Ранкове читання:
Йов 29
1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
Йов 30
1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах підземних та скелях,
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
Вечірнє читання:
Дії 12
1 А Цар І́род тоді підні́с руки, щоб декого з Церкви гноби́ти.
2 І мечем він стяв Якова, брата Іванового.
3 А бачивши, що подо́балося це юдеям, він задумав схопи́ти й Петра. Були ж дні Опрі́сноків.
4 І, схопи́вши його, посадив до в'язниці, і передав чотирьом чвіркам воякі́в, щоб його стерегли, бажаючи вивести людям його по Па́сці.
5 Отож, у в'язниці Петра стерегли, а Церква ре́вно молилася Богові за нього.
6 А як Ірод хотів його ви́вести, Петро спав тієї ночі між двома́ вояка́ми, закутий у два ланцюги́, і сторо́жа пильнувала в'язницю при две́рях.
7 І ось ангол Господній з'явився, і в в'язниці засяяло світло. І, доторкнувшись до боку Петрового, він збудив його, кажучи: „Мерщі́й встава́й!“ І ланцюги́ йому з рук поспада́ли.
8 А ангол до нього промовив: „Підпережи́ся, і взуй санда́лі свої“. І він так учинив. І каже йому: „Зодягнися в плаща свого, та й за мною йди“.
9 І, вийшовши, він ішов услід за ним, і не знав, чи то правда, що робилось від ангола, бо ду́мав, що видіння він бачить.
10 Як сторо́жу минули вони першу й другу, то прийшли до залізної брами, що до міста веде, — і вона відчинилась сама ім. І, вийшовши, пройшли одну вулицю, — і відступив ангол зараз від нього.
11 Сказав же Петро, оприто́мнівши: „Тепер знаю правдиво, що Господь послав Свого ангола, і видер мене із рук Іродових та від усього чека́ння народу юдейського“.
12 А зміркувавши, він прийшов до сади́би Марії, матері Івана, званого Ма́рком, де багато зібралося й молилося.
13 І як Петро в фіртку брами постукав, то вийшла послухати служни́ця, що звалася Ро́да,
14 та голос Петрів розпізнавши, вона з радощів не відчинила воріт, а прибігши, сказала, що Петро при воро́тях стоїть!
15 А вони їй сказали: „Чи ти навісна́?“ Та вона запевняла своє́, що є так. Вони ж говорили: „То ангол його!“
16 А Петро й далі стукав. Коли ж відчинили, вони його вгледіли та й дивувалися.
17 Махнувши ж рукою до них, щоб мовчали, він їм розповів, як Господь його вивів із в'язниці. І сказав: „Сповістіть про це Якова й браттю“. І, вийшовши, він до іншого місця пішов.
18 Коли ж настав день, поміж вояка́ми зчинилась велика тривога, що́ то сталось з Петром.
19 А Ірод, пошукавши його й не знайшовши, віддав варту під суд, і звелів їх стра́тити. А сам із Юдеї відбув в Кесарі́ю, і там перебува́в.
20 А І́род розгніваний був на тиря́н та сидо́нян. І вони однодушно до нього прийшли, і вблагали царсько́го постельника Вла́ста, та й миру просили, бо їхня земля годувалась з царсько́ї.
21 Дня ж призначеного І́род убрався в одежу царську́, і на підвищенні сів та й до ни́х говорив.
22 А на́товп кричав: „Голос Божий, а не лю́дський!“
23 І ангол Господній ура́зив знена́цька його, бо він не віддав слави Богові. І черва́ його з'їла, і він умер.
24 Слово ж Боже росло та помно́жувалось.
25 А Варнава та Савл, службу виконавши, повернулись із Єрусалиму, узявши з собою Івана, що про́званий Ма́рком.