Ранкове читання:
Екклезіяст 10
1 Мертві мухи псують та зашумовують оливу мирова́рника, — так трохи глупо́ти псує мудрість та славу.
2 Серце мудрого тягне право́руч, а серце безумного — ліво́руч.
3 Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний.
4 Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, — бо лагі́дність доводить до про́щення навіть великих провин.
5 Є зло, що я бачив під сонцем, мов по́милка, що повстає від володаря:
6 на великих висо́тах глупо́та буває поста́влена, а багаті сидять у низині́!
7 Я бачив на ко́нях рабів, князі́ ж пішки ходили, немов ті раби.
8 Хто яму копає, той в неї впаде́, а хто валить мура, того га́дина вкусить.
9 Хто зно́сить камі́ння, пора́ниться ним; хто дро́ва рубає, загро́жений ними.
10 Як залізо ступіє, й хтось ле́за не ви́гострить, той мусить напру́жити свою силу, — та мудрість зара́дить йому!
11 Коли вкусить гадюка перед закля́ттям, тоді ворожби́т не потрібний.
12 Слова́ з уст премудрого — милість, а губи безумного нищать його:
13 поча́ток слів його уст — глупо́та, а кінець його уст — зле шале́нство.
14 Нерозумний говорить багато, та не знає люди́на, що́ буде; а що буде по ньому, хто скаже йому?
15 Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста.
16 Горе, кра́ю, тобі, коли цар твій — хлопчи́на, а влади́ки твої спозара́нку їдять!
17 Щасливий ти, кра́ю, коли син шляхе́тних у тебе царем, а влади́ки твої своєча́сно їдять, як ті му́жі, а не як п'яни́ці!
18 Від лі́нощів ва́литься стеля, а з опу́щення рук тече дах.
19 Гости́ну справляють для радощів, і вином весели́ться життя, а за срі́бло все це можна мати.
20 Навіть у ду́мці своїй не злосло́в на царя, і в спа́льні своїй не кляни багача́, — небесний бо птах віднесе́ твою мову, а крила́тий розкаже про слово твоє.
Екклезіяст 11
1 Хліб свій пускай по воді, бо по багатьох днях знов зна́йдеш його.
2 Давай частку на сім чи й на вісім, бо не знаєш, яке буде зло на землі.
3 Коли́ перепо́вняться хмари дощем, то виллють на землю його. А коли дереви́на на пі́вдень впаде́ чи на пі́вніч, зали́шитьсяна місці, куди дереви́на впаде́.
4 Хто вважає на вітер, не буде той сі́яти, а хто споглядає на хмари, не буде той жати.
5 Як не ві́даєш ти, яка то путь вітру, як кості зроста́ють в утро́бі вагі́тної, так не ві́даєш ти чину Бога, що робить усе.
6 Сій ра́нком насіння своє, та й під вечір хай не спочиває рука твоя, не знаєш бо ти, котре ви́йде на краще тобі, — оце чи оте, чи обо́є одна́ково добрі.
7 І світло солодке, і добре оча́м сонце бачити,
8 і коли б люди́на жила́ й довгі роки́, хай за всіх їх вона ті́шиться, і хай пам'ятає дні те́мряви, бо їх бу́де багато, — усе, що надійде, марно́та!
9 Ті́шся, юначе, своїм молоде́цтвом, а серце твоє нехай буде веселе за днів молодо́щів твоїх! І ходи ти доро́гами серця свого й виді́нням оче́й своїх, але знай, що за все це впрова́дить тебе Бог до су́ду!
10 Тому́ жени смуток від серця свого́, і віддаляй зле від тіла твого, бо й дити́нство, і рання життє́ва зоря́ — то марно́та!
Екклезіяст 12
1 І пам'ята́й в днях юна́цтва свого́ про свого Творця́, аж поки не при́йдуть злі дні, й не наступлять літа́, про які говорити ти бу́деш: „Для мене вони неприємні!“
2 аж поки не сте́мніє сонце, і світло, і місяць, і зо́рі, і не ве́рнуться хмари густі́ за доще́м,
3 у день, коли затремтя́ть ті, хто дім стереже, і зі́гнуться мужні, і спи́нять роботу свою млинарі́, бо їх стане мало, і поте́мніють ті, хто в вікно визирає,
4 і двері подвійні на вулицю за́мкнені бу́дуть, як зме́ншиться гу́ркіт млина́, і голос пташи́ни замовкне, і затихнуть всі до́чки співучі,
5 і будуть боятись високого місця, і жа́хи в дорозі їм бу́дуть, і мигда́ль зацвіте, й обтяжі́є коби́лка, і загине бажа́ння, бо люди́на відхо́дить до вічного дому свого́, а по вулиці будуть ходити довко́ла голосі́льники,
6 аж поки не пі́рветься срібний шнуро́к, і не зло́миться кругла посу́дина з золота, і при джерелі́ не розі́б'ється глек, і не зламається ко́ло, й не ру́не в крини́цю...
7 І ве́рнеться порох у землю, як був, а дух ве́рнеться зно́ву до Бога, що дав був його!
8 Наймарні́ша марно́та, — сказав Пропові́дник, — марно́та — усе!
9 Крім того, що Пропові́дник був мудрий, він навчав ще наро́д знання́. Він важив та досліджував, склав багато при́повістей.
10 Проповідник пильнував знахо́дити потрібні слова, і вірно писав правдиві слова.
11 Слова мудрих — немов оті ле́за в ґірли́зі, і мов позаби́вані цвя́хи, складачі́ ж таких слів, — вони да́ні від одного Па́стиря.
12 А понад те, сину мій, будь обере́жний: складати багато книжо́к — не буде кінця́, а багато навчатися — мука для тіла!
13 Підсумок усьо́го почутого: Бога бійся, й чини́ Його за́повіді, бо належить це кожній люди́ні!
14 Бо Бог приведе́ кожну справу на суд, і все потаємне, — чи добре воно, чи лихе!
Вечірнє читання:
1-е до коринтян 10
14 Тому, мої любі, утікайте від служі́ння ідолам.
15 Кажу́, як розумним; судіть самі, що кажу́ я.
16 Чаша благослове́ння, яку благословляємо, — чи не спільно́та то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільно́та він тіла Христового?
17 Тому́ що один хліб, тіло одне — нас багато, бо ми всі спільники хліба одного.
18 Погляньте на Ізраїля за тілом: чи ж ті, що жертви їдять, не спільники́ вівтаря́?
19 Тож що́ я кажу́? Що ідольська жертва є щось? Чи що ідол є щось?
20 Ні, але те, що в жертву приносять, „де́монам, а не Богові в жертву приносять“. Я ж не хо́чу, щоб ви спільника́ми для де́монів стали.
21 Бо не можете пити чаші Господньої та чаші де́монської; не можете бути спільника́ми Господнього сто́лу й столу де́монського.
22 Чи ми дратува́тимем Господа? Хіба ми поту́жніші за Нього?
23 Усе мені можна, — та не все на пожи́ток. Усе мені можна, — та буду́є не все!
24 Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен — для ближнього!
25 їжте все, що на я́тках м'ясних продається, за сумління зовсім не турбуючись, —
26 Бо „Господня земля, і все, що на ній“!
27 Як покличе вас хтось із невіруючих, і ви захочете піти́, — їжте все, що дадуть вам, за сумління зовсім не турбуючись.
28 Коли ж скаже вам хтось: „Це і́дольська жертва“, — не їжте тоді через того, хто сказав, та через сумління!
29 Говорю́ ж не про власне сумління, але іншого, — чого б моя воля судилась сумлінням чужим?
30 Коли я стаю спільником їжі з подякою, чому мене зневажають за те, за що́ дякую я?
31 Тож, коли ви їсте, чи коли ви п'єте́, або коли інше що робите, — усе на Божу славу робіть!
32 Не робіть спокуси юдеям та ге́лленам, та Церкві Божій,
33 як дого́джую й я всім у всьо́му, не шукаючи в тому пожи́тку свого́, але пожи́тку для багатьох, щоб спасли́ся вони.