Ранкове читання:
Псалми 133
1 Пісня проча́н. Поблагослові́ть оце Господа, всі раби Господні, що по но́чах у домі Господньому ви стоїте́!
2 Ваші руки здіймі́ть до святині, і Господа благослові́ть!
3 Нехай поблагосло́вить тебе із Сіону Госпо́дь, що вчини́в небо й землю!
Псалми 134
1 Алілу́я! Хваліте Господнє Ім'я́, хваліте, Господні раби,
2 що стоїте́ в домі Господньому, на подві́р'ях дому нашого Бога!
3 Хваліть Господа, — бо добрий Госпо́дь, співайте Іме́нню Його, — бо приємне воно,
4 бо вибрав Господь собі Якова, Ізраїля — на власність Свою!
5 Знаю бо я, що Господь і Владика наш більший від богів усіх!
6 Все, що хоче Господь, те Він чинить на небі та на землі, на моря́х та по всяких глиби́нах!
7 Підіймає Він хмари від кра́ю землі, блискави́ці вчинив для дощу́, випрова́джує вітер з запа́сів Своїх.
8 Він позабива́в перворідних Єгипту, від люди́ни аж до скотини.
9 Він послав між Єгипет озна́ки та чу́да, — на фараона і на рабів всіх його.
10 Він ура́зив багато наро́дів, і поту́жних царів повбива́в:
11 Сиго́на, царя аморе́ян, і Оґа, Баша́ну царя, та всіх ханаа́нських царів.
12 І Він дав їхню землю спадщиною, на спа́док Ізра́їлеві, Своєму наро́дові.
13 Господи, Йме́ння Твоє вікові́чне, Господи, — пам'ять Твоя з роду в рід!
14 Бо буде суди́ти Господь Свій наро́д, та змилосе́рдиться Він над Своїми раба́ми.
15 Божки лю́дів — то срі́бло та золото, ді́ло рук лю́дських:
16 вони мають уста́ — й не говорять, очі мають вони — і не бачать,
17 мають уші — й не чують, в їхніх уста́х нема ві́ддиху!
18 Нехай стануть такі, як вони, ті, хто їх виробля́є, усі, хто надію на них покладає!
19 Доме Ізраїлів, — благословіть Господа! Ааро́новий доме, — благословіть Господа!
20 Доме Леві́їв, — благословіть Господа! Хто боїться Господа, — благословіть Господа!
21 Благослове́нний Господь від Сіону, що ме́шкає в Єрусалимі! Алілу́я!
Псалми 135
1 Дя́куйте Господу, — добрий бо Він, бо навіки Його милосе́рдя!
2 Дя́куйте Богу богі́в, бо навіки Його милосердя!
3 Дя́куйте Влади́ці влади́к, бо навіки Його милосердя!
4 Тому, хто чу́да великі Єди́ний вчиня́є, бо навіки Його милосердя!
5 Хто розумом небо вчинив, бо навіки Його милосердя!
6 Хто землю простя́г над водою, бо навіки Його милосердя!
7 Хто світи́ла великі вчинив, бо навіки Його милосердя!
8 сонце, щоб вдень панува́ло воно, бо навіки Його милосердя!
9 місяця й зорі, щоб вони панува́ли вночі, бо навіки Його милосердя!
10 Хто Єгипет побив був у їхніх перворі́дних, бо навіки Його милосердя!
11 і Ізраїля вивів з-між них, бо навіки Його милосердя!
12 рукою міцно́ю й раме́ном простя́гненим, бо навіки Його милосердя!
13 Хто море Червоне розтя́в на части́ни, бо навіки Його милосердя!
14 і серед нього Ізраїля перепрова́див, бо навіки Його милосердя!
15 і фараона та ві́йсько його вкинув у море Червоне, бо навіки Його милосердя!
16 Хто провадив наро́д Свій в пустині, бо навіки Його милосердя!
17 Хто великих царів повбива́в, бо навіки Його милосердя!
18 і поту́жних царів переби́в, бо навіки Його милосердя!
19 Сиго́на, царя аморе́ян, бо навіки Його милосердя!
20 і О́ґа, Баша́ну царя, бо навіки Його милосердя!
21 і Хто землю їхню дав на спа́дщину, бо навіки Його милосердя!
22 на спа́док Ізра́їлеві, Своєму рабові, бо навіки Його милосердя!
23 Хто про нас пам'ята́в у пони́женні нашім, бо навіки Його милосердя!
24 і від ворогів наших ви́зволив нас, бо навіки Його милосердя!
25 Хто кожному тілові хліба дає, бо навіки Його милосердя!
26 Дя́куйте Богу небесному, бо навіки Його милосердя!
Вечірнє читання:
До римлян 7
1 Чи ви не знаєте, браття, — бо говорю́ тим, хто знає Закона, — що Зако́н панує над люди́ною, поки вона живе?
2 Бо замі́жня жінка, поки живе чоловік, прив'язана до нього Законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка.
3 Тому то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелю́бницею, якщо стане дружи́ною іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від Зако́ну, і не буде перелю́бницею, якщо стане за дружи́ну іншому чоловікові.
4 Так, мої браття, і ви вмерли для Зако́ну через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскре́слому з мертвих, щоб прино́сити плід Богові.
5 Бо коли ми жили за ті́лом, то при́страсті гріховні, що похо́дять від Закону, ді́яли в наших членах, щоб прино́сити плід смерти.
6 А тепер ми звільни́лись від Закону, умерши для того, чим були зв'язані, щоб служити нам обно́вленням духа, а не старістю букви.
7 Що ж скажемо? Чи Зако́н — то гріх? Зо́всім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Зако́н, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: „Не пожада́й“.
8 Але гріх, узявши при́від від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий.
9 А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив,
10 а я вмер; і сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть,
11 бо гріх, узявши причину від заповіді, звів мене, і нею вмертви́в.
12 Тому́ то Зако́н святий, і заповідь свята, і праведна, і добра.
13 Тож чи добре стало мені смертю? Зо́всім ні! Але гріх, щоб стати гріхом, приніс мені смерть добром, щоб гріх став мі́цно грі́шний через за́повідь.
14 Бо ми знаємо, що Зако́н духовний, а я тіле́сний, про́даний під гріх.
15 Бо що́ я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що́ хочу, але що́ нена́виджу, те я роблю́.
16 А коли роблю́ те, чого я не хо́чу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий,
17 а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені.
18 Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажа́ння лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знахо́джу.
19 Бо не роблю́ я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню.
20 Коли ж я роблю́ те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені.
21 Тож знахо́джу зако́на, коли хочу робити добро, — що зло лежить у мені.
22 Бо маю задово́лення в Законі Божому за вну́трішнім чолові́ком,
23 та бачу інший зако́н у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і поло́нить мене законом гріховним, що знахо́диться в членах моїх.
24 Нещасна я люди́на! Хто мене ви́зволить від тіла цієї смерти?
25 Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому́ то я сам служу́ розумом Законові Божому, але тілом — закону гріховному.