Йов 27
1 І Йов далі вів мову свою та й казав:
2 „Як живий Бог, — відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогу́тній,
3 і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ні́здрях моїх, —
4 неправди уста́ мої не говори́тимуть, а язик мій не скаже ома́ни!
5 Борони мене, Боже, призна́ти вас за справедливих! Доки я не помру́, своєї невинности я не відкину від себе, —
6 за свою справедливість тримаюся міцно, — й її не пущу́, моє серце не буде ганьби́ти ні о́дного з днів моїх, —
7 нехай буде мій ворог — немов той безбожник, а хто повстає проти мене — як кривдник!
8 Яка ж бо наді́я лукавому, коли відірве́, коли ві́зьме Бог душу його?
9 Чи Бог ви́слухає його крик, коли при́йде на нього нещастя?
10 Чи буде втіша́тися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного ча́су?
11 Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього — я не сховаю, —
12 таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісені́тниці пле́щете?
13 Така доля люди́ни безбожної, це спа́дщина насильників, що отри́мають від Всемогутнього:
14 Як розмно́жаться діти його — то хіба для меча, а наща́дки його не наси́тяться хлібом!
15 Позосталих по нім морови́ця сховає, і вдовиці його не заплачуть...
16 Якщо накопи́чить він срібла, немо́в того по́роху, і наготу́є одежі, як глини,
17 то він наготу́є, а праведний вдягне, а срі́бло невинний поділить.
18 Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня́,
19 він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє — й немає його.
20 Страхі́ття дося́гнуть його, мов вода, вночі буря укра́де його,
21 східній вітер його понесе́ — і мине́ться, і бурею схо́пить його з його місця...
22 Оце все Він кине на нього, — і не змилосе́рдиться, і від руки Його мусить той спішно втікати!
23 Своїми доло́нями спле́сне над ним, і сви́сне над ним з свого місця.
Йов 28
1 Отож, має срі́бло своє джерело́, і є місце для золота, де його чи́стять,
2 залізо береться із по́роху, з ка́меня мідь виплавляється.
3 Люди́на кладе для темно́ти кінця́, і докра́ю досліджує все, і шукає камі́ння у те́мряві та в смертній тіні:
4 ламає в копа́льні далеко від ме́шканця; забуті ногою люди́ни, ви́сять місця́, відда́лені від чоловіка.
5 Земля — хліб із неї похо́дить, а під нею пори́то, немов би огнем,
6 місце сапфі́ру — каміння її, й порох золота в ній.
7 Стежка туди — не знає її хижий птах, її око орли́не не бачило,
8 не ступала по ній молода звірина́, не ходив нею лев.
9 Чоловік свою руку по кре́мінь витя́гує, гори від кореня переверта́є,
10 пробива́є у скелях канали, і все дороге бачить око його!
11 Він зага́чує рі́ки від ви́ливу, а захо́вані речі виво́дить на світло.
12 Та де мудрість знахо́диться, і де́ місце розуму?
13 Люди́на не знає ціни їй, і вона у країні живих не знахо́диться.
14 Безо́дня говорить: „Вона не в мені!“ і море звіщає: „Вона не зо мною!“
15 Щирого золота дати за неї не можна, і не ва́житься срі́бло ціною за неї.
16 Не важать за неї офі́рського золота, ні дорогого оні́ксу й сапі́ру.
17 Золото й скло — не рівня́ються в ва́ртості їй, і її не зміня́ти на по́суд із щирого золота.
18 Кора́лі й кришта́ль і не зга́дуються, а набу́ток премудрости — ліпший за пе́рли!
19 Не рівня́ється їй етіо́пський топа́з, і не ва́житься золото щире за неї.
20 А мудрість ізвідки прихо́дить, і де́ місце розуму?
21 Бо вона від очей усьо́го живого захо́вана, і від птаства небесного скрита вона.
22 Аваддо́н той і смерть промовляють: Ушима своїми ми чули про неї лиш чутку!
23 Тільки Бог розуміє дорогу її, й тільки Він знає місце її!
24 Бо Він аж на кінці землі придивля́ється, ба́чить під небом усім.
25 Коли́ Він чинив вагу ві́трові, а воду утво́рював мірою,
26 коли Він уста́ву складав для дощу та дороги для бли́скавки грому,
27 тоді Він побачив її та про неї повів, міцно поставив її та її дослідив!
28 І сказав Він люди́ні тоді: „Таж страх Господній — це мудрість, а ві́дступ від злого — це розум!“