Ранкове читання:
Йов 13
1 Ось усе оце бачило око моє, чуло ухо моє, — та й усе заува́жило.
2 Як знаєте ви — знаю й я, я не нижчий від вас,
3 і я говори́тиму до Всемогутнього, і переко́нувати хочу Бога!
4 Та неправду кує́те тут ви, лікарі́ непутя́щі ви всі!
5 О, коли б ви наспра́вді мовчали, то вам це за мудрість було́ б!
6 Послухайте но переко́нань моїх: і ви́слухайте запере́чення уст моїх.
7 Чи будете ви говорити неправду про Бога, чи будете ви говорити ома́ну про Нього?
8 Чи будете ви уважати на Нього? Чи за Бога на прю постаєте?
9 Чи добре, що вас Він дослі́дить? Чи як з люди́ни сміються, так будете ви насміха́тися з Нього?
10 Насправді Він вас покарає, якщо бу́дете ви потура́ти таємно особі!
11 Чи ж ве́лич Його не настра́шує вас, і не напада́є на вас Його страх?
12 Ваші нага́дування — це прислі́в'я із по́пелу, ваші ба́шти — це гли́няні башти!
13 Мовчіть передо мною, — а я говори́тиму, і нехай щобудь при́йде на ме́не!
14 Нащо де́ртиму я своє тіло зубами своїми, а душу свою покладу́ в свою ру́ку?
15 Ось Він мене вб'є, і я надії не матиму, — але перед обли́ччям Його про доро́ги свої спереча́тися буду!
16 І це мені буде спасі́нням, бо перед обличчя Його не піді́йде безбожний.
17 Направду послухайте сло́ва мого́, а моє це осві́дчення — в ваших ушах нехай бу́де.
18 Ось я суд споряди́в, — бо я справедливий, те знаю!
19 Хто той, що буде зо мною прова́дити прю? Бо тепер я замовк би й помер би.
20 Тільки двох цих речей не роби Ти зо мною, тоді від обличчя Твого́ я не буду ховатись:
21 віддали Свою руку від мене, а Твій страх хай мене не жаха́є!
22 Тоді клич, а я відповіда́тиму, або я говори́тиму, Ти ж мені відповідь дай!
23 Скільки в мене провин та гріхів? Покажи Ти мені мій пере́ступ та гріх мій!
24 Чому Ти ховаєш обличчя Своє і вважаєш мене Собі во́рогом?
25 Чи Ти будеш страха́ти заві́яний вітром листо́к? Чи Ти соломи́ну суху будеш гнати?
26 Бо Ти пишеш на мене гірко́ти й провини мого молоде́чого віку даєш на спа́док мені,
27 і в кайда́ни зако́вуєш но́ги мої, і всі дороги мої стере́жеш, на́зирці ходиш за мною,
28 і він розпадається, мов та трухля́вина, немов та одежа, що міль її з'їла!
Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав!
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
Йов 15
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 „Чи відповідатиме мудра люди́на знання́м вітряни́м, і східнім вітром напо́внить утробу свою?
3 Бу́де виправдуватися тим словом, що не надається, чи тими реча́ми, що пожитку немає від них?
4 Ти страх Божий руйнуєш тако́ж, і пусто́шиш молитву до Бога,
5 бо навчає провина твоя — твої уста, і ти вибираєш собі язика хитрунів.
6 Оскаржа́ють тебе твої уста, не я, й твої губи свідкують на те́бе:
7 Чи ти народився люди́ною першою, чи раніше, ніж згі́р'я, ти ство́рений?
8 Чи ти слухав у Божій таємній нара́ді, та мудрість для себе забрав?
9 Що ти знаєш, чого б ми не знали? Що ти зрозумів, — і не з нами воно?
10 Поміж нами і сивий, ото́й і старий, старший днями від ба́тька твого́.
11 Чи мало для тебе — поті́шення Божі та слово, яке Він сховав у тобі́?
12 Чого то підно́сить тебе твоє серце, й які то знаки́ твої очі дають,
13 що на Бога зверта́єш ти духа свого́, і з своїх уст випускаєш подібні слова́?
14 Що таке чоловік, щоб опра́вданим бути, і щоб був справедливим від жінки наро́джений?
15 Таж Він на́віть святим Своїм не довіря́є, і не опра́вдані в о́чах Його небеса́, —
16 що ж тоді чоловік той бридки́й та зіпсутий, що п'є кривду, як воду?
17 Я тобі розповім, — ти послухай мене, а що бачив, то те розкажу́,
18 про що мудрі доне́сли та від батьків своїх не затаїли того, —
19 їм самим була да́на земля, і не прихо́див чужий поміж них.
20 Безбожний тремти́ть по всі дні, а наси́льникові мало років захо́вано.
21 Вереск жа́хів — у нього в уша́х, серед ми́ру прихо́дить на нього грабі́жник.
22 Він не вірить, що ве́рнеться від темноти́, й він вичі́кується для меча́.
23 Він мандру́є за хлібом, — та де він? Знає він, що для нього встано́влений день темноти́.
24 Страша́ть його у́тиск та гно́блення, хапають його, немов цар, що готовий до бо́ю,
25 бо руку свою простягав він на Бога, і повставав на Всемогу́тнього,
26 проти Нього твердо́ю він шиєю бігав, товсти́ми хребта́ми щитів своїх.
27 Бо закрив він обличчя своє своїм салом, і бо́ки обклав своїм жиром,
28 і сидів у міста́х поруйно́ваних, у дома́х тих, що в них не сидять, що на купи каміння призна́чені.
29 Він не буде багатий, і не всто́їться сила його, і по землі не поши́ряться їхні маєтки.
30 Не всту́питься з те́мности він, по́лум'я висушить па́рост його, й духом уст Його буде він схо́плений.
31 Хай не вірить в марно́ту заблу́каний, бо марно́тою буде заплата йому́, —
32 вона ви́повниться не за днів його, а його верхові́ття не буде зелене!
33 Поскидає наси́ллям, немов виноград, недозрілість свою, поро́нить він квіття своє, як оливка, —
34 бо збори безбожних спусто́шені будуть, а огонь пожере́ дім хаба́рника:
35 він злом вагітні́є, й породить марно́ту, й ома́ну готує утро́ба його“.
Вечірнє читання:
Дії 8
26 А ангол Господній промовив Пилипові, кажучи: „Устань та на пі́вдень іди, на дорогу, що від Єрусалиму до Га́зи спускається, — порожня вона“.
27 І, вставши, пішов він. І ось муж етіо́пський, скопе́ць, вельможа Канда́ки, цариці етіопської, що був над усіма́ її ска́рбами, що до Єрусалиму прибув поклонитись,
28 вертався, і, сидючи́ на пово́зі своїм, читав пророка Ісаю.
29 А Дух до Пилипа промовив: „Підійди, та й пристань до цього пово́зу“.
30 Пилип же підбіг і почув, що той читає пророка Ісаю, та й спитав: „Чи розумієш, що́ ти читаєш?“
31 А той відказав: „Як же мо́жу, як ніхто не напу́тить мене?“ І впросив він Пилипа піднятись та сісти з ним.
32 А слово Писа́ння, що його він читав, було це: „Як вівцю́ на заріз Його ве́дено, і як ягня супроти стрижія́ безголосе, так Він не відкрив Своїх уст!
33 У прини́женні суд Йому віднятий був, а про рід Його хто розповість? Бо життя Його із землі забирається“.
34 Відізвався ж скопе́ць до Пилипа й сказав: „Благаю тебе, — це про ко́го говорить пророк? Чи про себе, чи про іншого кого?“
35 А Пилип відкрив у́ста свої, і, зачавши від цього Писа́ння, благовістив про Ісуса йому.
36 І, як шляхо́м вони їхали, прибули́ до якоїсь води. І озвався скопець: „Ось вода. Що мені заважає христитись?“
37 А Пилип відказав: „Якщо віруєш із повного серця свого, то можна“. А той відповів і сказав: „Я вірую, що Ісус Христос — то Син Божий!“
38 І звелів, щоб по́віз спинився. І оби́два — Пилип та скопе́ць — увійшли до води, і охристив він його.
39 А коли вони вийшли з води, Дух Господній Пилипа забрав, і скопе́ць уже більше не бачив його. І він їхав, радіючи, шляхом своїм.
40 А Пилип опинився в Азо́ті, і, переходячи, звіщав Єва́нгелію всім містам, аж поки прийшов у Кесарі́ю.