Йов 11
1 І заговорив наама́тянин Цофа́р та й сказав:
2 „Чи має зоста́тись без відповіді бе́зліч слів? І хіба язика́та люди́на невинною буде?
3 Чи мужі замо́вчать твої тереве́ні, й не бу́де кому засоро́мити тебе?
4 Ось гово́риш ти: „Чисте моє міркува́ння, і я чистий в оча́х Твоїх, Боже!“
5 О, коли б говорити став Бог, і відкрив Свої уста до те́бе,
6 і представив тобі таємни́ці премудрости, бо вони — як ті чу́да розду́мування! І знай, — вимагає Бог менше від тебе, ніж провини твої того варті!
7 Чи ти Божу глибі́нь досліди́ш, чи знаєш ти аж до кінця Всемогу́тнього?
8 Вона вища від неба, — що зможеш зробити? І глибша вона за шео́л, — як пізна́єш її?
9 її міра — довша за землю, і ширша за море вона!
10 Якщо Він пере́йде й замкне́ щось, і згрома́дить, — то хто заборо́нить Йому?
11 Бо Він знає нікче́мності лю́дські та бачить насилля, — і Він не догля́не?
12 Тож люди́на порожня мудрішає, хоч народжується, як те дике осля́!
13 Якщо ти зміцни́ш своє серце, і свої ру́ки до Нього простя́гнеш, —
14 якщо є беззако́ння в руці твоїй, то прожени́ ти його, і кривда в наме́тах твоїх нехай не пробува́є, —
15 тож тоді ти піді́ймеш обличчя невинне своє, і бу́деш міцни́й, і не будеш боятись!
16 Бо забудеш стражда́ння, — про них будеш зга́дувати, як про воду, яка пропливла́.
17 Від пі́вдня повстане життя, а те́мрява буде, як ра́нок.
18 І будеш ти певний, бо маєш наді́ю, і ви́копаєш собі яму та й будеш безпе́чно лежати, —
19 і будеш лежати, й ніхто не споло́шить, і багато-хто будуть підле́щуватися до обличчя твого́.
20 А очі безбожних мину́ться, і згине приту́лок у них, а їхня наді́я — то сто́гін душі!“
Йов 12
1 А Йов відповів та й сказав:
2 „Справді, — то ж ви́ тільки люди, і мудрість із вами помре́!
3 Таж і я маю розум, як ви, — я не нижчий від вас! І в ко́го немає такого, як це?
4 Посміхо́вищем став я для друга свого, я, що кли́кав до Бога, і Він мені відповіда́в, — посміхо́вищем став справедливий, невинний.
5 Нещасли́вцю погорда, — на думку спокійного, — пригото́влена для спотика́ння ноги́!
6 Спокійні намети грабіжників, і безпечність у тих, хто Бога гніви́ть, у то́го, хто ніби то Бога прова́дить рукою своєю.
7 Але запитай хоч худо́бу — і навчить тебе, і пта́ство небесне — й тобі розповість.
8 Або говори до землі — й вона ви́вчить тебе, і розкажуть тобі риби мо́рські.
9 Хто б із цьо́го всього́ не пізнав, що Господня рука це вчинила?
10 Що в Ньо́го в руці душа всього живого й дух кожного лю́дського тіла?
11 Чи ж не ухо слова́ розбирає, піднебі́ння ж смакує для себе пожи́ву?
12 Мудрість — у ста́рших, бо до́вгість днів — розум.
13 Мудрість та сила — у Нього, Його рада та розум.
14 Ось Він зруйнує — й не буде воно відбудо́ване, замкне́ чоловіка — й не буде він ви́пущений.
15 Ось Він стримає во́ди — і висохнуть, Він їх пустить — то землю вони переве́рнуть.
16 В Нього сила та за́дум, у Нього заблу́джений і той, хто призво́дить до блу́ду.
17 Він уво́дить у по́милку ра́дників, і обезу́млює су́ддів,
18 Він розв'язує пу́та царів і припері́зує по́яса на їхні сте́гна.
19 Він провадить священиків босо, і потужних повалює,
20 Він надійним уста́ відіймає й забирає від ста́рших розумність.
21 На достойників ллє Він погорду, а пояса можним ослаблює.
22 Відкриває Він речі глибокі із те́мряви, а темне прова́дить на світло.
23 Він робить наро́ди поту́жними — й знову їх нищить, Він наро́ди поши́рює, й потім виво́дить в неволю.
24 Відіймає Він розум в наро́дніх голі́в на землі та блука́ти їх змушує по бездоро́жній пусте́лі, —
25 вони ходять навпо́мацки в те́мряві темній, і Він упроваджує їх в блукани́ну, мов п'я́ного!
Йов 13
1 Ось усе оце бачило око моє, чуло ухо моє, — та й усе заува́жило.
2 Як знаєте ви — знаю й я, я не нижчий від вас,
3 і я говори́тиму до Всемогутнього, і переко́нувати хочу Бога!
4 Та неправду кує́те тут ви, лікарі́ непутя́щі ви всі!
5 О, коли б ви наспра́вді мовчали, то вам це за мудрість було́ б!