Ранкове читання:
Псалми 19
1 Для дириґента хору. Псало́м Дави́дів.
2 В день недолі озве́ться до тебе Госпо́дь, Ім'я́ Бога Якового зробить си́льним тебе!
3 Він пошле тобі по́міч із святині, і з Сіону тебе підіпре́!
4 Усі жертви твої пам'ятати Він буде, і буде вважати твоє цілопа́лення ситим. Се́ла.
5 Він дасть тобі, як твоє серце бажає, і ви́повнить ці́лий твій за́дум!
6 Ми бу́дем радіти спасі́нням Твоїм, і піді́ймемо пра́пор в Ім'я́ Бога нашого, — нехай Господь виконає всі проха́ння твої!
7 Тепер я пізнав, що спасає Господь помаза́нця Свого́, дає йому ві́дповідь з неба святого Свого́ могу́тніми чи́нами помічно́ї прави́ці Своєї.
8 Одні колесни́цями хва́ляться, а інші кі́ньми, а ми бу́дем хвалитись Ім'я́м Господа, нашого Бога:
9 вони похилились і впали, а ми стоїмо́ та росте́мо на силах!
10 Господи, спаси! Хай озве́ться нам Цар у день нашого кли́кання!
Псалми 20
1 Для дириґента хору. Псалом Давидів.
2 Господи, силою Твоєю весели́ться цар, і спасі́нням Твоїм — як він сильно радіє!
3 Ти йому дав бажа́ння серця його, і проха́ння уст його не відмо́вив. Се́ла.
4 Бо Ти його ви́передив благослове́ннями добра́, на голову йому поклав корону зо щирого золота.
5 Життя він у Те́бе просив, — і дав Ти йому довголі́ття на вічні віки́!
6 Слава велика його при Твоїй допомозі, хвалу́ та величність кладеш Ти на нього,
7 бо Ти вчи́ниш його благословенням вічним, звесели́ш його радістю, як буде він ра́зом з Тобою!
8 Цар має наді́ю на Господа, у ласці Всеви́шнього не захитається він.
9 Зна́йде рука Твоя всіх ворогів Твоїх, зна́йде прави́ця Твоя Твоїх ненави́сників.
10 На час гніву Свого Ти їх учи́ниш огне́нною піччю, Господь гнівом Своїм їх понищить, і огонь пожере́ їх.
11 Ти ви́губиш плід їхній із землі, а їхнє насіння з-поміж синів лю́дських.
12 Бо нещастя на Тебе вони простягли́, замишляли злу думку, якої здійсни́ти не зможуть,
13 бо Ти їх обе́рнеш плечи́ма до нас, на тяти́вах Своїх міцно стріли поставиш на них.
14 Піднеси́ся ж, о Господи, в силі Своїй, а ми бу́дем співати й хвалити могу́тність Твою!
Псалми 21
1 Для дириґента хору. На спів: „Ланя зорі́ досві́тньої“. Псалом Давидів.
2 Боже мій, Боже мій, — на́що мене Ти покинув? Далекі слова́ мого зо́йку від спасі́ння мого!
3 Мій Боже, взиваю я вдень, — та Ти не озве́шся, і кли́чу вночі, — і споко́ю немає мені!
4 Та Ти — Святий, пробува́єш на хва́лах Ізраїлевих!
5 На Тебе наді́ялись наші батьки́, надіялися — і Ти ви́зволив їх.
6 До Тебе взива́ли вони — і спасе́ні були́, на Тебе наді́ялися — і не посоро́мились.
7 А я — червяк, а не чоловік, посміхо́вище лю́дське й погорда в наро́ді.
8 Всі, хто бачить мене, — насміхаються з мене, розкривають роти́, головою хита́ють!
9 „Поклада́вся на Господа він, — хай же рятує його́, нехай Той його ви́зволить, — він бо Його уподо́бав!“
10 Бо з утро́би Ти вивів мене, Ти безпе́чним мене учинив був на пе́рсах матері моєї!
11 На Тебе з утро́би я зда́ний, від утроби матері моєї — Ти мій Бог!
12 Не віддаля́йся від мене, бо горе близьке́, бо нема мені помічника́!
13 Багато бикі́в оточи́ли мене, баша́нські бугаї́ обступи́ли мене,
14 на мене розкрили вони свої па́щі, як лев, що шмату́є й ричи́ть!
15 Я розлитий, немов та вода, і всі кості мої поділи́лись, стало серце моє, немов віск, розтопи́лось в моє́му нутрі.
16 Висохла сила моя, як лушпи́ння, і прили́п мій язик до мого піднебі́ння, і в по́рох смерте́льний поклав Ти мене.
17 Бо пси оточи́ли мене, обліг мене на́товп злочи́нців, проколо́ли вони мої руки та но́ги мої.
18 Я висох, рахую всі ко́сті свої, а вони придивля́ються й бачать нещастя в мені!
19 Вони ді́лять для се́бе одежу мою, а про ша́ту мою жеребка́ вони кидають.
20 А Ти, Господи, не віддаляйся, — Допомо́го моя, поспіши ж мені на оборо́ну!
21 Від меча збережи мою душу, одина́чку мою з руки пса!
22 Спаси мене від пащі ле́в'ячої, а вбогу мою — від рогів бу́йволів.
23 Я звіщатиму Ймення Твоє своїм бра́ттям, буду хвалити Тебе серед збо́ру!
24 Хто боїться Господа, прославляйте Його, увесь Яковів роде — шануйте Його, страхайтесь Його, все насіння Ізраїлеве,
25 бо Ві́н не пого́рдував і не знева́жив стражда́ння убогого, і від нього обличчя Свого́ не сховав, а почув, як він кликав до Ньо́го!
26 Від Тебе повста́не хвала́ моя в зборі великім, — принесу́ свої жертви в присутності тих, хто боїться Його, —
27 будуть їсти покірні — і си́тими ста́нуть, хвали́тимуть Господа ті, хто шукає Його, буде жить серце ваше навіки!
28 Усі кі́нці землі спам'ята́ють, і до Господа ве́рнуться, і вкло́няться перед обличчям Його́ всі племе́на наро́дів,
29 бо царство Господнє, — і Він Пан над наро́дами!
30 Будуть їсти й покло́няться всі багачі́ на землі, перед обличчям Його на коліна попа́дають всі, хто до по́роху схо́дить і не може себе оживи́ти!
31 Бу́де пото́мство служити Йому́, — й залі́чене буде навіки у Господа.
32 При́йдуть і будуть звіщать Його правду наро́дові, який буде наро́джений, що Він це вчинив!
Вечірнє читання:
Дії 19
21 А як спо́внилось це, Павло в Дусі задумав перейти Македо́нію та Ахаю, та й удатись у Єрусалим, говорячи: „Як побу́ду я там, то треба мені й Рим побачити“.
22 Тож він послав у Македо́нію двох із тих, що служили йому, Тимофі́я й Ера́ста, а сам позостався якийсь час ув Азії.
23 І ро́зрух чималий був стався там ча́су того за Господню дорогу.
24 Бо один золота́р, Дмитро на ім'я́, що робив срібляні́ Артемі́дині храмки, та ремісникам заробі́ток чималий давав,
25 згромадив він їх і ще інших подібних робі́тників, та й промовив: „Ви знаєте, мужі, що з цього ремесла́ заробі́ток ми маємо.
26 І ви бачите й чуєте, що не тільки в Ефе́сі, але мало не в усій Азії — цей Павло збаламу́тив і відвернув багате́нно наро́ду, говорячи, ніби то не боги, що руками поро́блені.
27 І не тільки оце нам загрожує, що при́йде зайняття в упадок, а й храм богині великої Артемі́ди в ніщо́ зарахується, і буде зруйнована й ве́лич тієї, що шанує її ціла Азія та цілий світ“.
28 Почувши ж оце, вони перепо́внились гнівом, та й стали кричати, говорячи: „Артемі́да ефе́ська велика!“
29 І місто напо́внилось за́колотом. І кинулися однодушно до видо́вища, схопи́вши Павло́вих супу́тників — Гая та Ариста́рха, македо́нян.
30 Як Павло ж хотів у наро́д увійти, то учні його не пустили.
31 Також дехто з азі́йських начальників, що були йому при́ятелі, послали до нього й просили, щоб він не вдава́всь на видо́вище.
32 І кожен що інше кричав, бо збори бурхли́ві були, і багате́нно з них навіть не знали, чого ради зібралися.
33 А з наро́ду взяли Олександра, бо юдеї його висували. І Олекса́ндер дав знака рукою, і хотів ви́правдатися перед наро́дом.
34 А коли розпізнали, що юде́янин він, то злилися всі в один голос, і годин зо дві гукали: „Артеміда ефеська велика!“
35 А як писар міськи́й заспоко́їв наро́д, то промовив: „Мужі ефеські, яка ж то люди́на не знає, що місто Ефес — то храмо́вий догля́дач Артеміди великої й її образу, упалого з неба?
36 Коли ж цьому перечити не можна, то потрібно вам бути спокійними, і не роби́ти необачно нічо́го.
37 А ви ж привели́ цих людей, що ані святокрадці, ані вашої богині не знева́жили.
38 Отож, як Дмитро та його ремісники мають справу на ко́го, то суди є на ринку й проконсули, — один о́дного хай позивають.
39 А коли чогось іншого допомина́єтеся, то те вирішиться на зако́ннім зібра́нні.
40 Бо ось є небезпека, що нас за сьогоднішній ро́зрух оскаржити можуть, і немає жа́дної причини, якою могли б виправдати це зборище“. І, промовивши це, розпустив він громаду.