Йов 15
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 „Чи відповідатиме мудра люди́на знання́м вітряни́м, і східнім вітром напо́внить утробу свою?
3 Бу́де виправдуватися тим словом, що не надається, чи тими реча́ми, що пожитку немає від них?
4 Ти страх Божий руйнуєш тако́ж, і пусто́шиш молитву до Бога,
5 бо навчає провина твоя — твої уста, і ти вибираєш собі язика хитрунів.
6 Оскаржа́ють тебе твої уста, не я, й твої губи свідкують на те́бе:
7 Чи ти народився люди́ною першою, чи раніше, ніж згі́р'я, ти ство́рений?
8 Чи ти слухав у Божій таємній нара́ді, та мудрість для себе забрав?
9 Що ти знаєш, чого б ми не знали? Що ти зрозумів, — і не з нами воно?
10 Поміж нами і сивий, ото́й і старий, старший днями від ба́тька твого́.
11 Чи мало для тебе — поті́шення Божі та слово, яке Він сховав у тобі́?
12 Чого то підно́сить тебе твоє серце, й які то знаки́ твої очі дають,
13 що на Бога зверта́єш ти духа свого́, і з своїх уст випускаєш подібні слова́?
14 Що таке чоловік, щоб опра́вданим бути, і щоб був справедливим від жінки наро́джений?
15 Таж Він на́віть святим Своїм не довіря́є, і не опра́вдані в о́чах Його небеса́, —
16 що ж тоді чоловік той бридки́й та зіпсутий, що п'є кривду, як воду?
17 Я тобі розповім, — ти послухай мене, а що бачив, то те розкажу́,
18 про що мудрі доне́сли та від батьків своїх не затаїли того, —
19 їм самим була да́на земля, і не прихо́див чужий поміж них.
20 Безбожний тремти́ть по всі дні, а наси́льникові мало років захо́вано.
21 Вереск жа́хів — у нього в уша́х, серед ми́ру прихо́дить на нього грабі́жник.
22 Він не вірить, що ве́рнеться від темноти́, й він вичі́кується для меча́.
23 Він мандру́є за хлібом, — та де він? Знає він, що для нього встано́влений день темноти́.
24 Страша́ть його у́тиск та гно́блення, хапають його, немов цар, що готовий до бо́ю,
25 бо руку свою простягав він на Бога, і повставав на Всемогу́тнього,
26 проти Нього твердо́ю він шиєю бігав, товсти́ми хребта́ми щитів своїх.
27 Бо закрив він обличчя своє своїм салом, і бо́ки обклав своїм жиром,
28 і сидів у міста́х поруйно́ваних, у дома́х тих, що в них не сидять, що на купи каміння призна́чені.
29 Він не буде багатий, і не всто́їться сила його, і по землі не поши́ряться їхні маєтки.
30 Не всту́питься з те́мности він, по́лум'я висушить па́рост його, й духом уст Його буде він схо́плений.
31 Хай не вірить в марно́ту заблу́каний, бо марно́тою буде заплата йому́, —
32 вона ви́повниться не за днів його, а його верхові́ття не буде зелене!
33 Поскидає наси́ллям, немов виноград, недозрілість свою, поро́нить він квіття своє, як оливка, —
34 бо збори безбожних спусто́шені будуть, а огонь пожере́ дім хаба́рника:
35 він злом вагітні́є, й породить марно́ту, й ома́ну готує утро́ба його“.
Йов 16
1 А Йов відповів та й сказав:
2 „Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
Йов 17
1 Мій дух залама́всь, мої дні погаса́ють, — зоста́лись мені самі гроби!
2 Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує.
3 Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам,— хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х?
4 Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх.
5 Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють,
6 Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють.
7 З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь...
8 Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного.
9 І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі.
10 Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не зиахо́джу між вами розумного.
11 Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —
12 вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві!
13 Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же.
14 До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“ До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“
15 Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?
16 До шео́лових за́сувів зі́йде вона, коли зі́йдемо ра́зом до по́роху“.