¹ І було Самуїлове слово для всього Ізраїля. І вийшов Ізраїль на війну проти филистимлян, та й таборува́в при Евен-Гаезері, а филисти́мляни таборува́ли в Афеку.

² І ви́шикувались филисти́мляни навпроти Ізраїля, а коли бій став тяжкий, то Ізраїль був побитий перед филисти́млянами. І вони побили в боєво́му ши́кові на полі близько чотирьох тисяч чоловіка.

³ І прийшов наро́д до табо́ру, а Ізраїлеві старші́ сказали: „Чому́ вдарив нас Господь сьогодні перед филисти́млянами? Візьмі́мо собі з Шіло́ ковчега Господнього заповіту, і нехай вві́йде поміж нас, і нехай спасе нас із рук наших ворогів“.

⁴ І послав народ до Шіло́, і поне́сли звідти ковчега заповіту Господа Саваота, що сидить на херувимах. А там були двоє Ілі́євих синів, Хофні та Пінхас, із ковчегом Божого заповіту.

⁵ І сталося, як ковчег заповіту Господнього прибув до табо́ру, то ввесь Ізраїль скрикнув великим окриком, — аж застогнала земля!

⁶ А филисти́мляни почули голос окрику, та й сказали: „Що́ це за голос цього великого окрику в єврейському табо́рі?“ І довідалися вони, що Господній ковчег прибув до табо́ру.

⁷ І полякалися филисти́мляни, і говорили: „Бог прибув до табо́ру!“ І сказали вони: „Біда нам, бо такого, як це, не було́ ще ніко́ли!

⁸ Біда нам! Хто нас урятує від руки цих поту́жних богі́в? Оце вони, ті боги, що вдарили були Єгипет усякою пора́зою у пустині!

⁹ Зміцніться та будьте му́жні, филисти́мляни, щоб ви не служили євреям, як вони служили вам. І будьте мужні, — і воюйте!“

¹⁰ І воювали филисти́мляни. І був побитий Ізраїль, і кожен утікав до свого наме́ту. І та поразка була дуже велика. І впало з Ізраїля тридцять тисяч піхоти.

¹¹ А Божий ковче́г був узятий, і два Ілі́єві сини, Хофні та Піихас, полягли́.

¹² І побіг один веніями́нівець із бо́ю, і прибув того дня до Шіло́; а одежа його була подерта, і порох на голові його.

¹³ І прибув він, — аж ось Ілі́й сидить на стільці при дорозі й виглядає, бо серце йому тремтіло за Божого ковчега. А той чоловік прийшов, і розповів у місті, — і закричало все місто!

¹⁴ А Ілі́й почув голос того крику та й сказав: „Що́ це за голос того на́товпу?“ А той чоловік поспішив і прийшов, та й розповів Ілі́єві.

¹⁵ А Ілі́й був віку дев'ятидесяти й восьми літ, а очі його поме́ркли, і він не міг бачити.

¹⁶ І сказав той чоловік до Ілі́я: „Я той, що прибіг із бо́ю, і я втік сьогодні з бойови́х лав“. І сказав Ілій: „Що́ то сталося, мій сину?“

¹⁷ І відповів вісник і сказав: „Ізраїль побіг перед филисти́млянами, і сталась велика пора́зка в наро́ді. І оби́два сини твої, Хофні та Пінхас, полягли́. А ковче́г Божий узятий!“

¹⁸ І сталося, як згадав він про Божого ковче́га, то впав Ілій зо стільця на́взнак при брамі, — зламався карк йому, і він помер, бо той муж був стари́й та тяжки́й. А він судив Ізраїля сорок літ.

¹⁹ А невістка його, Пінхасова жінка, була важка́, близька́ до ро́дів. І як зачула вона ту звістку, що взятий Божий ковчег і помер тесть її та чоловік її, то впала на коліна, та й породи́ла, бо прийшли на неї породільні болі її.

²⁰ А як настав час смерти її, то казали ті, що стояли при ній: „Не бійся, бо ти породила сина!“ Та вона не відповіла́, і не взяла цього до серця свого́.

²¹ І вона назвала ім'я́ тому хлопцеві: Іхавод, кажучи: „Відійшла Ізраїлева слава!“ Бо почула про взяття́ Божого ковче́гу, і про тестя свого та про мужа свого́,

²² та й сказала: „Відійшла слава від Ізраїля, бо взятий Божий ковче́г“.

¹ А филисти́мляни взяли́ Божого ковчега, і прине́сли його з Евен-Гаезеру до Ашдо́ду.

² І взяли́ филисти́мляни Божого ковче́га, і прине́сли його до Даґонового дому, і поставили його біля Даґо́на.

³ А другого дня вранці повставали ашдодяни, аж ось Даґо́н лежить ницьма́ на землі перед Господнім ковче́гом! І взяли́ вони Даґо́на, і поставили його на його місце.

⁴ А наступного дня повставали вони рано, — аж ось Даґон лежить ницьма́ на землі перед Господнім ковчегом! А Даґонова голова та оби́дві долоні рук його лежать відтяті на порозі, — тільки тулуб Даґо́нів позостав при ньому.

⁵ Тому то жерці та всі, хто входить до Даґо́нового дому, не ступають на Даґонів порі́г у Ашдо́ді аж до цього дня.

⁶ І стала тяжка́ Господня рука на ашдо́дян, — і Він їх пусто́шив та бив їх боля́чками, Ашдо́д та довкі́лля його.

⁷ І побачили ашдо́дяни, що так, та й сказали: Нехай не зостається з нами ковчег Ізраїлевого Бога, бо стала тяжко́ю Його рука на нас та на Даґо́на, бога нашого!“

⁸ І послали вони, і зібрали до себе всіх филисти́мських володарів, та й сказали: „Що́ ми зробимо з ковчегом Ізраїлевого Бога?“ А ті відказали: „Нехай ковчег Ізраїлевого Бога пере́йде до Ґату“. І вони перенесли ковчега Ізраїлевого Бога.

⁹ І сталося по то́му, як вони перене́сли його, то Господня рука була проти міста, — сталося дуже велике замі́шання. І вдарив Він людей того міста від мало́го й аж до великого, — і появилися на них боля́чки.

¹⁰ І вони вислали Божого ковчега до Екро́ну. І сталося, як Божий ковчег прибув до Екро́ну, то екро́няни стали кричати, говорячи: „Перене́сли до нас ковче́га Ізраїлевого Бога, щоб вигубив нас та наро́д наш!“

¹¹ І послали вони, і зібрали всіх филисти́мських володарів, та й говорили: „Відішліть ковчега Ізраїлевого Бога, нехай вернеться на місце своє, і нехай не поб'є нас та наро́да нашого“, бо було́ смертельне замі́шання в усьо́му місті. І Божа рука стала там дуже тяжка́.

¹² А ті люди, хто не повмира́в, були вдарені боля́чками, — і зойк міста підня́вся до неба!

¹ І був Божий ковче́г у филисти́мській землі сім місяців.

² І покликали филисти́мляни жерці́в та ворожби́тів, говорячи: „Що́ робити з Господнім ковчегом? Скажіть нам, як відіслати його на його місце? “

³ А ті сказали: „Якщо ви відсилаєте ковчега Ізраїлевого Бога, то не відсилайте його по́рожньо, але конче принесіть Йому жертву за провину, — тоді будете ви́лікувані, і ви пізнаєте, чому́ не відступає Його рука від вас“.

⁴ І ті спитали: „Яка ж та жертва за провину, що ми принесемо́ Йому?“ А ті відказали: „За числом филисти́мських воло́дарів — п'ять золотих боля́чок та п'ять золотих мишей. Бо одна пора́за для всіх вас та для ваших володарів.

⁵ І зробі́ть подоби ваших боля́чок та подоби ваших мише́й, що вигу́блюють землю, і воздайте славу Ізраїлевому Богові, — може Він поле́гчить Свою руку з-над вас і з-над ваших богів та з-над вашого кра́ю.

⁶ І чого́ ви будете робити запеклими свої серця́, як робили запеклим серце своє Єгипет та фарао́н? Чи ж не тоді, як Він чинив дивні речі з ними, не відпустили їх, і вони пішли?

⁷ А тепер візьміть, і зробіть одно́го ново́го воза, і візьміть дві дійні́ коро́ві, що на них не накладалося ярма́, і запряжіть ті корови до воза, а їхні телята відведете від них додому.

⁸ І ві́зьмете Господнього ковче́га, та й поставите його на воза, а золоті речі, що ви принесе́те Йому жертвою за провину, покладете в скри́ні збо́ку її. І відпустите його, і він пі́де.

⁹ І побачите: Якщо він увійде до Бет-Шемешу дорогою до своєї границі, — він зробив нам це велике зло. А якщо ні, то пізнаємо, що не його рука доторкнулася нас, — випа́док то був нам“.

¹⁰ І зробили ті люди так. І взяли́ вони дві дійні́ коро́ві, і запрягли́ їх до воза, а їхніх телят замкнули вдома.

¹¹ І поставили вони Господнього ковчега на воза, і скри́ню, і золоті миші, і подоби їхніх боля́чок.

¹² І коро́ви пішли просто дорогою до Бет-Шемешу. Ішли вони однією би́тою дорогою та все ревли́, і не відхиля́лися ні право́руч, ні ліво́руч. А филисти́мські володарі йшли за ними аж до границі Бет-Шемешу.

¹³ А люди Бет-Шемешу жали пшеницю в долині. І звели́ вони очі свої та й побачили ковчега, — і зраділи, що побачили!

¹⁴ А віз увійшов на поле бет-шемеша́нина Ісуса, та й став там, а там був великий камінь. І вони накололи дров із воза, а корів прине́сли цілопа́ленням для Господа.

¹⁵ А Левити зняли Господнього ковчега та скриню, що була́ з ним, що в нім були золоті речі, та й поставили при великому ка́мені. А люди Бет-Шемешу прине́сли цілопа́лення, і прино́сили того дня жертви для Господа.

¹⁶ А п'ять филистимських володарів бачили це, і вернулися того дня до Екрону.

¹⁷ А оце ті золоті болячки, що филистимляни звернули Господе́ві жертвою за провину: одна за Ашдо́д, одна за Га́зу, одна за Ашкело́н, одна за Ґат, одна за Екро́н.

¹⁸ А золоті миші були́ за числом усіх филистимських міст п'ятьох володарів, від міста тверди́нного й аж до безмурного села́, і аж до великого ка́меня, що на ньому поставили Господнього ковчега, і він знахо́диться аж до цього дня на полі бет-шемешанина Ісуса.

¹⁹ І вдарив Господь людей Бет-Шемешу, бо вони заглядали в Господній ковчег. І вибив Він між наро́дом п'ятдеся́т тисяч чоловіка та сімдеся́т чоловіка. І був народ у жало́бі, бо Господь ударив народ великою пора́зкою.

²⁰ І сказали люди Бет-Шемешу: „Хто зможе стати перед лицем Господа, Того Бога Святого? І до кого Він пі́де від нас?“

²¹ І вони послали послів до мешканців Кір'ят-Єаріму, говорячи: „Филисти́мляни вернули Господнього ковчега. Зійдіть, знесіть його до се́бе“.

³⁶ І будьте подібними до людей, що очікують пана свого́, коли ве́рнеться він із весі́лля, щоб, як при́йде й застукає, відчинити негайно йому́.

³⁷ Блаженні раби ті, що пан, коли при́йде, то зна́йде, що пильнують вони! Поправді кажу́ вам: підпере́жеться він і їх посадо́вить, і, підійшовши, буде їм послуго́вувати.

³⁸ І коли при́йде о другій чи при́йде о третій сторо́жі, та зна́йде так само, — блаженні вони!

³⁹ Знайте ж це, що коли б знав госпо́дар, о котрі́й то годині підкра́деться злодій, то він пильнував би, і́ свого б дому не дав підкопати.

⁴⁰ Тому будьте готові і ви, — бо при́йде Син Лю́дський тієї години, коли ви не ду́маєте!“

⁴¹ Озвався ж Петро: „Господи, чи до нас кажеш при́тчу оцю, чи до всіх?“

⁴² А Господь відказав: „Хто ж тоді вірний і мудрий домоправи́тель, що пан настано́вить його над своїми челя́дниками, щоб давати харч ви́значену своєчасно?

⁴³ Блаженний той раб, що пан його при́йде та зна́йде, що робить він так!

⁴⁴ Поправді кажу́ вам, що над всім маєтком своїм він поставить його.

⁴⁵ А коли раб той скаже у серці своїм: „Заба́риться пан мій прийти“, і зачне бити слуг та служниць, їсти та пити та напиватися,

⁴⁶ то при́йде раба того пан за дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає, — і розі́тне його пополовині, і визначить долю йому з невірними!

⁴⁷ А раб той, що знав волю свого госпо́даря, але не приготува́в, ані не вчинив згідно волі його, буде тяжко побитий.

⁴⁸ Хто ж не знав, а вчинив каригі́дне, буде мало він битий. Тож від кожного, кому да́но багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато пові́рено, від того ще більше жадатимуть.

⁴⁹ Я прийшов огонь кинути на землю, — і як Я пра́гну, щоб він уже запала́в!

⁵⁰ Я ж маю христитися хрищенням, — і як Я мучуся, поки те спо́вниться!

⁵¹ Чи ви ду́маєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але по́діл!

⁵² Віднині бо п'ятеро в домі одно́му поді́лені бу́дуть: троє супроти двох, і двоє супроти трьох.

⁵³ Стане ба́тько на сина, а син проти батька, мати проти дочки́, а дочка́ проти матері, свекруха навпроти невістки своєї, а невістка навпроти свекрухи!“

⁵⁵ А коли віє вітер півде́нний, то кажете: „Буде спеко́та“, — і́ буває.

⁵⁶ Лицеміри, — лице неба й землі розпізна́ти ви вмієте, чому ж не розпізна́єте часу цього?

⁵⁷ Чого ж і самі по собі ви не судите, що́ справедливе?

⁵⁸ Бо коли до уря́ду ти йдеш зо своїм супроти́вником, попильнуй з ним зала́годити по дорозі, щоб тебе до судді не потяг він, а суддя щоб прислужникові не віддав тебе, а прислужник щоб не посадив до в'язниці тебе.

⁵⁹ Поправді кажу́ тобі: Не ви́йдеш ізвідти, поки не віддаси й останнього ше́ляга!“