¹ І сталося, як Давид сидів був у домі своїм, то сказав Давид до пророка Натана: „Ось я сиджу́ в ке́дровому домі, а ковчег Господнього заповіту — під занаві́сами!“

² I сказав Ната́н до Давида: „Зроби все, що в серці твоєму, бо Бог із тобою!“

³ І сталося тієї ночі, і було́ Боже слово до Натана, говорячи:

⁴ „Іди, і скажеш Моєму рабові Давидові: Так сказав Господь: Не ти збудуєш Мені цього храма на перебува́ння.

⁵ Бо Я не сидів у храмі від дня, коли вивів Ізраїля, аж до дня цього, і ходив від шатра́ до шатра́, і від намету до намету.

⁶ Скрізь, де тільки ходив Я між усім Ізраїлем, чи сказав Я хоч слово котро́му з Ізраїлевих су́ддів, яким наказав Я па́сти народа Мого: Чому́ ви не збудували Мені ке́дрового храма?

⁷ А тепер так скажеш рабові Моєму Давидові: Так сказав Господь Савао́т: Я взяв тебе з пасови́ська від ота́ри, щоб став ти володарем над Моїм народом, Ізраїлем.

⁸ І був Я з тобою скрізь, де́ ти ходив, і ви́нищив Я всіх ворогів Твоїх перед тобою, і зробив Я тобі ім'я́, як ім'я́ тих великих, що на землі.

⁹ І дав Я місце Моє́му наро́дові Ізраїлеві, і посадив його так, що він перебува́тиме на тому́ самому місці. І він уже не тремті́тиме, а кри́вдники не будуть нищити його, як перше.

¹⁰ А від днів, коли Я настанови́в су́ддів над Своїм наро́дом, Ізраїлем, то пони́зив усіх ворогів твоїх. І звіщаю тобі, що Господь збудує тобі дім.

¹¹ І станеться, коли ви́повняться твої дні, щоб піти до батькі́в своїх, то Я поста́влю по тобі твоє насіння, що буде з синів твоїх, і поставлю міцно його царство.

¹² Він збудує Мені храм, а Я поста́влю його трона міцно аж навіки.

¹³ Я бу́ду йому за батька, а він буде Мені за сина, а милости Своєї Я не відійму́ від нього, як відняв Я від того, що був перед тобою.

¹⁴ І поставлю його в храмі Своїм та в царстві Своїм аж навіки, і трон його буде міцно стояти навіки“.

¹⁵ За всіма́ цими словами, за всім цим виді́нням, — так говорив Ната́н до Давида.

¹⁷ Та й це було мале в оча́х Твоїх, Боже, і Ти говорив про дім Свого раба на майбутнє, і Ти показав мені покоління лю́дське, і підніс мене, Господи Боже!

¹⁸ Що́ Давид додасть ще до Твого на вшанува́ння Твого раба? А Ти Свого раба знаєш!

¹⁹ Господи, ради Свого раба та за серцем Своїм зробив Ти все це велике, щоб завідо́мити про всі ті великі речі.

²⁰ Господи, нема Такого, як Ти, і нема Бога, окрім Тебе, за всім тим, що́ ми чули своїми уши́ма.

²¹ І який є ще один люд на землі, як Твій наро́д, Ізраїль, щоб Бог приходив ви́купити його Собі за наро́да, і щоб установити Собі ймення великих та страшни́х рече́й, щоб ви́гнати наро́ди перед наро́дом Своїм, якого Ти ви́купив із Єгипту?

²² І зробив Ти наро́д Свій, Ізраїля, Собі за наро́да аж навіки, і Ти, Господи, став йому́ за Бога!

²³ А тепер, Господи, нехай стане певним аж навіки те слово, яке говорив Ти про Свого раба, і зроби, як говорив!

²⁴ А Твоє Ім'я́ нехай буде міцне́, і нехай буде велике аж навіки, щоб казали: Господь Савао́т, Бог Ізраїлів — Бог для Ізраїля, а дім Твого раба Давида поста́влений міцно перед лицем Твоїм.

²⁵ Бо Ти, Боже мій, об'явив Своєму рабові, що Ти збудуєш йому дім, тому раб Твій знайшов потребу молитися перед лицем Твоїм.

²⁶ А тепер, Господи, Ти Той Бог, і сказав про Свого раба оце добре.

²⁷ А тепер був Ти ласка́вий поблагословити дім Свого раба, щоб бути навіки перед лицем Твоїм, бо Ти, Господи, поблагословив, — і він поблагосло́влений навіки!“

¹ І сталося по то́му, і побив Давид филисти́млян та поконав їх; і взяв він Ґат та належні йому міста з руки филисти́млян.

² І побив він Моава, — і стали моавітяни Давидовими рабами, що прино́сили да́ри.

³ І побив Давид Гадад'езера, царя цовського, в Хаматі, коли той ішов, щоб поставити вла́ду свою на річці Ефра́ті.

⁴ І здобу́в Давид від нього тисячі колесни́ць і сім тисяч верхівці́в та двадцять тисяч пі́шого лю́ду. І попідрі́зував Давид жили коням усіх колесни́ць, і позоста́вив із них тільки сотню для колесни́ць.

⁵ І прийшов Арам із Дамаску на поміч Гадад'езерові, цареві цовському, та Давид вибив серед сирі́ян двадцять і дві тисячі чоловіка.

⁶ І поставив Давид у Сирії Дама́ській зало́гу, і сирі́яни стали для Давида рабами, що прино́сили да́ри. А Господь допомагав Давидові скрізь, де́ він ходив.

⁷ І позабирав Давид золоті щити́, що були на Гадад'езерових раба́х, і позно́сив їх до Єрусалиму.

⁸ А з Тівхату та з Куну, Гадад'езерових міст, позабирав Давид дуже багато міді, — з неї поробив Соломо́н мідяне море й стовпи́, та мідяні ре́чі.

⁹ І прочув Тоу, цар хамотський, що Давид побив усе ві́йсько Гадад'езера, царя цовського.

¹⁰ І послав він сина свого Гадорама до царя Давида, щоб привітати його, та щоб поблагословити його за те, що воював із Гадад'езером та й побив його, — бо Гадад'езер прова́див війну з Тоу, — а з ним послав всякі речі золоті, і срібні, і мідяні.

¹¹ І Давид присвятив їх Господе́ві ра́зом із тим сріблом та золотом, що повино́сив від усіх наро́дів з Едому, і з Моаву, і від Аммонових синів та від Амали́ка.

¹² А Авшай, син Церуїн, побив Едома в Соляній долині, вісімнадцять тисяч.

¹³ І поставив він в Едомі зало́гу, і став увесь Едом Давидовими раба́ми. А Госпо́дь допомагав Давидові скрізь, де́ він ходив.

¹⁴ І царював Давид над усім Ізраїлем, і чинив суд та справедливість усьо́му своє́му наро́дові.

¹⁵ А Йоав, син Церуїн, був над ві́йськом, а Йосафат, син Ахілудів, — ка́нцлер.

¹⁶ А Садо́к, син Ахітувів, та Авіме́лех, син Ев'ятарів, були священики, а Шавша — писар.

¹⁷ А Беная, син Єгоядин, був над керетянином та над пелетянином, а Давидові сини — перші при царе́вій руці.

¹ І сталося по то́му, і помер Нахаш, цар аммонітський, а замість нього зацарював син його Ханун.

² І сказав Давид: „Зроблю́ я ми́лість Ханунові, Нахашевому синові, як ба́тько його зробив був ми́лість мені“. І Давид послав послів, щоб потішити його за його ба́тька. І прибули́ Давидові раби до аммонітського кра́ю, до Хануна, щоб потішити його́.

³ А начальники аммонітян сказали до Хануна: „Чи Давид ша́нує батька твого в оча́х твоїх тим, що послав тобі потіши́телів? Чи ж раби його прийшли до тебе не на те, щоб ви́відати, і щоб зни́щити, і щоб ви́шпигувати край?“

⁴ І взяв Ханун Давидових рабів та й оголив їх, й обрізав їхню оде́жу в половині аж до сиді́ння, та й відпустив їх...

⁵ І пішли й доне́сли Давидові про тих мужів, а він послав навпро́ти них, бо ті мужі були дуже осоро́млені. І цар їм сказав: „Сидіть в Єрихо́ні, аж поки відросте́ вам борода, потім пове́рнетесь“.

⁶ І побачили аммоні́тяни, що вони знена́виджені в Давида. І послав Ханун та аммоні́тяни тисячу тала́нтів срібла, щоб ви́найняти собі колесни́ці та верхівці́в з Араму двох річок і з Араму Маахи та з Цови.

⁷ І найняли вони собі тридцять і дві тисячі колесни́ць, і царя Мааих та наро́д його, — і прийшли й таборува́ли перед Медевою. Також аммоні́тяни зібралися зо своїх міст і прийшли до бо́ю.

⁸ А коли Давид прочув про це, то послав Йоава та все ві́йсько ли́царів.

⁹ І повихо́дили аммоні́тяни, і вставилися до бо́ю при вході до міста. А царі, що прийшли, — вони самі були на полі.

¹⁰ І побачив Йоа́в, що бойови́й фронт став на нього спе́реду та поза́ду, то вибрав зо всього ви́браного в Ізраїлі, та й установи́в їх навпроти сирі́ян.

¹¹ А решту наро́ду дав під ру́ку свого брата Ав'шая, й їх установи́ли навпроти аммоні́тян,

¹² і сказав: „Якщо сирі́яни бу́дуть сильніші від мене, то будеш мені на поміч, а якщо аммоні́тяни будуть сильніші від тебе, то допоможу́ тобі.

¹³ Будь мужній, і стіймо міцно за наро́д наш та за міста́ нашого Бога, а Господь нехай зробить, що́ добре в оча́х Його́!“

¹⁴ А коли Йоав та народ, що був із ним, підійшов перед сирі́ян до бо́ю, то ті повтікали перед ним.

¹⁵ А аммоні́тяни побачили, що повтікали сирі́яни, то й вони повтікали перед братом його Ав'шаєм, і ввійшли до міста, а Йоа́в прибув до Єрусалиму.

¹⁶ А коли побачили сирі́яни, що вони побиті Ізраїлем, то послали послів, і привели́ сиріян, що з другого боку Річки, а Шофах, зверхник Гадад'езерового ві́йська, був перед ними.

¹⁷ І було доне́сено Давидові, і він зібрав усього Ізраїля, і перейшов Йорда́н та прийшов до них, і вста́вився проти них. І встанови́вся Давид на бій проти сиріян, і вони воювали з ним.

¹⁸ І побігли сирі́яни перед Ізраїлем, а Давид повбивав із сирі́ян сім тисяч колесни́ць та сорок тисяч пішого люду. І вбив він Шофаха, зверхника ві́йська...

¹⁹ А коли Гадад'езерові раби побачили, що вони побиті Ізраїлем, то замири́лися з Давидом і служили йому. І сиріяни вже не хотіли допомагати аммоні́тянам.

¹ Поправді, поправді кажу́ вам: Хто не входить двери́ма в коша́ру, але перела́зить деі́нде, — той зло́дій і розбійник.

² А хто входить двери́ма, — той вівцям пастух.

³ Ворота́р відчиняє йому, і його голосу слухають вівці; і свої вівці він кличе по йме́нню, і випрова́джує їх.

⁴ А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідо́м за ним ідуть, бо знають голос його́.

⁵ За чужим же не пі́дуть вони, а будуть утікати від нього, — бо не знають вони чужого голосу“.

⁶ Оцю при́тчу повів їм Ісус, але не зрозуміли вони́, про що їм говорив.

⁷ І зно́ву промовив Ісус: „Поправді, поправді кажу́ вам, що Я — двері ві́вцям.

⁸ Усі, скільки їх перше Мене прихо́дило, — то злодії й розбійники, але вівці не слухали їх.

⁹ Я — двері: коли через Мене хто вві́йде, спасеться, і той вві́йде та ви́йде, і пасо́висько зна́йде.

¹⁰ Зло́дій тільки на те закрада́ється, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подоста́тком щоб мали.

¹¹ Я — Пастир Добрий! Пастир добрий кладе́ життя власне за вівці.

¹² А наймит, і той, хто не вівча́р, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближа́ється, то ки́дає вівці й тікає, а вовк їх хапає й поло́шить.

¹³ А на́ймит утікає тому́, що він наймит, і не дбає про вівці.

¹⁴ Я — Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають.

¹⁵ Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу́.

¹⁶ Також маю Я інших овець, які не з цієї коша́ри, — Я повинен і їх припрова́дити. І Мій голос почують вони, — і бу́де ота́ра одна й Один Па́стир!

¹⁷ Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізно́ву прийняти його.

¹⁸ Ніхто в Мене його не бере́, але Я Сам від Себе кладу́ його. Маю вла́ду віддати його, і маю вла́ду прийняти його зно́ву, — Я цю заповідь взяв від Свого Отця“.

¹⁹ З-за цих слів між юдеями зно́ву незгода зняла́ся.

²⁰ І багато-хто з них говорили: „Він де́мона має, і несамови́тий. Чого слухаєте ви Його?“

²¹ Інші казали: „Ці слова́ не того, хто демона має. Хіба де́мон може очі сліпим відкривати?“