¹ І Господь промовляв до Мойсея на моавських степах над приерихо́нським Йорда́ном, говорячи:

² „Накажи Ізраїлевим синам, і нехай вони дадуть Левитам зо спа́дку свого володіння міста́ на сидіння; і пасови́сько для міст навколо них дасте ви Левитам.

³ І будуть ті міста їм на сидіння, а їхні пасови́ська будуть для їхньої скотини, і для їхньої худоби та для всієї їхньої звірини.

⁴ А пасови́ська тих міст, що дасте Левитам, будуть тягнутись від міської стіни й назо́вні — тисяча локтів навко́ло.

⁵ І відміряєте поза містом на схі́дню сторону — дві тисячі лі́ктів, і на півде́нну сторону — дві тисячі ліктів, і на за́хідню сторону — дві тисячі ліктів, і на півні́чну сторону — дві тисячі ліктів, а місто — усере́дині. Це будуть для вас міські пасови́ська.

⁶ А з міст, що дасте́ Левитам, буде шість міст на схо́вища, що дасте, щоб утікати туди убі́йникові. А окрім них дасте́ сорок і два міста.

⁷ Усі ті міста, що дасте Левитам, — сорок і вісім їхніх міст та їхні пасови́ська.

⁸ А ті міста, що дасте з володіння Ізраїлевих синів, — від більшого дасте більше, а від меншого — менше, кожен за спа́дком своїм, яким володітиме, дасть із своїх міст Левитам“.

⁹ І Господь промовляв до Мойсея, говорячи:

¹⁰ „Промовляй до Ізраїлевих синів та й скажи їм: Коли ви пере́йдете Йорда́н до ханаанського кра́ю,

¹¹ то виберіть собі міста, — вони будуть на схо́вища для вас, і втече туди убійник, що заб'є душу невмисне.

¹² І будуть для вас ті міста на схо́вища перед месником, і не помре убійник, поки не стане на суд перед громадою.

¹³ А ті міста, що дасте, — шість міст на схо́вища буде для вас.

¹⁴ Три місті дасте по той бік Йорда́ну, а три місті дасте в ханаанському кра́ї, — вони будуть міста на схо́вища.

¹⁵ Ці шість міст будуть на схо́вища для Ізраїлевих синів, і для прихо́дька та для осілого серед них, щоб утік туди кожен, хто заб'є кого невми́сне.

¹⁷ А якщо вдарив його ка́менем, що був у руці, що від нього можна померти, і той помер, — він убійник, буде конче забитий той убійник.

¹⁸ Або вдарив його дерев'я́ним знаряддям, що було в руці, що від нього можна померти, і той помер, — він убійник, буде конче забитий той убійник.

¹⁹ Месник за кров — він заб'є убійника; як спіткає його, він заб'є його.

²⁰ А якщо пхне його з не́нависти, або кине на нього чим навмисне, а той помре,

²¹ або з ворогува́ння вдарив його своєю рукою, а той помер, — буде конче забитий той, хто вдарив, він убійник; ме́сник за кров заб'є убійника, як спіткає його.

²² А як хто випадко́во, без не́нависти пхнув кого або кинув на нього невмисне якимбудь знаря́ддям,

²³ або якимбудь ка́менем, що від нього можна померти, кинув на нього не бачачи, і той помер, а він не був ворог йому й не шукав йому зла,

²⁴ то розсудить громада між убійником та між ме́сником за кров за цими постановами.

²⁵ І громада ви́зволить убійника з руки месника за кров, і громада верне його до міста схо́вища його, що втік був туди. І ося́де він у ньому аж до смерти найвищого священика, пома́заного святою оливою.

²⁶ А якщо убійник, виходячи, вийде з границі міста схо́вища його, куди втік був,

²⁷ і зна́йде його месник за кров поза границями міста схо́вища його, і замордує месник за кров убійника, — нема йому вини кро́ви!

²⁸ Бо він пови́нен сидіти в місті сховища свого аж до смерти найвищого священика. А по смерті найвищого священика ве́рнеться убійник до землі володіння свого.

²⁹ І буде це для вас на правну постанову для ваших поколінь по всіх ваших оселях.

³⁰ Коли хто заб'є кого, то месник за словами свідків заб'є убійника. А одного свідка не до́сить проти кого, щоб осудити на смерть.

³¹ І не ві́зьмете окупу для душі убійника, що він повинен умерти, бо буде він конче забитий.

³² І не ві́зьмете о́купу від змушеного втікати до міста схо́вища його, щоб вернувся сидіти в краю́ до смерти священика.

³³ І не збезче́стите того кра́ю, що ви в ньому, бо та кров — вона безче́стить край, а краєві не проща́ється за кров, що проли́та в ньому, як тільки кров'ю того, хто її пролив.

³⁴ І не занечи́стиш того кра́ю, що ви сидите в ньому, що Я пробуваю серед нього. Бо Я — Господь, що пробуваю посеред синів Ізраїлевих!“