Ранкове читання:
Псалми 34
1 Давидів. Судися, о Господи, з тими, хто су́диться зо мною воюй з тими, хто зо мною воює,
2 візьми мало́го й великого щита́, — і встань мені на допомогу!
3 Дістань списа, і дорогу замкни моїм напасника́м, скажи до моєї душі: „Я — спасі́ння твоє“!
4 Нехай засоро́мляться й будуть пога́ньблені ті, хто чатує на душу мою; хай відступлять назад і нехай посоро́мляться ті, хто лихо мені замишляє.
5 Бодай вони стали, немов та поло́ва на вітрі, і Ангол Господній нехай їх жене;
6 нехай буде доро́га їхня те́мна й сковзька́, і Ангол Господній нехай їх жене, —
7 бо вони безпричинно тене́та свої розставляють на мене, яму копають безвинно на душу мою!
8 Нехай на́гла загибіль, якої не знає, на нього спаде, і сітка його, яку він наставив, хай зловить його у на́гле нещастя, — бодай він до нього упав!
9 А душа моя в Господі буде радіти, звеселиться Його допомогою!
10 Скажуть усі мої кості: „Господи, хто подібний до Тебе?“ Ти рятуєш убогого від сильнішого над нього, покірного та бідаря́ — від його дерія́.
11 Свідки встають неправдиві, чого я не знав — питають мене,
12 віддають мені злом за добро, осиро́чують душу мою!
13 А я, як вони хворували були́, зодягався в вере́ту, душу свою мучив по́стом, молитва ж моя поверталась на лоно моє.
14 Як при́ятель, бу́цім то брат він для мене, — так я ходив, ніби був я в жало́бі по матері, був я засму́чений, схи́лений.
15 А вони, як упав я, радіють та схо́дяться, напасники́ проти мене збираються, я ж не знаю про те; кричать, і не вмовка́ють,
16 з дармоїдами та пересмі́шниками скрего́чуть на мене своїми зубами.
17 Господи, — чи довго Ти бу́деш дивитись на це? Відверни́ мою душу від їхніх зубі́в, від отих левчуків одина́чку мою!
18 Я буду Тебе прославляти на збо́рах великих, буду Тебе вихваляти в числе́ннім наро́ді!
19 Нехай з мене не ті́шаться ті, хто ворогує на мене безви́нно, нехай ті не морга́ють очима, хто мене без причини нена́видить,
20 бо говорять вони не про мир, але на спокі́йних у кра́ї облу́дні слова́ вимишляють,
21 свої уста на мене вони розкрива́ють, говорять: „Ага, ага! Наші очі це бачили!“
22 Ти бачив це, Господи, — не помовчи́ ж, Господи, — не віддаляйся від мене!
23 Устань, і збудися на суд мій, Боже мій і Господи мій, на супере́чку мою,
24 розсуди Ти мене по Своїй справедливості, Господи, Боже мій, і нехай через мене не тішаться,
25 нехай не говорять у серці своїм: „Ага, — його маємо ми“, хай не кажуть вони: „Ми його проковтну́ли“.
26 Нехай посоромляться та застидаються ра́зом, хто з мого нещастя радіє, бодай вбрались у сором та в га́ньбу, хто рота свого розкриває на мене!
27 Хай співають та звесе ляються ті, хто бажає мені правоти́, і нехай кажуть за́вжди: „Хай буде великий Господь, що миру бажає Своєму рабові!“
28 А язик мій звіщатиме правду Твою, славу Твою кожен день!
Псалми 35
1 Для дириґента хору. Раба Господнього Давида.
2 Грішне слово безбожного в серці моїм: „Нема страху́ Божого перед очима його“,
3 бо в очах своїх він до себе підлещується, щоб бу́цім то гріх свій знайти, щоб знена́видіти.
4 Слова́ його уст — то марно́та й обма́на, перестав він бути мудрим, щоб чинити добро́.
5 Беззако́нство заду́мує він на посте́лі своїй, стає на дорозі недобрій, не цурається злого.
6 Господи, — аж до небе́с милосердя Твоє, аж до хмар Твоя вірність,
7 Твоя справедливість — немов гори Божі, Твої суди — безо́дня велика, люди́ну й худо́бу спасаєш Ти, Господи!
8 Яка дорога́ Твоя милість, о Боже, і ховаються лю́дські сини в тіні́ Твоїх крил:
9 вони з ситости дому Твого напо́юються, і Ти їх напува́єш з потока Своїх солодо́щів,
10 бо в Тебе джере́ло життя, в Твоїм світлі побачимо світло!
11 Продовж Свою милість на тих, хто знає Тебе, а правду Свою — на людей щиросердих!
12 Нога пи́шних нехай не наступить на мене, і безбожна рука нехай не викидає мене!
13 Попа́дали там беззако́нники, пова́лено їх — і встати не змо́жуть.
Вечірнє читання:
Дії 22
1 „Мужі-браття й батьки! Послухайте ось тепер ви́правда́ння мого перед вами!“
2 Як зачули ж вони, що до них він говорить єврейською мовою, то тиша ще більша настала. А він промовляв:
3 „Я юде́янин, що родився в кілікі́йському Та́рсі, а ви́хований у цім місті, у ніг Гамалії́ла докладно навчений Зако́ну отці́в; горли́вець я Божий, як і всі ви сьогодні.
4 Переслідував я аж до смерти цю путь, і в'язав, і до в'язниці вкидав чоловіків і жінок,
5 як засві́дчить про мене первосвященик та вся старши́на. Я від них був узяв навіть листи́ на братів, і пішов до Дама́ску, щоб тамте́шніх зв'язати й приве́сти до Єрусалиму на кару.
6 І сталося, як у дорозі я був, і наближа́всь до Дамаску опі́вдня, то ось мене нагло осяяло світло велике з неба!
7 І я повалився на землю, і голос почув, що мені говорив: „Савле, Савле, — чому́ ти Мене переслідуєш?“
8 А я запитав: „Хто Ти, Господи?“ А Він мені відказав: „Я Ісус Назаряни́н, що Його переслідуєш ти“.
9 А ті, що зо мною були́, правда, бачили світло, але не почули вони того голосу, що мені говорив.
10 А я запитав: „Що́ я, Господи, маю робити?“ Господь же до мене промовив: „Уставай та й іди до Дамаску, а там тобі скажуть про все, що тобі призна́чено робити“.
11 А від ясности світла того невидю́щим я став. І присутні зо мною за руку мене повели́, і до Дамаску прибув я.
12 А один муж Ана́ній, у Зако́ні побожний, що добре свідо́цтво про нього дають усі юдеї в Дамаску,
13 до мене прибув, і, ставши, промовив мені: „Савле брате, — стань видю́щий!“ І я хвилі тієї побачив його.
14 І озвавсь він до мене: „Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його.
15 Бо бу́деш ти свідком Йому перед усіма людьми́ про оте, що ти бачив та чув!
16 А тепер чого гаєшся? Уставай й охристися, і обмий гріхи свої, прикликавши Ймення Його!“
17 І сталось, як вернувся я в Єрусалим, і молився у храмі, то в захо́плення впав я,
18 і побачив Його, що до мене сказав: „Поспіши, і піди хутчій з Єрусалиму, бо не приймуть свідо́цтва твого про Мене“.
19 А я відказав: „Самі вони, Господи, знають, що я до в'язниць садови́в та бив по синагогах отих, хто вірував у Тебе.
20 А коли лилась кров Твого свідка Степа́на, то сам я стояв та вбивство його похваляв, і одежу вбивців його сторожи́в“.
21 Але Він до мене промовив: „Іди, бо пошлю Я далеко тебе, — до поган!“
22 І аж до слова цього його слухали. Аж ось підне́сли вони голос свій, гукаючи: „Геть такого з землі, бо жити йому не годи́ться!“
23 І як вони верещали, і одежу шпурля́ли, і кидали порох у повітря,
24 то звелів тисяцький у фортецю його відвести́, і звелів бичува́нням його допитати, щоб довідатися, з якої причини на нього вони так кричали.
25 І як його розтягли́ для ремінних бичів, то Павло сказав сотникові, що стояв: „Хіба бичува́ти дозволено вам громадянина римського та ще й незасу́дженого?“
26 Якже сотник це почув, то подався до тисяцького, і завідо́мив, говорячи: „Що́ хочеш робити? Бож ри́млянин цей чоловік!“
27 Підійшов тоді тисяцький, та й поспитався його: „Скажи мені, чи ти ри́млянин?“ А він: „Так!“ відказав.
28 Відповів на те тисяцький: „За великі гро́ші громадянство оце я набув“. А Павло відказав: „А я в нім і родився!“
29 І відступили негайно від нього оті, що хотіли допи́тувати його. І злякався тисяцький, довідавшись, що той ри́млянин, і що він ізв'язав був його.
30 А другого дня, бажавши довідатись правди, у чо́му юдеї його оскаржа́ють, він звільнив його та звелів, щоб зібра́лися первосвященики та ввесь синедріо́н. І він вивів Павла, і поставив його перед ними.