Ранкове читання:
Приповісті 7
1 Сину мій, бережи ти слова́ мої, мої ж заповіді заховай при собі,
2 бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в о́чах твоїх та зіни́ця,
3 прив'яжи їх на па́льцях своїх, напиши на табли́ці тій серця свого!
4 На мудрість скажи: „Ти сестра моя!“ а розум назви: „Мій дові́рений!“
5 щоб тебе стерегти́ від блудни́ці, від чужи́нки, що мовить м'яке́нькі слова́.
6 Бо я визира́в був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна́,
7 і приглядавсь до неві́ж, розглядався між мо́лоддю. І юна́к ось, позба́влений розуму,
8 прохо́див по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,
9 коли вітере́ць повівав був увечорі дня, у те́мряві ночі та мо́року.
10 Аж ось жінка в убра́нні блудни́ці назу́стріч йому́, із серцем підсту́пним,
11 галасли́ва та непогамо́вана, її но́ги у домі своїм не бувають:
12 раз на вулиці, раз на майда́нах, і при кожному ро́зі чату́є вона.
13 І вхопи́ла вона його міцно та й поцілувала його, безсоро́мним зробила обличчя своє та й сказала йому:
14 „У мене тепер мирні жертви, — ви́повнила я сьогодні обі́ти свої!
15 Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі, пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе!
16 Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, — ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́,
17 посте́лю свою я поси́пала ми́ррою, ало́єм та цинамо́ном.
18 Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням, любов'ю наті́шимось ми!
19 Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:
20 вузлик срібла́ він узяв в свою руку, — хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“.
21 Прихили́ла його велемо́вством своїм, обле́сливістю своїх губ його зва́била, —
22 він ра́птом за нею пішов, немов віл, до зарі́зу прова́джений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув'я́знення,
23 як той птах, поспішає до сі́тки, і не знає, що це на життя його па́стка...
24 А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте, і на слова́ моїх уст уважа́йте:
25 Хай не збо́чує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежка́ми її,
26 бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула, і числе́нні всі, нею заби́ті!
27 Її дім — до шео́лу доро́ги, що провадять до смертних кімна́т.
Приповісті 8
1 Чи ж мудрість не кличе, і не подає свого голосу розум?
2 На верхі́в'ях холмі́в, при дорозі та на перехре́стях стоїть он вона!
3 При брамах, при вході до міста, де вхо́диться в двері, там голосно кличе вона:
4 „До вас, мужі, я кличу, а мій голос до лю́дських синів:
5 Зрозумійте но, не́уки, мудрість, зрозумійте ви розум, безглу́зді!
6 Послухайте, я бо шляхе́тне кажу́, і відкриття́ моїх губ — то просто́та.
7 Бо правду говорять уста́ мої, а лукавство — гидо́та для губ моїх.
8 Всі слова́ моїх уст справедливі, нема в них круті́йства й лука́вства.
9 Усі вони про́сті, хто їх розуміє, і щирі для тих, хто знахо́дить знання́.
10 Візьміть ви карта́ння моє, а не срі́бло, і знання́, добірні́ше від щирого золота:
11 ліпша бо мудрість за пе́рли, і не рівняються їй всі клейно́ди!
12 Я, мудрість, живу разом з розумом, і знахо́джу пізна́ння розва́жне.
13 Страх Господній — лихе все нена́видіти: я нена́виджу пи́ху та гордість, і дорогу лиху та лукаві уста́!
14 В мене рада й огля́дність, я розум, і сила у мене.
15 Мною царю́ють царі, а законода́вці права́ справедливі встано́влюють.
16 Мною пра́влять владики й вельмо́жні, всі праведні су́дді.
17 Я кохаю всіх тих, хто кохає мене, хто ж шукає мене — мене зна́йде!
18 Зо мною багатство та слава, трива́лий маєток та правда:
19 ліпший плід мій від щирого золота й золота чистого, а прибуток мій ліпший за срі́бло добі́рне!
20 Путтю праведною я ходжу́, поміж правних стежо́к,
21 щоб дати багатство в спа́дщину для тих, хто кохає мене, — і я понапо́внюю їхні скарбни́ці!
22 Господь мене мав на поча́тку Своєї дороги, перше чи́нів Своїх, спервові́ку, —
23 відвіку була я встано́влена, від поча́тку, від праві́ку землі.
24 Наро́джена я, як безо́день іще не було́, коли не було ще джере́л, водою обтя́жених.
25 Наро́джена я, поки го́ри поставлені ще не були́, давніше за па́гірки,
26 коли ще землі не вчинив Він, ні піль, ні початко́вого по́роху все́світу.
27 Коли приправля́в небеса́ — я була́ там, коли кру́га вставля́в на пове́рхні безо́дні,
28 коли хмари умі́цнював Він нагорі́, як джере́ла безо́дні зміцня́в,
29 коли клав Він для моря уста́ва його, щоб його берегі́в вода не перехо́дила, коли ставив осно́ви землі, —
30 то я ма́йстром у Нього була́, і була я весе́лощами день-у-день, радіючи перед обличчям Його кожноча́сно,
31 радіючи на земнім кру́зі Його, а заба́ва моя — із синами людськими!
32 Тепер же, послухайте, діти, мене, і блаже́нні, хто буде дороги мої стерегти́!
33 Навча́ння послухайте й мудрими станьте, і не відступайте від нього!
34 Блаже́нна люди́на, яка мене слухає, щоб пильнувати при две́рях моїх день-у-день, щоб одві́рки мої берегти́!
35 Хто бо знахо́дить мене, той знахо́дить життя, і оде́ржує милість від Господа.
36 А хто́ проти мене гріши́ть, ограбо́вує душу свою; всі, хто мене ненави́дить, ті смерть покохали!“
Вечірнє читання:
До римлян 14
1 Слабо́го в вірі приймайте, але не для суперечок про погляди.
2 Один бо вірує, що можна їсти все, а не́мічний споживає ярину́.
3 Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, — Бог бо прийняв його.
4 Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для пана свого стоїть або падає; але він усто́їть, бо має Бог силу поставити його.
5 Один вирі́знює день від дня, інший же про кожен день судить одна́ково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переко́нання.
6 Хто вважає на день, — для Господа вважає, а хто не вважає на день, — для Господа не вважає. Хто їсть, — для Господа їсть, бо дякує Богові. А хто не їсть, — для Господа не їсть, і дякує Богові.
7 Бо ніхто з нас не живе сам для себе, і не вмирає ніхто сам для себе.
8 Бо коли живемо́ — для Господа живемо́, і коли вмира́ємо — для Господа вмираємо. І чи живемо́, чи вмира́ємо — ми Господні!
9 Бо Христос на те й умер, і ожив, щоб панувати і над мертвими, і над живими.
10 А ти на́що осуджуєш брата свого́? Чи чого ти пого́рджуєш братом своїм? Бо всі станемо перед судним престолом Божим.
11 Бо написано: „Я живу, каже Госпо́дь, і схи́литься кожне коліно передо Мною, і ви́знає Бога кожен язик!“
12 Тому кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові.
13 Отож, не будемо більше осуджувати один о́дного, але краще судіть про те, щоб не давати братові спотика́ння та спокуси.
14 Я знаю, і пересвідчений у Господі Ісусі, що нема нічо́го нечистого в само́му собі; тільки коли хто вважає що за нечисте, тому́ воно нечисте.
15 Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов'ю пово́дишся ти, — не губи своєю поживою того́, за кого Христос був умер.
16 Нехай ваше добре не зневажа́ється.
17 Бо Царство Боже не пожи́ва й питво́, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім.
18 Хто цим служить Христові, той Богові милий і шано́ваний поміж людьми́.
19 Отож, пильнуймо про мир, та про те, що на збудува́ння один о́дного!
20 Не руйнуй діла Божого ради поживи, — усе бо чисте, але зле люди́ні, що їсть на спотика́ння.
21 Добре не їсти м'яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій гірши́ться, або споку́шується, або слабне.
22 Ти маєш віру? Май її сам про себе перед Богом. Блаженний той, хто не осуджує самого себе за те, про що випробо́вується!
23 А хто має сумнів, коли їсть, буде осу́джений, бо не робить із віри, а що не від віри, те гріх.