¹ І сталося по закінченні двох літ ча́су, і сниться фараонові, — ось він стоїть над Річкою.

² І ось виходять із Річки семеро корів гарного вигляду й ситого тіла, — і па́слися на лузі.

³ А ось виходять із Річки за ними семеро корів інших, бридкі виглядом і худі тілом. І вони стали при тих коровах на березі Річки.

⁴ І корови бридкі́ виглядом і худі тілом поз'їда́ли сім корів гарних виглядом і ситих. І прокинувся фараон.

⁵ І знову заснув він. І снилося йому вдруге, — аж ось сходять на однім стеблі семеро колосків здорових та добрих.

⁶ А ось виростає за ними семеро колосків тонких та спалених східнім вітром.

⁷ І проковтнули ті тонкі́ колоски сім колосків здорових та повних. І прокинувся фараон, — а то був сон.

⁸ І сталося рано, — і занепоко́ївся дух його. І послав він, і поскликав усіх ворожбитів Єгипту та всіх мудреців його. І фараон розповів їм свій сон, — та ніхто не міг відгадати їх фараонові.

⁹ І говорив начальник чашників з фараоном, кажучи: „Я сьогодні згадую гріхи свої.

¹⁰ Розгнівався був фараон на рабів своїх, і вмістив мене під варту дому начальника царсько́ї сторожі, мене й начальника пекарів.

¹¹ І однієї ночі снився нам сон, мені та йому, кожному снився сон за своїм зна́ченням.

¹² А там з нами був єврейський юнак, раб начальника царської сторожі. І ми розповіли́ йому, а він відгадав нам наші сни, кожному за сном його відгадав.

¹³ І сталося, — як він відгадав нам, так і трапилося: мене ти вернув на становище моє, а того повісив“.

¹⁴ І послав фараон, і покликав Йо́сипа, — і його сквапно вивели з в'язниці. І оголився, і змінив одежу свою, — і він прибув до фараона.

¹⁵ І промовив фараон до Йосипа: „Снився мені сон, та нема, хто б відгадав його. А я чув про тебе таке: ти вислухуєш сон, щоб відгадати його“.

¹⁶ А Йосип сказав до фараона, говорячи: „Не я, — Бог дасть у відповідь мир фараонові“.

¹⁷ І сказав фараон до Йосипа: „Бачив я в сні своїм — ось я стою на березі Річки.

¹⁸ І ось виходять із Річки семеро корів ситих тілом і гарних виглядом. І вони па́слися на лузі.

¹⁹ А ось виходять за ними семеро корів інші, бідні та дуже бридкі виглядом і худі тілом. Таких бридки́х, як вони, я не бачив у всьому краї єгипетському.

²⁰ І корови худі та бридкі поз'їда́ли сім корів перших ситих.

²¹ І ввійшли вони до черева їхнього, та не було знати, що ввійшли вони до черева їхнього, — і вигляд їх був лихий, як на початку. І я прокинувся.

²² І побачив я в сні своїм знов, аж ось сходять на однім стеблі семеро колосків повних та добрих.

²³ А ось виростає за ними семеро колосків худих, тонких, спалених східнім вітром.

²⁴ І проковтнули ті тонкі колоски сім колосків добрих. І розповів я те ворожбитам, та не було, хто б мені роз'яснив“.

²⁵ І сказав Йо́сип до фараона: „Сон фараонів — один він. Що́ Бог робить, те Він звістив фараонові.

²⁶ Семеро корів добрих — то сім літ, і семеро колосків добрих — сім літ вони. А сон — один він.

²⁷ А сім корів худих і бридки́х, що вийшли за ними, — сім літ вони, і сім колосків порожніх і спалених східнім вітром — то бу́дуть сім літ голодних.

²⁸ Оце та річ, що я сказав був фараонові: Що́ Бог робить, те Він показав фараонові.

²⁹ Ось приходять сім літ, — великий достаток у всім краї єгипетськім.

³⁰ А по них настануть сім літ голодних, — і буде забутий увесь той достаток в єгипетській землі, і голод винищить край.

³¹ І не буде видно того достатку в краї через той голод, що настане по́тім, бо він буде дуже тяжки́й.

³² А що сон повторився фараонові двічі, це значить, що справа ця постановлена від Бога, і Бог незабаром виконає її.

³³ А тепер нехай фараон наздрить чоловіка розумного й мудрого, і нехай поставить його над єгипетською землею.

³⁴ Нехай учинить фараон, і нехай призна́чить урядників над краєм, і нехай за сім літ достатку збирає п'ятину врожаю єгипетської землі.

³⁵ І нехай вони позбирають усю їжу тих добрих років, що приходять, і нехай вони позбирають збіжжя під руку фараонову, на їжу по містах, і нехай бережуть.

³⁶ І буде та їжа на запа́с для краю на сім літ голодних, що настануть в єгипетській землі, — і край не буде знищений голодом“.

³⁷ І була ця річ добра в оча́х фараона та в очах усіх його рабів.

³⁹ І сказав фараон Йосипові: „Що Бог відкрив тобі це все, то немає такого розумного й мудрого, як ти.

⁴⁰ Ти бу́деш над домом моїм, а слів твоїх уст буде слухатися ввесь наро́д мій. Тільки троном я буду вищий від тебе“.

⁴¹ І сказав фараон Йо́сипові: „Дивись, — я поставив тебе над усім краєм єгипетським“.

⁴² І зняв фараон персня свого з своєї руки, та й дав його на руку Йо́сипову, і зодягнув його в одежу віссо́нну, а на шию йому повісив золотого ланцюга.

⁴³ І зробив, що він їздив його другим по́возом, і кричали перед обличчям його: „Кланяйтеся!“ І поставив його над усім єгипетським краєм.

⁴⁴ І сказав фараон Йосипові: „Я фараон, а без тебе ніхто не підійме своєї руки та своєї ноги в усім краї єгипетськім“.

⁴⁵ І назвав фараон ім'я Йосипові: Цофнат-Панеах, і дав йому за жінку Оснату, дочку Поті-Фера, жерця Ону. І Йосип піднявся над єгипетським краєм.

⁴⁶ А Йосип був віку тридцяти літ, коли він став перед лицем фараона, царя єгипетського. І пішов Йосип від лиця фараонового, і перейшов через увесь єгипетський край.

⁴⁷ А земля в сім літ достатку родила на повні жмені.

⁴⁸ І зібрав він усю їжу семи літ, що була в єгипетськім кра́ї, і вмістив їжу по містах: їжу поля міста, що навколо нього, вмістив у ньо́му.

⁴⁹ І зібрав Йо́сип збіжжя дуже багато, як мо́рський пісок, аж перестав рахувати, бо не було вже числа.

⁵⁰ А Йосипові, поки прийшов рік голодний, уродилися два сини, що вродила йому Осната, дочка Поті-Фера, жерця Ону.

⁵¹ І назвав Йо́сип ім'я́ перворідному: Манасі́я, бо „Бог зробив мені, що я забув усе своє терпіння та ввесь дім мого батька“.

⁵² А ймення другому назвав: Єфрем, бо „розмножив мене Бог у краї недолі моєї“.

⁵³ І скінчи́лися сім літ достатку, що були в єгипетськім краї.

⁵⁴ І зачали наступати сім літ голодні, як сказав був Йосип. І був голод по всіх краях, а в усім єгипетськім краї був хліб.

⁵⁵ Але виголоднів увесь єгипетський край, а наро́д став кричати до фараона про хліб. І сказав фараон усьому Єгиптові: „Ідіть до Йосипа. Що́ він вам скаже, те робіть“.

⁵⁶ І був той голод на всій поверхні землі. І відчинив Йосип усе, що було́ в них, і продавав поживу Єгиптові. А голод зміцнявся в єгипетськім краї.

⁵⁷ І прибували зо всієї землі до Йосипа купити поживи, бо голод зміцнявся по всій землі.

¹ Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря.

² І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом.

³ І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи:
Притча про сіяча́
„Ось вийшов сія́ч, щоб посіяти.

⁴ І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували.

⁵ Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́;

⁶ а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли.

⁷ А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в.

⁸ Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро.

⁹ Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“

¹¹ А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но.

¹² Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має.

¹³ Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють.

¹⁴ І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите.

¹⁵ Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“

¹⁶ Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують.

¹⁷ Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули.

¹⁹ До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою.

²⁰ А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його;

²¹ але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується.

²² А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду.

²³ А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“.

²⁵ А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов.

²⁶ А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль.

²⁷ І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“

²⁸ А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“

²⁹ Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю.

³⁰ Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“.

³² Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“.