¹ Тоді Соломон зібрав усіх Ізра́їлевих старши́х та голі́в племе́н, керівників ба́тьківських домі́в Ізраїлевих синів, до царя Соломона до Єрусалиму, щоб перене́сти ковчега Господнього заповіту з Давидового Міста, воно — Сіон.

² І були зі́брані до царя Соломона всі ізра́їльтяни в свято в місяці етанім, він — місяць сьомий.

³ І поприхо́дили всі Ізраїлеві старші́, а священики поне́сли ковчега.

⁴ І поне́сли вони Господнього ковчега, і скинію заповіту та всі святі речі, що в ковчезі; і поне́сли їх священики та Левити.

⁵ А цар Соломон та вся Ізраїлева громада, що зібралися при ньому, були з ним перед ковчегом, і прино́сили в жертву худобу дрібну́ та худобу велику, що через мно́гість не була вона ані запи́сувана, ані лі́чена.

⁶ І вне́сли священики ковчега Господнього заповіту до девіру храму, до Святого Святих, під кри́ла херувимів.

⁷ Бо херувими простяга́ли кри́ла над місцем ковчегу, і́ заті́нювали херувими над ковчегом та над його держака́ми зве́рху.

⁸ А ті держаки́ були довгі, і голо́вки тих держакі́в були видні з святині перед найсвятішим, а зназо́вні не були́ видні. І вони там аж до цього дня.

⁹ У ковчезі не було нічо́го, тільки дві камінні табли́ці, що поклав туди Мойсей на Хори́ві, коли Господь склав був заповіта з Ізраїлевими синами при виході їх з єгипетського кра́ю.

¹⁰ І сталося, як священики вихо́дили з святині, то хмара напо́внила Господній храм.

¹¹ І не могли священики стояти й служити через ту хмару, бо слава Господня напо́внила Господній храм!

¹³ Буду́ючи, я збудува́в оцей храм, на осе́лю Тобі, місце Твого пробува́ння навіки“!

¹⁴ І повернув цар обличчя своє, та й поблагословив Ізраїлів збір, увесь же Ізраїлів збір стояв.

¹⁵ І він сказав: „Благослове́нний Господь, Бог Ізраїлів, що Своїми устами говорив був із моїм батьком Давидом, і рукою Своєю тепер ви́конав, говорячи:

¹⁶ Від того дня, коли Я вивів Свій наро́д, Ізраїля, з Єгипту, Я не вибрав Собі міста зо всіх Ізраїлевих племе́н, щоб збудувати храм на пробува́ння Мого Йме́ння там. І вибрав Я Давида, щоб був над Моїм Ізраїлевим наро́дом.

¹⁷ І було на серці мого батька Давида збудувати храм для Йме́ння Господа, Бога Ізраїля.

¹⁸ Та сказав Господь до мого батька Давида: За те, що на твоєму серці було збудувати храм для Йме́ння Мого, ти зробив добре, що було тобі це на серці.

¹⁹ Тільки ти не збуду́єш цього храму, але син твій, що ви́йде із сте́гон твоїх, — він збудує цей дім для Йме́ння Мого!

²⁰ І ви́конав Господь Своє слово, що Він говорив. І став я на місце батька мого Давида, та й сів на Ізраїлевому троні, як говорив був Господь, і я збудував оцей храм для Ймення Господа, Бога Ізраїлевого.

²¹ І встановив я там місце для ковчега, де Господній заповіт, якого Він склав із нашими батьками, коли виводив їх з єгипетського кра́ю.“

²³ „Господи, Боже Ізраїлів! Нема подібного Тобі Бога на небеса́х угорі́ та на землі до́лі. Ти стережеш заповіта та милість для Своїх рабів, що ходять перед Твоїм лицем усім своїм серцем.

²⁴ Ти доде́ржав Своє́му рабові, Давидові, ба́тькові моєму, те, що говорив йому. І говорив Ти йому Своїми устами, а рукою Своєю виконав, як цього дня.

²⁵ А тепер, Господи, Боже Ізраїлів, додерж для Свого раба Давида, мого́ батька, те, що говорив був йому, кажучи: Не буде в тебе перево́ду з-перед лиця Мого ніко́му з тих, що сиді́тимуть на Ізраїлевім троні, якщо тільки сини твої бу́дуть держа́тися своїх доріг, щоб ходити перед Моїм лицем, як ти ходив перед лицем Моїм.

²⁶ А тепер, Боже Ізраїлів, нехай буде запе́внене слово Твоє, яке Ти говорив рабові Своєму Давидові, моєму батькові.

²⁷ Бо чи ж справді Бог сидить на землі? Ось небо та небо небе́с не обійма́ють Тебе, — що́ ж тоді храм той, що я збудува́в?

²⁸ Та Ти згля́нешся на молитву Свого раба та на його блага́ння, Господи, Боже мій, щоб почути спів та молитву, якою раб твій мо́литься перед лицем Твоїм сьогодні,

²⁹ щоб очі Твої були відкриті на цей храм уночі та вдень, на те місце, про яке Ти сказав: Нехай буде Йме́ння Моє там, щоб почути молитву, якою буде моли́тися Твій раб на цьому місці!

³⁰ І Ти будеш прислуха́тися до блага́ння Свого́ раба, та Свого народу, Ізраїля, що будуть молитися на цьому місці. А Ти почуєш на місці Свого пробува́ння, на небесах, — і почуєш, і про́стиш.

³¹ Як згріши́ть люди́на проти свого ближнього, і вимага́тимуть від нього клятви, щоб він поклявся, і для клятви при́йдуть перед Твій же́ртівник у цьому храмі,

³² то Ти почуєш із небе́с, і зробиш, і розсу́диш Своїх рабів, — осу́диш несправедливого, щоб дати його дорогу на його голову, і всправедли́виш праведного, щоб віддати йому за його справедливістю.

³³ Коли Твій народ, Ізраїль, буде вдарений ворогом за те, що прогріши́в Тобі, і коли вони зве́рнуться до Те́бе, і будуть сла́вити Ім'я́ Твоє, і будуть моли́тися, і будуть благати Тебе в цьому храмі,

³⁴ то Ти почуєш із небес, і про́стиш гріх наро́ду Свого, Ізраїля, і ве́рнеш їх до землі, яку дав Ти їхнім батькам.

³⁵ Коли замкне́ться небо й не буде дощу́, бо прогріша́ться Тобі, то коли знову вони помо́ляться на цьому місці, і будуть сла́вити Ім'я́ Твоє, — і від гріха́ свого відве́рнуться, бо Ти будеш їх впокоря́ти, —

³⁶ то Ти почуєш на небеса́х, і про́стиш гріх Своїх рабів та народу Свого, Ізраїля, бо покажеш їм ту добру дорогу, якою вони пі́дуть, і Ти даси́ дощ на край Свій, якого Ти дав Своєму наро́дові на спа́дщину.

³⁷ Голод коли бу́де в кра́ю, морови́ця коли буде, посу́ха, жовта́чка, сарана́, черва́ коли бу́де, коли його ворог стане тісни́ти його́ в краю́ міст його, коли буде яка пора́за, яка хвороба, —

³⁸ усяка молитва, усяке блага́ння, що буде від якої люди́ни чи від усього наро́ду Твого, Ізраїля, коли кожен почує рану свого серця, і простя́гне руки свої до цього храму,

³⁹ то Ти почуєш із небе́с, із місця постійного пробува́ння Свого, — і прости́ш, і зробиш, і даси кожному за всіма́ його дорогами, бо Ти Сам знаєш серце всіх лю́дських синів,

⁴⁰ щоб вони боялися Тебе по всі дні, доки вони жи́тимуть на пове́рхні землі, яку Ти дав батькам нашим.

⁴¹ Також і чужи́нця, що він не з наро́ду Твого́, Ізраїля, і він при́йде з далекого кра́ю ради Йме́ння Твого́, —

⁴² бо почують і вони про велике Ім'я́ Твоє, і про сильну руку Твою та про ви́тягнене раме́но Твоє, — і при́йде він і помолиться в цьому храмі,

⁴³ Ти почуєш це з небе́с, місця постійного пробува́ння Свого́, і зробиш усе, про що буде кли́кати до Тебе той чужи́нець, щоб усі народи землі пізнали Ім'я́ Твоє, щоб боялися Тебе, як народ Твій, Ізраїль, і щоб пізнали вони, що Ім'ям́ Твоїм на́звано цей храм, що я збудува́в.

⁴⁴ Коли народ Твій ви́йде на війну́ на свого ворога, дорогою, якою Ти пошлеш їх, і помо́ляться вони до Господа в напрямі до міста, що Ти вибрав його, та храму, що я збудував для Йме́ння Твого́,

⁴⁵ то почуєш Ти з неба їхню молитву та їхнє блага́ння, — і вчиниш їм суд!

⁴⁶ Коли вони згріша́ть Тобі, — бо немає люди́ни, щоб вона не згрішила, — і Ти розгні́ваєшся на них, і віддаси́ їх во́рогові, а їхні полони́телі відведу́ть їх у неволю до ворожого кра́ю далекого чи близько́го,

⁴⁷ і коли вони при́йдуть до розуму в краю́, куди взяті в неволю, і наве́рнуться, і будуть благати Тебе в краю́ полони́телів своїх, говорячи: Ми згрішили, і безбожне чинили, були́ ми винні;

⁴⁸ і коли вони наве́рнуться до Тебе всім своїм серцем і всією душею своєю в краю́ ворогів своїх, що їх понево́лили, і помо́ляться до Те́бе в напрямі до свого кра́ю, що Ти дав їхнім батькам, у напрямі міста, яке Ти вибрав, та храму, що я збудував для Імени Твого́,

⁴⁹ то Ти почуєш на небеса́х, постійному місті пробува́ння Свого́, їхню молитву та їхнє блага́ння, і зробиш їм суд,

⁵⁰ і пробачиш Своєму наро́дові, що́ вони згрішили Тобі, і всі їхні провини, що завини́ли проти Тебе, і нахи́лиш до любови полони́телів їхніх, і вони змилосе́рдяться над ними,

⁵¹ бо вони — наро́д Твій та наді́л Твій, яке Ти вивів з Єгипту, з сере́дини залізної гутни́чої пе́чі, —

⁵² щоб очі Твої були́ відкриті на блага́ння Твого́ раба та на блага́ння народу Твого, Ізраїля, щоб прислу́хуватися до них, коли вони кли́катимуть до Тебе.

⁵³ Бо Ти виділив їх зо всіх народів Собі на наді́л, як говорив був через Мойсея, Свого раба, коли Ти виво́див наших батьків із Єгипту, Владико мій, Господи!“

⁵⁴ І сталося, як Соломон скінчи́в цю молитву й блага́ння до Господа, то він устав від Господнього же́ртівника, де він стояв на колінах своїх, а руки його були простя́гнені до неба.

⁵⁵ I встав він, і поблагослови́в усі Ізраїлеві збори, говорячи сильним голосом:

⁵⁶ „Благословенний Госпо́дь, що дав мир Своєму наро́дові, Ізраїлеві, усе, як обіцяв був, — не відпало ані одне слово зо всіх Його добрих слів, які Він говорив був через раба Свого Мойсея.

⁵⁷ Нехай буде Госпо́дь, Бог наш, з нами, як був Він із нашими батьками, нехай Він не опустить нас, нехай Він не покине нас,

⁵⁸ щоб прихиля́ти наше серце до Себе, щоб ми ходили всіма́ Його дорогами, щоб ми дотримувалися нака́зів Його, і уставів Його та постанов Його, як і Він наказав був нашим батькам.

⁵⁹ І нехай бу́дуть оці слова мої, якими я благав перед Господнім лицем, близькі́ до Господа вдень та вночі, щоб чинити суд для раба Свого́ та суд для Свого наро́ду, Ізраїля, день-у-день,

⁶⁰ щоб знали всі народи землі, що Господь — Він Бог, і нема вже іншого!

⁶¹ І нехай буде все серце ваше з Господом, Богом нашим, щоб ходити постановами Його та щоб перестеріга́ти заповіді Його, як цього дня!“

⁶² А цар та ввесь Ізраїль з ним прине́сли жертву перед Господнім лицем.

⁶³ І приніс Соломон жертву для мирних жертов, що прино́сив для Господа: двадцять і дві тисячі худоби великої, а худоби дрібно́ї — сто й двадцять тисяч. І ви́конали освячення Господнього храму цар та всі Ізраїлеві сини.

⁶⁴ Того дня цар освятив сере́дину дво́ру, що перед храмом Господнім, бо пригото́вив там цілопа́лення й хлібну жертву та лій мирних жертов, бо мідяни́й же́ртівник, що перед Господнім лицем, був мали́й для прийняття́ цілопа́лення й хлібної жертви та лою мирних жертов.

⁶⁵ І вчинив Соломон того ча́су свято, і з ним увесь Ізраїль, збір великий, що зійшовся звідти, де йдеться до Гамату аж до єгипетського потоку, перед лицем Господа, нашого Бога, сім день і сім день, — чотирна́дцять день.

⁶⁶ Во́сьмого дня він відпусти́в народ, а вони поблагослови́ли царя та й пішли до наметів своїх, радісні та веселосерді через усе те добро, що Господь учинив Своє́му рабові Давидові та Своєму наро́дові Ізраїлеві.

¹ І сталося, як Соломо́н покінчи́в будувати храм Господній та дім царський, та все, що було бажа́нням Соломона, що пра́гнув він зробити,

² то Госпо́дь явився Соломонові другий раз, як явився йому в Ґів'оні.

³ І сказав Господь до нього: „Вислухав Я моли́тви твої та блага́ння твої, якими благав ти перед лицем Моїм, — Я освятив той храм, що ти збудував, щоб покласти Ім'я́ Моє там аж навіки. І бу́дуть там Мої очі та серце Моє по всі дні.

⁴ А ти, якщо будеш ходити перед лицем Моїм, як ходив був батько твій Давид, у чистості серця та в правоті, щоб зроби́ти все, що наказав Я тобі, якщо бу́деш дотримуватися уставів Моїх та постанов Моїх,

⁵ то трона царства твого над Ізраїлем Я поста́влю навіки, як Я говорив був батькові твоєму Давидові, кажучи: Не бу́де перево́ду ніко́му з нащадків твоїх на Ізраїлевім тро́ні.

⁶ Якщо ж справді відве́рнетеся ви та ваші сини́ від Мене, і не бу́дете дотри́мувати за́повідей Моїх та уставів Моїх, що Я дав вам, і пі́дете, і будете служити іншим богам, і будете вклонятися їм,

⁷ то Я ви́нищу Ізраїля з поверхні землі, яку дав їм, а цей храм, що Я освятив для Йме́ння Свого, відкину від лиця Свого. І стане Ізраїль за припові́стку та за посміхо́вище серед усіх народів!

⁸ І храм цей найвищий, — кожен, хто прохо́дитиме біля нього, скам'яні́є та свисне від здивування. І скажуть: За що Господь зробив так цьому Кра́єві та храмові цьому?..

⁹ І відкажуть: За те, що вони покинули Господа, Бога свого, Який вивів їхніх батьків з єгипетського кра́ю, і держа́лися міцно інших богів, і вклонялися їм, і служили їм, — тому Господь навів на них усе оце лихо!“

¹¹ а Хіра́м, цар ти́рський, достача́в Соломонові ке́дрові дере́ва й дере́ва кипари́сові, та золото на кожне бажа́ння його, тоді цар Соломон дав Хірамові двадцять міст у кра́ї Ґаліл.

¹² І вийшов Хірам із Тиру, щоб побачити ті міста, які дав йому Соломон, — і не вподо́бались йому вони.

¹³ І він сказав: „Що́ це за міста́, які ти дав мені, мій брате?“ І він назвав ім'я їм: Край Кавулу,і так вони звуться аж до цього дня.

¹⁴ І послав Хірам цареві сто й двадцять тала́нтів золота.

¹⁵ А оце нака́з тих поборів, які брав цар Соломон на збудува́ння храму Господнього та дому свого, і Мілло, і муру єрусалимського, і Хацору, і Меґіддо, і Ґезеру.

¹⁶ Фарао́н, єгипетський цар, прийшов і здобув Ґе́зер, та й спалив його огнем, а ханаане́янина, що сидів у місті, убив, і віддав його як ві́но для своєї дочки́, Соломонової жінки.

¹⁷ І вибудував Соломон Ґезера, і Бет-Горона До́лішнього,

¹⁸ і Баалата, і Тамара в пустині того кра́ю,

¹⁹ і всі міста на запа́си, що були Соломонові, і міста на колесни́ці, і міста на верхівців, і інші бажа́ння Соломонові, що бажав збудувати в Єрусалимі та на Ливані, та в усьому Кра́ї панува́ння його́.

²⁰ Увесь народ, що позоста́вся з аморе́ян, хітте́ян та періззе́ян, хівве́ян та євусе́ян, що вони не з Ізраїлевих синів,

²¹ їхні сини́, що були позоста́влені по них у Кра́ю, яких Ізра́їлеві сини не могли ви́губити, — то взяв їх Соломон за поборо́вих працівникі́в, і так є аж до цього дня.

²² А з Ізраїлевих синів Соломон не дав раба, бо вони — вояки́, і його раби, і провідники́ його́, і старші́ над трьома́, і провідники над його колесни́цями та його верхівці́.

²³ Оце приста́влені провідники́, що були над Соломоновою роботою, п'ятдесят і п'ять сотень, що правили наро́дом, який робив на праці.

²⁴ Тільки фарао́нова дочка́ вийшла з Давидового Міста до свого дому, якого збудував їй; тоді збудував він Мілло́.

²⁵ І прино́сив Соломон три ра́зи річно цілопа́лення та мирні жертви на же́ртівнику, що збудував Господе́ві, і кадив на тому, що перед Господнім лицем. І ви́кінчив він той дім.

²⁶ І цар Соломон нароби́в кораблі́в в Ецйон-Ґевері, що при Елоті на бе́резі Червоного моря в едо́мському кра́ї.

²⁷ І послав Хіра́м корабля́ми своїх рабів, морякі́в, що знають море, з рабами Соломоновими.

²⁸ І прийшли вони до Офіру, і взяли́ звідти чотири сотні й двадцять тала́нтів золота, та й приве́зли до царя Соломона.

⁴⁰ Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: „Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений?

⁴¹ Але ми справедливо засу́джені, і належну заплату за вчинки свої беремо́, — Цей же жодного зла не вчинив“.

⁴² І сказав до Ісуса: „Спогада́й мене, Господи, коли при́йдеш у Царство Своє!“

⁴³ І промовив до нього Ісус: „Попра́вді кажу́ тобі: ти бу́деш зо Мною сьогодні в раю́!“

⁴⁵ І сонце затьми́лось, і в храмі завіса роздерлась надво́є.

⁴⁶ І, скрикнувши голосом гучним, промовив Ісус: „Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!“ І це прорікши, Він духа віддав.

⁴⁷ Коли ж сотник побачив, що́ сталось, він Бога просла́вив, говорячи: „Дійсно праведний був Чоловік Цей!“

⁴⁸ І ввесь на́товп, який зійшовсь на видо́вище це, як побачив, що́ сталось, — бив у гру́ди себе та вертався.

⁴⁹ Усі ж знайо́мі Його й ті жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, здалека стояли й дивились на це.

⁵¹ не пристав він до ради та чину їх, — із Аримате́ї, юдейського міста, що й сам сподівався Божого Царства, —

⁵² цей прийшов до Пилата, і тіла Ісусового став просити.

⁵³ І Йо́сип, знявши Його, обгорнув у полотно, і покла́в Його в гро́бі, що в скелі був ви́січений, і що в ньому ніко́ли ніхто не лежав.

⁵⁴ День той був Приготува́ння, і наставала субота.

⁵⁵ А жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, ішли слідо́м, і вони бачили гро́ба, і як покладене тіло Його.

⁵⁶ Повернувшись, вони наготува́ли па́хощів і мира, а в суботу, за заповіддю, спочивали.