¹ А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм при́тчами, кажучи:

² „Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що весі́лля справляв був для сина свого́.

³ І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весі́лля запрошений, — та ті не хотіли прийти.

⁴ Зно́ву послав він інших рабів, наказуючи: „Скажіть запрошеним: Ось я приготува́в обід свій, закололи бики й відгодо́ване, — і все готове. Ідіть на весі́лля!“

⁵ Та вони злегковажили та порозхо́дились, — той на поле своє, а той на свій торг.

⁶ А останні, похапавши рабів його́, знущалися, та й повбивали їх.

⁷ І розгнівався цар, і послав своє ві́йсько, — і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив.

⁸ Тоді каже рабам своїм: „Весі́лля готове, але́ недостойні були́ ті покликані.

⁹ Тож підіть на роздорі́жжя, і кого тільки спіткаєте, — кличте їх на весі́лля“.

¹⁰ І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, — злих і добрих. І весільна кімна́та гістьми́ перепо́внилась.

¹¹ Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весі́льну не вбра́ного,

¹² та й каже йому: „Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?“ Той же мовчав.

¹³ Тоді́ цар сказав своїм слу́гам: „Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зо́внішньої те́мряви, — буде плач там і скрегіт зубів“.

¹⁴ Бо багато покли́каних, — та ви́браних мало“.