Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
2 І Йов заговорив та й сказав:
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!..
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 Хіба не була́ богобійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вони будуть розча́влені!
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!