Йов 18
1 І заговорив шух'янин Білда́д та й сказав:
2 „Як довго ви бу́дете па́стками класти слова́? Розміркуйте, а по́тім собі погово́римо!
3 Чому́ порахо́вані ми, як худоба? Чому в ваших оча́х ми безумні?
4 О ти, що розша́рпуєш душу свою в своїм гніві, — чи для те́бе земля опусті́є, а скеля осу́неться з місця свого́?
5 Таж світи́льник безбожних пога́сне, і не буде світи́тися і́скра огню́ його:
6 його світло стемні́є в наме́ті, і згасне на ньому світильник його,
7 стануть тісні́ кроки сили його́, і вдарить його власна рада!
8 Бо він ки́нений в па́стку ногами своїми, і на ґраті він буде ходити:
9 пастка схо́пить за сто́пу його́, змі́цниться сітка на ньому, —
10 на нього захо́ваний шнур на землі, а па́стка на нього — на сте́жці.
11 Страхіття жаха́ють його звідусі́ль, і женуться за ним по сліда́х.
12 Його сила голодною буде, а нещастя при боці його пригото́влене.
13 Його шкіра пої́джена буде хворобою, поїсть члени його перворо́джений смерти.
14 Віді́рвана буде безпе́ка його від наме́ту його, а Ти до царя жахів його приведе́ш...
15 Він перебуває в наметі своє́му, який не його, на мешка́ння його буде ки́нена сірка.
16 Здо́лу посо́хнуть коріння його, а згори́ — його ві́ття зів'я́не.
17 Його пам'ять загине з землі, а на вулиці йме́ння не буде йому.
18 Зажену́ть його з світла до те́мряви, і ввесь світ проганяє його.
19 У нього немає в наро́ді наща́дка, ні внука, і немає оста́нку в місцях його ме́шкання.
20 На згадку про день його остовпіва́ли останні, за воло́сся ж хапа́лись давні́ші...
21 Ось такі то мешка́ння неправедного, і це місце того, хто Бога не знає!“
Йов 19
1 А Йов відповів та й сказав:
2 „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
3 Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
4 Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
5 Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
6 Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
7 Ось „ґвалт!“ я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
8 Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
9 Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
10 Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
11 І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
12 полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
13 Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
14 мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
15 Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
16 Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
17 Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
18 Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
19 Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
20 До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
21 Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
22 Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
23 О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
24 коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
25 Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
28 Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
29 то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“