Ранкове читання:
Йов 19
1 А Йов відповів та й сказав:
2 „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
3 Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
4 Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
5 Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
6 Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
7 Ось „ґвалт!“ я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
8 Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
9 Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
10 Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
11 І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
12 полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
13 Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
14 мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
15 Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
16 Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
17 Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
18 Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
19 Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
20 До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
21 Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
22 Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
23 О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
24 коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
25 Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
28 Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
29 то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
Йов 20
1 І відповів нааматянин Цофа́р та й сказав:
2 „Тому́ то думки́ мої відповідати мене наверта́ють, і тому́ то в мені цей мій по́спіх!
3 Соромли́ву нага́ну собі я почув, та дух з мого розуму відповідає мені.
4 Чи знаєш ти те, що від вічности, відколи́ люди́на на землі була поста́влена, —
5 то спів несправедливих короткий, а радість безбожного — тільки на хвилю?
6 Якщо піднесе́ться вели́чність його аж до неба, а його голова аж до хмари дося́гне,
7 проте́ він загине навіки, немов його гній, хто бачив його, запитає: де він?
8 Немов сон улетить — і не зна́йдуть його, мов виді́ння нічне́, він споло́шений буде:
9 його бачило око, та бачити більше не бу́де, і вже не побачить його його місце...
10 Сини його запобіга́тимуть ла́ски в нужде́нних, а ру́ки його позверта́ють маєток його.
11 Повні кості його молоде́чости, — та до по́роху з ним вона ляже!
12 Якщо в у́стах його зло солодке, — його він таї́ть під своїм язиком,
13 над ним милосе́рдиться та не пускає його, і тримає його в своїх устах, —
14 то цей хліб в його ну́трощах змі́ниться, — стане він жо́вчю змії́ною в нутрі його́!
15 Він маєток чужо́го ковтав, але́ його ви́блює: Бог виганяє його із утро́би його.
16 Отру́ту зміїну він сса́тиме, гадю́чий язик його вб'є!
17 Він річко́вих джере́л не побачить, струмків меду та молока.
18 Позверта́є він працю чужу, і її не ковтне́, як і маєток, набутий з виміни своєї, жувати не буде.
19 Бо він переслідував, кидав убогих, він дім грабував, хоч не ставив його!
20 Бо споко́ю не знав він у нутрі своїм, і свого наймилішого не збереже.
21 Немає останку з обжи́рства його, тому нетрива́ле добро його все:
22 за по́вні достатку його буде тісно йому́, рука кожного скри́вдженого при́йде на нього!
23 Хай напо́внена буде утро́ба його, та пошле Він на нього жар гніву Свого, і бу́де дощи́ти на нього неду́гами його.
24 Він бу́де втікати від зброї залізної, — та прони́же його мідний лук.
25 Він стане меча́ витягати, і вийде він із тіла, та держа́к його вийде із жо́вчі його, і пере́страх на нього впаде́!
26 При ска́рбах його всі нещастя захо́вані, його буде же́рти огонь не роздму́хуваний, позостале в наметі його буде знищене.
27 Небо відкриє його беззаконня, а земля проти нього повстане, —
28 урожай його дому втече, розпливеться в день гніву Його.
29 Оце доля від Бога люди́ні безбожній, і спа́дщина, обі́цяна Богом для неї!“
Вечірнє читання:
Дії 9
23 А як ча́су минуло доволі, юдеї змовилися його вбити,
24 та Са́влові стала відо́ма їхня змова. А вони день і ніч чатува́ли в воро́тях, щоб убити його.
25 Тому учні забрали його вночі, та й із муру спустили в коші́.
26 А коли він до Єрусалиму прибув, то силкува́вся пристати до учнів, та його всі ляка́лися, не вірячи, що він учень.
27 Варнава тоді взяв його та й привів до апо́столів, і їм розповів, як дорогою той бачив Господа, і як Він йому промовляв, і як сміли́во навчав у Дамаску в Ісусове Йме́ння.
28 І він із ними входив і вихо́див до Єрусалиму, і відважно звіщав в Ім'я́ Господа.
29 Він також розмовляв й сперечався з огре́ченими, а вони намагалися вбити його.
30 Тому браття, довідавшися, відвели́ його до Кесарі́ї, і до Та́рсу його відіслали.
31 А Церква по всій Юдеї, і Галілеї, і Самарі́ї мала мир, будуючись і ходячи в стра́сі Господньому, і сповня́лася втіхою Духа Святого.
32 І сталося, як Петро всіх обходив, то прибув і до святих, що ме́шкали в Лі́дді.
33 Знайшов же він там чоловіка одно́го, на йме́ння Ене́й, що на ліжку лежав вісім років, — він розсла́блений був.
34 І промовив до нього Петро: „Енею, тебе вздоровляє Ісус Христос. Уставай, і постели́ собі сам!“ І той зараз устав.
35 І його оглядали усі, хто мешкав у Лі́дді й Саро́ні, які навернулися до Господа.
36 А в Йоппі́ї була одна у́чениця, на ймення Таві́та, що в перекладі Са́рною зветься. Вона повна була добрих вчинків та ми́лостині, що чинила.
37 І трапилося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили ж її й покла́ли в го́рниці.
38 А що Лі́дда лежить недалеко Йоппі́ї, то учні, прочувши, що в ній пробуває Петро, послали до нього двох му́жів, що благали: „Не гайся прибути до нас!“
39 І, вставши Петро, пішов із ними. А коли він прибув, то ввели його в го́рницю. І обступили його всі вдови́ці, плачучи та показуючи йому су́кні й плащі, що їх Сарна робила, як із ними була́.
40 Петро ж із кімна́ти всіх ви́провадив, і, ставши навко́лішки, помолився, і, звернувшись до тіла, промовив: „Тавіто, вставай!“ А вона свої очі розплю́щила, і сіла, уздрівши Петра.
41 Він же руку подав їй, і підвів її, і закли́кав святих і вдовиць, та й поставив живою її.
42 А це стало відо́ме по ці́лій Йоппі́ї, і багато-хто в Господа ввірували.
43 І сталось, що він багато днів пробув у Йоппі́ї, в одно́го гарбарника Си́мона.