¹ І став по Авімелехові на спасіння Ізраїля Тола, син Пуї, сина Додового, муж Іссахарів. І він сидів у Шамірі в Єфремових гора́х.

² І судив він Ізраїля двадцять і три роки, та й помер, і був похо́ваний в Шамірі.

³ І став по ньому Яір ґілеадеянин, і судив Ізраїля двадцять і два роки.

⁴ І було в ньо́го тридцять синів, що їздили на тридцяти молодих ослах, а в них тридцять міст, — їх кличуть аж до цього дня: Яірові се́ла, що в ґілеадському кра́ї.

⁵ І помер Яір, і був похований в Камоні.

⁶ А Ізраїлеві сини й далі чинили зло в Господніх оча́х, і служили Ваа́лам та Аста́ртам, і богам арамським, і богам сидонським, і богам моавським, і богам аммонських синів, і богам филисти́мським. І покинули вони Господа, і не служили Йому.

⁷ І запалився Господній гнів на Ізраїля, і Він передав їх в ру́ку филисти́млян та в руку синів Аммонових.

⁸ І вони били й мучили Ізраїлевих синів від того ро́ку, і гнобили вісімнадцять років усіх Ізраїлевих синів, що по той бік Йорда́ну в аморейському кра́ї, що в Ґілеаді.

⁹ І перейшли Аммонові сини Йорда́н, щоб воювати також з Юдою й з Веніями́ном та з Єфремовим домом. І Ізраїлеві було́ дуже тісно!

¹⁰ І кли́кали Ізраїлеві сини до Господа, говорячи: „Згрішили ми Тобі, бо ми покинули свого Бога, і служили Ваа́лам“.

¹¹ І сказав Господь до Ізраїлевих синів: „Чи ж не спас Я вас від Єгипту, і від аморе́янина, і від Аммо́нових синів, і від филисти́млян?

¹² А сидо́няни, і Амали́к, і Маон гноби́ли вас, і ви кли́кали до Мене, — і Я спас вас від їхньої руки.

¹³ А ви полишили Мене, і служили іншим бога́м, тому більше не спаса́тиму вас.

¹⁴ Ідіть, і кличте до тих богів, що ви вибрали їх, — вони спасуть вас у ча́сі вашого у́тиску“.

¹⁵ І сказали Ізраїлеві сини до Господа: „Згрішили ми! Зроби Ти нам усе, як добре в оча́х Твоїх. Тільки спаси нас цього дня!“

¹⁶ І повикидали вони з-поміж себе чужих богів, та й служили Господе́ві. І знетерпели́вилась душа Його через Ізраїлеве стражда́ння.

¹⁷ А Аммонові сини були скли́кані, та й таборува́ли в Ґілеаді. І були зі́брані Ізраїлеві сини, та й таборува́ли в Міцпі.

¹⁸ І сказали той наро́д та ґілеадські князі, один до о́дного: „Хто той чоловік, що зачне воювати з Аммоновими сина́ми? Він стане головою для всіх ґілеадських ме́шканців“.

¹ А ґілеадянин Їфта́х був хоробрий воя́к. А він був син блудли́вої жінки, і з нею Ґілеа́д породив Їфта́ха.

² І породила Ґілеадова жінка йому синів. І повиро́стали сини тієї жінки, та й вигнали Їфтаха, і сказали йому: „Не будеш володіти в домі нашого батька, бо ти син іншої жінки!“

³ І втік Їфта́х перед своїми братами, і осівся в кра́ї Тов. І зібралися до Їфтаха гуля́щі люди, та й виходили з ним.

⁴ І сталося по часі, і воювали Аммонові сини з Ізраїлем.

⁵ І сталося, як воювали Аммонові сини з Ізраїлем, то пішли ґілеадські старші́, щоб забрати Їфтаха з кра́ю Тов.

⁶ І сказали вони до Їфтаха: „Іди ж, і будеш нам провідником, і будемо воювати з Аммоновими сина́ми“.

⁷ І сказав Їфтах до ґілеадських старши́х: „Чи ж не ви знена́видили мене, і вигнали мене з дому мого батька? І чого ви прийшли до мене тепер, коли ви в біді?“

⁸ І сказали ґілеадські старші́ до Їфтаха: „Зате ми тепер вернулися до тебе! І ти піди з нами, і бу́демо воювати з Аммоновими синами, і станеш нам головою для всіх ме́шканців ґілеадських“.

⁹ І сказав Їфтах до ґілеадських старших: „Якщо ви мене вернете воювати з Аммоновими синами, і Господь дасть їх, щоб були побиті передо мною, то чи я стану вам головою?“.

¹⁰ І сказали ґілеадські старші до Їфтаха: „Нехай Господь буде свідком поміж нами, що так, як слово твоє, так зро́бимо“.

¹¹ І пішов Їфтах з ґілеадськими старшими, і народ настанови́в його собі за го́лову та провідника́, а Їфтах промовляв усі свої слова́ перед Господнім лицем у Міцпі.

¹² І послав Їфтах послів до царів Аммонових синів, говорячи: „Що тобі до мене, що ти прийшов до мене воювати з моїм кра́єм?“

¹³ І сказав цар Аммонових синів до Їфтаховнх послів: „Бо Ізраїль забрав мій край, коли він вихо́див з Єгипту, від Арнону й аж до Яббоку та аж до Йорда́ну. А тепер верни ж їх у мирі“.

¹⁴ А Їфтах ще послав послів до царя Аммонових синів,

¹⁵ і сказав йому: „Так сказав Їфта́х: Не взяв Ізра́їль кра́ю Моавого та краю Аммонових синів,

¹⁶ бо коли йшли вони з Єгипту, то Ізраїль ішов по пустині аж до Червоного моря, і прийшов до Каде́шу.

¹⁷ І послав Ізраїль послів до едо́мського царя, говорячи: Нехай я перейду́ твоїм кра́єм, — та не послухав едомський цар. І послав він також до царя моа́вського, — та й той не хотів. І осівся Ізраїль у Каде́шу.

¹⁸ І пішов він пустинею, і обійшов край едо́мський та край моа́вський, і прийшов зо сходу сонця до моавського кра́ю, та й таборува́ли по тім боці Арно́ну, а в моавські границі не входили, бо Арнон — границя Моава.

¹⁹ І послав Ізра́їль послів до Сихо́на, царя аморе́йського, царя хешбо́нського, і сказав йому Ізраїль: „Нехай ми пере́йдемо твоїм краєм аж до місця свого“.

²⁰ І не вірив Сихо́н Ізраїлеві, щоб він ми́рно перейшов його границями. І зібрав Сихон увесь народ свій, та й таборува́ли в Йохці, і воювали з Ізраїлем.

²¹ І дав Господь, Бог Ізраїля, Сихона та ввесь народ його в Ізраїлеву руку, — вони побили їх. І посів Ізраїль увесь край аморе́янина, ме́шканця того кра́ю.

²² І вони посіли всю аморе́йську країну від Арно́ну й аж до Яббо́ку, і від пустині та аж до Йорда́ну.

²³ А тепер Госпо́дь, Бог Ізраїлів, вигнав Аморе́янина перед народом Своїм, Ізраїлем, а ти посядеш його?

²⁴ Отож, що дасть тобі на насліддя Кемош, бог твій, те ти посядеш, а все, де вигнав Господь, Бог наш, перед нами, те ми посядемо.

²⁵ А тепер чи справді ти ліпший від Бала́ка, Ціппорового сина, царя моа́вського? Чи сваритися — сварився він з Ізраїлем? Чи воювати — воював із ними?

²⁶ Коли Ізраїль сидів у Хешбоні та в підлеглих містах його, і в Ар'орі та в підлеглих містах його, і по всіх містах, що над Арноном, три сотні літ, то чому́ не відібрали ви їх за той час?

²⁷ А тобі я не згрішив, а ти робиш зо мною зло, щоб воювати зо мною. Нехай розсудить Господь, що судить сьогодні між Ізраїлевими синами та між синами Аммоновими“.

²⁸ Та цар Аммонових синів не послухався слів Їфтаха, що до нього посилав.

²⁹ І Дух Господній перебував на Їфта́хові, і він перейшов Ґілеа́д та Манасі́ю, і перейшов ґілеа́дську Міцпе́, а з ґілеадської Міцпе перейшов до Аммонових синів.

³⁰ І обіцяв Їфтах обі́тницю Господе́ві й сказав: „Якщо справді даси Ти Аммонових синів у мою ру́ку,

³¹ то станеться, — виходя́чий, що ви́йде з дверей мого дому навпроти мене, коли я верта́тимусь з ми́ром від Аммонових синів, то буде він для Господа, і я принесу́ його в цілопа́лення“.

³² І прийшов Їфтах до Аммонових синів воювати з ними, а Господь дав їх у його руку.

³³ І він побив їх дуже великою пора́зкою від Ароеру й аж туди, де йти до Мінніту, двадцять міст, і аж до Авел-Кераміму. І впокори́лися Аммонові сини перед синами Ізраїлевими.

³⁴ І прийшов Їфтах до Міцпи́ до свого дому, аж ось виходить навпроти нього дочка́ його з бу́бнами та з та́нцями! А вона була в нього тільки одна, — не було в нього, окрім неї, ані сина, ані дочки́.

³⁵ І сталося, як він побачив її, то розде́р одежу свою та й сказав: „Ах, до́чко моя! Ти справді повалила мене, і ти стала однією з тих, що нещасли́влять мене. Бо я дав Господе́ві обі́та, і не мо́жу відмовитися від нього“.

³⁶ А вона відказала йому: „Ба́тьку мій, ти дав обі́тницю Господе́ві, — зроби мені, як вийшло з твоїх уст, коли Господь зробив тобі пі́мсту на твоїх ворогів, на Аммонових синів“.

³⁷ І сказала вона до свого батька: „Нехай буде мені зро́блена оця річ: відпусти мене на два місяці, і нехай я піду́ й зійду́ на го́ру, і нехай опла́чу дівува́ння своє я та при́ятельки мої“.

³⁸ А він сказав: „Іди!“ І послав її на два місяці. І пішла вона та її при́ятельки, і оплакувала дівува́ння своє.

³⁹ І сталося в кінці двох місяців, і верну́лася вона до ба́тька свого, а він учинив над нею свою обі́тницю, яку обіцяв був, і вона не пізнала мужа. І сталося це звичаєм в Ізраїлі:

⁴⁰ рік-річно ходять Ізраїлеві до́чки плакати за дочко́ю ґілеадянина Їфтаха, чотири дні в році.

¹ І скликав Він Дванадцятьо́х, і дав їм силу та вла́ду над усіма де́монами, і вздоровля́ти неду́ги.

² І послав їх проповідувати Царство Боже та вздоровляти недужих.

³ І промовив до них: „Не беріть нічо́го в дорогу: ані па́лиці, ані торби, ні хліба, ні срі́бла, ані майте по двоє убра́нь.

⁴ І в який дім уві́йдете, — зоставайтеся там, і звідти відходьте.

⁵ А як хто вас не при́йме, то, вихо́дячи з міста того, обтрусіть від ніг ваших по́рох на сві́дчення су́проти них“.

⁶ І вийшли вони, та й ходили по селах, звіщаючи Добру Нови́ну та всюди вздоровля́ючи.

⁸ а інші, що Ілля́ то з'явився, а знов інші, що ожив це один із стародавніх пророків.

⁹ Тоді Ірод сказав: „Іванові стяв я голову; хто ж Оцей, що я чую про Нього речі такі?“ І він намагався побачити Його.

¹¹ А як люди дові́далися, то пішли вслід за Ним. І Він їх прийняв, і розповідав їм про Боже Царство, та тих уздоровля́в, хто потребува́в уздоро́влення.

¹² А день став схилятися. І Двана́дцятеро підійшли та й сказали Йому: „Відпусти вже людей, — нехай вони йдуть у довко́лишні села й оселі спочити й здобути поживи, бо ми тут у місці безлю́дному!“

¹³ А Він їм сказав: „Дайте їсти їм ви“. Вони ж відказали: „Немає в нас більше, як п'я́теро хліба й дві рибі. Хіба пі́демо та купимо поживи для всього наро́ду цього́“.

¹⁴ Бо було чоловіків десь тисяч із п'ять. І сказав Він до у́чнів Своїх: „Розсадіть їх рядами — по п'ятидесяти́“.

¹⁵ І зробили отак, і всіх їх розсади́ли.

¹⁶ I Він узяв п'ять хлібі́в та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив їх, і поламав, і дав учням, щоб клали наро́дові.

¹⁷ І всі їли й наси́тились! А з кусків позосталих зібрали дванадцять коші́в.

¹⁹ Вони ж відповіли́ та сказали: „За Івана Христителя, а ті за Іллю́, а інші, — що воскрес один із давніх пророків“.

²⁰ А Він запитав їх: „А ви за кого Мене маєте?“ Петро ж відповів та сказав: „За Христа Божого!“

²¹ Він же їм заказав, і звелів не казати ніко́му про це.

²⁴ Бо хто хоче душу свою́ зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою́, той її збереже́.

²⁵ Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобу́де ввесь світ, але́ занапа́стить чи згубить себе?

²⁶ Бо хто буде Мене та Моєї науки соро́митися, того посоро́миться також Син Лю́дський, як при́йде у славі Своїй, і Отчій, і святих анголі́в.

²⁷ Правдиво ж кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скуштують смерти, аж поки не побачать Царства Божого“.

²⁹ І коли Він молився, то вигляд лиця Його переобрази́вся, а одежа Його стала біла й блиску́ча.

³⁰ І ось два му́жі з Ним розмовляли, — були то Мойсей та Ілля́,

³¹ що з'явилися в славі, і говорили про кінець Його, який в Єрусалимі Він мав докінчи́ти.

³² А Петро та прия́вні з ним були змо́рені сном, але, пробуди́вшись, бачили славу Його й обох му́жів, що стояли при Ньому.

³³ І сталось, як із Ним розлучались вони, то промовив Петро до Ісуса: „Учителю, добре нам бути отут! Поставмо ж отут три шатра: для Тебе одне, і Мойсею одне, і одне для Іллі!“ Він не знав, що говорить...

³⁴ А як він говорив це, насу́нула хмара та їх заслони́ла. І вони полякались, як стали ті вхо́дити в хмару.

³⁵ І почувся ось голос із хмари, який промовляв: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“

³⁶ А коли оцей голос лунав, Ісус Сам позостався. А вони промовча́ли, і ніко́му нічо́го тих днів не казали, що́ бачили.