¹ І сказав Самуїл до Саула: „Господь послав був мене пома́зати тебе на царя над народом Його, над Ізраїлем. А тепер послухайся голосу Господніх слів.

² Так сказав Господь Саваот: Я згадаю, що́ зробив був Амалик Ізраїлеві, що клав йому перешкоду на дорозі, коли він вихо́див із Єгипту.

³ Тепер іди, і поб'єш Амали́ка, і вчиниш закляттям усе, що його, і не змилосе́рдишся над ним. І позабиваєш усе, від чоловіка аж до жінки, від дитини й аж до немовляти, від вола й аж до штуки дрібно́ї худо́бини, від верблю́да й аж до осла“.

⁴ І Саул оповістив народ, і перелічив їх у Телаїмі, — двісті тисяч піхоти та десять тисяч мужа Юди.

⁵ І прийшов Саул аж до Амали́кового міста, та й засів у долині.

⁶ І сказав Саул кене́янам: „Ідіть, відокремтесь, вийдіть з-поміж Амалики́тянина, щоб я не долучив вас до них, бо ви зробили були милість усім ізра́їльтянам, коли вони виходили з Єгипту“. І відокремився Кенеянин з-поміж Амали́ка.

⁷ А Саул побив Амалика від Хавіли аж до місця, де йдеш до Шуру, що навпроти Єгипту.

⁸ І зловив він Аґага, амаликського царя, живого, а ввесь народ зробив закляттям, та й побив ві́стрям меча.

⁹ Та змилосе́рдився Саул і народ над Аґаґом, і над найліпшим з його худоби дрібно́ї й з худоби його великої та з товару вгодо́ваного, і над ві́вцями, та над усім добром, і не хотіли зробити їх закляттям. А все маловарте й худе — його зробили закляттям.

¹⁰ І було Господнє слово до Самуїла й казало:

¹¹ „Жалкую, що Я настанови́в Саула за царя, бо він відвернувся від Мене, а слів Моїх не ви́конав“. І запалився гнів Самуїлів, і він кли́кав до Господа ці́лу ніч.

¹² А рано вранці Самуїл устав, і пішов назу́стріч Саулові. І Самуїлові доне́сли, говорячи: „Саул прийшов до Карме́лу, і ось ставить собі па́м'ятника, а потому поверну́вся й пішов, і зійшов до Ґілґалу“.

¹³ І прийшов Самуїл до Саула, а Саул сказав йому: „Благослове́нний ти в Господа! Я виконав слово Господнє“.

¹⁴ А Самуїл сказав: „А що́ це за ме́кання цієї отари в ушах моїх, та рик великої худоби, що я чую?“

¹⁵ І сказав Саул: „Від Амаликитянина привели́ їх, бо народ змилосе́рдився над найліпшим із худоби дрібно́ї та з худоби великої, щоб зарізати в жертву для Господа, Бога твого, а позостале вчинили закляттям“.

¹⁶ А Самуїл сказав до Саула: „Поки́нь, а я розповім тобі, що́ Господь говорив мені цієї ночі“. А той сказав йому: „Говори“.

¹⁷ І сказав Самуїл: „Хоч ти мали́й був в оча́х своїх, — чи ж ти не голова Ізраїлевих племе́н? Чи ж не пома́зав тебе Господь на царя над Ізраїлем?

¹⁸ І послав тебе Господь дорогою, і сказав: Іди, і вчиниш закляттям нечестивих амалнки́тян, і будеш воювати з ними, аж поки ти не ви́губиш їх.

¹⁹ І чому́ ти не послухався Господнього голосу, але кинувся на здо́бич, і зробив оце зло в Господніх оча́х?“

²⁰ І сказав Саул до Самуїла: „Та я послухався Господнього голосу, і пішов дорогою, якою послав був мене Господь, — і привів я Аґаґа, царя амаликського, а Амалика зробив закляттям.

²¹ А народ узяв зо здо́бичі худобу дрібну́ та худобу велику, як поча́ток закляття, щоб прино́сити в жертву Господе́ві, Богові твоєму, в Ґілґалі“.

²² І сказав Самуїл: „Чи жада́ння Господа цілопа́лень та жертов таке, як по́слух Господньому голосу? Таж по́слух ліпший від жертви, покірливість — краща від баранячого ло́ю!

²³ Бо непокі́рливість — як гріх ворожби́тства, а сваві́льство — як провина та служба бовва́нам. Через те, що ти відкинув Господні слова, то Він відкинув тебе, щоб не був ти царем“.

²⁴ I сказав Саул до Самуїла: „Прогріши́вся я, бо переступив накази Господні та слова́ твої, — бо я боявся народу, та послухався його голосу.

²⁵ А тепер прости ж мій гріх, і вернися зо мною, — і я поклонюсь Господе́ві“.

²⁶ Та Самуїл сказав до Саула: „Не вернуся з тобою, бо ти погорди́в Господнім словом, а Господь погорди́в тобою, щоб не був ти царем над Ізраїлем“.

²⁷ І повернувся Самуїл, щоб піти, а Саул схопи́в по́лу плаща його, та й відірвав.

²⁸ І сказав до нього Самуїл: „Господь відірвав сьогодні від тебе Ізраїлеве царство, та й передав його твоєму ближньому, ліпшому від тебе!

²⁹ І також Ізраїлева Слава не скаже неправди та не буде каятися, бо Він не люди́на, щоб каятись“.

³⁰ А Саул сказав: „Прогріши́вся я! Але вшануй мене перед старши́ми мого народу та перед Ізраїлем, і вернися зо мною, а я поклонюся Господе́ві, Богові твоєму“.

³¹ І вернувся Самуїл за Саулом, і Саул поклонився Господе́ві.

³² І сказав Самуїл: „Підведіть до мене Аґаґа, царя амаликського“. І пішов до нього Аґаґ весело. І сказав Аґаґ: „Справді, — відступилася гірко́та смерти!“

³³ А Самуїл сказав: „Як твій меч позбавляв жінок дітей, так позба́виться дітей твоя мати між жінка́ми“. І посік Самуїл Аґаґа перед Господнім лицем у Ґілґалі.

³⁴ І пішов Самуїл до Рами́, а Саул зійшов до дому свого, до Саулової Ґів'ї.

³⁵ І більше не бачив Самуїл Саула аж до дня його смерти, та Самуїл сумува́в за Саулом. А Господь жалкував, що настановив був Саула царем над Ізраїлем.

¹ І сказав Господь до Самуїла: „Аж доки ти сумува́тимеш за Саулом? Таж Я відкинув його, щоб не царював над Ізраїлем. Напо́вни рога свого оливою, та й іди, — пошлю тебе до віфлеє́млянина Єссея, бо Я наглянув Собі царя між синами його“.

² І сказав Самуїл: „Як я піду́? А почує Саул, то вб'є мене“. А Господь сказав: „Візьми в свою руку теля з великої худоби, та й скажеш: Я прийшов, щоб прине́сти жертву для Господа.

³ І закличеш Єссе́я на жертву, а Я тобі дам знати, що́ маєш робити, і пома́жеш Мені того, кого скажу́ тобі“.

⁴ І зробив Самуїл, що́ Господь говорив. І прийшов він до Віфлеєму, а старші́ міста вийшли йому назустріч із тремтінням. І сказали вони: „Чи твій при́хід — то мир?“

⁵ А він відказав: „Мир! Я прийшов, щоб прине́сти жертву Господе́ві. Освятіться, і при́йдете зо мною до жертви“. І освятив він Єссе́я та синів його, і покликав їх на жертву.

⁶ І сталося, як вони поприхо́дили, то побачив він Еліява, та й сказав: „Справді — перед Господом пома́занець Його!“

⁷ Та Господь сказав Самуїлові: „Не дивись на обличчя його та на високість зросту його, бо Я відкинув його Собі! Бо Бог бачить не те, що бачить люди́на: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце“.

⁸ І покликав Єссе́й Авінадава, і привів його перед Самуїла, та той сказав: „Також цього не вибрав Господь!“

⁹ І привів Єссе́й Шамму, та Самуїл сказав: „Також цього не вибрав Господь“.

¹⁰ І привів Єссей сімох своїх синів перед Самуїла. І сказав Самуїл до Єссея: „Цих не вибрав Господь“.

¹¹ І сказав Самуїл до Єссея: „Чи то всі твої діти?“ А той відказав: „Ще позостався найменший, — він пасе отару“. І сказав Самуїл до Єссея: „Пошли ж приве́сти його, бо не сядемо за стіл, аж поки він не при́йде сюди“.

¹² І послав він, і привів його, а він — рум'яний, із гарними очима та хорошого стану. А Господь сказав Самуїлові: „Устань, пома́ж його, — бо це він!“

¹³ І взяв Самуїл рога оливи, та й пома́зав його серед братів його. І Дух Господній злинув на Давида, і був на ньо́му від того дня й далі. А Самуїл устав, і пішов до Рами́.

¹⁵ І сказали раби Саула до нього: „Оце злий дух від Бога нападає на тебе.

¹⁶ Нехай скаже пан наш, — раби твої пошукають тобі кого, хто вміє грати на гу́слах. І станеться, коли буде на тебе злий дух від Бога, то заграє той рукою своєю, — і буде тобі добре“.

¹⁷ І сказав Саул до рабів своїх: „Нагляньте мені кого, хто добре грає, і приведіть до ме́не“.

¹⁸ I відповів один із слуг, і сказав: „Ось бачив я сина віфлеємлянина Єссе́я, що вміє грати, — ли́цар та вояка, і розуміється на речах, і чоловік хорошої поста́ви. І Господь із ним“.

¹⁹ І послав Саул послів до Єссе́я й сказав: „Пошли до мене Давида, сина свого, що при отарі“.

²⁰ І взяв Єссе́й осла, наладованого хлібом, та бурдюка́ вина, та одне козля, і послав через сина свого Давида до Саула.

²¹ І прийшов Давид до Саула, та й став перед ним. І той сильно полюбив його, і він став йому зброєно́шею.

²² І послав Саул до Єссея, говорячи: „Нехай остається Давид при мені, бо він знайшов ласку в оча́х моїх“.

²³ І бувало, коли злий дух від Бога нападав на Саула, то Дави́д брав гу́сла, та й грав своєю рукою. І легшало Саулові, і ставало йому добре, і відступа́в від нього той злий дух.

²⁶ „Коли хто прихо́дить до Мене, і не знена́видить свого батька та матері, і дружи́ни й дітей, і братів і сесте́р, а до того й своє́ї душі́, — той не може буть учнем Моїм!

²⁷ І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, — той не може бути учнем Моїм!

²⁸ Хто бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й вида́тків не ви́рахує, — чи має потрібне на ви́конання,

²⁹ щоб, коли покладе він основу, але докінчи́ти не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього,

³⁰ говорячи: „Чоловік цей почав будувати, але докінчи́ти не міг“.

³¹ Або який цар, ідучи́ на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спромо́жен він із десятьма́ тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма́ тисячами проти нього?

³² Коли ж ні, то, як той ще дале́ко, шле посольство до нього та й просить про мир.

³³ Так ото й кожен із вас, який не зречеться усьо́го, що має, не може бути учнем Моїм.

³⁴ Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її?

³⁵ Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, — її геть викидають. Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“