Ранкове читання:
Плач Єремії 3
1 Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
2 Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
3 Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
4 Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
5 обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
6 у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
7 Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
8 І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
9 Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
10 Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
11 Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
13 пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
14 Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
15 Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
16 І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
17 і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
19 Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
20 душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
21 Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
22 Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
23 нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
24 Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
25 Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
26 Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
27 Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
28 нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
29 хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
30 хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
31 Бо Господь не наві́ки ж покине!
32 Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю,—
33 бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
34 Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
35 щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
36 щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
37 Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
39 Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
40 Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
41 підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
42 Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
45 Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
46 наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
47 страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
48 Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
49 Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
50 аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
51 моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
52 Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
53 життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
54 Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „Вже погу́блений я!“
55 Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
56 Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
57 Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
60 Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
61 Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
62 мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
63 Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
65 Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
66 Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
Плач Єремії 4
1 Як поте́мніло золото, як відмінилося щире те золото добре, як на ро́зі всіх вулиць камі́ння святе порозки́дане!
2 Кошто́вні сіонські сини, щирим золотом важені, як тепер ось за гли́няний по́суд полі́чені, за чин рук ганча́рських!
3 На́віть шакали витя́гують пе́рса, годують своїх молодя́т, а до́ня народу мого жорсто́ка, мов струсі в пустині:
4 язик сосунця́ до його піднебі́ння від спра́ги прилип. Хліба жадають собі немовля́та, — й немає ніко́го, хто б їм відломи́в.
5 Ті, що їли присма́ки, — на вулицях з голоду мліють; ті, що ви́плекані на пурпу́рі, — тепер смітники́ обійма́ють.
6 І більшою стала вина доньки люду мого́ за про́гріх Содо́му, що був переве́рнений вмить, — і не торка́лися руки до нього.
7 Її можновла́дці чистіші від снігу були́, біліші від молока, їхнє тіло червоне, мов пе́рли, їхній вигляд — сапфі́р, —
8 а тепер їхній вигляд чорніший за са́жу, не розпізнаю́ть їх на вулицях, їхня шкіра стягнулась на їхній кості́, зробилась сухою, як дерево.
9 Забитим мечем стало ліпше, ніж повби́ваним голодом, що гинуть проко́лені, за браком плоді́в польови́х.
10 Руки жінок милосе́рдних варили своїх діточо́к, які стали пожи́вою їм під час руйнува́ння дочки́ мого лю́ду.
11 Закінчи́в Господь лю́тість Свою, вилив жар Свого гніву, — і запали́в на Сіоні огонь, і поже́р він осно́ви його́!
12 Не вірили зе́мні царі та всі ме́шканці ці́лого світу, що вві́йде противник та ворог до брам Єрусалиму.
13 Усе ста́лося це за провини пророків його́, за неправду свяще́нства його, що кров праведників серед нього лили́.
14 По вулицях бродять, немов ті сліпці́, поплямо́вані кров'ю, так що люди не можуть діткну́тись до о́дягу їхнього.
15 „Уступі́ться, нечисті!“ кричали до них, „уступі́ться, збо́чуйте, не дото́ркуйтеся!“ І повтікали вони й мандрува́ли, і казали між лю́дьми: „Ме́шкати в нас більш не бу́дуть!“
16 Господнє лице розпоро́шило їх, не ди́виться більше на них, — бо вони не зверта́ли уваги на обли́ччя священиків, до стари́х вони ласки не мали.
17 Уже прогляділи ми очі свої, даре́мно чека́вши на поміч собі, — на варті своїй ми чекали наро́ду, який нас не спас.
18 Чатують вони наші кро́ки, щоб ходи́ти не могли ми по пло́щах своїх. Кінець наш набли́зився, спо́внилися наші дні, бо прийшов нам кінець.
19 Гноби́телі наші скоріші були за орлів піднебе́сних, — вони уганя́лись за нами по го́рах, на нас чатува́ли в пустині.
20 Попав в ями живу́щий наш Дух, Господній пома́занець, що ми говорили про ньо́го: „Ми бу́демо жити в тіні́ його серед наро́дів“.
21 Веселися та тішся, о до́чко Едому, що сидиш в краю Уц, — також над тобою пере́йде злий ке́ліх, уп'єшся й ого́лишся й ти!
22 Скінчи́лася кара твоя, до́чко Сіону, — не буде Він більше тебе виганяти, — та твоє беззако́ння скарає Він, до́чко Едому, відкриє провини твої!
Плач Єремії 5
1 Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
2 наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
3 Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
4 Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
5 У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
6 До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
7 Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
8 Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
9 Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
10 Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
11 Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
12 Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
13 Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
14 Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
15 втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
16 Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
17 тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
18 через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
19 Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
20 Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
21 Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
22 Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
Вечірнє читання:
1-е Тимофію 1
1 Павло, апо́стол Христа Ісуса, з волі Бога, Спасителя нашого й Христа Ісуса, надії нашої,
2 до Тимофі́я, щирого сина за вірою: благода́ть, милість, мир від Бога Отця і Христа Ісуса, Господа нашого!
3 Як я йшов у Македо́нію, я тебе вблага́в був позостатися в Ефе́сі, щоб ти декому наказав не навчати іншої науки,
4 і не зверта́ти уваги на ви́гадки й на родоводи безкраї, що викликують більше сварки́, ніж збудува́ння Боже, що в вірі воно.
5 Ціль же нака́зу — любов від чистого серця, і доброго сумління, і нелукавої віри.
6 Дехто в тім прогрішили були та вдалися в пустомо́вність, —
7 вони забажали бути вчителями Зако́ну, — та не розуміли ні того, що́ говорять, ні про що запевня́ють.
8 А ми знаємо, що добрий Зако́н, коли хто зако́нно вживає його,
9 та ві́дає те, що Зако́н не покладений для праведного, але для беззако́нних та для неслухня́них, нечестивих і грішників, безбожних та нечистих, для знева́жників батька та зневажників матері, для душогубців,
10 розпусників, мужоложників, розбійників, неправдомовців, кривоприсяжників, і для всього іншого, що противне здоровій науці,
11 за славною Єва́нгелією блаженного Бога, яка мені зві́рена.
12 Я дяку складаю Тому, Хто зміцнив мене, — Христу Ісусу, Господу нашому, що мене за вірного визнав і поставив на службу,
13 мене, що давніше був богознева́жник, і гноби́тель, і напасни́к, але був помилуваний, бо я те чинив нетяму́чий у невірстві.
14 І бага́то збільши́лась у мені благодать Господа нашого з вірою та з любов'ю в Христі Ісусі.
15 Вірне це слово, і гі́дне всякого прийняття́, що Христос Ісус прийшов у світ спасти́ грішних, із яких перший — то я.
16 Але я тому́ був помилуваний, щоб Ісус Христос на першім мені показав усе довготерпіння, для при́кладу тим, що мають увірувати в Нього на вічне життя.
17 А Цареві віків, нетлінному, невиди́мому, єдиному Богові честь і слава на вічні віки. Амінь.
18 Цього нака́за я передаю тобі, сину мій Тимофіє, за тими пророцтвами, що про тебе давніше були, щоб ними провадив ти добру війну,
19 маючи віру та добре сумління, якого дехто відкинулися та й розбилися в вірі.
20 Серед них Гімене́й та Олександер, яких я передав сатані, щоб навчились вони не зневажати Бога.