Ранкове читання:
Йов 21
1 А Йов відповів та й сказав:
2 „Уважно послухайте сло́во моє, і нехай бу́де мені це розра́дою вашою!
3 Перете́рпіть мені, а я промовля́тиму, — по промові ж моїй насміха́тися будеш.
4 Хіба до люди́ни моє нарі́кання? Чи не мав би чого стати нетерпели́вим мій дух?
5 Оберні́ться до мене — й жахні́ться, та руку на уста свої покладіть.
6 І якщо я згадаю про це, то жаха́юсь, і морозом пройма́ється тіло моє.
7 Чого несправедливі живуть, доживають до ві́ку, й багатством зміцня́ються?
8 Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні наща́дки — на їхніх оча́х.
9 Доми їхні — то спо́кій від страху, і над ними нема бича Божого.
10 Спинається бик його, і не даре́мно, — зачинає корова його, й не скидає.
11 Вони випускають своїх молодя́т, як отару, а їх діти вибри́кують.
12 Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки.
13 Провадять в добрі свої дні, і сходять в споко́ї в шео́л.
14 А до Бога говорять вони: „Уступи́ся від нас, — ми ж дорі́г Твоїх знати не хочем!
15 Що таке Всемогу́тній, що бу́дем служити Йому? І що́ скориста́єм, як будем благати Його?“
16 Та не в їхній руці добро їхнє, — дале́ка від мене порада безбожних...
17 Як часто світи́льник безбожним згасає, і прихо́дить на них їх нещастя? — Він приділює в гніві Своїм на них па́стки!
18 Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопи́ла її!
19 „Бог ховає синам його кривду Свою“ — та нехай надолу́жить самому йому, і він зна́тиме!
20 Нехай його очі побачать нещастя його́, й бодай сам він пив гнів Всемогу́тнього!
21 Яке бо стара́ння його про роди́ну по ньому, як для нього число його місяців вже перелічене?
22 Чи буде хто Бога навчати знання́, Його, що й небесних суди́тиме?
23 Оцей в повній силі своїй помирає, — увесь він спокі́йний та ми́рний,
24 діжки́ його повні були молока, а мі́зок косте́й його свіжий.
25 А цей помирає з душею огі́рченою, і доброго не спожива́в він,
26 та по́рохом будуть лежати обо́є вони, і черва́ їх покриє.
27 Тож я знаю думки́ ваші й за́думи, що хочете кри́вдити ними мене.
28 Бож питаєте ви: Де́ князів дім, і де наме́т пробува́ння безбожних?
29 Тож спитайтеся тих, що дорогою йдуть, а їхніх озна́к не зата́юйте:
30 що буває врято́ваний злий в день загибелі, на день гніву відво́диться в за́хист!
31 Хто йому́ розповість у лице про дорогу його́? А коли наробив, хто йому́ надолу́жить?
32 І на кладо́вище буде прова́джений він, і про могилу подбають.
33 Ски́би долини солодкі йому́, і тя́гнеться кожна люди́на за ним, а тим, хто попе́реду нього, — немає числа.
34 І я́к ви мене потішаєте ма́рністю, коли з ваших ві́дповідей зостається сама тільки фальш?“
Йов 22
1 І заговорив теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 „Чи для Бога люди́на кори́сна? Бо мудрий кори́сний самому собі!
3 Хіба Всемогу́тній бажає, щоб ти ніби праведним був? І що за ко́ристь Йому, як дороги свої ти вважаєш невинними сам?
4 Чи Він буде карати, тебе боячи́сь, і чи пі́де з тобою на суд?
5 Хіба твоє зло не велике? Таж твоїм беззако́нням немає кінця!
6 Таж з братів своїх брав ти заста́ву даремно, а з наго́го одежу стягав!
7 Не поїв ти водою знемо́женого, і від голодного стримував хліб.
8 А си́льна люди́на — то їй оцей край, і поче́сний у ньому сидітиме.
9 Ти напо́рожньо вдів відсилав, і сирі́тські раме́на гноби́лись, —
10 тому па́стки тебе оточи́ли, і жахає тебе наглий страх,
11 твоє світло стемні́ло, нічого не бачиш, і велика вода закриває тебе.
12 Чи ж Бог не високий, як небо? Та на зо́рі уго́ру поглянь, які стали високі вони!
13 А ти кажеш: „Що ві́дає Бог? Чи судитиме Він через млу?
14 Хмари — завіса Йому, й Він не бачить, і ходить по кру́зі небесному“.
15 Чи ти будеш триматись дороги відвічної, що нею ступа́ли безбожні,
16 що невча́сно були вони згу́блені, що річка розлита, підвалина їх,
17 що до Бога казали вони: „Відступися від нас!“ та: „Що́ зробить для нас Всемогутній?“
18 А Він доми їхні напо́внив добром! Але віддалилась від мене порада безбожних!
19 Справедливі це бачать та ті́шаться, і насміхається з нього невинний:
20 „Справді ви́гублений наш противник, а останок їх ви́жер огонь!“
21 Заприязни́ся із Ним, та й май спо́кій, — цим при́йде на тебе добро́.
22 Зако́на візьми з Його уст, а слова Його в серце своє поклади.
23 Якщо ве́рнешся до Всемогутнього, — будеш збудо́ваний, і віддали́ш беззаконня з наметів своїх.
24 І викинь до по́роху золото, і мов камінь з потоку офі́рське те золото, —
25 і буде тобі Всемогу́тній за золото та за срі́бло блискуче тобі!
26 Бо тоді Всемогутнього ти покохаєш і до Бога піді́ймеш обличчя своє, —
27 будеш благати Його — й Він почує тебе, і ти обітниці свої надолу́жиш.
28 А що́ постано́виш, то ви́повниться те тобі, й на дорогах твоїх буде ся́яти світло.
29 Бо знижує Він спину пи́шного, хто ж смиренний, тому помагає.
30 Рятує Він і небезви́нного, і той чистото́ю твоїх рук урято́ваний буде“.
Вечірнє читання:
Дії 10
1 Проживав же один чоловік у Кесарі́ї, на йме́ння Корни́лій, сотник по́лку, що звавсь Італійським.
2 З усім домом своїм він побожний був та богобійний, подавав людям щедру ми́лостиню, і за́вжди Богові молився.
3 Явно він у видінні, десь коло години дев'ятої дня, бачив Ангола Божого, що до нього зійшов і промовив йому: „Корни́лію!“
4 Він поглянув на нього й жахнувся, й сказав: „Що, Господи?“ Той же йому відказав: „Моли́тви твої й твоя ми́лостиня перед Богом згадалися.
5 Тепер же пошли до Йоппі́ї людей, та й приклич Си́мона, що зветься Петром.
6 Він гостює в одно́го гарбарника Си́мона, що дім має при морі. Він скаже тобі, що́ ти маєш робити“.
7 Коли ж Ангол, що йому говорив, відійшов, той закликав двох із своїх слуг домо́вих, і вояка́ богобійного з тих, що служили при ньому,
8 і розповів їм усе та й послав їх в Йоппі́ю.
9 А наступного дня, як у дорозі були́ вони та наближа́лись до міста, Петро вийшов на го́рницю, щоб помолитись, о годині десь шостій.
10 І став він голодний, і їсти схотів. Як йому ж готували, захо́плення на нього найшло,
11 і бачить він небо відкрите, і якуюсь посу́дину, що схо́дила, немов простира́ло велике, яка, за чотири кінці прив'язана, спускалась додолу.
12 У ній же знахо́дились чотириногі всілякі, і зе́мне гаддя, і небесні пташки́.
13 І голос почувся до нього: „Устань, заколи, Петре, і їж!“
14 А Петро відказав: „Жа́дним способом, Господи, — бо ніко́ли не їв я нічого оги́дного чи то нечистого!“
15 І знов голос удруге до нього: „Що від Бога очи́щене, не вважай за оги́дне того́!“
16 І це сталося тричі, і посу́дина знов була взята на небо.
17 Як Петро ж у собі бенте́жився, що́ б то значило те видіння, що бачив, то ось посланці́ від Корнилія, розпитавши про Си́монів дім, спинилися перед ворі́тьми,
18 і спиталися, крикнувши: „Чи то тут сидить Си́мон, що зветься Петро?“
19 Як Петро ж над видінням роздумував, Дух промовив до нього: „Онде три чоловіки шукають тебе.
20 Але встань і зійди, і піди з ними без жодного су́мніву, бо то Я їх послав!“
21 І зійшовши Петро до тих му́жів, промовив: „Ось я той, що його ви шукаєте. З якої причини прийшли ви?“
22 А вони відказали: „Сотник Корни́лій, муж праведний та богобійний, слави доброї в усього люду юдейського, святим а́нголом був у видінні наставлений, щоб до дому свого покли́кати тебе та послухати слів твоїх“.
23 Тоді він покликав й гостинно прийняв їх. А другого дня він устав та й із ними пішов; також дехто з братів із Йоппі́ї пішли з ним.