¹ І сказали йому му́жі Єфремові: „Що́ це за річ зробив ти нам, що не покликав нас, коли йшов воювати з Мідія́ном?“ І вони сильно спереча́лися з ним.

² І сказав він до них: „Що я зробив тепер таке, як ви? Чи не ліпше пізні виноградини Єфремові від авіезерового винобра́ння?

³ У вашу руку Бог дав мідіянітянських князі́в, — Орева та Зеева, — і що́ міг я зробити, як ви?“ Тоді заспоко́ївся їхній дух проти нього, як він сказав оце сло́во.

⁴ І прийшов Гедеон до Йорда́ну, і перейшов він та три сотні мужів, що з ним, зму́чені в пого́ні.

⁵ І сказав він до людей Сукко́ту: „Дайте но буханці́в хліба наро́дові, що за мною, бо вони зму́чені, а я женуся за Зевахом та Цалмунною, царями мідіянітянськими“.

⁶ І сказали суккотські князі: „Чи рука Зеваха та Цалмунна вже в твоїй руці, щоб давати хліб твоєму ві́йську?“

⁷ І сказав Гедео́н: „Тому́ то, коли Господь дасть у мою руку Зеваха та Цалмунну, то я буду молотити ваше тіло пустинними те́рнями та колючка́ми!“

⁸ І пішов він звідти до Пенуїлу, і говорив до них те саме. А люди Пеиуїлу відповіли́ йому, як відповіли́ люди Сукко́ту.

⁹ І він сказав також до людей Пенуїлу, говорячи: „Коли я верта́тимусь у ми́рі, — розіб'ю́ оцю ве́жу“.

¹⁰ А Зевах та Цалмунна були в Каркорі, і з ними їхні табо́ри, близько п'ятнадцяти тисяч, — усі позосталі з усього табо́ру синів Кедему. А тих, що впали, — було сто й двадцять тисяч чоловіка, що витяга́ли меча.

¹¹ А Гедеон пішов дорогою Шехуне-Боголіму зо сходу до Коваху й Йоґбеги. І розбив він табо́ра, коли та́бір був безпечний.

¹² І втікали Зевах та Цалмунна, а він гнався за ними. І він схопи́в обох мідіянітянських царів, Зеваха та Цалмунну, а на ввесь та́бір нагнав жаху.

¹³ І вернувся Гедео́н, син Йоашів, із війни з Маале-Гахересу.

¹⁴ І захопи́в він юнака́ з людей Суккоту, та й запита́вся його. І той написав йому ймення князів Суккоту та старши́х його, — сімдеся́т і сім чоловіка.

¹⁵ І прийшов він до людей Сукко́ту та й сказав їм: „Ось Зе́вах та Цалму́нна, що ви ображали мене, говорячи: Чи рука Зеваха та Цалмунни тепер у твоїй руці, що дамо́ хліба твоїм змученим лю́дям?“

¹⁶ І схопи́в він старши́х того міста, і пустинне те́рня та колючки́, і побив ними суккотських людей.

¹⁷ А пенуїльську ве́жу розбив, і позабивав людей того міста.

¹⁸ І сказав він до Зе́ваха та до Цалму́нни: „Які ті люди, що ви повбивали на Фаво́рі?“ А ті сказали: „Як ти, так вони — одне, мають вигляд царськи́х синів“.

¹⁹ А він сказав: „То брати мої, сини моєї матері. Як живий Господь, — коли б ви були позоста́вили їх при житті, не повбивав би я вас!“

²⁰ І сказав він до Єтера, свого пе́рвенця: „Устань, — забий їх!“ Та той юна́к не витяг свого меча, бо боявся, — бо він був ще мали́й.

²¹ І сказав Зевах та Цалмунна: „Устань ти, і кинься на нас, бо по чоловікові сила його“. І встав Гедеон, і вбив Зеваха та Цалмунну, і забрав оздо́бні мі́сяці, що були на шиях їхніх верблю́дів.

²³ І сказав до них Гедеон: „Не буду панувати над вами я, і не буде панувати над вами син мій, — Господь панува́тиме над вами“.

²⁴ І сказав до них Гедеон: „Попрошу́ від вас проха́ння, — і дайте мені кожен носову́ сере́жку зо своєї здо́бичі“, — бо в них, мідіянітян, були золоті носові сере́жки, бо ізмаїльтя́ни вони.

²⁵ І сказали вони: „Дати — дамо́“. І розтягнули одежу, і кидали туди кожен носову сере́жку зо своєї здо́бичі.

²⁶ І була вага золотих носових сере́жок, що він просив, тисяча й сімсо́т шеклів золота, крім оздобних місяців, і сере́жок, і пу́рпурових шат, що були на мідіянітянських царях, і окрім наши́йників, що на шиях їхніх верблю́дів.

²⁷ А Гедеон зробив із того ефо́да, і поставив його́ у своєму місті, в Офрі. І за ним чинив там пере́люб увесь Ізра́їль, і це стало па́сткою для Гедеона та для дому його.

²⁸ І був упоко́рений Мідіян перед Ізраїлевими синами, і він більш не підіймав своєї голови́. І Край мав мир сорок літ за Гедеонових днів.

²⁹ І пішов Єруббаа́л, син Йоашів, та й осівся в своїм домі.

³⁰ А в Гедеона було сімдеся́т синів, що походили зо сте́гон його, бо він мав багато жіно́к.

³¹ А нало́жниця його, що в Сихемі, — породила йому сина й вона, а він назвав ім'я́ йому: Авімелех.

³² І помер Гедео́н, син Йоашів, у добрій сивизні́, і був похо́ваний у гробі Йоаша, батька свого, в Офрі авіезеровій.

³³ І сталося, як помер Гедео́н, то Ізра́їлеві сини́ зно́ву чинили пере́люб і́з Ваа́лами, і поставили собі Ваал-Берита за бога.

³⁴ І Ізраїлеві сини не пам'ятали Господа, Бога свого, що спасав їх від руки всіх їхніх навко́лишніх ворогів.

³⁵ І не зроби́ли вони ми́лости з домом Єруббаа́ла-Гедеона такої, як усе те добро, яке він зробив для Ізраїля.

¹ І пішов Авімелех, син Єруббаалів, до Сихему, до братів своєї матері, і говорив до них та до всьо́го роду ба́тьківського дому своєї матері, кажучи:

² „Говорі́ть го́лосно до всіх сихемських госпо́дарів: Що́ ліпше для вас: чи панува́ння над вами семидесяти́ мужів, усіх Єруббаа́лових сині́в, чи панува́ння над вами му́жа одно́го? І пам'ятайте, що я кість ваша та тіло ваше“.

³ І говорили брати його матері про нього го́лосно до сихемських госпо́дарів усі ті слова́, — і їхнє серце схилилося до Авімелеха, бо вони сказали: „Він наш брат“.

⁴ І дали́ йому сімдеся́т шеклів срібла з дому Баал-Беріта, а Авімелех найняв за них пустих та легкова́жних людей, — і вони пішли за ним.

⁵ А він прийшов до дому свого батька в Офру, і повбивав своїх братів, синів Єруббаа́лових, сімдеся́т чоловіка на однім камені. І позостався тільки Йотам, син Єруббаа́лів, наймолодший, бо сховався.

⁶ І були́ зі́брані всі сихемські госпо́дарі та ввесь Бет-Мілло, і вони пішли та й настановили Авімелеха за царя при Елон-Муццаві, що в Сихемі.

⁸ Пішли були раз дерева́, щоб пома́зати царя над собою, і сказали вони до оли́вки: Царюй ти над нами!

⁹ А оли́вка сказала до них: Чи я загубила свій товщ, що Бога й людей ним шанують, і сторожити піду́ над дере́вами?

¹⁰ І сказали дере́ва до фіґи: Іди ти, та й над нами царю́й!

¹¹ І сказала їм фіґа: Чи я загубила свої солодо́щі та свій добрий врожа́й, і сторожи́ти піду́ над дере́вами?

¹² І дере́ва промовили до винограду: Іди ти, та й над нами царюй!

¹³ І промовив до них виноград: Чи я загубив свого со́ка, що Бога й людей весели́ти, і сторожи́ти піду́ над дере́вами?

¹⁴ Тоді всі дере́ва сказали терни́ні: Іди ти, та й над нами царюй!

¹⁵ А терни́на сказала дере́вам: якщо справді мене на царя над собою пома́зуєте, — підійді́ть, похова́йтеся в ті́ні моїй! А як ні, — то ось вийде огонь із терни́ни, та кедри лива́нські поїсть!

¹⁷ бо мій ба́тько воював за вас, і кинув був життя своє на небезпе́ку, і врятував вас із руки Мідія́на,

¹⁸ а ви сьогодні повстали на дім ба́тька мого, та й повбивали синів його, сімдеся́т люда, на одно́му камені, і настановили царем Авімелеха, сина його невільниці, над сихемськими госпо́дарями, бо він брат ваш,

¹⁹ і якщо в правді й невинності зробили ви з Єруббаалом та з домом його цього дня, — то радійте Авімелехом, і нехай і він радіє вами!

²⁰ А як ні, — ви́йде огонь з Авімелеха, та й поїсть госпо́дарів Сихему й Бет-Мілло, і ви́йде огонь із госпо́дарів Сихему й з Бет-Мілло, та й з'їсть Авімелеха“.

²¹ І втік Йотам і збіг, і пішов до Бееру, і сидів там перед братом своїм.

²² І володів Авімеле́х над Ізраїлем три роки.

²³ І послав Господь злого духа між Авімелехом та між сихемськими госпо́дарями, — і зрадили сихемські госпо́дарі Авімелеха,

²⁴ щоб прийшла кривда семидесяти Єруббаалових синів, а їхня кров спала на Авімелеха, їхнього брата, що їх повбивав, та на сихемських господарів, що зміцнили його руки забити братів своїх.

²⁵ І сихемські господарі́ поставили на верхів'ях гір чатівників на нього, і вони грабува́ли все, що прихо́дило до них на дорозі. І сказано про це Авімелеху.

²⁶ І прийшов Ґаал, Еведів син, та брати його, і вони прийшли до Сихему, — і дові́рилися йому сихемські господарі́.

²⁷ І вихо́дили вони в поле, і збирали виноград свій, і вича́влювали, і робили празник. І входили вони до дому свого бога, і їли й пили та проклинали Авімелеха.

²⁸ І говорив Ґаал, син Еведів: „Хто Авімелех і хто Сихе́м, що бу́демо служити йому? Чи ж він не син Єруббаа́лів, а Зевул начальник його? Служіть людям Гемора, батька Сихема, а чому ми бу́демо служити йому?

²⁹ А хто дав би цього народа в мою руку, то я прогнав би Авімелеха. І він скаже до Авімелеха: Помнож своє ві́йсько, та й вийди!“

³⁰ І почув Зевул, голова міста, слова Ґаала, сина Еведового, — і запалився його гнів.

³¹ І послав він послів до Авімелеха з хитрістю, говорячи: „Ось Ґаал, син Еведів, та брати його прихо́дять до Сихему, і ось вони підбу́рюють місто проти тебе.

³² А тепер устань уночі ти та той наро́д, що з тобою, і чату́й на полі.

³³ І буде, — встанеш рано вранці, як схо́дитиме сонце, і нападеш на місто. І ось, — він та народ той, що з ним, ви́йдуть до тебе, а ти зробиш йому, як зна́йде потрібним рука твоя“.

³⁴ І встав уночі Авімелех та ввесь народ, що з ним, та й чатували над Сихемом чотири відділи.

³⁵ І вийшов Ґаал, син Еведів, і став при вході місько́ї брами. І встав Авімелех та народ, що з ним, із за́сідки.

³⁶ А Ґаал побачив той народ, та й сказав до Зевула: „Ось народ схо́дить із верхі́в гір“. І сказав до нього Зевул: „Ти бачиш гірську́ тінь, немов людей!“

³⁷ А Ґаал далі говорив та казав: „Ось народ сходить з верхі́в'я, а один відділ приходить із дороги Елон-Меоненіму“.

³⁸ І сказав до нього Зевул: „Де тоді уста твої, що говорили: Хто Авімелех, що ми бу́дем служити йому? А оце той народ, що ти пого́рджував ним. Виходь же тепер, та й воюй з ним!“

³⁹ І вийшов Ґаал перед сихемськими господаря́ми, та й воював з Авімелехом.

⁴⁰ І Авімелех погнав його, і він побі́г перед ним. І напа́дало багато трупів аж до входу до брами.

⁴¹ І осівся Авімелех в Арумі, а Зевул вигнав Ґаал а та братів його, щоб не сиділи в Сихемі.

⁴² I сталося другого дня, і вийшов наро́д на поле, а Авімелеху доне́сли про це.

⁴³ І взяв він людей, і поділив їх на три ві́дділи, та й чатував на полі. І побачив він, аж ось народ вихо́дить із міста, — і встав він на них, та й побив їх.

⁴⁴ А Авімелех та відділи, що з ним, напали й стали при вході місько́ї брами, а два відділи напали на все, що в полі, та й повбивали їх.

⁴⁵ І Авімелех воював із містом ці́лий той день, та й здобув місто, а народ, що був у ньому, позабивав. І зруйнував він те місто, та й обсіяв його сіллю.

⁴⁶ І почули про це всі, хто був у сихемській башті, і ввійшли до твердині, до дому бога Беріта.

⁴⁷ І було доне́сено Авімелехові, що зібралися всі господарі́ сихемської ба́шти.

⁴⁸ І вийшов Авімелех на го́ру Цалмон, він та ввесь народ, що з ним. І взяв Авімелех сокири в свою руку, та й настина́в галу́ззя з де́рева, і позно́сив його, і поклав на своє плече. І сказав він до народу, що з ним: „Що ви бачили, що́ зробив я, — поспішно зробіть, як я“.

⁴⁹ І настина́в також увесь народ кожен галу́ззя собі, і пішли за Авімелехом, і поскладали над печерою, та й підпалили над ними ту печеру огнем. І повмирали всі люди сихемської ве́жі, близько тисячі чоловіків та жінок.

⁵⁰ І пішов Авімелех до Тевецу, і таборува́в при Тевеці, та й здобув його.

⁵¹ А в сере́дині міста була́ міцна́ башта, і повтікали туди всі чоловіки й жінки та всі господарі́ міста, і замкнули за собою, та й вийшли на дах тієї башти.

⁵² І прийшов Авімелех аж до башти, та й воював із нею. І підійшов він аж до входу башти, щоб спалити її огнем.

⁵³ Тоді одна жінка кинула горі́шнього ка́меня від жо́рен на Авімелехову голову, — та й розторо́щила йому че́репа.

⁵⁴ І він зараз кликнув до юнака́, свого́ зброєно́ші, та й сказав йому: „Витягни свого меча, та й забий мене, щоб не сказали про мене: Його жінка забила!“ І його юна́к проколов його, — і він помер.

⁵⁵ І побачили ізра́їльтяни, що Авімелех помер, та й порозхо́дилися кожен на своє місце.

⁵⁶ І Бог віддав Авімелехові зло, яке він зробив був своєму батькові, що повбивав сімдеся́т братів своїх.

⁵⁷ А все зло сихемських людей Бог повернув на їхню го́лову, — і прийшло на них прокля́ття Йотама, Єруббаа́лового сина.

²³ А коли вони пли́вли, Він заснув. І зняла́ся на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпе́ці вони.

²⁴ І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: „Учителю, Учителю, гинемо!“ Він же встав, наказав бурі й хвилям, — і вони вщу́хнули, і тиша настала!

²⁵ А до них Він сказав: „Де ж ваша віра?“ І дивувались вони, перестра́шені, і говорили один до одно́го: „Хто ж це такий, що вітра́м і воді Він наказує, а вони Його слухають?“

²⁷ І, як на землю Він вийшов, перестрів Його один чоловік із міста, що довгі ро́ки мав він де́монів, не вдягався в одежу, і мешкав не в домі, а в гроба́х.

²⁸ А коли він Ісуса побачив, то закричав, повали́всь перед Ним, і голосом гучним закликав: „Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всеви́шнього? Благаю Тебе, — не муч мене!“

²⁹ Бо звелів Він нечистому духові вийти з люди́ни. Довгий час він хапа́в був його́, — і в'язали його ланцюга́ми й кайда́нами, і стерегли його, але він розривав ланцюги́, — і демон гнав по пустині його.

³⁰ А Ісус запитався його: „Як тобі на ім'я́?“ І той відказав: „Леґіо́н“, бо багато ввійшло в нього де́монів.

³¹ І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безо́дню.

³² Пасся ж там на горі гурт великий свине́й. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм.

³³ А як де́мони вийшли з того́ чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера, — і потопи́лась.

³⁴ Пастухи ж, як побачили теє, що сталось, повтікали, та в місті й по се́лах звістили.

³⁵ І вийшли побачити, що́ сталось. І прийшли до Ісуса й знайшли, що той чоловік, що де́мони вийшли із нього, сидів при нога́х Ісусових вдя́гнений та при умі, — і полякались.

³⁶ Самови́дці ж їм розповіли́, як видужав той біснуватий.

³⁷ І ввесь наро́д Гадари́нського кра́ю став благати Його, щоб пішов Він від них, — великий бо страх обгорнув їх. Він же до чо́вна ввійшов і вернувся.

³⁸ А той чоловік, що де́мони вийшли із нього, став благати Його, щоб бути при Ньому. Та Він відпустив його, кажучи:

³⁹ „Вернися до дому свого́, і розпові́ж, які речі великі вчинив тобі Бог!“ І той пішов, і по ці́лому місту звістив, які речі великі для нього Ісус учинив!

⁴¹ Аж ось прийшов муж, Яір на ім'я́, що був старши́м синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його.

⁴² Бо він мав одиначку дочку́, років десь із дванадцять, — і вмирала вона. А коли Він ішов, наро́д тиснув Його.

⁴³ А жінка одна, що дванадцять ро́ків хворою на кровоте́чу була́, що ніхто вздорови́ти не міг її,

⁴⁴ підійшовши зза́ду, доторкнулась до кра́ю одежі Його, — і хвилі тієї спинилася їй кровоте́ча.

⁴⁵ А Ісус запитав: „Хто доторкнувся до Мене?“ Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: „Учителю, наро́д коло Тебе он то́впиться й тисне“.

⁴⁶ Ісус же промовив: „Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене“.

⁴⁷ А жінка, побачивши, що вона не втаї́лась, трясучи́сь, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми́, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала.

⁴⁸ Він же промовив до неї: „До́чко, твоя віра спасла тебе; іди з ми́ром собі!“

⁴⁹ Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини́ синагоги один та и говорить: „Дочка твоя вмерла, — не турбуй же Вчителя!“

⁵⁰ Ісус же, почувши, йому відповів: „Не лякайсь, тільки віруй, — і буде спасе́на вона“.

⁵¹ Прийшовши ж до дому, не пустив Він ніко́го з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівча́ти, та матері.

⁵² А всі плакали та голосили за нею. Він же промовив: „Не плачте, — не вмерла вона, але спить!“

⁵³ І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона.

⁵⁴ А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: Дівчатко, вставай!“

⁵⁵ І вернувся їй дух, — і хвилі тієї вона ожила́. І звелів дать їй їсти.

⁵⁶ І здивувались батьки її. А Він наказав їм ніко́му не розповідати, що́ сталось.