¹ Того ча́су не було царя в Ізраїлі, і того ча́су Данове пле́м'я шукало собі наді́лу на оселю, бо до того дня не випало йому жеребка́ на наді́л серед Ізраїлевих племе́н.

² І Данові сини послали зо свого ро́ду п'ятеро люда з загалу́ людей військо́вих, щоб вони вивідали Край та дослідили його. І сказали до них: „Ідіть, дослідіть цей Край“. І вони зійшли на Єфремові гори аж до Михиного дому, і переночували там.

³ Коли вони були біля Михиного дому, то вони пізнали голос того юнака Левита, та й зайшли туди й сказали йому: „Хто тебе привів сюди, і що́ ти тут робиш? І що́ ти тут маєш?“

⁴ І сказав він до них: „Так і так зробив мені Миха, — і він найняв мене, і я став йому за священика“.

⁵ А вони сказали йому: „Запитай же Бога, і нехай ми пізнаємо, чи пощаститься наша дорога, якою ми йдемо́“.

⁶ І сказав їм священик: „Ідіть із ми́ром, — перед Господом ваша дорога, якою ви пі́дете“.

⁷ І пішли ті п'ятеро людей, і прийшли в Лаїш та й побачили той народ, що в ньому, — він сидить безпечно, за зви́чаєм сидо́нян, спокійний та безпечний. І не було ніко́го, хто робив би їм щось зле в Краю́, посів би вла́ду над ними, і вони дале́ко від сидо́нян, і нема їм ді́ла ні до кого.

⁸ І прийшли вони до братів своїх у Цор'у та в Ештаол. І сказали їм брати їх: „Що́ ви прине́сли?“

⁹ А вони відказали: „Устаньте, і пі́демо на них, бо ми бачили той Край, і ось — дуже він добрий. А ви мовчите́? Не лініться, щоб піти, щоб прийти та посісти той Край.

¹⁰ Як ви пі́дете, то ввійдете до народу безпечного, а Край той широкий, — бо Бог дав його в вашу ру́ку, — це місце, що там нема недостачі жодної речі, що на землі“.

¹¹ І рушили звідти з Данового роду з Цор'и та з Ештаолу шістсот чоловіка, опере́заних збро́єю.

¹² І пішли вони й таборува́ли в Кір'ят-Єарімі в Юді. Тому вони назвали ім'я тому місцю: Махане-Дан,і так воно зветься аж до цього дня, — оце за Кір'ят-Єарімом.

¹³ І перейшли вони звідти на Єфремові го́ри, і прийшли аж до Михиного дому.

¹⁴ І відповіли п'ятеро тих мужів, що ходили ви́відати той Край до Лаїшу, і сказали своїм бра́ттям: „Чи ви знаєте, що в цих домах є ефо́д та тера́фи, і бовва́н рі́зьблений та бовван литий? А тепер знайте, що́ зробите“.

¹⁵ І вони зайшли туди до дому того юнака Левита, до Михиного дому, і запитали його про мир.

¹⁶ А шість сотень мужа, що з Данових синів, опере́заних своєю зброєю, стояли при вході до брами.

¹⁷ І пішли п'ятеро тих мужів, що ходили ви́відати той Край, увійшли туди, узяли рі́зьбленого боввана, і ефо́да та тера́фи, і боввана литого. А при вході до брами стояв священик та шістсот мужа, опере́заних зброєю.

¹⁸ І ті ввійшли до Михиного дому, і взяли рі́зьбленого боввана, ефода й терафи та боввана литого. І сказав до них той священик: „Що́ ви робите?“

¹⁹ А вони відказали йому: „Мовчи! Поклади свою руку на уста свої та й іди з нами, і стань нам за отця та за священика. Чи тобі ліпше бути священиком дому одно́го чоловіка, чи бути тобі священиком для пле́мени та для роду Ізра́їлевого?“

²⁰ І стало добре на серці того священика, і він узяв ефо́да та тера́фи й рі́зьбленого боввана, і ввійшов поміж народ.

²¹ І повернулися вони та й пішли, а дітей, і худобу, і тяга́р пустили перед себе.

²² Коли вони віддали́лися від Михиного дому, то люди, що в дома́х, які разом із домом Михиним, були скликані, та й догнали Данових синів.

²³ І кричали вони до Данових синів, а ті обернули обличчя свої та й сказали до Михи: „Що́ тобі, що ти кричиш?“

²⁴ І він сказав: „Ви забрали бога мого, що я зробив, та священика, та й пішли. І що мені ще? І що то ви говорите мені: що тобі?“

²⁵ І сказали до нього Данові сини: „Мовчи, щоб не чути нам твого голосу, а то наші люди із зло́сти нападуть на вас, і ти долучиш душу свою до своєї рідні.

²⁶ І Данові сини пішли на свою дорогу. І побачив Миха, що вони сильніші від нього, і обернувся, та й пішов до свого дому.

²⁷ А вони взяли́, що́ зробив був Миха, та священика, що був у нього, та й пішли на Лаїш, на народ спокійний та безпечний. І вони побили їх ві́стрям меча, а місто спалили огнем.

²⁸ А рятівника́ не було, бо далеке воно від Сидону, і не було в них ді́ла ні з ким, і воно було в долині, що при Бет-Рехові. А вони збудували місто, та й осілися в ньому.

²⁹ І вони назвали ім'я́ тому містові: Дан, іменем Дана, їхнього батька, що був уроджений Ізраїлеві, але напочатку ім'я́ того міста було Лаїш.

³⁰ І поставили Данові сини того рі́зьбленого боввана в себе, а Йоната́н, син Ґершома, Манасіїного сина, він та сини його були священиками для Данового племени аж до дня ви́ходу на вигна́ння того кра́ю.

³¹ І поклали вони в себе Михиного рі́зьбленого боввана, що зробив він, і він був у них по всі дні буття Божого дому в Шіло́.

¹ І сталося тими днями, — а царя в Ізраїлі не було — і був один Левит прихо́дько на узбі́ччях Єфремових гір. І взяв він собі жінку нало́жницю з Юдиного Віфлеєму.

² А нало́жниця його чинила пере́люб при ньому, та й пішла від нього до дому свого батька, до Віфлеєму Юдиного, і була там чотири місяці ча́су.

³ І встав її муж та й пішов за нею, щоб поговорити до серця її, щоб вернути її, а з ним був слуга його та пара ослів. І вона ввела́ його до дому батька свого. І побачив його ба́тько тієї молодої жінки, та й радісно вийшов назу́стріч йому.

⁴ І тримав його тесть його, батько тієї молодої жінки, і сидів із ним три дні, — і їли й пили вони та ночували там.

⁵ І сталося четвертого дня, і повставали вони рано вранці, та й встали, щоб іти. І сказав батько тієї молодої жінки до зятя свого: „Підкріпи своє серце кавалком хліба, а потім пі́дете“.

⁶ І сіли вони, і обоє ра́зом їли та пили. А батько тієї молодої жінки сказав до того чоловіка: „Зволь же й переночуй, і нехай буде добре тобі на серці!“

⁷ Але встав той чоловік, щоб іти, а тесть його сильно просив його. І вернувся він, і переночував там.

⁸ І встав він рано вранці п'ятого дня, щоб іти, а батько тієї молодої жінки сказав: „Підкріпи ж своє серце!“ І зволіка́ли вони аж до схи́лку дня, і їли обоє вони.

⁹ І встав той чоловік, щоб іти, він та наложниця його та слуга його. І сказав йому тесть його, батько тієї молодої жінки: „Ось день схилився на вечір, — переночуй же! Ось день кладеться, — ночуй тут, і нехай буде добре тобі на серці! І встанете взавтра рано, у доро́гу свою́, та й пі́деш до намету свого“.

¹⁰ Та той чоловік не хотів ночувати. І встав він та й пішов, і прийшов навпроти Євусу, — це Єрусалим. А з ним пара нав'ю́чених ослів, і його наложниця з ним.

¹¹ Вони були́, при Євусі, а день дуже схилився. І сказав слуга до пана свого: „Ходім, і зайді́мо до цього євусейського міста, та й переночуємо в ньому“.

¹² І сказав до нього пан його: „Не заходьмо до міста чужи́нців, бо вони не з Ізраїлевих синів, а перейдімо до Ґів'и“.

¹³ І сказав він до слуги свого: „Ходім, і при́йдемо до одного з тих міст, і переночуємо в Ґів'ї або в Рамі“.

¹⁴ І перейшли вони та й пішли. А сонце зайшло їм при Ґів'ї, що була́ Веніяминова.

¹⁵ І зійшли вони туди, щоб увійти переночувати в Ґів'ї. І він увійшов та й сів на майда́ні того міста, та ніхто не брав їх до дому переночувати.

¹⁶ Аж ось стари́й чоловік іде вве́чорі з поля з своєї роботи. А цей чоловік був з Єфремових гір, і він був прихо́дько в Ґів'ї. А люди того місця — сини́ Веніяминові.

¹⁷ І звів він очі свої та й побачив того чоловіка мандрівника́ на місько́му майда́ні. І сказав той старий чоловік: „Куди ти йдеш та звідки прихо́диш?“

¹⁸ А той до нього сказав: „Ми перехо́димо з Юдиного Віфлеєму аж до узбіччя єфремових гір, — звідти я. І ходив я аж до Юдиного Віфлесму, і йду до Господнього дому, та нема нікого, хто взяв би мене до дому.

¹⁹ Є й солома, і паша для наших ослін, є хліб та вино мені й невільниці твоїй та слузі з твоїми рабами, — не бракує жодної речі“.

²⁰ І сказав той старий чоловік: „Мир тобі, — нехай уся недоста́ча твоя на мені, тільки на майда́ні не ночуй!“

²¹ І він увів його́ до свого дому, і дав ослам ко́рму, а самі́ вони пообмивали ноги свої та й їли й пили.

²² Коли вони звеселили серце своє, аж ось люди того міста, люди розпусні, оточили той дім та сту́кали в двері. І каза́ли вони тому старо́му чоловікові, власникові того дому, говорячи: „Виведи чоловіка, що ввійшов до дому твого, — і ми пізнаєм його!“

²³ І вийшов до них той чоловік, власник того дому, та й сказав їм: „Ні, мої браття, не робіть же ви зла! По то́му, як увійшов цей чоловік до мого дому, не зробіть такої гидо́ти!

²⁴ Ось дочка́ моя дівчина, та його наложниця, — я їх ви́веду, а ви візьміть їх, і зробіть їм, що вам до вподоби, а тому чоловікові ви не зробите цієї оги́дної речі!“

²⁵ Та ті люди не хотіли слу́хати його. І схопи́в той чоловік свою наложницю, і вивів до них назо́вні. І вони познали її, і безчестили її ці́лу ніч аж до ранку, і відпустили її, як зійшла ра́ння зоря́.

²⁶ І прийшла та жінка, як ранок вертався, та й упала, і лежала при вході дому того чоловіка, що пан її був там, аж до світу.

²⁷ А пан її встав рано, і відчинив двері дому та й вийшов, щоб іти своєю дорогою, — аж ось та жінка, його нало́жниця, лежить при вході до дому, а руки її на порозі.

²⁸ І сказав він до неї: „Уставай і пі́демо!“ Та вона не відповіла́, бо вмерла. І взяв він її на осла. І встав той чоловік, і пішов до свого місця.

²⁹ І ввійшов він до дому свого, і взяв ножа, і схопи́в свою нало́жницю та й порізав її за костями її на дванадцять кусків, і порозсилав по всій Ізраїлевій країні.

³⁰ І сталося, кожен, хто це бачив, то говорив: „Не бувало й не ба́чено такого, як це, від дня ви́ходу Ізраїлевих синів з єгипетського кра́ю аж до цього дня! Зверніть увагу на це, радьте та говоріть!“