Ранкове читання:
Псалми 76
1 Для дириґента хору. Для Єдуту́на. Псалом Асафів.
2 Мій голос до Бога, — й я кли́кати буду, мій голос до Бога, — й почує мене!
3 В день недолі моєї шукаю я Господа, до Нього рука моя ви́тягнена вночі й не зомлі́є, не хоче душа моя бути поті́шена:
4 згадаю про Бога й зідха́ю, розважа́ю — й мій дух омліва́є! Се́ла.
5 Ти де́ржиш пові́ки оче́й моїх, я побитий і не говорю́.
6 Пригадую я про дні давні, про роки відві́чні,
7 свою пісню вночі я прига́дую, говорю́ з своїм серцем, а мій дух розважа́є:
8 Чи навіки покине Господь, і вже більш не вподо́бає?
9 Чи навіки спини́лася милість Його́? Чи скінчи́лося слово Його в рід і рід?
10 Чи Бог ми́лувати позабу́в? Чи гнівом замкнув Він Своє милосе́рдя? Се́ла.
11 І промовив був я: „То стражда́ння моє — переміна прави́ці Всевишнього“.
12 Пригада́ю я вчинки Господні, як чудо Твоє я згадаю відда́вна,
13 і буду я ду́мати про кожен Твій чин, і про вчинки Твої опові́м!
14 Боже, — святая доро́га Твоя, котри́й бог великий, як Бог наш?
15 Ти Той Бог, що чу́да вчиняє, Ти ви́явив силу Свою між наро́дами,
16 Ти ви́зволив люд Свій раме́ном, — синів Якова й Йо́сипа! Се́ла.
17 Тебе бачили води, о Боже, Тебе бачили во́ди — й тремтіли, затряслися й безо́дні.
18 Лила́ся струмко́м вода з хмар, тучі ви́дали грім, тако́ж там і сям Твої стрі́ли літали.
19 Гуркіт грому Твого на небесному колі, й блискавки́ освіти́ли вселе́нну, тремті́ла й трясла́ся земля!
20 Через море доро́га Твоя, а сте́жка Твоя — через во́ди великі, і не видно було́ Твоїх стіп.
21 Ти прова́див наро́д Свій, немов ту ота́ру, рукою Мойсея та Ааро́на.
Псалми 77
1 Пісня навча́льна Асафова. Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст, —
2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!
3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,
6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.
7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.
8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.
9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:
10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.
12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;
14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;
15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.
17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,
18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.
19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“
21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.
23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:
25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!
26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.
29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!
30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,
33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.
34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,
35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.
38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,
39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.
52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
59 Бог почувусе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —
72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!
Вечірнє читання:
1-е Петра 1
1 Петро, апо́стол Ісуса Христа, захожа́нам Розпоро́шення: По́нту, Гала́тії, Каппадокі́ї, Азії й Віфі́нії, ви́браним
2 із передба́чення Бога Отця, посвя́ченням Духа, на покору й окро́плення кров'ю Ісуса Христа: нехай примно́житься вам благодать та мир!
3 Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскре́сення з мертвих Ісуса Христа,
4 на спа́дщину нетлінну й непорочну та нев'яну́чу, заховану в небі для вас,
5 що ви бережені силою Божою через віру на спасі́ння, яке готове з'явитися останнього ча́су.
6 Тіштеся з того, засмучені тро́хи тепер, якщо треба, всілякими випробо́вуваннями,
7 щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробо́вується, на похвалу́, і честь, і славу при з'я́вленні Ісуса Христа.
8 Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а вірувавши, радієте невимо́вною й славною радістю,
9 бо досяга́єте мети́ віри вашої — спасі́ння ду́шам.
10 Про це спасі́ння розвідували та допитувалися пророки, що звіщали про благода́ть, призначену вам.
11 Вони досліджували, на котри́й чи на який час показував Дух Христів, що в них був, коли Він сповіщав про Христові стражда́ння та славу, що при́йдуть по них.
12 їм відкрито було́, що вони не для себе сами́х, а для вас служили тим, що тепер звіщено вам через благові́сників Духом Святим, із неба посланим, на що бажають дивитися анголи.
13 Тому́ то, підперезавши сте́гна свого розуму та бувши тверезі, майте досконалу надію на благода́ть, що прино́ситься вам в з'я́вленні Ісуса Христа.
14 Як слухняні, не застосовуйтеся до попередніх пожадливо́стей вашого неві́дання,
15 але за Святим, що покликав вас, будьте й самі святі в усім вашім пово́дженні,
16 бо написано: „Будьте святі, — Я бо святий“!
17 І коли ви Отцем звете Того, Хто кожного, не зважаючи на особу, судить за вчинок, то в страху́ провадьте час вашого тимчасового заме́шкання.
18 I знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марно́го вашого життя, що передане вам від батьків,
19 але дорогоцінною кров'ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти,
20 що призначений був іще перед закла́динами світу, але був з'явлений вам за останнього ча́су.
21 Через Нього ви віруєте в Бога, що з мертвих Його воскресив та дав славу Йому, щоб була ваша віра й надія на Бога.
22 По́слухом правді очистьте душі свої через Духа на нелицемірну братерську любов, і ревно від щирого серця любіть один о́дного,
23 бо народжені ви не з тлінного насіння, але з нетлінного, — Словом Божим живим та тривалим.
24 Бо „кожне тіло — немов та трава, і всяка слава люди́ни — як цвіт трав'яни́й: засохне трава — то й цвіт опаде,
25 а Слово Господнє повік пробуває“! А це те Слово, яке звіщене вам у Єва́нгелії.