¹ І сталося, що розпочала люди́на розмножуватись на поверхні землі, і їм народилися дочки.

² І побачили Божі сини лю́дських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок із усіх, яких вибрали.

³ І промовив Господь: „Не буде Мій Дух перемагатися в люди́ні навіки, — бо блудить вона. Вона тіло, і дні її будуть сто і двадцять літ“.

⁴ За тих днів на землі були ве́летні, а також по тому, як стали прихо́дити Божі сини до лю́дських дочок. І вони їм народжували, — то були силачі, що славні від віку.

⁵ І бачив Господь, що велике розбе́щення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її — тільки зло повсякде́нно.

⁶ І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм.

⁸ Але Ной знайшов милість у Господніх очах.

⁹ Це ось о́повість про Ноя. Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях. Ной з Богом ходив.

¹⁰ І Ной породив трьох синів: Сима, Хама й Яфета,

¹¹ І зіпсулась земля перед Божим лицем, і напо́внилась земля насильством.

¹² І бачив Бог землю, — і ось зіпсулась вона, кожне бо тіла зіпсуло дорогу свою на землі.

¹⁴ Зроби собі ковчега з дерева ґофер. З перегородками зробиш ковчега, і смолою осмолиш його ізсере́дини та ізнадвору.

¹⁵ І отак його зробиш: три сотні ліктів довжина ковчега, п'ятдесят ліктів ширина йому, а тридцять ліктів височина йому.

¹⁶ Отвір учиниш в ковчезі, і звузиш на лікоть його від гори, а вхід до ковчегу влашту́єш на боці його. Зробиш його на поверхи долішні, другорядні й третьорядні.

¹⁷ А Я ось наведу́ пото́п, воду на землю, щоб з-під неба винищити кожне тіло, що в ньому дух життя. Помре все, що на землі!

¹⁸ І складу Я заповіта Свойого з тобою, і вві́йдеш до ковчегу ти, і сини твої, і жінка твоя, і жінки́ твоїх синів із тобою.

¹⁹ І впровадиш до ковчегу по двоє з усього, — з усього живого, із кожного тіла, щоб їх заховати живими з тобою. Вони будуть самець і самиця.

²⁰ Із птаства за родом його, і з худоби за родом її, із усіх плазунів на землі за родом їх, — по двоє з усього уві́йдуть до тебе, щоб їх зберегти живими.

²¹ А ти набери собі з кожної їжі, що вона на спожива́ння, — і буде для тебе й для них на поживу.“

²² І зробив Ной усе, — як звелів йому Бог, так зробив він.

¹ І сказав Господь Ноєві: „Увійди ти й увесь дім твій до ковчегу, бо Я бачив тебе праведним перед лицем Своїм в оцім роді.

² Із усякої чистої худоби візьмеш собі по семеро, самця та самицю її, а з худоби нечистої — двоє: самця та самицю її.

³ Також із птаства небесного по семеро, самця та самицю, щоб насіння сховати живим на поверхні всієї землі.

⁴ Ось бо по семи днях Я литиму на землю дощ сорок день і сорок ночей, — і всяку істоту, яку Я вчинив, зітру з-над поверхні землі!“

⁵ І зробив Ной усе, як звелів був Господь.

⁶ А Ной був віку шостисот літ, і стався пото́п, — вода на землі.

⁷ І ввійшов Ной, і сини його, і жінка його, і невістки його з ним до ковчегу перед водою потопу.

⁸ Із чистої худоби та з худоби, що нечиста вона, і з птаства, і всього, що плазує на землі,

⁹ по двоє ввійшли до Ноя до ковчегу, самець і самиця, як Бог Ноєві був ізвелів.

¹⁰ І сталося по семи днях, — і во́ди потопу лину́ли на землю.

¹¹ Року шостої сотні літ життя Ноєвого, місяця другого, сімнадцятого дня місяця, — цього дня відкрилися всі джере́ла великої безодні, і розчинилися небесні розтвори.

¹² І був дощ на землі сорок день і сорок ночей.

¹³ Того саме дня до ковчегу ввійшов Ной, і Сим, і Хам та Яфет, сини Ноєві, і жінка Ноєва, і три невістки його з ними,

¹⁴ вони та всяка звірина за родом її, і всяка худоба за родом її, і всяке плазуюче, що плазу́є по землі, за родом його, і всяке птаство за родом його, усяка пташка крилата.

¹⁵ І ввійшли до Ноя, до ковчегу по двоє із кожного тіла, що в нім дух життя.

¹⁶ А те, що ввійшло, — самець і самиця з кожного тіла ввійшли, як звелів йому Бог. І замкнув Господь за ним ковчега.

¹⁷ І був пото́п сорок день на землі, і збільшилась вода, і поне́сла ковчега. І він ви́соко став над землею.

¹⁸ І прибула вода, і сильно збільши́лась вона на землі, — і пливав ковчег на поверхні води.

¹⁹ І дуже-дуже вода на землі прибула́, і покрились усі гори високі, що під небом усім.

²⁰ На п'ятнадцять ліктів уго́ру вода прибула, — і покрилися гори.

²¹ І вимерло всяке тіло, що рухається на землі: серед птаства, і серед скотини, і серед звірини, і серед усіх плазунів, що плазують по землі, і кожна люди́на.

²² Усе, що в ніздрях його дух життя, з усього, що на суходолі — вимерло було.

²³ І винищив Бог усяку істоту на поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазуна́, і аж до птаства небесного, — вони стерлись з землі. І зостався тільки Ной та те, що з ним у ковчезі було.

²⁴ І прибувала вода на землі сто і п'ятдесят день.

¹ І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину́ та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі. І Бог навів вітра на землю, — і вода заспоко́їлась.

² І закрились джере́ла безодні та небесні розтвори, — і дощ з неба спини́вся.

³ І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спада́ти по ста й п'ятидесяти днях.

⁴ А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських.

⁵ І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки.

⁶ І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив.

⁷ І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі.

⁸ І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спа́ла вода з-над землі.

⁹ Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.

¹⁰ І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав.

¹¹ І голубка вернулась до нього вечірнього ча́су, — і ось у неї в дзюбку́ лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі.

¹² І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась.

¹³ І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця — висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі!

¹⁴ А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця — висохла земля.

¹⁵ І промовив Ноєві Господь, кажучи:

¹⁶ „Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої.

¹⁷ Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай роя́ться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються“.

¹⁸ І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його.

¹⁹ Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми — вийшли з ковчегу вони.

²⁰ І збудував Ной жертівника Господе́ві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопа́лення.

²¹ І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: „Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.

²² Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч — не припиняться!“

¹ Тими ж днями прихо́дить Іван Христитель, і проповідує в пустині юдейській,

² та й каже: „Покайтесь, бо набли́зилось Царство Небесне!“

³ Бо він той, що про нього сказав Ісая пророк, промовляючи: „Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому́!“

⁴ Сам же Іван мав одежу собі з верблю́жого во́лосу, і пояс ремінний на сте́гнах своїх; а пожива для нього була́ сарана́ та мед польови́й.

⁵ Тоді до нього вихо́див Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорда́нська око́лиця,

⁶ і в річці Йорда́ні христились від нього, і визнавали гріхи свої.

⁷ Як побачив же він багатьох фарисе́їв та саддуке́їв, що приходять на хрищення, то промовив до них: „Роде зміїний, — хто вас надоуми́в утікати від гніву майбутнього?

⁸ Отож, — учиніть гідний плід покая́ння!

⁹ І не ду́майте говорити в собі: „Ми маємо отця Авраама“. Кажу́ бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього камі́ння!

¹⁰ Бо вже до корі́ння дерев і сокира прикла́дена: кожне ж дерево, що доброго пло́ду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене.

¹¹ Я хрищу́ вас водою на покая́ння, але Той, Хто йде по мені, поту́жніший від мене: я недосто́йний понести взуття́ Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем.

¹² У руці Своїй має Він ві́ячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засі́ків, а полову попа́лить ув огні невгаси́мім“.

¹⁴ Але перешкоджа́в він Йому й говорив: „Я повинен христитнсь від Тебе, і чи Тобі йти до мене?“

¹⁵ А Ісус відповів і сказав йому: „Допусти це тепер, бо так годи́ться нам ви́повнити усю праведність“. Тоді допустив він Його.

¹⁶ І охристившись, Ісус зараз вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і схо́див на Нього.

¹⁷ І ось голос почувся із неба: „Це Син Мій Улю́блений, що Його Я вподо́бав!“