Ранкове читання:
Йов 38
1 Тоді відповів Господь Йову із бурі й сказав:
2 „Хто́ то такий, що зате́мнює раду слова́ми без розуму?
3 Підпережи́ но ти сте́гна свої, як мужчи́на, а Я буду питати тебе, — ти ж Мені поясни!
4 Де́ ти був, коли землю осно́вував Я? Розкажи, якщо маєш знання́!
5 Хто осно́ви її положив, чи ти знаєш? Або хто́ розтягнув по ній шнура?
6 У що підстави її позапу́щувані, або хто́ поклав камінь нарі́жний її,
7 коли ра́зом співали всі зо́рі пора́нні та радісний о́крик здіймали всі Божі сини?
8 І хто море воро́тами загороди́в, як воно виступа́ло, немов би з утро́би вихо́дило,
9 коли хмари поклав Я за одіж йому, а імлу́ — за його пелюшки́,
10 і призна́чив йому Я границю Свою та поставив засу́ва й воро́та,
11 і сказав: „Аж досі ти ді́йдеш, не далі, і тут ось межа́ твоїх хвиль гордови́тих?“
12 Чи за своїх днів ти наказував ра́нкові? Чи досві́тній зорі́ показав її місце,
13 щоб хапа́лась за кі́нці землі та поси́пались з неї безбожні?
14 Земля змі́нюється, мов та глина печа́тки, і стають, немов о́діж, вони!
15 І нехай від безбожних їх світло віді́йметься, а високе раме́но злама́ється!
16 Чи ти схо́див коли аж до мо́рських джере́л, і чи ти перехо́джувався дном безодні?
17 Чи для тебе відкриті були брами смерти, і чи бачив ти брами смерте́льної тіні?
18 Чи широкість землі ти оглянув? Розкажи, якщо знаєш це все!
19 Де́ та доро́га, що світло на ній пробуває? А те́мрява — де її місце,
20 щоб узяти її до границі її, і щоб знати стежки́ її дому?
21 Знаєш ти, бо тоді народився ж ти був, і велике число твоїх днів!
22 Чи дохо́див коли ти до схо́ванок снігу, і схо́ванки граду ти бачив,
23 які Я тримаю на час лихолі́ття, на день бо́ю й війни?
24 Якою дорогою ді́литься вітер, розпоро́шується по землі вітере́ць?
25 Хто для зливи прото́ку прові́в, а для громови́ці — дорогу,
26 щоб дощи́ти на землю безлюдну, на пустиню, в якій чоловіка нема,
27 щоб пустиню та пущу наси́чувати, і щоб забезпе́чити ви́хід траві?
28 Чи є ба́тько в доща, чи хто кра́плі роси́ породи́в?
29 Із чиєї утро́би лід вийшов, а і́ній небесний — хто його породив?
30 Як камінь, тужа́віють води, а пове́рхня безо́дні ховається.
31 Чи зв'яжеш ти за́в'язки Волосожа́ру, чи розв'я́жеш віжки́ в Оріо́на?
32 Чи ви́ведеш ча́су свого Зодія́ка, чи Во́за з синами його попрова́диш?
33 Чи ти знаєш уста́ви небе́с? Чи ти покладе́ш на землі їхню вла́ду?
34 Чи піді́ймеш свій голос до хмар, — і багато води тебе вкриє?
35 Чи бли́скавки ти посилаєш, і пі́дуть вони, й тобі скажуть „Ось ми“?
36 Хто мудрість вкладає людині в нутро́? Або — хто́ дає се́рцеві розум?
37 Хто мудрістю хмари зрахує, і хто може затримати небесні посу́ди,
38 коли по́рох зливається в зли́вки, а кавалки злипаються?
39 Чи здо́бич левиці ти зловиш, і заспоко́їш життя левчукі́в,
40 як вони по лего́вищах ту́ляться, на ча́тах сидять по куща́х?
41 Хто готує для кру́ка поживу його, як до Бога кричать його діти, як без ї́жі блукають вони?
Йов 39
1 Хіба́ ти пізнав час наро́дження ске́льних кози́ць? Хіба ти пильнував час мук по́роду ла́ні?
2 Чи на місяці лічиш, що спо́внитись мусять, і ві́даєш час їх наро́дження,
3 коли прикляка́ють вони, випускають дітей своїх, і звільняються від болів по́роду?
4 Набираються сил їхні діти, на полі зростають, відхо́дять і більше до них не вертаються.
5 Хто пусти́в осла дикого вільним, і хто розв'язав ослу дикому пу́та,
6 якому призначив Я степ його домом, а місцем його пробува́ння — соло́ну пустиню?
7 Він сміється із га́ласу міста, не чує він крику пого́нича.
8 Що знахо́дить по го́рах, то паша його, і шукає він усього зеленого.
9 Чи захоче служити тобі однорі́г? Чи при я́слах твоїх ночуватиме він?
10 Чи ти одноро́га прив'я́жеш до його борозни́ поворо́ззям? Чи буде він боронува́ти за тобою долини?
11 Чи повіриш йому через те, що має він силу велику, — і свою працю на нього попу́стиш?
12 Чи повіриш йому, що він ве́рне насіння твоє, і збере тобі тік?
13 Крило стру́севе радісно б'ється, чи ж крило це й пір'ї́на леле́ки?
14 Бо я́йця свої він на землю кладе́ та в поросі їх вигріва́є,
15 і забува́, що нога може їх розчави́ти, а звір польови́й може їх розтопта́ти.
16 Він жорстокий відно́сно дітей своїх, ніби вони не його, а що праця його може бути надаре́мна, того не боїться,
17 бо Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом.
18 А за ча́су надхо́ду стрільців ударяє він кри́льми повітря, — і сміється з коня та з його верхівця́!
19 Чи ти силу коне́ві даси, чи шию його ти зодя́гнеш у гриву?
20 Чи ти зробиш, що буде скакати він, мов сарана́? Величне іржа́ння його страшеле́зне!
21 Б'є ногою в долині та ті́шиться силою, іде він насупроти зброї,
22 — сміється з страху́ й не жахається, і не верта́ється з-перед меча,
23 хоч дзво́нить над ним сагайда́к, ві́стря списо́ве та ра́тище!
24 Він із шале́ністю та лютістю землю ковтає, і не вірить, що чути гук рогу.
25 При кожному розі кричить він: „І-га!“ і винюхує зда́лека бій, грім гетьма́нів та крик.
26 Чи я́струб літає твоєю премудрістю, на пі́вдень простягує кри́ла свої?
27 Чи з твойо́го нака́зу орел підіймається, і мо́стить кубло́ своє на висоті?
28 На скелі заме́шкує він та ночує, на ске́льнім вершку́ та тверди́ні, —
29 ізвідти визо́рює ї́жу, дале́ко вдивляються очі його,
30 а його пташеня́та п'ють кров. Де ж забиті, там він“.
Вечірнє читання:
Дії 15
1 А дехто, що з Юдеї прийшли, навчали братів: „Якщо ви не обріжетеся за звича́єм Мойсеєвим, то спастися не можете“.
2 Коли ж суперечка повстала й чимале змага́ння в Павла́ та в Варнави з ними, то постановили, щоб Павло́ та Варнава, та дехто ще інший із них, пішли в справі цій до апо́столів й старших у Єрусалим.
3 Тож вони, відпроваджені Церквою, ішли через Фінікі́ю та Самарі́ю, розповідаючи про поганське наве́рнення, і радість велику чинили всім браттям.
4 Коли ж в Єрусалим прибули́ вони, були прийняті Церквою, та апо́столами, та старши́ми, і вони розповіли́, як багато вчинив Бог із ними.
5 Але дехто, що вві́рували з фарисейської партії, устали й сказали, що потрібно поганів обрі́зувати й наказати, щоб Зако́на Мойсеєвого берегли.
6 І зібрались апо́столи й старші, щоб розглянути справу оцю.
7 Як велике ж змага́ння повстало, Петро встав і промовив до них: „Мужі-браття, ви знаєте, що з давнішніх днів вибрав Бог поміж нами мене́, щоб погани почули слово Єва́нгелії через у́ста мої, та й увірували.
8 І засві́дчив їм Бог Серцезнавець, давши їм Духа Святого, як і нам,
9 і між нами та ними різни́ці Він жодної не вчинив, очистивши вірою їхні серця.
10 Отож, чого Бога тепер споку́шуєте, щоб учням на шию покласти ярмо́, якого ані наші отці, ані ми не здола́ли поне́сти?
11 Та ми віруємо, що спасе́мося благода́ттю Господа Ісуса так само, як і вони“.
12 І вся громада замовкла, і слухали пильно Варнаву й Павла, що розповідали, які то знаме́на та чу́да вчинив через них Бог між поганами!
13 Як замовкли ж вони, то Яків озвався й промовив: „Мужі-браття, послухайте також мене.
14 Си́мон ось розповів, як зглянувся Бог від поча́тку, щоб вибрати люд із поганів для Йме́ння Свого.
15 І пророчі слова́ з цим погоджуються, як написано:
16 „Пото́му вернуся, і відбуду́ю Давидову ски́нію занепалу, і відбудую руїни її, і наново поставлю її,
17 щоб шукали Господа люди зосталі та всі наро́ди, над якими Ім'я́ Моє кликано, — говорить Господь, що чинить це все!
18 Господе́ві відвіку відо́мі всі вчинки Його“.
19 Тому ду́маю я, щоб не турбувати поган, що до Бога наверта́ються,
20 але написати до них, щоб стри́мувались від занечи́щення і́дольського, та від блу́ду, і задушени́ни, і від кро́ви.
21 Бо своїх проповідників має Мойсей по містах здавенда́вна, і щосуботи читають його в синагогах“.