Ранкове читання:
Екклезіяст 7
1 Краще добре ім'я́ від оливи хорошої, а день смерти люди́ни — від дня її вро́дження!
2 Краще ходити до дому жало́би, ніж ходити до дому бенке́ту, бо то — кінець кожній люди́ні, і живий те до серця свого бере!
3 Кращий смуток від смі́ху, бо при обличчі сумні́м добре серце!
4 Серце мудрих — у домі жало́би, а серце безглу́здих — у домі весе́лощів.
5 Краще слухати до́кір розумного, аніж слу́хати пісні безумних,
6 бо як трі́скот терни́ни під горщиком, такий сміх нерозу́много. Теж марно́та й оце!
7 Коли мудрий кого утискає, то й сам нерозумним стає, а хаба́р губить серце.
8 Кінець ді́ла ліпший від поча́тку його; ліпший терпеливий від чванькува́того!
9 Не спіши в своїм дусі, щоб гні́ватися, бо гнів спочиває у на́драх глупці́в.
10 Не кажи: „Що́ це сталось, що перші дні були кращі за ці?“, бо не з мудрости ти запитався про це.
11 Добра мудрість з багатством, а прибу́ток для тих, хто ще сонечко бачить,
12 бо в тіні мудрости — як у тіні срі́бла, та ко́ристь пізна́ння у то́му, що мудрість життя зберігає тому́, хто має її.
13 Розваж Божий учинок, — бо хто́ може те ви́простати, що Він покриви́в?
14 За доброго дня користай із добра́, за злого ж — розважуй: Одне й друге вчинив Бог на те, щоб люди́на нічо́го по собі не знайшла́!
15 В днях марно́ти своєї я всьо́го набачивсь: буває справедливий, що гине в своїй справедливості, буває й безбожний, що довго живе в своїм злі.
16 Не будь справедливим занадто, і не роби себе мудрим над міру: пощо нищити маєш себе?
17 Не будь несправедливим занадто, і немудрим не будь: пощо маєш померти в неча́сі своїм?
18 Добре, щоб ти ухопи́вся за це, але й з того своєї руки не спускай, бо богобоя́зний втече від усього того.
19 Мудрість робить мудрого сильнішим за десятьох володарів, що в місті.
20 Немає люди́ни праведної на землі, що робила б добро́ й не грішила,
21 тому́ не клади свого серця на всякі слова́, що гово́рять, щоб не чути свого раба, коли він лихосло́вить тебе,
22 знає бо серце твоє, що багато разі́в також ти лихосло́вив на інших!
23 Усе́ це я в мудрості ви́пробував, і сказав: „Стану мудрим!“ Та дале́ка від мене вона!
24 Дале́ке оте, що було́, і глибо́ке, глибо́ке, — хто зна́йде його?
25 Звернувся я серцем своїм, щоб пізна́ти й розві́дати, та шукати премудрість і розум, та щоб пізнати, що безбожність — глупо́та, а нерозум — безу́мство!
26 І знайшов я річ гіршу від смерти — то жінку, бо па́стка вона, її ж серце — тене́та, а руки її — то кайда́ни! Хто добрий у Бога — врято́ваний буде від неї, а грішного схо́пить вона!
27 Подивися, оце я знайшов, сказав Пропові́дник: рівняймо одне до одно́го, щоб знайти зрозумі́ння!
28 Чого ще шукала душа моя, та не знайшла: я люди́ну знайшов одну з тисячі, але жінки між ними всіма́ не знайшов!
29 Крім то́го, поглянь, що знайшов я: що праведною вчинив Бог люди́ну, та ви́гадок усяких шукають вони!
Екклезіяст 8
1 Хто, як той мудрий, і зна́чення речі хто знає? Розсвітлює мудрість люди́ни обличчя її, і суворість лиця її змінюється.
2 Я раджу: Наказа царсько́го виконуй, і то ради прися́ги перед Богом.
3 Не квапся від нього відходити, не стій при злій справі, бо все, що захоче, він зробить,
4 бо слово царе́ве — то вла́да, і хто йому скаже: „Що́ робиш?“
5 Хто виконує заповідь, той не пізна́є нічого лихого, серце ж мудрого знає час і право.
6 Бо для кожної речі час і право своє, бо лихо люди́ни числе́нне на ній,
7 бо не знає, що буде, і я́к саме буде, хто їй розпові́сть?
8 Немає люди́ни, яка панувала б над вітром, щоб стримати вітер, і вла́ди нема над днем смерти, і на війні нема зві́льнення, і пана свого́ не врятує безбожність.
9 Усе це я бачив, і серце своє прикладав я до кожного чину, що відбувався під сонцем. І був час, коли запанувала люди́на над люди́ною на лихо для неї.
10 І я бачив безбожних похо́ваних, і до їхнього гро́бу прихо́дили, а ті, що чинили добро́, повики́дані з місця святого, і в місті забуті. Марно́та й оце!
11 Що скоро не чиниться при́суд за вчинок лихий, тому́ серце лю́дських синів повне ними, щоб чинити лихе́.
12 Хоч сто раз чинить грішний лихе́, а Бог суд відкладає йому, однако я знаю, що ти́м буде добре, хто Бога боїться, хто перед обличчям Його має страх!
13 А безбожному добре не буде, і мов тінь, довгих днів він не матиме, бо він перед Божим лицем стра́ху не має!
14 Є марно́та, яка на землі ді́ється, — що є справедливі, що лихо спадає на них, мов за вчинок безбожних, а є безбожні, що добрео спадає на них, мов за чин справедливих! Я сказав, що марно́та й оце!
15 І радість я похваляв: що немає люди́ні під сонцем добра́, хіба тільки щоб їсти, та пити та ті́шитися, і оце супрово́дить її в її праці за ча́су життя її, що під сонцем Бог дав був їй.
16 Коли я поклав своє серце, щоб мудрість пізнати, і побачити чин, що діється він на землі, бо ні вдень ні вночі сну не бачить люди́на своїми очима,
17 і коли я побачив усякий чин Бога, тоді я пізнав, що не може люди́на збагнути чину, під сонцем учи́неного! Тому скільки люди́на не тру́диться, щоб дошукатись цього, то не зна́йде, і коли й мудрий скаже, що знає, — не зможе знайти!
Екклезіяст 9
1 Ото ж бо все це я до серця свого взяв, і бачило серце моє все оце, що праведні й мудрі та їхні учи́нки — у Божій руці, так само любов чи нена́висть: Люди́на не знає нічого, що є перед нею!
2 Однакове всім випадає: праведному і безбожному, доброму й чистому та нечистому, і тому́, хто жертву прино́сить, і тому, хто жертви не приносить, як доброму, так і грішникові, тому, хто кляне́ться, як і тому, хто клятви боїться!
3 Оце зле у всім, що під сонцем тим ді́ється, — що одна́кове всім випада́є, і серце лю́дських синів повне зла, і за життя їхнього безу́мство в їхньому серці, а по то́му до мертвих відходять.
4 Хто знахо́диться поміж живих, той має надію, бо краще собаці живому, ніж ле́вові ме́ртвому!
5 Бо знають живі, що помруть, а померлі нічо́го не знають, і заплати немає вже їм, — бо забута і пам'ять про них,
6 і їхнє коха́ння, і їхня нена́висть, та за́здрощі їхні загинули вже, і нема вже їм ча́стки навіки ні в чо́му, що під сонцем тим ді́ється!
7 Тож іди, їж із радістю хліб свій, та з серцем веселим вино своє пий, коли Бог уподо́бав Собі твої вчинки!
8 Нехай кожного ча́су одежа твоя буде біла, і нехай на твоїй голові не бракує оли́ви!
9 Заживай життя з жінкою, яку ти кохаєш, по всі́ дні марно́ти твоєї, що Бог дав для тебе під сонцем на всі́ дні марно́ти твоєї,— бо оце твоя доля в житті та в твоєму труді́, що під сонцем ним тру́дишся ти!
10 Все, що всилі чинити рука твоя, теє роби, бо немає в шео́лі, куди ти йде́ш, ні роботи, ні ро́здуму, ані знання́, ані мудрости!
11 Зно́ву я бачив під сонцем, що біг не у ско́рих, і бій не в хоро́брих, а хліб не в премудрих, і не в розумних багатство, ні ласка — у знавців, — а від ча́су й наго́ди залежні вони!
12 Бо ча́су свого люди́на не знає, мов риби, поло́влені в па́губну сітку, і мов пта́хи, захо́плені в сі́льце, — так хапа́ються лю́дські сини за час лиха, коли воно на́гло спадає, на них!
13 Також оцю мудрість я бачив під сонцем, і велика для мене здавалась вона:
14 Було мале місто, і було в ньому мало людей. І раз прийшов цар великий до нього, й його оточи́в, і побудува́в проти нього велику обло́гу.
15 Але в ньому знайшлася люди́на убога, та мудра, і вона врятувала те місто своєю премудрістю, — та пізніше ніхто не згадав про цю вбогу люди́ну!
16 І я говорив: Краща мудрість за силу; одна́ко пого́рджується мудрість бідного, і не слухаються його слів!
17 Слова мудрих, почуті в споко́ї, кращі від крику володаря поміж безглу́здими.
18 Мудрість краща від зброї військо́вої, але один грішник погубить багато добра́.
Вечірнє читання:
1-е до коринтян 10
1 Не хо́чу я, браття, щоб ви не знали, що під хмарою всі отці наші були́, — і всі перейшли через море,
2 і всі охристилися в хмарі та в морі в Мойсея,
3 і всі їли ту саму пожи́ву духовну,
4 і пили́ всі той самий духовний напі́й, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля — був Христос!
5 Але їх багатьох не вподо́бав був Бог, бо „понищив Він їх у пустині“.
6 А це були при́клади нам, щоб ми пожадливі на зле не були́, як були пожадливі й вони.
7 Не будьте також ідоля́нами, як деякі з них, як написано: „Люди сіли, щоб їсти та пити, і встали, щоб грати“.
8 Не станьмо чинити блу́ду, як деякі з них блудоді́яли, — і полягло їх одно́го дня двадцять три тисячі.
9 Ані не випробо́вуймо Христа, як деякі з них випробо́вували, — та й від змі́їв загинули.
10 Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, — і загинули від погуби́теля.
11 Усе це трапилось з ними, як при́клади, а написане нам на науку, бо за нашого ча́су кінець віку прийшов.
12 Тому́ то, хто ду́має, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!
13 Досягла́ вас спроба не інша, тільки лю́дська; але вірний Бог, Який не попу́стить, щоб ви випробо́вувалися більше, ніж можете, але при спробі й поле́гшення дасть, щоб зне́сти могли ви її.