Ранкове читання:
Псалми 5
1 Для дириґента хору. До флейти. Псалом Давидів.
2 Почуй, Господи, мову мою, стогна́ння моє зрозумій
3 Прислу́хайсь до голосу зо́йку мого́, о мій Ца́рю та Боже Ти мій, як до Тебе молитися бу́ду!
4 Ти слухаєш, Господи, ра́нком мій голос, — ра́нком молитися буду до Тебе та буду чекати,
5 бо Бог Ти не той, що несправедливости хоче, — зло не буде в Тобі пробува́ти!
6 Перед очима Твоїми не втримаються гультяї́, всіх злочинців нена́видиш Ти.
7 Погу́биш Ти неправдомо́вців, кровоже́рну й підступну люди́ну обри́дить Госпо́дь.
8 А я в ласці великій Твоїй до дому Твого ввійду́, до Храму святого Твого вклонюся в страху́ Твоїм.
9 Провадь мене, Господи, в правді Своїй задля моїх ворогів, і ви́рівняй передо мною дорогу Свою,—
10 бо в їхніх уста́х нема пра́вди, нутро їхнє прино́сить нещастя, гріб відкритий — їхнє горло, свій язик вони роблять гладе́ньким!
11 Признай їх за винних, о Боже, через свої за́міри хай упаду́ть, за їхні великі злочи́нства відкинь їх від Себе, бо вони проти Тебе бунтують!
12 А всі, хто наді́ю на Тебе складають, хай ті́шаться, — будуть вічно співати вони, і Ти їх охоро́ниш, і будуть радіти Тобою, хто любить Ім'я́ Твоє!
13 Бо Ти, Господи, благословля́тимеш праведного, милістю вкриєш його, як щито́м!
Псалми 6
1 Для дириґента хору. На струнних знаря́ддях. На октаву. Псалом Давидів.
2 Не карай мене, Господи, в гніві Своїм, не завдава́й мені кари в Своїм пересе́рді!
3 Помилуй мене, Господи, я ж бо слаби́й, уздоро́в мене, Господи, бо тремтять мої кості,
4 і душа моя сильно стривожена, а ти, Господи, доки?
5 Вернися, о Господи, ви́зволи душу мою, ради ласки Своєї спаси Ти мене!
6 Бож у смерті нема пам'ята́ння про Тебе, у шео́лі ж хто буде хвалити Тебе?
7 Зму́чився я від стогна́ння свого́, щоночі постелю свою обмиваю слізьми́, сльозами своїми окроплюю ложе своє!
8 Моє око зів'я́ло з печалі, поста́ріло через усіх ворогів моїх.
9 Відступіться від мене, усі беззако́нники, бо почув Господь голос мого плачу́!
10 Блага́ння моє Господь ви́слухає, молитву мою Господь при́йме, —
11 усі мої вороги посоро́млені бу́дуть, і будуть настра́шені дуже: хай ве́рнуться, — і будуть вони посоро́млені за́раз!
Псалми 7
1 Жало́бна пісня Давидова, яку він співав Господе́ві в справі веніями́нівця Ку́ша.
2 Господи, Боже мій, — я до Тебе вдаю́ся: спаси Ти мене від усіх моїх напасникі́в, і визволь мене,
3 щоб ворог моєї душі не розша́рпав, як лев, що кості ламає, й ніхто не рятує!
4 Господи, Боже мій, коли я таке учинив, коли є беззаконня в доло́нях моїх,
5 коли я доброчи́нцеві злом відплатив, і без причини ограбува́в свого противника, —
6 во́рог нехай переслідує душу мою, і нехай дожене́, і нехай до землі він потопче життя моє, — і хай мою славу обе́рне на порох! Се́ла.
7 Устань же, о Господи, в гніві Своїм, понеси́ся на лютість моїх ворогів, і до мене скеру́й постанову Свою, яку Ти заповів!
8 І громада народів ото́чить Тебе, і над нею верни́ся на висоту́!
9 Господь судить людей, — суди ж мене, Господи, за моєю правото́ю й за моєю неви́нністю.
10 Нехай зло́ба безбожних скінчи́ться, а Ти зміцни праведного, бо виві́дуєш Ти серця й нирки, о праведний Боже!
11 Щит мій у Бозі, Який чистих серцем спасає.
12 Бог Суддя справедливий, і щоденно на злого Бог гнівається,
13 коли хто не наве́рнеться, — буде гострити меча Свого Він, Свого лука натя́гне й наста́вить його,
14 і йому пригото́вив смертельні знаря́ддя, — Він зробить огнистими стріли Свої.
15 Ото, беззако́ння зачне нечестивий, і завагітні́є безправ'ям, — і породить неправду.
16 Він рова копав, і його викопав, і впав сам до ями, яку пригото́вив, —
17 обе́рнеться зло його на його голову, і на ма́ківку зі́йде його беззако́ння!
18 Я ж Господа буду хвали́ти за Його правдою, і буду ви́співувати Ймення Всеви́шнього Господа!
Вечірнє читання:
Дії 16
16 І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служни́ця одна, що мала віщу́нського духа, яка ворожби́тством давала великий прибу́ток панам своїм.
17 Вона йшла слідкома́ за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: „Оці люди — це раби Всеви́шнього Бога, що вам провіщають дорогу спасі́ння!“
18 І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: „У Ім'я́ Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!“ І того ча́су той вийшов.
19 А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибу́ток, схопи́ли Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старши́х.
20 Коли ж їх привели́ до начальників, то сказали: „Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,
21 і навчають звича́їв, яких нам, римля́нам, не годиться приймати, ані вико́нувати“.
22 І на́товп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх рі́зками сі́кти.
23 І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозо́рцеві, щоб їх пильно стеріг.
24 Одержавши такого нака́за, той їх повкида́в до внутрішньої в'язниці, а їхні но́ги забив у коло́ди.
25 А півні́чної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'я́знені слухали їх.
26 І ось на́гло повстало велике трясі́ння землі, аж основи в'язни́чні були захита́лися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайда́ни з усіх поспада́ли.
27 Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'я́знені.
28 А Павло́ скрикнув голосом гучни́м, говорячи: „Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!“
29 Зажадавши ж той світла, уско́чив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.
30 І вивів їх звідти й спитав: „Добро́дії! Що треба робити мені, щоб спасти́ся?“
31 А вони відказали: „Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасе́ний ти сам та твій дім“.
32 І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.
33 І сторож забрав їх того ж ча́су вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні.
34 І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.
35 А коли настав день, то прислали начальники слугполіційних, наказуючи: „Відпусти тих людей!“
36 І сказав той в'язничний дозорець слова́ ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. „Отож, вийдіть тепер та й з ми́ром ідіть!“
37 А Павло відказав їм: „Нас, римля́н, незасуджених, рі́зками сікли прилю́дно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі при́йдуть, та й виведуть нас!“
38 Ці ж слова поліційні слуги доне́сли начальникам. А ті налякались, почувши, що римля́ни вони.
39 І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.
40 І, вийшовши з в'язниці, прибули́ вони до Лі́дії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.