Ранкове читання:
Числа 21
1 І почув ханаане́янин, цар Ара́ду, що сидів на полу́дні, що Ізраїль увійшов дорогою Атарім, — і він став воювати з Ізраїлем, і взяв у нього до неволі полоне́них.
2 І склав Ізраїль обі́тницю Господе́ві й сказав: „Якщо справді даси Ти наро́д той у мою руку, то я вчиню́ їхні міста закля́ттям“.
3 І вислухав Господь голос Ізраїлів, — і дав йому ханаане́янина, і він учинив закля́ттям їх та їхні міста, і назвав ім'я́ тому містові: Хорма.
4 І рушили вони з Гор-гори дорогою Червоного моря, щоб обійти едо́мський край. І підупала душа того наро́ду в тій дорозі.
5 І промовляв той народ проти Бога та проти Мойсея: „На́що ви вивели нас із Єгипту, щоб ми повмирали в пустині? Бож нема тут хліба й нема води, а душі нашій обри́дла ця непридатна ї́жа“.
6 І послав Господь на той наро́д зміїв сара́фів, і вони кусали наро́д. І померло багато народу з Ізраїля.
7 І прийшов народ до Мойсея та й сказав: „Згрішили ми, бо говорили проти Господа та проти тебе. Молися до Господа, і нехай Він забере від нас цих зміїв“. І молився Мойсей за народ.
8 І сказав Господь до Мойсея: „Зроби собі сара́фа, і вистав його на жерди́ні. І станеться, — кожен поку́саний, як погляне на нього, то буде жити“.
9 І зробив Мойсей мідяно́го змія, і виставив його на жерди́ні. І сталося, якщо змій покусав кого, то той дивився на мідяно́го змія — і жив!
10 І рушили Ізраїлеві сини, і таборува́ли в Овоті.
11 І рушили вони з Овоту, і таборува́ли в Ійє-Гааварімі, на пустині, що перед Моавом, від схо́ду сонця.
12 Звідти вони рушили, і таборува́ли в долині Зереду.
13 Звідти рушили й таборували на тім боці Арнону в пустині, що виходить із аморейської границі, бо Арнон — границя Моаву між Моавом та аморе́янином.
14 Тому розповідається в „Книжці воєн Господніх“: „Вагев у Суфі, і потоки Арнону,
15 і спад потоків, що збо́чив на місце Ару, і на моавську границю опертий“.
16 А звідти до Бееру. Це той Беер, що про нього сказав Господь до Мойсея: „Збери наро́д, і нехай Я дам їм воду“.
17 Тоді заспівав був Ізраїль цю пісню: „Піднесися, крини́це, співайте про неї!
18 Криниця, — вельмо́жі копали її, її викопали наро́дні достойники бе́рлом, жезла́ми своїми“. А з Мідбару до Маттани,
19 а з Маттани до Нахаліїлу, а з Нахаліїлу до Бамоту,
20 а з Бамоту до долини, що на моавському полі, у верхівки Пісґі, що зве́рнена до пустині.
21 І послав Ізраїль послів до Сигона аморе́йського царя, говорячи:
22 „Нехай я перейду́ в твоїм краї! Ми не збочимо ні на поле, ні на виноградник, не будемо пити води з криниці, — ми підемо царсько́ю дорогою, аж поки пере́йдемо землю твою“.
23 І не дав Сиго́н Ізраїлеві перейти в границі його. І зібрав Сигон увесь свій народ, та й вийшов навпроти Ізраїля на пустині, і прибув до Йогці, і воював з Ізраїлем.
24 І вдарив його Ізраїль ві́стрям меча, і посів край його від Арнону аж до Яббоку, аж до синів Аммону, бо Аз — границя синів Аммону.
25 І позабирав Ізраїль усі ті міста́. І осів Ізраїль у всіх аморейських містах: у Хешбоні й по всіх залежних містах його.
26 Бо Хешбо́н — місто Сигона, царя аморейського він; і він воював з першим моавським царем, і забрав увесь його край з його руки аж до Арнону.
27 Тому й розповідають кобзарі: „Підіть до Хешбо́ну, — нехай він збуду́ється, і хай міцно поставиться місто Сиго́нове.
28 Бо вийшов огонь із Хешбо́ну, а по́лум'я з міста Сигонового, — він місто моавське пожер, волода́рів арнонських висот.
29 Горе тобі, о Моаве, ти згинув, наро́де Кемо́шів! Він зробив був синів своїх утікача́ми, а дочок своїх дав у неволю Сигону, царю аморейському.
30 I розбили ми їх, — згинув Хешбон до Дівону, і ми попусто́шили аж до Нофаху, що аж до Медви́“.
31 І Ізраїль осів в аморейському краї.
32 І послав Мойсей розвідати про Язера, — і вони здобули́ його залежні міста, і заволоділи аморе́янином, що жив там.
33 І повернулись вони, і пішли доро́гою Башану. І вийшов Оґ, цар баша́нський, насупроти них, він та ввесь його народ, на війну до Едреї.
34 І сказав Господь до Мойсея: „Не бійся його, бо в руку твою дав Я його й увесь народ його та край його, і зробиш йому, як зробив ти Сигону, цареві аморейському, що сидів у Хешбоні.
35 І вони побили його й синів його та ввесь народ його, так що нікого не зосталося. І вони заволоділи краєм його.
Вечірнє читання:
Від Марка 7
14 І Він зно́ву покликав наро́д і промовив до нього: „Послухайте Мене всі, і зрозумійте!
15 Немає нічого назо́вні люди́ни, що, увіходячи в неї, могло б опога́нити її; що ж із неї виходить, — те люди́ну опога́нює.
16 Коли має хто ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“
17 А коли від наро́ду ввійшов Він до дому, тоді учні Його запиталися в Нього про при́тчу.
18 І Він їм відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте? Хіба ж не розумієте ви, що все те, що входить іззо́вні в люди́ну, — не може опога́нити її?
19 Бо не входить до серця йому, але до живота́, і виходить назо́вні, очищуючи всяку ї́жу“.
20 А далі сказав Він: „Що з люди́ни виходить, — те́ люди́ну опога́нює.
21 Бо зсере́дини, із лю́дського серця виходять лихі думки́, розпуста, краді́ж, душогу́бства,
22 пере́люби, зди́рства, лукавства, пі́дступ, безстидства, завидю́щеє око, богозневага, го́рдощі, бе́зум.
23 Усе зле це виходить зсере́дини, — і люди́ну опога́нює!“
24 І встав Він, і звідти пішов у землю ти́рську й сидонську. І, ввійшовши до дому, Він хотів, щоб ніхто не довідавсь, та не міг утаїтись.
25 Негайно бо жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, прочула про Нього, і прийшла, та й припала до ніг Йому.
26 А ця жінка греки́ня була́, родом сирофінікі́янка. Вона стала благати Його, щоб із дочки́ її де́мона вигнав.
27 А Він їй сказав: „Дай, щоб перше наїлися діти, — не годиться бо хліб забирати в дітей, і кинути щеня́там!“
28 А вона Йому в відповідь каже: „Так, Господи! Але навіть щеня́та їдять під столом від дитячих кришо́к“.
29 І Він їй сказав: „За слово оце йди собі, — де́мон вийшов із твоєї дочки́!“
30 А коли вона в дім свій верну́лась, то знайшла, що дочка́ на постелі лежала, а демон вийшов із неї.
31 І вийшов Він знов із країв ти́рських і сидо́нських, і́ подався шляхом на Сидо́н над море Галілейське, через око́лиці Десятимі́стя.
32 І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав.
33 І взяв Він його від наро́ду само́го, і вклав пальці Свої йому в ву́ха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика́.
34 І, на небо спогля́нувши, Він зідхнув і промовив до нього: „Еффата́“; цебто: „Відкрийся!“
35 І відкрилися ву́ха йому, і путо його язика розв'яза́лось негайно, — і він став говорити вира́зно!
36 А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповіда́ли. Та що більше наказував їм, то ще більш розголо́шували.
37 І ду́же всі дивувалися та говорили: „Він добре все робить: глухим дає чути, а німим — говорити!“
Від Марка 8
1 Тими днями, коли було зно́ву багато наро́ду, а їсти не мали чого́, покликав Він у́чнів Своїх та й промовив до них:
2 „Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знахо́дяться, та їсти не мають чого́.
3 А коли відпущу́ їх голодних до їхніх домівок, то осла́бнуть у дорозі, бо деякі з них поприхо́дили зда́лека“.
4 І відказали Йому Його у́чні: „Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині?
5 А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба?“ Вони ж повідо́мили: „Се́меро“.
6 Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши се́меро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали наро́дові,
7 І мали вони трохи ри́бок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх.
8 І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім коші́в назбирали.
9 А їдців було тисяч з чотири!
10 І всів Він негайно до чо́вна з Своїми у́чнями, та й прибув до землі далману́тської.
11 І вийшли фарисеї, і почали́ сперечатися з Ним, і, Його випробо́вуючи, хотіли від Нього озна́ки із неба.
12 А Він тяжко зідхнув у Своїм дусі й промовив: „Якої ознаки цей рід вимагає? Поправді кажу́ вам, що родові цьому ознака не буде дана!“
13 І покинув Він їх, усів знову до чо́вна, і на то́й бік відбу́в.
14 І забули вони взяти хліба, і крім одно́го буханця́, у чо́вні не мали з собою нічого.
15 А Він їм наказував та говорив: „Стережіться уважливо фарисейської розчи́ни й розчини Іродової!“
16 Вони ж міркували й казали один до одного, що хліба не мають вони.
17 А Ісус, знавши те, промовляє до них: „Чого́ ви міркуєте, що хліба не маєте? Чи ви ще не знаєте й не розумієте? Чи ще маєте серце своє затверді́лим?
18 „Мавши очі — не бачите, і мавши ву́ха — не чуєте?“ І не пам'ятаєте,
19 коли п'ять хлібів Я ламав на п'ять тисяч, — скільки повних коші́в із кусків ви зібрали?“ Вони кажуть до Нього: „Дванадцять“.
20 „А як сім на чотири тисячі, — скільки кошиків повних з кусків ви зібрали?“ І відказують: „Сім“.
21 І сказав Він до них: „Ви ще не розумієте?“