¹ І почув був Яків слова Лаванових синів, що казали: „Яків забрав усе, що було в нашого батька. І з того, що було в батька нашого, зробив собі всю оцю честь“.

² І побачив Яків Лаванове обличчя, а ото — він тепер інший до нього, як був учора, позавчора.

³ І промовив Господь до Якова: „Вернися до кра́ю батьків своїх, і до місця твого наро́дження. А Я бу́ду з тобою“.

⁴ І послав Яків, і покликав Рахіль і Лію на поле до отари своєї,

⁵ та й промовив до них: „Я бачив обличчя вашого батька, що він тепер інший до мене, як був учора й позавчора. Та Бог батька мого був зо мною.

⁶ А ви знаєте, що всією силою своєю я служив вашому ба́тькові.

⁷ І ба́тько ваш сміявся з мене, і десять раз міняв заплату мені, але Бог не дав йому чинити зо мною зле.

⁸ Коли він говорив був отак: „Крапчасте буде заплата твоя“, то й котяться всі овечки та кози крапчасті. А коли скаже так: „Пасасте буде заплата твоя“, то й котяться всі овечки та кози пасасті.

⁹ І відня́в Бог худобу вашого батька, та й дав мені.

¹⁰ І сталося в час, коли отара злучувалася, звів був я очі свої та й побачив у сні: аж ось козли, що спинались на овечок та на кіз, були пасасті, крапчасті й рябі.

¹¹ І сказав мені Ангол у сні: „Якове!“ А я відказав: „Ось я!“

¹² Він промовив: „Зведи свої очі й побач: усі козли, що спинаються на овечок та на кіз, — пасасті, крапчасті й рябі, бо Я бачив усе, що Лаван виробляє тобі.

¹³ Я Бог Бет-Елу, що ти намастив був там пам'ятника, і Мені склав там обі́тницю. Тепер уставай, вийди з цієї землі, і вертайся до землі твого наро́дження“.

¹⁴ І відповіла Рахіль та Лія, та й сказали йому: „Чи ми маємо частку та спадщину в домі нашого батька?

¹⁵ Таж він нас полічив за чужинців, бо продав нас, і справді поже́р наше срібло.

¹⁶ Бож усе багатство, що Бог вирвав від нашого батька, — воно наше та наших синів. А тепер зроби все, що Бог наказав був тобі“.

¹⁷ І встав Яків, і посадив синів своїх і жінок своїх на верблюди.

¹⁸ І він забрав усю худобу свою, і все майно своє, що набув, здобуту худобу свою, що набув у Падані арамейськім, щоб прийти до Ісака, батька свого, до землі ханаанської.

¹⁹ А Лаван пішов стригти отару свою, а Рахіль покрала домових божків, яких батько мав.

²⁰ І Яків обманив Лавана арамейського, бо не сказав йому, що втікає.

²¹ І втік він, і все, що його. І встав, і перейшов річку, і прямував до Ґілеядської гори.

²³ І взяв він з собою братів своїх, і гнався за ним дорогою семи день, та й догнав його на горі Ґілеядській.

²⁴ І прийшов Бог до Лавана арамеянина в нічнім сні, та й до нього сказав: „Стережися, щоб ти не говорив з Яковом ані доброго, ані зло́го“.

²⁵ І догнав Лаван Якова. А Яків поставив намета свого на горі, і Лаван поставив з братами своїми на горі Ґілеядській.

²⁶ І промовив Лаван до Якова: „Що́ ти зробив? Ти обманив мене, і забрав моїх дочок, немов бранок меча!

²⁷ Чого втік ти таємно, і обікрав мене, і не сказав мені? А я був би відіслав тебе з радістю, із співами, з бубном, і з гуслами.

²⁸ І ти не дозволив мені навіть поцілувати онуків моїх і дочок моїх. Тож ти нерозумно вчинив!

²⁹ Я маю в руці своїй силу, щоб учинити з вами зле. Але́ Бог вашого батька вчора вночі сказав був до мене, говорячи: „Стережися, щоб ти не говорив з Яковом ані доброго, ані зло́го“.

³⁰ А тепер справді пі́деш, бо ти сильно затужив за домом батька свого. Але на́що ти покрав моїх богів?“

³¹ А Яков відповів і сказав до Лавана: „Тому, що боявся, бо я ду́мав: Аби но він не забрав від мене своїх дочок!

³² При кому ж ти зна́йдеш своїх богів, не буде він жити. Перед нашими братами пізнай собі, що́ твого́ в мене, і візьми собі“. А Яків не знав, що Рахіль їх покрала.

³³ І ввійшов Лаван до намету Якового, і до намету Ліїного, і до намету обох невільниць, та нічого не знайшов. І вийшов він із намету Ліїного і ввійшов до намету Рахілиного.

³⁴ А Рахіль узяла божки, і вложила їх до сідла верблюда, та й сіла на них. І обмацав Лаван усього намета, — і нічого не знайшов.

³⁵ А вона сказала до батька свого: „Нехай не палає гнів в очах батька мого, бо я не можу встати перед обличчям твоїм, бо в мене тепер звичайне жіноче“. І перешукав він, — та божків не знайшов.

³⁶ І запалав Яків гнівом, і сварився з Лаваном. І відповів Яків, і сказав до Лавана: „Яка провина моя, який мій гріх, що ти гнався за мною,

³⁷ що ти обмацав усі мої речі? Що́ ти знайшов зо всіх речей свого дому, положи тут перед моїми братами і братами своїми, — і нехай вони розсудять поміж нами двома.

³⁸ Я вже двадцять літ із тобою. Вівці твої та кози твої не мертвили свого плоду, а баранів отари твоєї я не їв.

³⁹ Розшарпаного диким звірем я не прино́сив до тебе, — я сам ніс ту шкоду. Від мене домагався ти того, що́ було вкрадене вдень, і що́ було вкрадене вночі.

⁴⁰ Бувало, що вдень з'їдала мене спекота, а вночі па́морозь, а мій сон мандрував від моїх очей.

⁴¹ Таке мені двадцять літ у твоїм домі... Служив я тобі чотирнадцять літ за двох дочок твоїх, і шість літ за отару твою, а ти десять раз зміняв мені свою заплату!

⁴² Коли б не був при мені Бог батька мого, Бог Авраамів, і не Той, Кого боїться Ісак, то тепер ти відіслав би мене впорожні́!... Біду мою й труд рук моїх Бог бачив, — і виказав це вчора вночі“.

⁴³ І відповів Лаван і сказав до Якова: „До́чки — дочки мої, а діти — мої діти, а отара — моя отара, і все, що́ ти бачиш — то моє. А дочкам моїм, що́ зроблю їм сьогодні, або їхнім дітям, що вони породили їх?

⁴⁴ А тепер ходи, — я й ти вчинімо умову, і оце буде свідком поміж мною й поміж тобою“.

⁴⁵ І взяв Яків каменя, і поставив його за пам'ятника.

⁴⁶ І сказав Яків браттям своїм: „Назбирайте каміння“. І назбирали каміння вони, та й зробили могилу, і їли там на тій могилі.

⁴⁷ І назвав її Лаван: Еґар-Сагадута, а Яків її назвав: Ґал-Ед.

⁴⁸ І промовив Лаван: „Ця могила — свідок між мною й між тобою сьогодні", тому то й названо ймення її: Ґал-Ед

⁴⁹ і Міцпа, бо сказав: „Нехай дивиться Господь між мною й між тобою, коли ми розійдемося один від о́дного.

⁵⁰ Коли ти будеш кри́вдити дочо́к моїх, і коли візьмеш за жінок понад дочок моїх, то не люди́на з нами, а дивися — Бог свідок між мною й між тобою!“

⁵¹ А Яків сказав до Лавана: „Ось ця могила, й ось той пам'ятник, якого поставив я між собою й між тобою.

⁵² Свідок ця могила, і свідок цей пам'ятник, що я не перейду́ цієї могили до тебе, і ти не пере́йдеш до мене цієї могили та цього пам'ятника на зле.

⁵³ Розсудить між нами Бог Авраамів і Бог Нахорів, Бог їхнього батька“. І Яків присягнув Тим, Кого боїться його батько Ісак.

⁵⁴ І приніс Яків жертву на горі, і покликав братів своїх їсти хліб. І вони їли хліб і ночували на горі.

¹ І встав Лаван рано вранці, і поцілував онуків своїх, і дочок своїх, — і поблагословив їх. І пішов, та й вернувся Лаван до місця свого.

² А Яків пішов на дорогу свою. І спіткали його Божі Анголи́.

³ І Яків сказав, коли їх побачив: „Це Божий табір!“ І він назвав ім'я́ тому місцю: Маханаїм.

⁴ І послав Яків послів перед собою до Ісава, брата свого, до землі Сеїр, до краю едомського.

⁵ І наказав їм, говорячи: „Скажіть так моєму панові Ісавові: Так сказав раб твій Яків: Я мешкав з Лаваном, і заде́ржався аж дотепер.

⁶ І маю я вола та осла, і отару, і раба, і невільницю. І я послав розказати панові моєму, щоб знайти милість в очах твоїх“.

⁷ І вернулися посли до Якова, та й сказали: „Ми прийшли були до брата твого до Ісава, а він також іде назустріч тобі, і чотири сотні людей з ним.“

⁸ І Яків сильно злякався, і був затурбований. І він поділив наро́д, що був з ним, і дрібну та велику худобу, і верблюди на два табори.

⁹ І сказав: „Коли при́йде Ісав до табору одного, і розі́б'є його, то вціліє позосталий табір“.

¹⁰ І Яків промовив: „Боже батька мого Авраама, і Боже батька мого Ісака, Господи, що сказав Ти мені: „Вернися до Краю свого, і до місця свого народження, і Я зроблю́ тобі добре“.

¹¹ Я не вартий усіх отих милостей, і всієї вірности, яку Ти чинив був Своєму рабові, бо з самою своєю палицею перейшов я був цей Йорда́н, а тепер я стався на два табори.

¹² Збережи ж мене від руки мого брата, від руки Ісава, бо боюсь я його, щоб він не прийшов та не побив мене і матері з дітьми.

¹³ А Ти ж був сказав: „Учинити добро — учиню я з тобою добро; а наща́дки твої́ покладу, як той мо́рський пісок, що його не злічити через безліч“.

¹⁴ І він переночував там тієї ночі, і взяв із того, що́ під руку прийшло, дар для Ісава, брата свого:

¹⁵ кіз двісті, і козлів двадцятеро, овець двісті, і баранів двадцятеро,

¹⁶ верблюдиць дійних та їх жереб'ят тридцятеро, корів сорок, а биків десятеро, ослиць двадцятеро, а ослят десятеро.

¹⁷ І дав до рук рабів своїх кожне стадо окремо. І сказав він до рабів своїх: „Ідіть передо мною, і позоставте відстань поміж стадом і стадом“.

¹⁸ І він наказав першому, кажучи: „Коли спіткає тебе Ісав, брат мій, і запитає тебе так: Чий ти, і куди ти йдеш, і чиє те, що перед тобою?

¹⁹ то скажеш: Раба твого Якова це подарунок, посланий панові моєму Ісавові. А ото й він сам за нами“.

²⁰ І наказав він і другому, і третьому, також усім, що йшли за стадами, говорячи: „Таким словом будете говорити до Ісава, коли ви зна́йдете його,

²¹ і скажете: Ось і раб твій Яків за нами, бо він сказав: Нехай я вблагаю його оцим дарунком, що йде передо мною, а потім побачу обличчя його, — може він піді́йме обличчя моє.“

²² І йшов подарунок перед ним, а він ночував тієї ночі в таборі.

²³ І встав він тієї ночі, і взяв обидві жінки свої, і обидві невільниці свої та одинадцятеро дітей своїх, і перейшов брід Яббок.

²⁴ І він узяв їх, і перепровадив через потік, і перепровадив те, що в нього було.

²⁶ І Він побачив, що не подужає його, і доторкнувся до сугло́бу стегна́ його. І звихнувся сугло́б стегна́ Якова, як він боровся з Ним.

²⁷ І промовив: „Пусти Мене, бо зійшла досвітня зоря“. А той відказав: „Не пущу́ Тебе, коли не поблагосло́виш мене“.

²⁸ І промовив до нього: „Як твоє ймення!“ Той відказав: „Яків“.

²⁹ І сказав „Не Яків буде називатися вже ймення твоє, але Ізра́їль, бо ти боровся з Богом та з людьми, — і подужав“.

³⁰ І запитав Яків і сказав: „Скажи ж Ім'я Своє“. А Той відказав: „Пощо питаєш про Ймення Моє!“ І Він поблагословив його там.

³¹ І назвав Яків ім'я́ того місця: Пенуїл, бо „бачив був Бога лицем у лице, та збереглася душа моя“.

³² І засвітило йому сонце, коли він перейшов Пенуїл. І він кульгав на своє стегно́.

²⁵ Дово́лі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб — як госпо́дар його. Коли Вельзеву́лом назвали господаря дому, — скільки ж більше назвуть так домашніх його!

²⁶ Але́ не лякайтеся їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не ви́явиться.

²⁷ Що́ кажу Я вам по́темки, — говоріть те при світлі, що ж на вухо ви чуєте — проповідуйте те на даха́х.

²⁸ І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі́ вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапасти́ти в геєнні.

²⁹ Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде́ без волі Отця вашого.

³⁰ А вам і волосся все на голові пораховано.

³¹ Отож, не лякайтесь, — бо вартніші ви за багатьох горобців.

³² Отже, кожного, хто Мене ви́знає перед людьми́, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я.

³³ Хто ж Мене відцурається перед людьми́, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм.

³⁵ Я ж прийшов „порізни́ти чоловіка з батьком його, дочку́ з її матір'ю, і невістку з свекру́хою її“.

³⁶ І: „вороги́ чоловікові — домашні його!“

³⁷ Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний.

³⁸ І хто не ві́зьме свого хреста, і не пі́де за Мною слідом, той Мене недостойний.

³⁹ Хто душу свою́ зберігає, той погубить її, хто ж за Ме́не погубить душу свою́, — той зна́йде її.

⁴⁰ Хто вас приймає — приймає Мене, хто ж приймає Мене, — приймає Того, Хто послав Мене.

⁴¹ Хто приймає пророка, як пророка, той дістане нагоро́ду проро́чу, хто ж приймає праведника, як праведника, той дістане нагоро́ду пра́ведничу.

⁴² І хто напо́їть, як у́чня, кого з мали́х цих бодай ку́хлем водиці холодної, поправді кажу́ вам, — той не згубить нагоро́ди своєї“.