його — до померлих іде.
23 Якщо ж Ангол-засту́пник при нім, один з тисячі, щоб предста́вити люди́ні її правоту,
24 то Він буде йому милосердний та й скаже: „Звільни ти його, щоб до гро́бу не йшов він, — Я ви́куп знайшов“.
25 Тоді відмоло́диться тіло його, пове́рне до днів його ю́ности.
26 Він благатиме Бога, й його Собі Він уподо́бає, і обличчя його буде бачити з окликом радости, і чоловікові верне його справедливість.
27 Він диви́тиметься на людей й говоритиме: „Я грішив був і правду кривив, та мені не відплачено.
28 Він викупив душу мою, щоб до гро́бу не йшла, і буде бачити світло живая моя“.
29 Бог робить це все дві́чі-три́чі з люди́ною,
30 щоб душу її відвернути від гро́бу, щоб він був освітлений світлом живих.
31 Уважай, Йове, слухай мене, мовчи, а я промовля́тиму!
32 Коли маєш слова́, то дай мені відповідь, говори, бо бажаю твого оправда́ння.
33 Якщо ні — ти послухай мене; помовчи, й я навчу́ тебе мудрости!“
Йов 34
1 І говорив Елі́гу та й сказав:
2 „Слухайте, мудрі, слова́ ці мої, ви ж, розважні, почуйте мене́!
3 Бо ухо слова випробо́вує, а піднебі́ння їжу кушту́є.
4 Виберім право собі, між собою пізнаймо, що́ добре.
5 Бо Йов говорив: „Я був справедливий, та відкинув Бог право моє.
6 Чи буду неправду казати за право своє? Без вини́ небезпечна стріла́ моя“.
7 Чи є такий муж, як цей Йов, що п'є глузува́ння, як воду,
8 і товаришу́є з злочинцями, і ходить з людьми́ беззако́нними?
9 Бо він каже: „Нема люди́ні ко́ристи, коли її Бог уподо́бає“.
10 Тож вислухайте, ви розумні, мене: Бог далекий від несправедливости, і Всемогутній від кривди!
11 Бо за чином люди́ни Він їй надолу́жить, і згідно з своє́ю дорогою зна́йде люди́на запла́ту!
12 Тож поправді, не чинить Бог несправедливого, і Всемогутній не скривлює пра́ва.
13 Хто землю довірив Йому, і хто на Нього вселе́нну поклав?
14 Коли б Він до Себе забрав Своє серце, Свій дух, і Свій по́дих до Себе забра́в, —
15 всяке тіло поги́нуло б вмить, а люди́на поверну́лася б на по́рох!
16 Коли маєш ти розум, послухай же це, почуй голос оцих моїх слів:
17 Хіба стри́мувати може нена́висник право? І хіба́ осудити ти зможеш Всеправедного?
18 Хіба можна сказати царе́ві: „Негідний“, а вельможним: „Безбожний“?
19 Таж Він не звертає уваги на зве́рхників, і не вирі́знює мо́жного перед убогим, бо всі вони — чин Його рук,
20 за хвилину вони помирають, опі́вночі. Доторкне́ться Він мо́жних — і гинуть вони, сильний усу́нений буде рукою не лю́дською.
21 Бо очі Його на дорогах люди́ни, і Він бачить всі кро́ки її, —
22 немає темно́ти, немає і те́мряви, де б злочинці схова́лись.
23 Бо люди́ні Він не призначає озна́чений час, щоб ходила до Бога на суд.
24 Він сильних ламає без до́сліду, і ставить на місце їх інших.
25 Бож знає Він їхні діла́, — обе́рне вночі — і поча́влені будуть!
26 Як несправедливих ура́зить Він їх, на видному місці,
27 за те, що вони відступи́ли від Нього, і не розуміли доріг Його всіх,
28 щоб зойк сірома́хи спрова́дити до Нього, бо Він чує блага́ння пригнічених.
29 Коли Він заспоко́їть, то хто винува́тити буде? Коли Він закриє лице, хто побачить Його? А це робиться і над наро́дом, і над люди́ною ра́зом,
30 щоб не панував чоловік нечести́вий із тих, що правлять за па́стку народові.
31 Бо Богові треба отак говорити: „Несу я заслужене, — злого робити не буду!
32 Чого я не бачу, навчи Ти мене; коли кривду зробив я, то більше не бу́ду чинити!“
33 Чи на думку твою надолу́жить Він це, бо відкинув ти те? Бо вибереш ти, а не я, а що знаєш, кажи!
34 Мені скажуть розумні та муж мудрий, який мене слухає:
35 „Йов говорить немудро, а слова́ його без розуміння.
36 О, коли б Йов дослі́джений був аж навіки за відповіді, як злі люди,
37 бо він додає до свойого гріха́ ще провину, — між нами він пле́ще в долоні та мно́жить на Бога промови свої“.
Вечірнє читання:
Дії 13
24 як Іван — перед самим прихо́дом Його — усьо́му наро́дові Ізраїлевому проповідував хрищення на покая́ння.
25 А коли свою путь Іван виконав, то він промовляв: „Я не Той, за Кого́ ви мене вважаєте, але йде он за мною, що Йому розв'язати ремінця́ від узуття́ Його я недостойний“.
26 Мужі-браття, сини роду Авраамового, та хто богобоя́зний із вас! Для вас було по́слане слово спасі́ння цього́.
27 Бо ме́шканці Єрусалиму та їхня старши́на Його не пізнали, а пророчі слова — які щосуботи читаються — вони спо́внили при́судом,
28 і хоч жа́дної провини смерте́льної в Ісусі вони не знайшли, все ж просили Пилата вбити Його.
29 Коли ж усе ви́повнилось, що про Нього написане, то зняли Його з дерева, та й до гробу поклали.
30 Але Бог воскресив Його з мертвих!
31 Він з'являвся багато днів тим, що були поприхо́дили з Ним із Галілеї до Єрусалиму, і що тепер вони свідки Його перед лю́дьми.
32 І ми благовістимо́ вам ту обі́тницю, що да́на була нашим отцям,
33 що її нам, їхнім дітям, Бог виконав, воскресивши Ісуса, як написано в другім псалмі: „Ти Мій Син, — Я сьогодні Тебе породив!“
34 А що Він воскресив Його з мертвих, щоб більш не вернувся в зотлі́ння, те так заповів: „Я дам вам ті милості, що обіцяні вірно Давиду були!“
35 Тому́ то й деінде говорить: „Не даси Ти Своєму Святому побачити тлі́ння!“
36 Бо Давид, що ча́су свого послужив волі Божій, спочив, і злучився з отцями своїми, і тлі́ння побачив.
37 Але Той, що Бог воскресив Його з мертвих, тлі́ння не побачив.
38 Отже, мужі-браття, хай відо́мо вам буде, що про́щення гріхів через Нього звіщається вам.
39 І в усім, у чому ви не могли ви́правдатись Зако́ном Мойсеєвим, через Нього випра́вдується кожен віруючий.
40 Отож, стережіться, щоб на вас не прийшло, що в Пророків провіщене:
41 „Дивіться, погордю́щі, і дивуйтеся та пощезайте, бо Я ді́ло роблю́ за днів ваших, те ді́ло, що йому не повірите ви, якби хто розповів вам!“
42 А як стали вихо́дити вони, то їх про́шено, щоб на другу суботу до них говорили ті самі слова́.
43 А коли розійшлась синагога, то багато з юдеїв та й із нововірців побожних пішли за Павло́м та Варнавою, а вони промовляли до них і намовляли їх перебувати в благодаті Божій.
44 А в наступну суботу зібралося майже все місто послухати Божого Сло́ва.
45 Як юдеї ж побачили на́товп, то напо́внились за́здрощів, і стали перечити мові Павла та богозневажати.
46 Тоді Павло та Варнава мужньо промовили: „До вас перших потрібно було говорить Слово Боже; та коли ви його відкидаєте, а себе вважаєте за недостойних вічного життя, то ось до поган ми зверта́ємось.
47 Бо так заповів нам Господь: „Я світлом поставив Тебе для поган, щоб спасі́нням Ти був аж до кра́ю землі!“
48 А погани, почувши таке, раділи та Слово Господнє хвалили. І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували.
49 І ширилось Сло́во Господнє по ці́лій країні.
50 Юдеї ж підбили побожних впливових жінок та значніших у місті, і зняли́ переслі́дування на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із своєї землі.
51 Вони ж, обтрусивши із ніг своїх порох на них, подалися в Іконі́ю.
52 А учні сповня́лися радощів і Духа Святого.