¹ І говорив Саул до свого сина Йоната́на та до всіх своїх рабів, щоб убити Давида. Та Йонатан, син Саулів, дуже кохав Давида.

² І розповів Йонатан Давидові, говорячи: „Батько мій Саул хоче вбити тебе. А тепер уранці стережися, — сиди в укритті́, і схова́йся.

³ А я вийду, і стану при своєму ба́тькові на полі, де ти будеш, і я буду говорити про тебе до свого батька. І що́ побачу, те розповім тобі“.

⁴ І говорив Йонатан своєму батькові Саулові добре про Давида, і сказав йому: „Нехай не згрішить цар проти раба свого, проти Давида, бо не згрішив він проти тебе, а вчинки його дуже добрі для тебе.

⁵ І наражав він на небезпе́ку життя своє, і вбив филисти́млянина, — і Господь учинив велике спасі́ння для всього Ізраїля. Ти це бачив та радів. І для чого згрішиш ти проти невинної кро́ви, бажаючи вбити Давида безпричи́нно?“

⁶ І послу́хався Саул Йонатанового голосу. І Саул присягнув: „Як живий Господь, — не буде той убитий!“

⁷ І покликав Йонатан Давида, і переказав йому Йонатан усі ті слова́. І привів Йонатан Давида до Саула, і він був перед ним, як давніше.

⁸ А війна була далі. І вийшов Давид, і воював з филисти́млянами, та й завдав їм велику пора́зку, — і вони повтікали перед ним.

⁹ А злий дух від Господа був на Саулі, і він сидів у своїм домі, і спис його — в руці його, а Давид грав рукою.

¹⁰ А Саул хотів ударити списом у Давида, прибити його до стіни, та відхили́вся той перед Саулом, і він увігнав списа в стіну́, а Давид утік, і був урято́ваний тієї ночі.

¹¹ І послав Саул посланців до Давидового дому, щоб стерегли його й щоб убили його вранці. І розповіла́ Давидові його жінка Мелхола, говорячи: „Якщо ти не врятуєш свого життя цієї ночі, то взавтра ти будеш забитий“.

¹² І Мелхола спустила Давида через вікно, і він пішов і втік, і врятувався.

¹³ І взяла Мелхола домашнього божка́, і поклала до ліжка, а поду́шку з ко́зячого во́лосу поклала в голова́х його, та й прикрила плаще́м.

¹⁴ І послав Саул посланці́в, щоб узяти Давида, а вона сказала: „Він хворий!“

¹⁵ І послав Саул тих посланці́в побачити Давида, говорячи: „Принесіть його в лі́жку до мене, щоб забити його!“

¹⁶ І ввійшли ті посланці́, аж ось у ліжку домашній божо́к, а в голова́х його — поду́шка з ко́зячого во́лосу!

¹⁷ І сказав Саул до Мелхоли: „На́що ти так обмани́ла мене, і відпустила мого ворога, і він урятувався?“ А Мелхола відказала Саулові: „Він сказав мені: Відпусти мене, бо інакше вб'ю тебе!“

¹⁸ А Давид утік і врятувався. І прийшов він до Самуїла до Рами́, і розповів йому все, що́ зробив йому Саул. І пішов він та Самуїл, та й осілися в Найоті.

¹⁹ І розпові́джено Саулові, говорячи: „Ось Давид у Найоті в Рамі́“.

²⁰ І послав Саул посланці́в, щоб узяли́ Давида. І вони побачили громаду пророків, що пророкувала, а Самуїл стояв над ними. І на Саулових посланців злинув Дух Божий, і пророкували й вони.

²¹ I розповіли́ про це Саулові. І послав він інших посланці́в, та пророкували також і вони. А Саул послав посланці́в ще третіх, та пророкували й вони.

²² І пішов і він до Рами́, і прийшов аж до великої ями, що в Сеху, і запитав, і сказав: „Де Самуїл та Давид?“ А запитаний відказав: „Ось у Найоті в Рамі“.

²³ І пішов він туди до Найоту в Рамі. І зли́нув Божий Дух також на нього, — і він усе пророкував, аж поки не прийшов у Найот у Рамі.

²⁴ І зняв і він одежу свою, і пророкував і він перед Самуїлом, і лежав наги́й ці́лий той день та ці́лу ніч. Тому то й говорять: „Чи й Саул між пророками?“

¹ І втік Давид з Найо́ту в Рамі́, і прийшов та й сказав перед Йонатаном: „Що́ я зробив, яка провина моя й який мій гріх перед батьком твоїм, що він шукає моєї душі?“

² А той відказав: „Борони Боже, — ти не помреш! Таж ба́тько мій не робить жодної справи, великої чи справи малої, коли не відкриває на вухо мені, то чому мій батько заховає від мене цю справу? Цього не бу́де!“

³ А Давид іще присягнув та й сказав: „Добре пізнав твій батько, що я знайшов милість в оча́х твоїх. І сказав він: Нехай не довідається про те Йонатан, щоб не був він засму́чений. Але як живий Господь і як жива душа твоя, — між мною та смертю не більше кро́ку!“

⁴ І сказав Йонатан до Давида: „Що́ підкаже душа твоя, те зроблю́ тобі!“

⁵ І сказав Давид до Йонатана: „Ось узавтра новомі́сяччя, коли звичайно сиджу́ я з царем, щоб їсти з ним. Але ти відпусти мене, а я сховаюся в полі аж до третього вечора.

⁶ Якщо дійсно згадає про мене твій батько, то скажеш, що конче жадав від мене Давид, щоб йому забігти до свого міста Віфлеєму, бо там річна́ жертва для всього роду його.

⁷ Якщо він скаже так: „Добре!“ то мир твоєму рабові. А якщо дійсно запалає йому гнів, то знай, що постано́влене те зло від нього.

⁸ І зробиш милість своє́му рабові, бо ти ввів свого раба в Господній запові́т із собою. А якщо є на мені прови́на, — убий мене ти, а до батька твого по́що мене ве́сти?“

⁹ І відказав Йонатан: „Борони тебе, Боже! Бо якщо справді пізна́ю, що в мого батька постановлене зло, щоб прийшло на тебе, чи ж того я не розкажу́ тобі?“

¹⁰ І сказав Давид до Йонатана: „Хто повідо́мить мене, якщо батько твій відповість тобі жорсто́ке?“

¹¹ А Йонатан сказав до Давида: „Ходи ж, і ви́йдемо на поле“. І вийшли вони оби́два на поле.

¹² І сказав Йоната́н до Давида: „Свідок Господь, Бог Ізраїлів, що післязавтра цього ча́су ви́відаю я батька свого. Нехай скарає мене Бог, якщо тоді не пошлю́ до тебе, і не сповіщу́ тебе, —

¹³ так нехай зробить Госпо́дь Йонатану, і так нехай додасть! А якщо моєму ба́тькові вгодно зробити зло тобі, то сповіщу́ тебе, і відішлю́ тебе, і ти пі́деш у мирі, а Господь буде з тобою, як Він був із моїм ба́тьком.

¹⁴ І ти, якщо я бу́ду ще живий, хіба не зро́биш зо мною Господньої ми́лости? Коли ж я помру́,

¹⁵ то не відбирай своєї ми́лости від дому мого навіки, а навіть тоді, як Господь понищить усіх Давидових ворогів із поверхні землі.

¹⁶ І нехай пошукає Господь душі́ від Давидових ворогів!“ І склав Йонатан умову з Давидовим домом.

¹⁷ І Йонатан далі присягався Давидові в своїй любові до нього, бо він покохав його, як свою душу.

¹⁸ І сказав йому Йонатан: „Узавтра новомісяччя, і ти будеш зга́даний, бо буде порожнє твоє місце.

¹⁹ А третього дня скоро зі́йдеш, і при́йдеш до місця, де ти ховався у день твого чину, і сядеш при камені Азе́л.

²⁰ А я пущу́ три стрілі́ набік, ніби стріляючи собі до мети.

²¹ І ось пошлю́ я слугу: „Іди, знайди ті стрі́ли!“ Якщо, говорячи, скажу́ я до хлопця: „Он ті стрі́ли тут перед тобою, візьми їх“, то прихо́дь, бо мир тобі, і нема нічого злого, як живий Господь!“

²² А якщо я скажу́ до того юнака́ так: „Он ті стріли за тобою далі“, то втікай, бо Господь відпускає тебе.

²³ А та річ, що про неї говорили ми, я та ти, — ось Господь буде свідком між мною та між тобою аж навіки!“

²⁴ І сховався Давид у полі. І було новомі́сяччя, а цар засів до ї́жі.

²⁵ І сів цар на стільці́ своїм, як раз-у-раз, на стільці́ при стіні. І встав Йонатан, а Авне́р сів збо́ку Саула, а Давидове місце було порожнє.

²⁶ Та Саул нічого не говорив того дня, бо сказав собі: „Це випа́док, Давид не чистий, бо не очистився“.

²⁷ І сталося другого дня, на другий день новомісяччя, — було́ порожнє Давидове місце. І сказав Саул до сина свого Йонатана: „Чому́ не прийшов на хліб Єссеїв син і вчора, і сьогодні?“

²⁸ І відповів Йонатан Саулові: „Дійсно просився Давид у мене до Віфлеєму.

²⁹ І він говорив: Пусти мене, бо в тому місті для нас родова́ жертва, і запросив мене брат мій. А тепер, якщо знайшов я милість в оча́х твоїх, нехай я побіжу́ та побачу братів моїх. Тому́ не прийшов він до царсько́го столу“.

³⁰ І запалав Саулів гнів на Йонатана, і він сказав йому: „Негідний і неслухня́ний си́ну! Чи ж не знаю я, що ти вибрав Єссеєвого сина на свій сором та на сором і неславу своєї матері?

³¹ Бо всі дні, поки Єссеїв син живий на землі, не будеш міцно стояти ані ти, ані царство твоє. А тепер пошли, і приведи́ його до мене, бо він призначений на смерть“.

³² І відповів Йонатан своєму батькові Саулові та й сказав йому: „Чому́ він буде забитий? Що́ він зробив?“

³³ Тоді Саул кинув списа на нього, щоб убити його. І пізнав Йонатан, що то постановлене від батька, щоб убити Давида.

³⁴ І встав Йонатан від сто́лу, розпалений гнівом, і не їв хліба і дру́гого дня новомісяччя, бо був засмучений за Давида, бо його обра́зив його батько.

³⁵ І сталося вранці, і вийшов Йонатан на поле, на умо́влений з Давидом час, а з ним був мали́й хлопець.

³⁶ І сказав він до хлопця свого: „Побіжи, знайди ті стріли, що я ви́стріляю“. Хлопець побіг, а він пустив стрілу́ поза нього.

³⁷ І прийшов хлопець до місця стріли́, що пустив Йонатан, а Йонатан кликнув за хлопцем і сказав: „Он та стріла за тобою далі!“

³⁸ І кликнув Йонатан за хлопцем: „Скоро, поспіши, не ставай!“ І зібрав Йонатанів хлопець стрі́ли, та й прийшов до свого пана.

³⁹ А той хлопець нічого не знав, — тільки Йонатан та Давид знали ту справу.

⁴⁰ І віддав Йоната́н свою зброю юнако́ві, якого мав, та й сказав йому: „Іди, занеси це до міста!“

⁴¹ Той юна́к пішов, а Давид устав із південного бо́ку, і впав на обличчя своє на землю, та й поклонився три рази. І поцілували вони один о́дного, і оплакували один о́дного, а Давид гірко плакав.

⁴² І сказав Йонатан до Давида: „Іди з миром! А що присягнули ми двоє в Господнє Ім'я́, говорячи: Господь нехай буде свідком між мною та між тобою, і між насінням моїм та насінням твоїм, — нехай буде аж навіки!“

¹ І встав Давид і пішов, а Йонатан пішов до міста.

² І прийшов Давид до Но́ва, до священика Ахімеле́ха. А Ахіме́лех із тремтінням стрів Давида й сказав йому: „Чому́ ти сам, і ніко́го немає з тобою?“

³ І сказав Давид до священика Ахімелеха: „Цар наказав мені справу, і до мене сказав: Нехай ніхто не знає цього, тієї справи, за якою я посилаю тебе, і яку наказав тобі. А слуг я умовив на озна́чене місце.

⁴ А тепер, що́ є в тебе під рукою? П'ять хлібів дай у мою руку, або що́ зна́йдеться“.

⁵ А священик відповів Давидові та й сказав: „Нема в мене звича́йного хліба під рукою, а є тільки хліб святий, якщо твої́ слуги зде́ржалися від жінки“.

⁶ І відповів Давид священикові, та й сказав йому: „Так, бо жіно́к не було при нас як учора, так і позавчора, відко́ли я вийшов, і тіла слуг були чисті. А то хліб звичайний, особливо коли сьогодні замість цього інший хліб у посу́дині стане святим“.

⁷ І дав йому священик святе, бо не було там іншого хліба, крім хлібів показних, що були зняті з-перед Господнього лиця, щоб покла́сти теплий хліб того дня, коли його забирають.

⁸ А там того дня знахо́дився один із Саулових рабів перед Господнім лицем, а ім'я́ йому Доеґ, ідуме́янин, провідник пастухів, яких мав Саул.

⁹ І сказав Давид до Ахімеле́ха: „Чи нема тут у тебе під рукою списа або меча́? Бо я не взяв до своєї руки ані меча свого, ані іншої збро́ї своєї, бо царська́ справа була на́гла“.

¹⁰ А священик сказав: „Є меч филисти́млянина Ґолія́та, що ти вбив його в долині Ела, — ось він за ефо́дом, заго́рнений одежею. Якщо ві́зьмеш його собі, — візьми, бо тут нема іншого, окрім нього“. І сказав Давид: „Нема іншого такого, як він, — дай його мені!“

¹² І сказали до нього Ахі́шеві раби: „Чи ж не цей Давид цар Кра́ю? Хіба ж не про нього співають у та́нцях, говорячи: „Саул повбивав свої тисячі, а Давид — десятки тисяч свої“.

¹³ І заховав Давид ті слова́ в своєму серці, і сильно боявся Ахіша, царя ґатського.

¹⁴ І змінив він свій ро́зум на їхніх оча́х, і шалів при них, і бив по две́рях брами, і пускав сли́ну свою на свою бо́роду.

¹⁵ І сказав Ахі́ш до своїх рабів: „Ось бачите чоловіка, що схо́дить із розуму. На́що привели́ його до мене?

¹² І молодший із них сказав ба́тькові: „Дай мені, батьку, належну частину маєтку!“ І той поділив поміж ними маєток.

¹³ А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого кра́ю, і розтратив маєток свій там, живучи́ марнотра́тно.

¹⁴ А як він усе прожив, настав голод великий у тім кра́ї, — і він став бідува́ти.

¹⁵ І пішов він тоді і пристав до одно́го з мешка́нців тієї землі, а той вислав його на поля́ свої па́сти свине́й.

¹⁶ I бажав він напо́внити шлунка свого хоч стручка́ми, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому́.

¹⁷ Тоді він спам'ята́вся й сказав: „Скільки в батька мого наймиті́в мають хліба аж на́дмір, а я отут з голоду гину!

¹⁸ Устану, і піду́ я до батька свого, та й скажу йому: „Прогрішився я, отче, против неба та су́проти тебе.

¹⁹ Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одно́го з своїх наймитів“.

²⁰ І, вставши, пішов він до ба́тька свого́. А коли він далеко ще був, його ба́тько вгледів його, — і перепо́внився жа́лем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!

²¹ І озвався до нього той син: „Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм“.

²² А батько рабам своїм каже: „Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягні́ть, і персня подайте на руку йому, а санда́лі на но́ги.

²³ Приведіть теля відгодо́ване та заколіть, — будемо їсти й радіти,

²⁴ бо цей син мій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“ І почали веселитись вони.

²⁵ А син ста́рший його був на полі. І коли він ішов й наближа́вся до дому, почув музи́ки та танці.

²⁶ І покли́кав одно́го зо слуг, та й спитав: „Що це таке?“

²⁷ А той каже йому: „То вернувся твій брат, і твій ба́тько звелів заколоти теля відгодо́ване, — бож здоровим його він прийняв“.

²⁸ І розгнівався той, — і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його.

²⁹ А той відповів і до батька сказав: „Ото, стільки ро́ків служу́ я тобі, і ніко́ли нака́зу твого не пору́шив, — ти ж ніко́ли мені й козеняти не дав, щоб із при́ятелями своїми поті́шився я.

³⁰ Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудни́цями, — ти для нього звелів заколоти теля відгодо́ване“.

³¹ І сказав він йому: „Ти за́вжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє!

³² Веселитись та тішитись треба було́, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“