Йов 20
1 І відповів нааматянин Цофа́р та й сказав:
2 „Тому́ то думки́ мої відповідати мене наверта́ють, і тому́ то в мені цей мій по́спіх!
3 Соромли́ву нага́ну собі я почув, та дух з мого розуму відповідає мені.
4 Чи знаєш ти те, що від вічности, відколи́ люди́на на землі була поста́влена, —
5 то спів несправедливих короткий, а радість безбожного — тільки на хвилю?
6 Якщо піднесе́ться вели́чність його аж до неба, а його голова аж до хмари дося́гне,
7 проте́ він загине навіки, немов його гній, хто бачив його, запитає: де він?
8 Немов сон улетить — і не зна́йдуть його, мов виді́ння нічне́, він споло́шений буде:
9 його бачило око, та бачити більше не бу́де, і вже не побачить його його місце...
10 Сини його запобіга́тимуть ла́ски в нужде́нних, а ру́ки його позверта́ють маєток його.
11 Повні кості його молоде́чости, — та до по́роху з ним вона ляже!
12 Якщо в у́стах його зло солодке, — його він таї́ть під своїм язиком,
13 над ним милосе́рдиться та не пускає його, і тримає його в своїх устах, —
14 то цей хліб в його ну́трощах змі́ниться, — стане він жо́вчю змії́ною в нутрі його́!
15 Він маєток чужо́го ковтав, але́ його ви́блює: Бог виганяє його із утро́би його.
16 Отру́ту зміїну він сса́тиме, гадю́чий язик його вб'є!
17 Він річко́вих джере́л не побачить, струмків меду та молока.
18 Позверта́є він працю чужу, і її не ковтне́, як і маєток, набутий з виміни своєї, жувати не буде.
19 Бо він переслідував, кидав убогих, він дім грабував, хоч не ставив його!
20 Бо споко́ю не знав він у нутрі своїм, і свого наймилішого не збереже.
21 Немає останку з обжи́рства його, тому нетрива́ле добро його все:
22 за по́вні достатку його буде тісно йому́, рука кожного скри́вдженого при́йде на нього!
23 Хай напо́внена буде утро́ба його, та пошле Він на нього жар гніву Свого, і бу́де дощи́ти на нього неду́гами його.
24 Він бу́де втікати від зброї залізної, — та прони́же його мідний лук.
25 Він стане меча́ витягати, і вийде він із тіла, та держа́к його вийде із жо́вчі його, і пере́страх на нього впаде́!
26 При ска́рбах його всі нещастя захо́вані, його буде же́рти огонь не роздму́хуваний, позостале в наметі його буде знищене.
27 Небо відкриє його беззаконня, а земля проти нього повстане, —
28 урожай його дому втече, розпливеться в день гніву Його.
29 Оце доля від Бога люди́ні безбожній, і спа́дщина, обі́цяна Богом для неї!“
Йов 21
1 А Йов відповів та й сказав:
2 „Уважно послухайте сло́во моє, і нехай бу́де мені це розра́дою вашою!
3 Перете́рпіть мені, а я промовля́тиму, — по промові ж моїй насміха́тися будеш.
4 Хіба до люди́ни моє нарі́кання? Чи не мав би чого стати нетерпели́вим мій дух?
5 Оберні́ться до мене — й жахні́ться, та руку на уста свої покладіть.
6 І якщо я згадаю про це, то жаха́юсь, і морозом пройма́ється тіло моє.
7 Чого несправедливі живуть, доживають до ві́ку, й багатством зміцня́ються?
8 Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні наща́дки — на їхніх оча́х.
9 Доми їхні — то спо́кій від страху, і над ними нема бича Божого.
10 Спинається бик його, і не даре́мно, — зачинає корова його, й не скидає.
11 Вони випускають своїх молодя́т, як отару, а їх діти вибри́кують.
12 Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки.
13 Провадять в добрі свої дні, і сходять в споко́ї в шео́л.
14 А до Бога говорять вони: „Уступи́ся від нас, — ми ж дорі́г Твоїх знати не хочем!
15 Що таке Всемогу́тній, що бу́дем служити Йому? І що́ скориста́єм, як будем благати Його?“
16 Та не в їхній руці добро їхнє, — дале́ка від мене порада безбожних...
17 Як часто світи́льник безбожним згасає, і прихо́дить на них їх нещастя? — Він приділює в гніві Своїм на них па́стки!
18 Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопи́ла її!
19 „Бог ховає синам його кривду Свою“ — та нехай надолу́жить самому йому, і він зна́тиме!
20 Нехай його очі побачать нещастя його́, й бодай сам він пив гнів Всемогу́тнього!
21 Яке бо стара́ння його про роди́ну по ньому, як для нього число його місяців вже перелічене?
22 Чи буде хто Бога навчати знання́, Його, що й небесних суди́тиме?
23 Оцей в повній силі своїй помирає, — увесь він спокі́йний та ми́рний,
24 діжки́ його повні були молока, а мі́зок косте́й його свіжий.
25 А цей помирає з душею огі́рченою, і доброго не спожива́в він,
26 та по́рохом будуть лежати обо́є вони, і черва́ їх покриє.
27 Тож я знаю думки́ ваші й за́думи, що хочете кри́вдити ними мене.
28 Бож питаєте ви: Де́ князів дім, і де наме́т пробува́ння безбожних?
29 Тож спитайтеся тих, що дорогою йдуть, а їхніх озна́к не зата́юйте:
30 що буває врято́ваний злий в день загибелі, на день гніву відво́диться в за́хист!
31 Хто йому́ розповість у лице про дорогу його́? А коли наробив, хто йому́ надолу́жить?
32 І на кладо́вище буде прова́джений він, і про могилу подбають.
33 Ски́би долини солодкі йому́, і тя́гнеться кожна люди́на за ним, а тим, хто попе́реду нього, — немає числа.
34 І я́к ви мене потішаєте ма́рністю, коли з ваших ві́дповідей зостається сама тільки фальш?“