²⁵ А півні́чної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'я́знені слухали їх.

²⁶ І ось на́гло повстало велике трясі́ння землі, аж основи в'язни́чні були захита́лися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайда́ни з усіх поспада́ли.

²⁷ Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'я́знені.

²⁸ А Павло́ скрикнув голосом гучни́м, говорячи: „Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!“

²⁹ Зажадавши ж той світла, уско́чив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.

³⁰ І вивів їх звідти й спитав: „Добро́дії! Що треба робити мені, щоб спасти́ся?“

³¹ А вони відказали: „Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасе́ний ти сам та твій дім“.

³² І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.

³³ І сторож забрав їх того ж ча́су вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні.

³⁴ І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.

³⁵ А коли настав день, то прислали начальники слугполіційних, наказуючи: „Відпусти тих людей!“

³⁶ І сказав той в'язничний дозорець слова́ ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. „Отож, вийдіть тепер та й з ми́ром ідіть!“

³⁷ А Павло відказав їм: „Нас, римля́н, незасуджених, рі́зками сікли прилю́дно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі при́йдуть, та й виведуть нас!“

³⁸ Ці ж слова поліційні слуги доне́сли начальникам. А ті налякались, почувши, що римля́ни вони.

³⁹ І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.

⁴⁰ І, вийшовши з в'язниці, прибули́ вони до Лі́дії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.