¹ Рік був, як Саул зацарюва́в, і два роки царював над Ізраїлем.

² І вибрав собі Саул три тисячі з Ізраїля, — дві тисячі були з Саулом у Міхмаші та на горі Бет-Елу, а тисяча були з Йоната́ном у Веніяминовій Ґів'ї. А решту народу відпустив він кожного до наметів своїх.

³ І побив Йоната́н филистимського намісника, що в Ґеві. І почули це филисти́мляни, а Саул засурми́в у сурму́ по всьому Кра́ю, говорячи: „Нехай почують євреї!“

⁴ А ввесь Ізраїль чув, говорячи: „Саул побив филистимського намісника, і тим Ізраїль став нена́висним серед филисти́млян“. І скликаний був народ за Саулом до Ґілґалу.

⁵ А филисти́мляни були зібрані воювати з Ізраїлем, — тридцять тисяч возів і шість тисяч верхівці́в, а народу, щодо численности, як піску на морському березі. І вийшли вони, і таборува́ли в Міхмаші, на схід Бет-Авену.

⁶ А Ізра́їльтянин побачив, що скру́тно йому, що наро́д був пригно́блений, — і народ ховався по пече́рах, і по щі́линах, і по ске́лях, і по льоха́х та по яма́х.

⁷ А інші євреї перейшли Йорда́н до кра́ю Ґада та до Ґілеаду. А Саул був ще у Ґілґалі, а ввесь народ із тривогою поспішав за ним.

⁸ І чекав він сім день умо́вленого ча́су, що призначив Самуїл, та Самуїл не прийшов до Ґілґа́лу, — і народ став розбігатися від нього.

⁹ І сказав Саул: „Приведіть до мене призначене на цілопалення та мирні жертви“. І він приніс цілопа́лення.

¹⁰ І сталося, як скінчи́в він прино́сити цілопа́лення, то ось прихо́дить Самуїл. І вийшов Саул, щоб зустріти його, щоб привітати його.

¹¹ І сказав Самуїл: „Що́ ти зробив?“ А Саул відказав: „Бо я бачив, що народ розбігається від мене, а ти не прийшов на умо́влений час тих днів. А филисти́мляни зібралися в Міхмаші.

¹² І я сказав: Тепер филисти́мляни зі́йдуть до мене до Ґілґалу, а Господнього лиця я ще не вблагав. І я вирішив, і приніс цілопа́лення!“

¹³ І сказав Самуїл до Саула: „Ти зробив нерозумне! Не послухав ти наказів Господа, Бога свого, що наказав був тобі, бо тепер Господь міцно поставив би аж навіки твоє царство над Ізраїлем.

¹⁴ А тепер царство твоє не буде стояти, — Господь пошукав Собі мужа за серцем Своїм, і Господь наказав йому бути володарем над народом Своїм, бо ти не ви́конав, що́ наказав був тобі Господь“.

¹⁵ І встав Самуїл, і зійшов із Ґілґалу до Веніяминової Ґів'ї. А Саул перелічив народ, що знахо́дився з ним, — близько шости сотень чоловіка.

¹⁶ І Саул і син його Йоната́н та народ, що знахо́дився з ним, сиділи в Веніяминовій Ґеві, филисти́мляни ж таборува́ли в Міхмаші.

¹⁷ І вийшли руїнники з филистимського табо́ру трьома́ відділами: один відділ звертається на офрійську дорогу до кра́ю Шуал,

¹⁸ і один відділ звертається на дорогу до Бет-Хорону, а один відділ звертається на дорогу до границі, що провадить від Ґе-Цевоїму до пустині.

¹⁹ А коваля́ не було по всім Ізраїлевім Кра́ї, бо филисти́мляни сказали: „Щоб не робили євреї меча́ чи списа!“

²⁰ І схо́див увесь Ізраїль до филисти́млян гострити кожен свого плуга, і за́ступа свого, і сокиру свою, і серпа́ свого,

²¹ коли тупи́лися ві́стря плугів, і заступів, і вил, і сокир, і мусіли схо́дити, щоб направити ві́стря рожна́.

²² І сталося за дні́в війни, — і не знайшлося ані меча, ані списа́ в руці всього народу, що був з Саулом та з Йоната́ном, та був зна́йдений тільки для Саула та для сина його Йоната́на.

²³ І вийшла филистимська зало́га до перехо́ду Міхмашу.

¹ Одно́го дня сказав Йоната́н, син Саулів, до слуги, свого зброєно́ші: „Ходім, і перейдімо до филистимської зало́ги, що з того бо́ку“. А батькові своєму він цього не розповів.

² А Саул сидів на кінці згір'я під грана́товим де́ревом, що в Міґроні. А народу, що з ним, було близько шости сотень чоловіка.

³ А Ахійя, син Ахітува, брата Іхавода, сина Пінхаса, сина Ілі́я, священика в Шіло́, носив ефо́да. А народ не знав, що пішов Йоната́н.

⁴ А між тими переходами, що Йоната́н хотів перейти до филистимської залоги, була зубча́ста скеля з цього боку перехо́ду й зубчаста скеля з того боку переходу. А ім'я́ одній Боцец, а ім'я другій Сенне.

⁵ Один зуб — скеля — стовп із пі́вночі, навпроти Міхмашу, а один із пі́вдня, навпроти Ґеви.

⁶ І сказав Йонатан до слуги, свого зброєно́ші: „Ходім, і перейді́мо до сторо́жі тих необрізаних, може Господь зробить поміч для нас, — бо Господе́ві нема перешкоди спасати через багатьох чи через небагатьох“.

⁷ І сказав йому його зброєно́ша: „Роби все, що на серці твоїм! Звертай собі, — ось я з тобою, куди хоче серце твоє“.

⁸ І сказав Йонатан: „Ось ми приходимо до тих людей, і покажемось їм.

⁹ Якщо вони скажуть до нас так: Стійте тихо, аж ми при́йдемо до вас, — то ми станемо на своєму місці, і не піді́ймемося до них.

¹⁰ А якщо вони скажуть так: Підіймі́ться до нас, — то піді́ймемося, бо Господь дав їх у нашу руку. Це для нас буде зна́ком“.

¹¹ І вони обидва показалися филистимській сторо́жі. І сказали филисти́мляни: „Ось виходять із щі́лин євреї, що поховалися там“.

¹² І люди зало́ги відповіли́ Йоната́нові та його зброєноші та й сказали: „Підіймися до нас, — і ми вам щось скажемо!“ І сказав Йонатан зброєноші своєму: „Підіймайся за мною, бо Господь дав їх у Ізраїлеву руку!“

¹³ І піднявся Йонатан на руках своїх та на ногах своїх, а за ним його зброєно́ша. І падали филисти́мляни перед Йонатаном, а його зброєноша добивав за ним.

¹⁴ І була́ перша пора́зка, що вдарив Йонатан та його зброєноша, близько двадцяти чоловіка, на половині скиби оброблюваного парою волів поля на день.

¹⁵ І стався споло́х у табо́рі, на полі, та в усьому народі. Зало́га та нищи́телі — затремтіли й вони. І задрижала земля, і знявся великий споло́х!

¹⁶ І побачили Саулові вартівники́ в Веніяминовій Ґів'ї, аж ось на́товп розпливається, і біжить сюди та туди.

¹⁷ І сказав Саул до народу, що був з ним: „Перегляньте й побачте, хто́ пішов від нас?“ І переглянули, аж ось нема Йонатана та його зброєноші.

¹⁸ І сказав Саул до Ахійї: „Принеси Божого ковчега!“ Бо Божий ковчег був того дня з Ізраїлевими синами.

¹⁹ І сталося, коли Саул говорив до священика, то замі́шання в филистимському табо́рі все більшало та ши́рилось. І сказав Саул до священика: „Спини свою руку!“

²⁰ І зібралися Саул та ввесь народ, що був із ним, і вони пішли аж до місця бо́ю, — аж ось меч кожного на його ближнього, замі́шання дуже велике!

²¹ А між филистимлянами, як і давніш, були євреї, що поприхо́дили з ними з табо́ром, — і вони теж перейшли, щоб бути з Ізраїлем, що був із Саулом та Йоната́ном.

²² А всі ізра́їльтяни, що ховалися в Єфремових гора́х, почули, що филисти́мляни втікають, і погналися за ними й вони до бо́ю.

²³ І спас Господь Ізраїля того дня. А бій перейшов аж за Бет-Евен.

²⁵ І ввесь народ пішов до лісу, а там був мед на га́лявині.

²⁶ І ввійшов народ до то́го лісу, аж ось струмо́к меду! Та ніхто не простяг своєї руки до уст своїх, бо народ боявся прися́ги.

²⁷ А Йоната́н не чув, коли батько його заприсягну́в був наро́д. І простягнув він кінець кия, що був у руці його, і вмочив його в стільни́к меду, та й підніс руку свою до уст своїх. І роз'ясни́лися очі йому!

²⁸ А на це один із народу промовив і сказав: „Заприсягаючи, заприсяг твій батько наро́д, говорячи: Прокля́тий той чоловік, що буде їсти хліб сьогодні! І змучився від цього народ“.

²⁹ І сказав Йоната́н: „Знещасливив мій батько цю землю! Подивіться но, як роз'ясни́лися очі мої, коли я скуштува́в трохи цього меду.

³⁰ А що, коли б народ сьогодні справді був їв зо здо́бичі своїх ворогів, що знайшов? Чи тепер не збільши́лася б пора́зка филисти́млян?“

³¹ І били вони того дня між филистимлянами від Міхмашу аж до Айялону. А народ дуже змучився.

³² І кинувся народ на здо́бич, і позабирали худобу дрібну́ й худобу велику та телят, та й різали на землю. І їв народ із кров'ю!

³³ І розповіли́ Саулові, кажучи: „Ось народ грішить проти Господа, — їсть із кров'ю!“ А той відказав: „Зрадили ви! Прикотіть до мене сьогодні великого ка́меня“.

³⁴ І сказав Саул: „Розійді́ться між людьми, та й скажіть їм: Приведіть до нас кожен вола свого, і кожен штуку дрібно́ї худобини, і заріжте тут. І будете їсти, і не згрішите́ проти Господа, якщо́ не будете їсти з кров'ю. І поприво́див увесь народ тієї ночі кожен вола свого своєю рукою, і порізали там.

³⁵ І збудував Саул же́ртівника для Господа; його першого зачав він будувати, як жертівника для Господа.

³⁶ І сказав Саул: „Зійді́мо вночі за филистимлянами, та й винищуймо їх аж до ранко́вого світла, — і не полишімо між ними ніко́го“. А вони сказали: „Роби все, що добре в оча́х твоїх“. А священик сказав: „Приступі́мо тут до Бога!“

³⁷ І запитався Саул Бога: „Чи зійти за филисти́млянами? Чи даси їх в Ізраїлеву руку?“ Та Він не відповів йому того дня.

³⁸ І сказав Саул: „Зійдіться сюди всі видатні́ народу, і пізнайте та побачте, у чо́му стався той гріх сьогодні.

³⁹ Бо як живий Господь, що допоміг Ізраїлеві, — якщо він був хоча б на сині моїм Йонатані, то конче помре він!“ Та ніхто не відповів йому з усьо́го наро́ду.

⁴⁰ І сказав він до всього Ізраїля: „Ви станете на один бік, а я та син мій Йоната́н на дру́гий бік“. І сказав той народ до Саула: „Зроби, що добре в оча́х твоїх!“

⁴¹ І сказав Саул до Господа, Бога Ізраїля: „Дай же тумі́м!“ І був ви́явлений жеребком Йонатан та Саул, а народ повихо́див оправданим.

⁴² І сказав Саул: „Киньте поміж мною та поміж сином моїм Йонатаном“. І був ви́явлений Йоната́н.

⁴³ І сказав Саул до Йонатана: „Розкажи мені, що́ ти зробив?“ І розповів йому Йонатан і сказав: „Я справді скуштува́в кінцем кия, що був у руці моїй, трохи меду. Ось я помру за це!“

⁴⁴ І сказав Саул: „Так нехай зробить Бог, і так нехай додасть, що конче помреш, Йоната́не!“

⁴⁵ А народ сказав до Саула: „Чи помирати Йоната́нові, що зробив оце велике спасі́ння в Ізраїлі? Борони Боже! Як живий Господь, — не спаде́ волоси́на з голови його на землю, бо з Богом робив він цього дня!“ І визволив наро́д Йонатана, і він не помер.

⁴⁶ І відійшов Саул від филисти́млян, а филисти́мляни пішли на своє місце.

⁴⁸ І склав він військо, та й побив Амали́ка, і врятував Ізраїля з руки грабіжника.

⁴⁹ І були в Саула сини: Йонатан, і Їшві, і Малкішуя; а ім'я́ двох дочо́к його: ім'я́ ста́ршій Мера́в, а ім'я молодшій Мелхо́ла.

⁵⁰ А ім'я́ Саулової жінки: Ахіноам, дочка Ахіма́аца. А ім'я́ провідника́ його ві́йська: Авне́р, син Нера, Саулового дя́дька.

⁵¹ А Кіш — батько Саулів, а Нер — батько Авнера, син Авіїлів.

⁵² І була сильна війна на филисти́млян за всіх Саулових днів. І коли Саул бачив якого чоловіка хороброго та якого сильного, то брав його до се́бе.

¹ І сталось, що Він у суботу ввійшов був до дому одно́го з фарисейських старши́н, щоб хліба спожити, а вони назира́ли за Ним.

² І ото перед Ним був один чоловік, слабий на водя́нку.

³ Ісус же озвався й сказав до зако́нників та фарисеїв: „Чи вздоровляти в суботу годи́ться чи ні?“

⁴ Вони ж мовчали. А Він, доторкну́вшись, уздоровив його та відпустив.

⁵ І сказав Він до них: „Коли осел або віл котро́гось із вас упаде́ до крини́ці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього?“

⁶ І вони не могли відповісти на це.

⁸ „Коли́ хто покличе тебе на весі́лля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважні́ший за тебе з покли́каних,

⁹ і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: „Поступи́ся цьому місцем!“ І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє.

¹⁰ Але як ти будеш запро́шений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: „При́ятелю, — сідай вище!“ Тоді буде честь тобі перед покли́каними з тобою.

¹¹ Хто́ бо підно́ситься — буде впоко́рений, а хто впокоря́ється — той піднесе́ться“.

¹² А тому́, хто Його був покликав, сказав Він: „Коли ти справляєш обід чи вече́рю, не клич дру́зів своїх, ні братів своїх, ані своїх ро́дичів, ні сусідів багатих, щоб так само й вони коли не запросили тебе, — і буде взає́мна ві́дплата тобі.

¹³ Але, як справляєш гости́ну, клич убогих, калік, кривих та сліпих,

¹⁴ і бу́деш блаженний, бо не мають вони чим віддати тобі, — віддасться ж тобі за воскресі́ння праведних!“

¹⁵ Як почув це один із отих, що сиділи з Ним при столі, то до Нього сказав: „Блаженний, хто хліб споживатиме в Божому Царстві!“

¹⁷ І послав він свого раба ча́су вече́рі сказати запро́шеним: „Ідіть, бо вже все нагото́вано“.

¹⁸ І зараз усі почали́ відмовлятися. Перший сказав йому: „Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу́ тебе, — вибач мені!“

¹⁹ А другий сказав: „Я купив собі п'ять пар волів, — і йду спро́бувати їх. Прошу́ тебе, — вибач мені!“

²⁰ І знов інший сказав: „Одружився ось я, і через те я не мо́жу прибути“.

²¹ І вернувся той раб і па́нові своєму про все розпо́вів. Розгнівавсь госпо́дар тоді, та й сказав до свого раба: „Піди швидко на вулиці та на завулки міські́, і приведи́ сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих“.

²² І згодом раб повідо́мив: „Пане, сталося так, як звелів ти, та мі́сця є ще“.

²³ І сказав пан рабові: „Піди на дороги й на за́городи, та й си́луй прийти, щоб напо́внився дім мій.

²⁴ Кажу́ бо я вам, що жоден із запрошених му́жів тих не покушту́є моєї вечері. Бо багато покли́каних, та ви́браних мало!“