¹ І сказали пророчі сини до Єлисея: „Ось те місце, де ми сидимо перед тобою, затісне́ для нас.

² Ходім аж до Йорда́ну, і візьмі́мо звідти кожен по одній дереви́ні, і зробимо собі місце, щоб сидіти там“. А він сказав: „Ідіть“.

³ І сказав один: „Будь же ласка́вий, і ходи зо своїми рабами!“ А він сказав: „Я піду́“.

⁴ І пішов він із ними, і вони прийшли до Йорда́ну, і руба́ли дерево.

⁵ І сталося, коли один вали́в дереви́ну, то впала сокира до води. А той скрикнув і сказав: „Ох, пане мій, таж вона пози́чена!“

⁶ І сказав Божий чоловік: „Куди вона впала?“ А той показав йому те місце. І він відрубав кусок дерева й кинув туди, — і ви́пливла сокира!

⁷ І він сказав: „Витягни собі!“ А той простя́г свою руку і взяв.

⁹ А Божий чоловік послав до Ізраїлевого царя, говорячи: „Стережися перехо́дити оце місце, бо там схо́дяться сирі́яни!“

¹⁰ І послав Ізраїлів цар до того місця, про яке говорив йому Божий чоловік та остеріга́в його; і він стері́гся там не раз і не два.

¹¹ І сильно занепоко́їлося серце сирійського царя про ту річ, і він покликав своїх слуг та й сказав до них: „Чи не розповісте́ мені, хто з наших зраджує перед Ізраїльським царем?“

¹² І сказав один з його слуг: „Ні, пане мій ца́рю, це не наш, а це Єлисей, той пророк, що в Ізраїлі, доно́сить Ізраїлевому цареві ті слова, що ти гово́риш у спальні своїй!“...

¹³ А він відказав: „Ідіть, і подивіться, де́ він, — і я пошлю́ й візьму́ його!“ І доне́сено йому, кажучи: „Ось він у Дотані!“

¹⁴ І послав він туди коні, і колесни́ці та ві́йсько. І прийшли вони вночі й оточили те місто.

¹⁵ А слуга Божого чоловіка встав рано і вийшов, аж ось ві́йсько ото́чує місто, і коні, і колесни́ці! І сказав його слуга до нього: „Ох, пане мій, що́ бу́демо робити?“

¹⁶ А той відказав: „Не бійся, бо ті, що з нами, численні́ші від тих, що з ними“.

¹⁷ І молився Єлисе́й і говорив: „Господи, розкрий йому очі, і нехай він побачить!“ І відкрив Господь очі того слуги́, і він побачив, аж ось гора́ повна ко́ней та огняни́х колесни́ць навко́ло Єлисе́я!...

¹⁸ І зійшли сирійці до ньо́го, а Єлисей помолився до Господа й сказав: „Удар цей люд сліпото́ю!“ І Він ударив їх сліпото́ю за Єлисеєвим словом...

¹⁹ І сказав до них Єлисей: „Це не та доро́га й не те місто. Ідіть за мною, й я проведу́ вас до того чоловіка, якого ви шукаєте“. І він завів їх у Самарі́ю.

²⁰ І сталося, як прийшли вони до Самарії, то Єлисей сказав: „Го́споди, відкрий оці очі, і нехай вони побачать!“ І Господь відкрив їхні очі, і вони побачили, — аж ось вони в сере́дині Самарії!...

²¹ І сказав Ізраїлів цар до Єлисея, коли побачив їх: „Чи побити їх, чи побити, мій ба́тьку?“

²² А той відказав: „Не вбивай! Чи ти повбиваєш тих, кого ти взяв до неволі своїм мече́м та своїм списо́м? Поклади хліб та воду перед ними, і нехай вони їдять та п'ють, і нехай ідуть до свого пана“.

²³ І справив цар для них велику гости́ну, і вони їли й пили; і він відпустив їх, і вони пішли до свого пана. І сирійські о́рди вже більш не вхо́дили до Ізраїлевого Кра́ю.

²⁵ І був великий голод у Самарії. І ось ті обляга́ли їх, а осляча голова коштувала вісімдеся́т шеклів срібла, а чвертка каву голуби́ного поме́ту п'ять шеклів срібла.

²⁶ І сталося, прохо́див Ізраїлів цар по мурі, а одна жінка крикнула до нього, говорячи: „Поможи, пане ца́рю!“

²⁷ А він відказав: „Як тобі не поможе Господь, звідки я поможу́ тобі? Чи з то́ку, або з чави́ла?“

²⁸ І сказав до неї цар: „Що тобі?“ А та відказала: „Оця жінка сказала мені: Дай свого сина, і ми з'їмо́ його сьогодні, а мого сина з'їмо́ взавтра.

²⁹ І зварили ми мого́ сина та й з'їли його... І сказала я до неї дру́гого дня: Дай сина свого, і ми з'їмо́ його, та вона сховала свого сина“.

³⁰ І сталося, як цар почув слова цієї жінки, то роздер шати свої, і він ходив по мурі. І наро́д побачив, — аж ось вере́тище на тілі його зо спо́ду!

³¹ І він сказав: „Отак нехай зробить мені Бог, і так нехай додасть, якщо позоста́неться голова Єлисея, Шафатового сина, на ньому сьогодні!“

³² А Єлисей сидів у своєму домі, а з ним сиділи старші́. І послав цар чоловіка від себе. Поки прийшов посол до нього, то він сказав до старши́х: „Чи ви бачите, що цей син уби́вника послав зняти мою го́лову? Глядіть, як при́йде цей посол, то замкніть двері, — і прити́снете його в две́рях. Ось і шаруді́ння ніг пана його за ним“.

³³ Ще він говорив із ними, аж ось прихо́дить до нього послане́ць. І він сказав: „Отаке зло від Господа! Чого ще чекати від Господа?“

¹ І сказав Єлисей: „Послухайте слово Господнє: Так сказав Господь: Цього ча́су взавтра буде се́я пшеничної муки — за ше́кля, і дві сеї ячме́ню — за шекля в брамі Самарії“.

² І відповів Божому чоловікові вельможа царя, що він на його руку спирався, і сказав: „Якби Господь поробив отво́ри в небі, чи сталася б ця річ?“ А той відказав: „Ось ти побачиш своїми очи́ма, — та їсти звідти не бу́деш“.

³ І були при вході до брами чотири прокаже́ні чоловіки. І сказали вони один до о́дного: „Чого ми сидимо́ тут, аж поки не помремо́?

⁴ Якщо ми скажемо: Увійді́мо до міста, а в місті голод, то помремо́ там; а якщо сиді́тимемо тут, то теж помремо́. Отож, ходіть, і перейді́мо до сирійського табо́ру, — якщо там позоставлять нас при житті, бу́демо жити, а якщо заб'ють нас, то помремо́“.

⁵ І встали вони на́двечір, щоб іти до сирійського табо́ру. І прибули́ вони до кра́ю сирійського табо́ру, аж ось — нема там ніко́го!

⁶ Бо Господь учинив, що сирійський та́бір почув стуко́тняву колесни́ць і їржа́ння ко́ней, та га́лас великого ві́йська. І сказали вони один до о́дного: „Ось Ізраїлів цар найняв на нас хіттейських царів та царів єгипетських, щоб пішли на нас!“

⁷ І встали вони, і повтікали надвечір, і полишили свої намети, й осли свої, і та́бір, як він був, та й повтікали, спасаючи життя своє!

⁸ І прийшли ті прокаже́ні аж до краю табо́ру, і ввійшли до одно́го намету, — і їли й пили, і повино́сили звідти срібло й золото та вбрання́, і пішли й захова́ли. І вони зно́ву ввійшли до іншого намету, і повино́сили звідти, і пішли та й схова́ли.

⁹ І сказали вони один до о́дного: „Неслушно ми ро́бимо. Цей день — він день доброї звістки, а ми мовчимо́. Як ми бу́демо чекати аж до ранішнього сві́тла, то впаде́ на нас провина. А тепер ході́мо, і ввійді́мо й донесі́мо царевому дому!“

¹⁰ І прийшли вони, і покликали міськи́х воротарі́в, та й доне́сли їм, говорячи: „Увійшли ми до сирійського табо́ру, а там нема ані люди́ни, ані лю́дського голосу, а тільки поприв'я́зувані коні та поприв'язувані осли, та намети, як вони були!“

¹¹ І воротарі́ покликали, і доне́сли про це до самого царсько́го дому.

¹² І встав цар уночі й сказав своїм слу́гам: „Розкажу́ я вам, що́ нам зробили сирійці. Вони знають, що ми голодні, і повихо́дили з табо́ру, щоб схова́тися на полі, говорячи: „Коли ті повихо́дять із міста, то ми схо́пимо їх живих, та й уві́йдемо до міста!“

¹³ І відповів один із його слуг і сказав: „Нехай ві́зьмуть п'я́теро позосталих ко́ней, що лишилися в ньому, у місті. Ось вони, — (із усього війська Ізраїлевого тільки й лишилися, із усього війська Ізраїля, що згинуло), — і пошле́мо, і побачимо“.

¹⁴ І взяли́ вони дві колесни́ці з кі́ньми, і цар послав їх услід за сирійським табо́ром, говорячи: „Ідіть і подивіться“.

¹⁵ І пішли вони за ними аж до Йорда́ну, аж ось уся дорога повна вбрання́ та рече́й, що поки́дали сирійці, як поспішали! І верну́лися ці посли, і доне́сли цареві.

¹⁶ І вийшов наро́д, і розграбува́ли сирійський та́бір. І ко́штувала се́я пшеничної муки по шеклю, і дві сеї ячме́ню по шеклю за словом Господнім!

¹⁷ І цар призна́чив того вельможу, що на його руку він опирався, доглядати над брамою. Та затопта́в його наро́д у брамі, і він помер, як казав був Божий чоловік, який говорив, коли прихо́див до нього цар.

¹⁸ І сталося, коли Божий чоловік говорив до царя, кажучи: „Дві сеї ячменю по шеклю, і сея пшеничної муки́ по шеклю буде того ча́су взавтра в брамі Самарії,

¹⁹ то цей вельможа відповів Божому чоловікові й сказав: „Якби Господь поробив отво́ри в небі, чи сталася б ця річ?“ А той відказав: „Ось ти побачиш своїми очи́ма, — та їсти звідти не бу́деш“.

²⁰ І сталося йому так, і затоптав його наро́д у брамі, і він помер.

¹ А Єлисей говорив до жінки, що її сина він воскреси́в, кажучи: „Устань та й іди ти та дім твій, і мешкай дебудь, бо Господь прикликав голод, і він прийшов до кра́ю на сім літ“.

² І встала та жінка, і зробила за словом Божого чоловіка. І пішла вона та її дім, і заме́шкала в филистимському кра́ї сім літ.

³ І сталося напри́кінці семи років, вернулася та жінка з филистимського кра́ю, і пішла до царя благати за свій дім та за своє поле.

⁴ А цар говорив до Ґехазі, слуги Божого чоловіка, кажучи: „Розкажи мені про все те велике, що́ зробив Єлисей“.

⁵ І сталося, як він оповідав цареві, що той воскресив померлого, аж ось та жінка, що він воскресив сина її, благає царя за свій дім та за своє поле.

⁶ І сказав Ґехазі: „Пане мій ца́рю, оце та жінка, і це той син її, що воскресив Єлисей!“

⁸ І сказав цар до Газаїла: „Візьми в свою руку подару́нка, та й іди зустріти чоловіка Божого. І запитайся Господа через нього, кажучи: „Чи ви́дужаю я від оцієї хвороби?“

⁹ І пішов Газаїл спіткати його, і взяв подару́нка в руку свою́, та зо всього добра́ Дамаску тягару́ на сорок верблю́дів. І прийшов, і став перед ним та й сказав: „Син твій Бен-Гадад, цар сирійський, послав мене до тебе, питаючи: Чи видужаю я з оцієї хвороби?“

¹⁰ І сказав до нього Єлисей: „Іди, скажи йому: Жити — жи́тимеш, та Господь показав мені, що напевно помре він“.

¹¹ І наставив він обличчя своє на нього, і довго вдивлявся, аж той збенте́жився. І заплакав Божий чоловік.

¹² А Газаїл сказав: „Чого плаче мій пан?“ А той відказав: „Бо знаю, що ти зробиш лихо Ізраїлевим синам: їхні тверди́ні пустиш з огнем, і їхніх воякі́в позабива́єш мече́м, і дітей їхніх порозбиваєш, а їхнє вагітне́ — посічеш“.

¹³ А Газаїл сказав: „Та що таке твій раб, цей пес, що зробить таку велику річ?“ І сказав Єлисей: „Господь показав мені тебе царем над Сирією!“

¹⁴ І пішов він від Єлисея, і прийшов до свого пана. А той сказав йому: „Що́ говорив тобі Єлисей?“ І він сказав: „Говорив мені: жити — жи́тимеш!“

¹⁵ I сталося другого дня, і взяв він покрива́ло, і намочив у воді, і поклав на його обличчя, — і той помер. І зацарював Газаїл замість нього.

¹⁷ Він був віку тридцяти й двох літ, коли зацарював, а царював вісім літ в Єрусалимі.

¹⁸ І ходив він дорогою Ізраїлевих царів, як робив Ахавів дім, бо Ахавова дочка́ була йому за жінку. І робив він зло в Господніх оча́х.

¹⁹ Та не хотів Господь погубити Юду ради раба Свого Давида, як обіцяв був йому дати світильника йому та синам його по всі дні.

²⁰ За його днів збунтува́вся був Едом, — вийшли з-під Юдиної руки, і настанови́ли над собою царя.

²¹ І пішов Йорам до Цаіру, а з ним усі колесни́ці. І сталося, коли він уночі встав і побив Едома, що оточив був його, і керівникі́в колесни́ць, то народ повтікав до наметів своїх.

²² І збунтувався Едом, і вийшов з-під Юдиної руки, і так є аж до цього дня. Тоді того ча́су збунтувалася й Лівна.

²³ А решта діл Йорама, та все, що́ він зробив, ось вони написані в Книзі Хроніки Юдиних царів.

²⁴ І спочив Йорам із батька́ми своїми, і був похо́ваний із батьками своїми в Давидовому Місті, а замість нього зацарював син його Аха́зія.

²⁵ У дванадцятому році Йорама, Ахавого сина, Ізраїлевого царя, зацарював Ахазія, син Єгорама, Юдиного царя.

²⁶ Ахазія був віку двадцяти і двох літ, коли він зацарював, і царював він один рік в Єрусалимі. А ім'я́ його матері — Аталія, дочка́ Омрі, Ізраїлевого царя.

²⁷ І ходив він дорогою Ахавого дому, і робив зло в Господніх оча́х, як і Ахавів дім, бо він був зять Ахавого дому.

²⁸ І пішов він з Йорамом, Ахавовим сином, на війну з Газаїлом, сирійським царем, до ґілеадського Рамоту, та побили сирі́яни Йорама.

²⁹ І вернувся цар Йорам лікуватися в Їзрее́лі від тих ран, що вчинили йому сирі́яни в Рамі, як він воював з Газаїлом, сирійським царем. А Ахазія, Єгорамів син, цар Юдин, зійшов побачити Йорама, Ахавового сина, в Їзреелі, бо той був слаби́й.

³² А Він їм відказав: „Я маю пожи́ву на ї́дження, якої не знаєте ви“.

³³ Питали тоді один о́дного учні: „Хіба хто приніс Йому їсти?“

³⁴ Ісус каже до них: „Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його доверши́ти.

³⁵ Чи не кажете ви: „Ще чотири от місяці, — і наста́нуть жнива́?“ А Я вам кажу́: Підійміть свої очі, та гляньте на ни́ви, — як для жнив уже пополові́ли вони!

³⁶ А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне — ра́зом раділи.

³⁷ Бо про це погові́рка правдива: „Хто інший сіє, а хто інший жне“.

³⁸ Я вас жати послав, де ви не працюва́ли: працюва́ли інші, ви ж до їхньої праці ввійшли“.

⁴⁰ А коли самаря́ни до Нього прийшли, то благали Його, щоб у них позостався. І Він перебув там два дні.

⁴¹ Значно ж більш вони ввірували через слово Його.

⁴² А до жінки казали вони: „Не за слово твоє ми вже віруємо, — самі бо ми чули й пізна́ли, що справді Спаси́тель Він світу!“

⁴⁴ Сам бо сві́дчив Ісус, що не має пошани пророк у вітчи́зні своїй.

⁴⁵ А коли Він прийшов в Галілею, Його прийняли́ галіле́яни, побачивши все, що вчинив Він в Єрусалимі на святі, бо ходили на свято й вони.

⁴⁷ Він, почувши, що Ісус із Юдеї прибув в Галілею, до Нього прийшов і благав Його, щоб пішов і сина йому вздоровив, бо мав той умерти.

⁴⁸ Ісус же промовив до нього: „Як знаме́н тих та чуд не побачите, — не ввіруєте!“

⁴⁹ Царедво́рець говорить до Нього: „Піди, Господи, поки не вмерла дитина моя!“

⁵⁰ Промовляє до нього Ісус: „Іди, — син твій живе!“ І повірив той слову, що до нього промовив Ісус, — і пішов.

⁵¹ А коли ще в дорозі він був, то раби́ його перестріли його й сповістили, говорячи: „Син твій живе“.

⁵² А він їх запитав про годину, о котрі́й стало легше йому. Вони ж відказали до нього: „Учора о сьомій годині гаря́чка поки́нула його“.

⁵³ Зрозумів тоді ба́тько, що була́ то година, о котрі́й до нього промовив Ісус: „Син твій живе“. І ввірував сам і ввесь його дім.

⁵⁴ Це знов друге знаме́но Ісус учинив, як вернувся до Галілеї з Юдеї.