¹ І наказав він тому, що над домом його, говорячи: „Понаповнюй мішки цих людей їжею, скільки зможуть вони нести. І поклади срібло кожного до отвору мішка його.

² А чашу мою, чашу срібну, поклади до отвору мішка наймолодшого, та срібло за хліб його“. І зробив той за словом Йо́сиповим, яке він сказав був.

³ Розвиднилось рано вра́нці, і люди ці були́ відпущені, вони та їхні осли.

⁴ Вони вийшли з міста, ще не віддалилися, а Йо́сип сказав до того, що над домом його: „Устань, побіжи за тими людьми, і дожени їх, та й скажи їм: „На́що ви заплатили злом за добро?

⁵ Хіба це не та чаша, що з неї п'є пан мій, і він, ворожачи, ворожить нею? І зле ви зробили, що вчинили таке“.

⁶ І той їх догнав, і сказав їм ті слова.

⁷ А вони відказали йому: „Нащо пан мій говорить отакі то слова? Далеке рабам твоїм, щоб зробити таку річ.

⁸ Таж срібло́, що знайшли ми в отворах наших мішків, ми вернули тобі з Краю ханаанського. А як би ми вкрали з дому пана твого срібло чи золото?

⁹ У кого із рабів твоїх вона, чаша, буде знайдена, то помре він, а також ми станемо рабами моєму панові“.

¹⁰ А той відказав: „Тож тепер, як ви сказали, так нехай буде воно! У кого вона знайдена буде, той стане мені за раба, а ви будете чисті“.

¹¹ І поспішно поспускали вони кожен свого мішка на землю. І порозв'язували кожен мішка свого.

¹² І став він шукати. Розпочав від найстаршого, а скінчив наймолодшим. І знайдена чаша в мішку Веніяминовім!

¹³ І пороздирали вони свою одіж! І кожен нав'ючив осла свого, і вернулись до міста.

¹⁴ І ввійшли Юда й брати його до дому Йосипа, — а він ще був там. І попа́дали вони перед лицем його на землю.

¹⁵ І сказав до них Йо́сип: „Що́ це за вчинок, що ви зробили? Хіба ви не знали, що справді відгадає такий муж, як я?“

¹⁶ А Юда промовив: „Що́ ми скажемо панові моєму? Що́ будемо говорити? Чим виправдаємось? Бог знайшов провину твоїх рабів! Ось ми раби панові моєму, і ми, і той, що в руці його була знайдена чаша“.

¹⁷ А Йо́сип відказав: „Дале́ке мені, щоб зробити оце. Чоловік, що в руці його була знайдена чаша, — він буде мені за раба! А ви йдіть із миром до вашого батька“.

¹⁸ І приступив до нього Юда та й промовив: „О мій пане, нехай скаже раб твій слово до ушей пана свого, і нехай не палає гнів твій на раба твого, бо ти такий, як фараон.

¹⁹ Пан мій запитав був рабів своїх, говорячи: „Чи є в вас батько або брат?“

²⁰ І сказали ми до пана мого: „Є в нас батько старий та мале дитя його старости, а брат його вмер. І позостався він сам у своєї матері, а батько його любить.

²¹ А ти був сказав своїм рабам: „Зведіть до мене його, і нехай я кину свої́м оком на нього“.

²² І сказали ми до пана мого: „Не може той хлопець покинути батька свого. А покине він батька свого, то помре той“.

²³ А ти сказав своїм рабам: „Коли не зійде з вами наймолодший ваш брат, не побачите більше лиця мого“.

²⁴ І сталося, коли ми зійшли були до раба твого, до нашого батька, то ми розповіли йому слова мого пана.

²⁵ А батько наш сказав: „Верніться, купіть нам трохи їжі“.

²⁶ А ми відказали: „Не можемо зійти. Коли найменший наш брат буде з нами, то зійдемо ми, бо не можемо бачити лиця того мужа, якщо брат наш наймолодший не буде з нами“.

²⁷ І сказав до нас раб твій, наш батько: „Ви знаєте, що двох була́ породила мені жінка моя.

²⁸ Та пішов від мене один, і я сказав: справді, дійсно розшарпаний він. І я не бачив його аж дотепе́р.

²⁹ А заберете ви також цього від мене, і спіткає його нещастя, то зведете ви сивину мою цим злом до шеолу“.

³⁰ А тепер, коли я прийду́ до раба твого, мого батька, а юнака не буде з нами, — а душа його зв'язана з душею тією, —

³¹ То станеться, коли він побачить, що юнака нема, то помре. І зведуть твої раби сивину раба твого, нашого батька, у смутку до шеолу.

³² Бо раб твій поручився за юнака батькові своєму, кажучи: Коли я не приведу́ його до тебе, то згрішу перед батьком свої́м на всі дні!

³³ А тепер нехай же сяде твій раб замість того юнака за раба панові моєму. А юнак нехай іде з своїми братами!

³⁴ Бо як я прийду́ до батька свого, а юнака зо мною нема? Щоб не побачити мені того нещастя, що спіткає мого батька“.

¹ І не міг Йосип здержатися при всіх, що стояли біля нього, та й закричав: „Виведіть усіх людей від мене!“ І не було з ним ніко́го, коли Йо́сип відкрився браттям своїм.

² І він го́лосно запла́кав, і почули єгиптяни, і почув дім фараонів.

³ І Йо́сип промовив до браттів своїх: „Я Йо́сип... Чи живий ще мій батько?“ І не могли його браття йому відповісти, бо вони налякались його.

⁴ А Йосип промовив до братів своїх: „Підійдіть же до мене!“ І вони підійшли, а він проказав: „Я Йо́сип, ваш брат, якого ви продали́ були до Єгипту.

⁶ Бо ось два роки голод на землі, і ще буде п'ять літ, що не буде орки та жнив.

⁷ І послав мене Бог перед вами зробити для вас, щоб ви позостались на землі, і щоб утримати для вас при житті велике число спасених.

⁸ І виходить тепер, — не ви послали мене сюди, але Бог. І Він зробив мене батьком фараоновим і паном усього дому його, і володарем усього краю єгипетського.

¹⁰ І осядь у землі Ґошен, і будеш близьки́й до мене ти, і сини твої, і сини синів твоїх, і дрібна та велика худоба твоя, і все, що твоє.

¹¹ І прогодую тебе там, бо голод буде ще п'ять років, щоб не збіднів ти, і дім твій, і все, що твоє.

¹² І ось очі ваші й очі брата мого Веніямина бачать, що це мої уста говорять до вас.

¹³ І оповісте́ батькові моєму про всю славу мою в Єгипті, та про все, що́ ви бачили. І поспішіть, і приведіть вашого батька сюди“.

¹⁴ І впав він на шию Веніямину, братові своєму, та й заплакав, і Веніями́н плакав на шиї його...

¹⁵ І цілував він усіх братів своїх, і плакав над ними... А пото́му говорили брати його з ним.

¹⁷ І промовив фараон до Йосипа: „Скажи своїм братам: Зробіть оце: Понав'ючуйте худобу свою, та й ідіть, прибудьте до Краю ханаанського.

¹⁸ І заберіть вашого батька й доми ваші, та й прийдіть до мене, а я дам вам до́бра єгипетського краю. І споживайте ситість землі.

¹⁹ А ти одержав наказа сказа́ти: Зробіть це: Візьміть собі з єгипетського краю вози́ для ваших дітей та для ваших жінок, і привезіть свого батька й прибудьте.

²⁰ А око ваше нехай не жалує ваших речей, бо добро всього єгипетського краю — ваше воно“.

²¹ І зробили так Ізра́їлеві сини. А Йо́сип дав їм вози на приказ фараонів, і дав їм поживи на дорогу.

²² І дав усім їм кожному переміни одежі, а Веніяминові дав три сотні срібла та п'ять перемін одежі.

²³ А ба́тькові своєму послав він оце: десять ослів, нав'ючених з добра Єгипту, і десять ослиць, нав'ючених збіжжям, і хліб, і поживу для батька його на дорогу.

²⁴ І відпустив він своїх братів, і вони пішли. І сказав він до них: „Не сваріться в дорозі!“

²⁵ І вийшли вони з Єгипту, та й прибули до ханаанського Краю, до Якова, батька свого.

²⁶ І розповіли йому, кажучи: „Ще Йо́сип живий“, і що він панує над усім єгипетським краєм. І зомліло серце його, бо він не повірив був їм...

²⁷ І переказували йому всі слова Йосипові, що́ говорив він до них. І як побачив він вози́, що послав Йосип, щоб везти його, то ожив дух Якова, їхнього батька.

²⁸ І промовив Ізра́їль: „До́сить! Ще живий Йосип, мій син! Піду ж та побачу його, поки помру!“

¹ Того ча́су прочув Ірод чотиривла́сник чутки́ про Ісуса,

² і сказав своїм слу́гам: „Це Іван Христитель, — він із мертвих воскрес, і тому́ чуда тво́ряться ним“.

³ Бо Ірод схопи́в був Івана, і зв'язав його, і посадив у в'язни́цю через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа.

⁴ Бо до нього Іван говорив: „Не годи́ться тобі її мати!“

⁵ І хотів Ірод смерть заподі́яти йому, та боявся наро́ду, бо того за пророка вважали.

⁶ А як був день наро́дження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродія́дина, та й Іродові догоди́ла.

⁷ Тому́ під прися́гою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона.

⁸ А вона, за намовою матері своєї: „Дай мені — проказала — отут на полу́миску голову Івана Христителя!“

⁹ І цар засмутився, але́ через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати.

¹⁰ І послав стяти Івана в в'язни́ці.

¹¹ І прине́сли на полу́мискові його голову, та й дали́ дівчині, а та відне́сла її своїй матері.

¹² А учні його прибули́, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса.

¹⁴ І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і змилосе́рдивсь над ними, і їхніх слаби́х уздоро́вив.

¹⁵ А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: „Тут місце пустинне, і година вже пі́зня; відпусти наро́д, — хай по селах розі́йдуться, і куплять пожи́ви собі“.

¹⁶ А Ісус їм сказав: „Непотрібно відхо́дити їм, — нагодуйте їх ви!“

¹⁷ Вони ж кажуть Йому: „Не маємо чим тут, — тільки п'я́теро хліба й дві рибі“.

¹⁸ А Він відказав: „Принесіть Мені їх сюди“.

¹⁹ І, звелівши на́товпові посідати на траві, Він узяв п'ятеро хліба й дві рибі, спогля́нув на небо, поблагословив й поламав ті хліби́, і дав учням, а учні наро́дові.

²⁰ І всі їли й наси́тились, а з кусків позосталих назбирали двана́дцятеро повних кошів.

²¹ Їдців же було мужа тисяч із п'ять, крім жіно́к і дітей.