¹ І було життя Сарриного сто літ і двадцять літ і сім літ, — літа життя Сарриного.

² І вмерла Сарра в Кіріят-Арбі, — це Хеврон у кра́ї ханаанському. І прибув Авраам голосити над Саррою та плакати за нею.

³ І встав Авраам від обличчя небіжки своєї, та й сказав синам Хетовим, говорячи:

⁴ „Я прихо́дько й захо́жий між вами. Дайте в себе мені власність для гробу, і нехай я поховаю свою небіжку з-перед обличчя свого“.

⁵ І відповіли́ сини Хетові Авраамові, та й сказали йому:

⁶ Послухай нас, пане мій, — ти Божий князь серед нас! У добірнім із наших гробів поховай небіжку свою. Ніхто з нас не затримає гробу свого від тебе, щоб поховати небіжку твою“.

⁷ І встав Авраам, і вклонився наро́ду тієї землі, синам Хетовим,

⁸ та й промовив до них і сказав: „Коли ви згідні поховати небіжку мою з-перед обличчя мого, то послухайте мене, і настирливо просіть для мене Ефрона, сина Цохарового,

⁹ і нехай мені дасть він печеру Махпелу, що його, що в кінці його поля, за гроші повної ваги, — хай мені її дасть поміж вами на власність для гробу“.

¹⁰ А Ефрон пробува́в серед Хетових синів. І відповів хіттеянин Ефрон Авраамові, так що чули сини Хетові й усі, хто входив у браму його міста, говорячи:

¹¹ „Ні, пане мій, послухай мене! Поле віддав я тобі, і печеру, що на нім, віддав я тобі, — на очах синів народу мого я віддав її тобі. Поховай небіжку свою“.

¹² І вклонивсь Авраам перед народом тієї землі,

¹³ та й сказав до Ефрона, так що чув був наро́д тієї землі, говорячи: „Коли б тільки мене ти послухав! Я дам срібло за поле, — візьми ти від мене, і хай поховаю небіжку свою“.

¹⁴ А Ефрон відповів Авраамові, говорячи йому:

¹⁵ „Пане мій, послухай мене! Земля чотирьох сотень шеклів срібла, — що вона поміж мною та поміж тобою? А небіжку свою поховай!“

¹⁶ І послухав Авраам Ефрона. І відважив Авраам Ефронові срібло, про яке той був сказав, так що чули сини Хетові, — чотири сотні шеклів срібла купецької ваги.

¹⁷ І стало поле Ефронове, що в Махпелі воно, що перед Мамре, поле й печера, що на ньому, і кожне дерево, що в полі, що в усій границі його навколо,

¹⁸ купном Авраамові в присутності синів Хетових, усіх, хто входив до брами міста його.

¹⁹ І по цьому Авраам поховав Сарру, жінку свою, в печері поля Махпели, перед Мамре, — це Хеврон у землі ханаанській.

²⁰ І стало поле й печера, що на нім, Авраамові на власність для гробу від синів Хетових.

¹ А Авраам був старий, у літа ввійшов. І Господь Авраама поблагословив був усім.

² І сказав Авраам до свого раба, найстаршого дому свого, що рядив над усім, що він мав: „Поклади свою руку під стегно́ моє,

³ і я заприсягну тебе Господом, Богом неба й Богом землі, що ти не ві́зьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, серед якого я пробуваю.

⁴ Бо ти пі́деш до краю мого, і до місця мого наро́дження, і ві́зьмеш жінку для сина мого, для Ісака“.

⁵ І сказав раб до нього: „Може та жінка не схоче за мною піти до цієї землі, то чи справді поверну я твого сина до краю, звідки ти вийшов?“

⁶ І промовив до нього Авраам: „Стережися, — щоб ти не вернув мого сина туди!

⁷ Господь, що взяв мене з дому батька мого й з краю мого народження, і що промовляв був до мене, і що присягнув мені, кажучи: „Твої́м наща́дкам Я дам оцю землю“, Він пошле Свого Ангола перед обличчям твоїм, і ти візьмеш звідти жінку для сина мого!

⁸ А коли ота жінка не схоче піти за тобою, то ти бу́деш очищений з цієї прися́ги своєї. Тільки сина мого ти туди не вертай“.

⁹ І раб поклав свою руку під стегно́ Авраама, пана свого, і йому присягнув на цю спра́ву.

¹⁰ І взяв той раб десять верблюдів із верблюдів пана свого, та й пішов. І взяв різне добро свого пана в руку свою. І він устав, і пішов в Месопотамію до міста Нахора.

¹¹ І поставив верблюди навколішки за містом при водній криниці надвечір, на час, як виходять жінки воду брати,

¹² та й промовив: „Господи, Боже пана мого Авраама, — подай же сьогодні мені це, і милість вчини з паном моїм Авраамом!

¹³ Ось я стою над водним джерелом, а до́чки мешканців міста виходять воду брати.

¹⁴ І станеться, що дівчина, до якої скажу: Нахили но глека свого, я нап'юся, — а вона відповість: Пий, і так само верблюди твої я понапуваю, — її Ти призначив для раба Свого, для Ісака. І з цьо́го пізнаю, що Ти милість учинив з моїм паном“.

¹⁵ І сталося, поки він закінчив говорити, аж ось виходить Ревека, що була народжена Бетуїлові, синові Мілки, жінки Нахора, Авраамового брата. А її глек — на плечі в неї.

¹⁶ А дівчина та — вельми вродлива з обличчя; була дівиця, і чоловік не пізнав ще її. І зійшла вона до джерела, і напо́внила глека свого, та й вийшла.

¹⁷ І вибіг той раб назустріч їй, та й сказав: „Дай но напитись води з твого глека!“

¹⁸ А та відказала: „Напийся, мій пане!“ І вона поспішила, і зняла свого глека на руку свою, — і напоїла його.

¹⁹ А коли закінчи́ла поїти його, то сказала: „Також для верблюдів твоїх наберу́ я води, аж поки вони не нап'ються“.

²⁰ І метнулась вона, і глека свого спорожнила до пійла. І ще до криниці побігла набрати, і набрала води всім верблюдам його.

²¹ А чоловік той дивувався їй та мовчав, щоб пізнати, чи Господь пощастив дорогу йому, чи ні?

²² І сталося, як перестали верблюди пити, то взяв той чоловік золоту сережку, — пів шекля вага їй, — і два на́ручні на руки її, — на десять шеклів золота вага їм, —

²³ та й сказав: „Чия ти дочка? Скажи ж мені, чи в домі батька твойо́го є місце для нас ночувати?“

²⁴ Вона відказала йому: „Я дочка Бетуїла, сина Мілки, що його породила вона для Нахора“.

²⁵ І сказала до нього: „І соломи, і паші багато є в нас, також місце ночувати“.

²⁶ І той чоловік нахилився, і вклонився Богові аж до землі,

²⁷ та й сказав: „Благословенний Господь, Бог пана мого Авраама, що не опустив милости Своєї й вірности Своєї від пана мого! Я був у дорозі, Господь припровадив мене до дому братів мого пана“.

²⁸ І побігла дівчина, і розповіла́ в домі своєї матері про цю пригоду.

²⁹ А в Ревеки був брат, на ймення йому Лава́н. І побіг Лаван до того чоловіка надвір, до джерела.

³⁰ І сталося, як він побачив сережку та на́ручні на руках сестри своєї, і коли почув слова Ревеки, сестри своєї, що говорила: „Отак говорив мені той чоловік“, то прибув він до того чоловіка, — а той ось стоїть при верблюдах біля джерела, —

³¹ і сказав: „Увійди, благословенний Господа! Чого стоятимеш надворі? А я опорожнив дім і місце для верблюдів“.

³² І ввійшов той чоловік до дому. А Лаван порозсідлував верблюди, і дав соломи й паші для верблюдів, і води, щоб умити ноги йому й ноги людям, що були з ним.

³³ І поставлено перед ним, щоб він їв. А той відказав: „Не бу́ду їсти, аж поки не розкажу́ своєї справи“. А Лаван відказав: „Говори!“

³⁴ І той став говорити: „Я раб Авраамів.

³⁵ А Господь ще́дро поблагословив мого пана, і він став великий. І дав Він йому худобу дрібну та велику, і срібло, і золото, і рабів, і невільниць, і верблюди, й осли.

³⁶ А Сарра, жінка пана мого, бувши старо́ю, уродила панові моєму сина. А він йому все дав, що мав.

³⁷ І заприсяг мене пан мій, говорячи: „Не візьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, що я пробува́ю в його краю.

³⁸ Але підеш до дому батька мого, і до мого роду, і ві́зьмеш жінку для сина мого“.

³⁹ І сказав я до пана свого: „Може та жінка не піде за мною?“

⁴⁰ І сказав він до мене: „Господь, що ходив перед обличчям моїм, пошле Свого Ангола з тобою, і дорогу твою пощастить, і ти візьмеш жінку для сина мого з роду мого й з дому батька мого.

⁴¹ Тоді будеш очищений ти від закля́ття мого́, як при́йдеш до роду мого, а коли вони не дадуть тобі, то будеш ти чистий від закля́ття мого́.

⁴² І прибув я сьогодні до джерела, та й сказав: „Господи, Боже пана мого Авраама, коли б же Ти вчинив щасливою дорогу мою, що нею ходжу́ я!

⁴³ Ось я стою над джерелом води, і станеться, що дівчина, яка вийде води брати, а я їй скажу́: Дай но мені напитися трохи води з свого глека,

⁴⁴ вона ж відкаже мені: Пий і ти, і для верблюдів твоїх наберу́ я води, то вона та жінка, яку призна́чив Госпо́дь для сина пана мого.“

⁴⁵ І поки скінчи́в я говорити в своїм серці, аж ось виходить Ревека, а її глек на плечі в неї. І зійшла вона до джерела, та й набрала води. І сказав я до неї: Напій же мене!

⁴⁶ І метнулась вона, і свого глека з себе зняла та й сказала: Пий, а я понапуваю й верблюди твої. І я пив, а вона понапувала й ті верблюди.

⁴⁷ А я запитався її та й сказав: Чия ти дочка? А вона відказала: Я дочка Бетуїла, сина Нахорового, якого породила йому Мілка. І сережку надів я до носа її, і наручні на руки її.

⁴⁸ І я нахилився, і вклонився до землі Господе́ві, і поблагословив Господа, Бога пана мого Авраама, що Він провадив мене дорогою ви́значеною, щоб узяти дочку брата пана мого для сина його.

⁴⁹ А тепер, якщо милосердя та правду ви чините з паном моїм, то скажіть мені; коли ж ні, — то скажіть мені, і я звернуся право́руч або ліво́руч“.

⁵⁰ І відповіли Лаван і Бетуїл та й сказали: „Від Господа вийшла та річ, — ми не можем сказати тобі нічого злого чи доброго.

⁵¹ Ось перед тобою Ревека, — візьми та й іди, і нехай вона стане за жінку синові пана твого, як Господь говорив був“.

⁵² І сталося, коли їхні слова почув раб Авраамів, то вклонивсь до землі Господе́ві.

⁵³ І вийняв той раб срібний по́суд, і по́суд золотий та шати, і дав Ревеці, і дав цінні речі братові її та матері її.

⁵⁴ І їли й пили він та люди, що з ним, і ночували. А коли рано встали, то він сказав: „Відішліть мене до пана мого“.

⁵⁵ І сказав її брат та мати її: „Нехай посидить дівчина з нами хоч днів з десять, — потім пі́деш“.

⁵⁶ І сказав він до них: „Не спізняйте мене, бо Господь пощастив мою путь. Відішліть мене, і нехай я піду́ до пана свого“.

⁵⁷ А вони відказали: „Покличмо дівчину, і запитаймо її саму.“

⁵⁸ І покликали Ревеку, і сказали до неї: „Чи ти пі́деш з оцим чоловіком?“ А вона відказала: „Піду́“.

⁵⁹ І послали вони Ревеку, сестру свою, і няньку її, і раба Авраамового, і людей його.

⁶⁰ І вони поблагословили Ревеку й сказали до неї: „Ти наша сестра, — будь матір'ю для тисячі десятків тисяч, і нехай наща́дки твої́ внаслідують брами твоїх ворогів“.

⁶¹ І встала Ревека й служниці її, і посідали на верблюдів, і поїхали за тим чоловіком. І взяв раб Ревеку й відійшо́в.

⁶² А Ісак був вернувся з по́дорожі до криниці Лахай-Рої, і сидів у краї південному.

⁶³ І вийшов Ісак на прогулянку в поле, як вечір наставав. І він звів свої очі, і побачив, — ось верблюди йдуть.

⁶⁴ І Ревека звела́ свої очі, та й Ісака побачила, — і злізла з верблюда.

⁶⁵ І сказала вона до раба: „Хто отой чоловік, що полем іде нам назустріч?“ А раб відповів: „То мій пан“. І вона покрива́ло взяла, та й накрилась.

⁶⁶ І раб розповів Ісакові про всі речі, які він учинив.

⁶⁷ І впровадив її Ісак до намету Сарри, матері своєї. І взяв він Ревеку, і за жінку йому вона стала, і він її покохав. І Ісак був утішений по смерті матері своєї.

¹ А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов на́товп великий.

² І ось підійшов прокаже́ний, уклонився Йому та й сказав: „Коли, Господи, хочеш, — Ти можеш очистити мене!“

³ А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: „Хо́чу, — будь чистий!“ І тієї хвилини очистився той від своєї прокази.

⁴ І гово́рить до нього Ісус: „Гляди, — не розповіда́й ніко́му. Але йди, покажися священикові, та дар принеси́, якого Мойсей заповів, їм на свідо́цтво“.

⁶ кажучи: „Господи, мій слуга лежить удома розсла́блений, і тяжко страждає“.

⁷ Він говорить йому: „Я прийду́ й уздоро́влю його“.

⁸ А сотник Йому відповів: „Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. Та промов тільки слово, — і ви́дужає мій слуга!

⁹ Бо й я — люди́на підвла́дна, і воякі́в під собою я маю; і одному кажу: піди — то йде він, а тому: прийди́ — і приходить, або рабо́ві своєму: зроби те — і він зро́бить“.

¹⁰ Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: „Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшо́в був такої великої віри!

¹¹ Кажу́ ж вам, що багато-хто при́йдуть від сходу та за́ходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом.

¹² Сини ж Царства — повки́дані бу́дуть до те́мряви зо́внішньої — буде там плач і скре́гіт зубів“!

¹³ I сказав Ісус сотникові: „Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!“ І тієї ж години одужав слуга його.

¹⁵ І Він доторкнувся руки її, — і гарячка покинула ту... І встала вона, та й Йому прислуго́вувала!

¹⁶ А коли настав вечір, привели́ багатьох біснуватих до Нього, — і Він словом Своїм вигнав ду́хів, а недужих усіх уздорови́в,

¹⁷ щоб спра́вдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: „Він узяв наші немочі, і неду́ги поніс“.

¹⁹ І приступив один книжник та й до Нього сказав: „Учителю, я піду́ за Тобою, хоч би куди ти пішов!“

²⁰ Промовляє до нього Ісус: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда небесні пташки́, — Син же Лю́дський не має де й голови́ прихили́ти“.

²¹ А і́нший із у́чнів промовив до Ньо́го: „Дозволь мені, Господи, перше піти та ба́тька свого похова́ти“.

²² А Ісус йому каже: „Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх!“

²⁴ І ось буря велика зірва́лась на морі, аж чо́вен зачав залива́тися хви́лями. А Він спав.

²⁵ І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, — ги́немо!“

²⁶ А Він відповів їм: „Чого полохливі ви, маловірні?“ Тоді встав, заказав бурі й морю, — і тиша велика настала.

²⁷ А народ дивувався й казав: „Хто ж це такий, що ві́три та море слухня́ні Йому́?“

²⁹ І ось, вони стали кричати, говорячи: „Що́ Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?“

³⁰ А опо́даль від них пасся гурт великий свине́й.

³¹ І просилися де́мони, кажучи: „Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свине́й“.

³² А Він відповів їм: „Ідіть“. І вийшли вони, і пішли в гурт свиней. І ось кинувся з кручі до моря ввесь гурт, — і потопи́вся в воді.

³³ Пастухи ж повтікали; а коли прибули́ вони в місто, то про все розповіли́, і про біснуватих.

³⁴ І ось, усе місто вийшло назу́стріч Ісусові. Як Його ж угледіли, то стали благати, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю!