2-а Самуїлова 21
1 І був голод за днів Давида три роки, рік за роком. І шукав Давид Господнього лиця, а Господь сказав: „Кров на Саула та на його дім за те, що повбива́в він ґів'оні́тян“.
2 І покликав цар ґів'оні́тян та й сказав їм про це. А ґів'оні́тяни, — вони не з Ізра́їлевих синів, а з останку аморе́янина, а Ізраїлеві сини були присягну́ли їм. Та Саул шукав, щоб повбивати їх через свою горливість для синів Ізраїля та Юди.
3 І сказав Давид до ґів'оні́тян: „Що́ я зроблю́ вам і чим надолу́жу, щоб ви поблагослови́ли Господню спа́дщину?“
4 І сказали йому ґів'оні́тяни: „Не треба нам ані срібла, ані золота від Саула та від дому його, і не треба нам забивати чоловіка в Ізраїлі“. А він сказав: „Що́ ви скажете, зроблю́ вам“.
5 І сказали вони до царя: „Чоловік той, що вигубив нас, і що замишляв на нас, щоб нас ви́нищити, щоб ми не стали в усій Ізраїлевій границі, —
6 нехай буде нам да́но семеро мужа з синів його, і ми повішаємо їх для Господа в Ґів'аті Саула, Господнього вибра́нця“. А цар сказав: „Я дам“.
7 Та змилосе́рдився цар над Мефівошетом, сином Йоната́на, Саулового сина, через Господню прися́гу, що була поміж ними, — між Давидом та між Йонатаиом, Сауловим сином.
8 І взяв цар двох синів Ріцпи, дочки́ Айї, яких вона породила Саулові, Армонія та Мефівошета, і п'ятьох синів Мелхоли, Саулової дочки́, що вона породила Адріїлові, синові мехолатянина Барзіллая,
9 та й дав їх у руку ґів'оні́тян, — і вони повішали їх на горі перед Господнім лицем. І впали семеро ра́зом, а були вони побиті в перших днях жнив, коли поча́ток жнив ячме́ню.
10 А Ріцпа, дочка Айїна, взяла́ вере́тище, і простягла́ його собі на скелі, і була там від поча́тку жнив аж поки не зійшли́ на них во́ди з неба, і не дала́ вона спочити на них пта́ству небесному вдень, а польові́й звірині́ вночі.
11 І було доне́сено Давидові, що́ зробила Ріцпа, Айїна дочка́, Саулова нало́жниця.
12 А Давид пішов, і взяв кості Саула та кості сина його Йоната́на від госпо́дарів ґілеадського Явешу, що ви́крали були їх із майда́ну Бет-Шану що їх повісили там филисти́мляни того дня, коли филисти́мляни побили Саула в Ґілбоа.
13 І виніс він звідти кості Саула та кості сина його Йонатана, і зібрали кості пові́шаних.
14 І поховали кості Саула та сина його Йонатана в Веніяминовому кра́ї, в Целі, в гробі батька його Кіша. І зробили все, що наказав був цар, — і пото́му Бог був убла́ганий Кра́єм.
15 І була ще війна филисти́млян з Ізраїлем. І зійшов Давид та з ним слуги його, і воювали з филисти́млянами. І змучився Давид.
16 І був Ішбі в Нові, що з наща́дків Рафи, а вага його списа́ три сотні шеклів міді, і опере́заний він був ново́ю зброєю. І він сказав, щоб забити Давида.
17 Та поміг йому Авіша́й, син Церуїн, — і він ударив филисти́млянина, та й забив його. Тоді Давидові люди присягли́ йому, говорячи: „Ти не ви́йдеш уже з нами на війну, — і не пога́сиш Ізраїлевого світильника!“
18 І сталося по́тім, і була́ ще війна в Нові з филисти́млянами. Тоді хушанин Сіббехай побив Сафа, шо з наща́дків Рафи.
19 І була́ ще війна в Нові з филисти́млянами, і віфлеємець Елханан, син Яаре, побив ґатянина Ґоліята, — а держа́к списа́ його був, як тка́цький вал.
20 І була ще війна в Ґаті. А там чоловік великого зросту, що мав на руках та на нога́х по шість пальців, числом двадцять і чотири. Також і він був наро́джений тому Рафі.
21 І зневажав він Ізраїля, — та вбив його Йонатан, син Шім'ї, Давидового брата!
22 Четверо тих були наро́джені тому Рафі в Ґаті, — і попа́дали вони від руки Давида та від руки його слуг.
2-а Самуїлова 22
1 І промовив Давид до Господа слова́ оцієї пісні того дня, як Господь урятува́в був його з руки́ всіх його ворогів та з доло́ні Саулової,
2 та й сказав: „Госпо́дь моя ске́ля й тверди́ня моя, і для мене Спаси́тель Він мій!
3 Мій Бог — моя ске́ля, сховаюсь я в ній, Він щит мій і ріг Він спасі́ння мого́, Він ба́шта моя та моє пристано́вище! Спаси́телю мій, — Ти врятуєш мене від наси́лля!
4 Я кли́чу: Преславний Госпо́дь, і я ви́зволений від своїх ворогів!
5 Бо хви́лі смерте́льні мене оточи́ли, потоки велійяа́ла лякають мене.
6 Тене́та шео́лу мене оточи́ли, а па́стки смерте́льні мене попере́дили!
7 В тісноті́ своїй кличу до Господа, і до Бога свого́ я вола́ю, — І Він почує мій голос із храму Свого́, і в ушах Його — зойк мій.
8 Захита́лась земля й затремті́ла, затрясли́ся й хитались небесні підва́лини, — бо Він запалився від гніву!
9 Із ні́здер Його бу́хнув дим, з Його ж уст — пожиру́щий огонь, запаливсь жар від Нього!
10 Він небо простя́г — і спустився, а хмара густа́ під нога́ми Його.
11 Усівся Він на херуви́ма — й летів, і явився на ві́тряних кри́лах.
12 А навколо Себе поклав те́мряву, мов куріні́, збір води, густі хмари висо́кі.
13 Від бли́ску, що був перед Ним, запали́лось вугі́лля горю́че.
14 Госпо́дь загримів у небеса́х, і Свій голос Всевишній подав.
15 Він послав Свої стріли та їх розпоро́шив, послав бли́скавку й їх побенте́жив.
16 І показа́лися рі́чища во́дні, і відкрились основи вселе́нної, — від сва́ру Твойо́го, о Господи, від по́диху вітру із ні́здер Його.
17 Він послав із високо́сти, узяв Він мене, витяг мене з вод великих.
18 Він мене врятував від мойого поту́жного ворога, від моїх ненави́сників, — бо сильніші від ме́не вони.
19 Напали на мене вони в день нещастя мого́, — та Господь був моїм опертя́м.
20 І на місце широке Він вивів мене, Він мене врятува́в, — бо вподо́бав мене!
21 Нехай Господь зробить мені по моїй справедли́вості, хай заплатить мені згідно з чи́стістю рук моїх!
22 Бо беріг я доро́ги Господні, і від Бога свойо́го я не відступи́в,
23 бо всі Його при́суди передо мною, постано́ви ж Його́, — не вступлю́ся від них!
24 І був я Йому непоро́чним, і стерігся своєї провини.
25 І Госпо́дь заплатив був мені по моїй справедли́вості, за чистото́ю моє́ю перед очима Його́.
26 З справедли́вим Ти справедли́во пово́дишся, із чесним — по-че́сному,
27 із чистим — пово́дишся чисто, а з лукавим — за лука́вством його́!
28 І народ із біди Ти спасаєш, а очі Твої — на зухва́лих, яких Ти принижуєш.
29 Бо світильник Ти, Господи, мій, і осві́тить Господь мою те́мряву!
30 Бо з Тобою поб'ю́ я ворожого відділа, із Богом своїм проберу́сь через мур!
31 Бог — непорочна доро́га Його, слово Господнє очи́щене, щит Він для всіх, хто вдається до Ньо́го!
32 Бо хто Бог, окрім Господа? І хто скеля, крім нашого Бога?
33 Бог — сильне моє пристано́вище, і дорогу мою Непоро́чний вивідував.
34 Він чинить ноги мої, як оле́нячі, і ставить мене на висо́тах моїх,
35 Мої руки навчає до бо́ю, і на раме́на мої лука мі́дяного напина́є.
36 І дав Ти мені щит спасі́ння Свого́, і чинить великим мене Твоя поміч!
37 Ти чиниш широким мій крок підо мною, — і сто́пи мої не спіткну́ться.
38 Жену́ я своїх ворогів, і повигу́блюю їх, і не верну́ся, аж поки не ви́нищу їх!
39 Я їх повигу́блюю й їх потрощу́, — і не встануть вони, і повпадають під ноги мої.
40 Ти ж для бо́ю мене підпері́зуєш силою, ва́лиш під мене моїх ворохо́бників.
41 Поверну́в Ти плечима до мене моїх ворогів, моїх ненави́сників, — й я їх пони́щу!
42 Озирались вони — та немає спаси́теля, кли́кали до Господа — і не відповів їм!
43 І я їх зітру́, як той по́рох землі, як болото на ву́лицях — їх розітру́ й розтопчу́ їх!
44 Ти ж від бунту наро́ду мойо́го мене бережеш, на го́лову лю́ду мене стереже́ш, мені бу́дуть служити наро́ди, яких я й не знав!
45 Передо мною чужи́нці підле́щуються, на вістку про мене — слухня́ні мені.
46 В'януть чужи́нці, і тремтя́ть у тверди́нях своїх.
47 Живий Господь, — і благословенна будь, Скеле моя, і нехай піднесе́ться Бог скелі спасі́ння мого́!
48 Бог, що по́мсти за ме́не дає, і що народи під мене позни́жував,
49 що рятує мене від моїх ворогі́в, — Ти звели́чив мене над повста́нців на мене, спасаєш мене від насильника!
50 Тому́ то хвалю́ Тебе, Господи, серед народів, Іме́нню Твоє́му співаю!
51 Ти башта спасі́ння Свойо́го царя, і милість вчиняєш Своєму пома́занцеві, — Давиду й насінню його аж навіки!“