Псалми 70
1 До Те́бе вдаюся я. Господи, — хай же не бу́ду повік засоро́млений! —
2 ви́зволь мене через правду Свою, і звільни́ мене, нахили Своє ухо до мене, й спаси́ мене,
3 стань для мене за скелю мешка́льну, куди міг би я за́вжди ховатись! Ти наказав рятува́ти мене, бо Ти скеля моя та тверди́ня моя!
4 Бо́же мій, визволь мене від руки беззако́нного, від руки́ того, хто кривдить та гно́бить мене,
5 Ти бо, Влади́ко, наді́я моя, Господи, Ти охоро́на моя від юна́цького віку мого!
6 На Тебе опе́рся я був від наро́дження, від утроби моєї матері — Ти охоро́на моя, в Тобі моя слава постійно!
7 Я став багатьо́м, як диво́вище, — та Ти си́льна моя охоро́на!
8 Уста́ мої повні Твоєї хвали́, уве́сь день — Твоєї вели́чности!
9 Не кидай мене на час ста́рости, коли зме́ншиться сила моя, не лиши Ти мене,
10 бо мої вороги проти мене змовля́ються, а ті, що чату́ють на душу мою — нараджа́ються ра́зом,
11 гово́рячи: „Бог покинув його, — доганяйте й хапа́йте його, бо нема, хто б його врятува́в!“
12 Не відда́люйся, Боже, від мене, Боже мій — поспіши́ся ж на поміч мені!
13 Нехай посоро́мляться, хай позника́ють усі, хто нена́видить душу мою, бодай зодягли́ся в нару́гу та в со́ром усі, хто пра́гне для мене лихо́го!
14 А я буду постійно наді́ятись, і славу Твою над усе я помно́жу!
15 Уста́ мої оповіда́тимуть правду Твою, про спасі́ння Твоє — увесь день, бо числа́ їх не знаю, —
16 буду сла́вити вчи́нки великі всевла́дного Господа, згада́ю про правду Твою, єди́но Твою!
17 Боже, навчав Ти мене від юна́цтва мого, — і аж дотепе́р я звіщаю про чу́да Твої.
18 А Ти, Боже, не кидай мене аж до ста́рости та сивини́, поки я не звіщу́ про раме́но Твоє поколі́нню, і кожному, хто́ тільки при́йде — про чи́ни великі Твої!
19 Бо Твоя справедли́вість, о Боже, сягає аж до високо́сти, Боже, що речі великі вчини́в, — хто рівний Тобі?
20 Ти мені показав був великі та люті нещастя, та знов Ти ожи́виш мене, і з безо́день землі мене зно́ву Ти ви́тягнеш,
21 Ти збі́льшиш величність мою, і знову поті́шиш мене!
22 А я буду на а́рфі хвалити Тебе, Твою правду, мій Боже, із гу́слами буду співати Тобі, Святий Ти Ізраїлів!
23 Нехай співом раді́ють уста́ мої, бо буду співати Тобі я та душа моя, яку Ти врятува́в!
24 Шепо́че про правду Твою мій язик ці́лий день, бо посоро́млені, бо пога́ньблені всі, хто шукає лихо́го для мене!
Псалми 71
1 Соломонів. Боже, Свої су́ди царе́ві подай, а свою справедливість — для сина царе́вого, —
2 хай він правдою судить наро́да Твого, а вбогих Твоїх — справедливістю!
3 Нехай гори прино́сять наро́дові мир, а па́гірки — правду.
4 Він судитиме вбогих наро́ду, помага́тиме бідним, і ти́снути буде гноби́теля!
5 Будуть боятись Тебе, поки сонця, і поки місяця, — з ро́ду до ро́ду!
6 Він зі́йде, як дощ на покіс, немов кра́плі, що зро́шують землю!
7 Праведний буде цвісти́ в його дні, а спо́кій великий — аж поки світи́тиме місяць, —
8 і він запанує від моря до моря, і від Ріки́ аж до кі́нців землі!
9 Мешканці пустинь на коліна попа́дають перед обличчям його, а його вороги будуть по́рох лиза́ти.
10 Царі Тарші́шу та острові́в дадуть да́ри, принесуть царі Ше́ви та Се́ви дару́нки!
11 І впадуть перед ним усі царі, і будуть служити йому всі наро́ди,
12 бо ви́зволить він бідаря́, що голо́сить, та вбогого, що немає собі допомоги!
13 Він змилується над убогим та бідним, і спасе́ душу бідних,
14 від кривди й наси́лля врятує їхню душу, їхня кров дорога́ буде в о́чах його!
15 І буде він жити, і дасть йому з золота Ше́ви, і за́вжди молитися буде за нього, буде благословля́ти його кожен день!
16 На землі буде збіжжя багато, на гірсько́му верху́ зашумить, як Лива́н, його плід, і наро́д зацвіте по міста́х, як трава на землі!
17 Хай ім'я́ його бу́де навіки, хай росте, поки сонця, найме́ння його, нехай благословля́ються ним, — будуть хвали́ти його всі наро́ди!
18 Благословен Госпо́дь Бог, Бог Ізраїлів, єдиний, що чу́да вчиня́є,
19 і благослове́нне навіки Ім'я́ Його слави, і хай Його слава всю землю напо́внить! Амі́нь і амі́нь!
20 Скінчи́лись молитви Давида, сина Єссе́я.
Псалми 72
1 Псалом Аса́фів. Поправді Бог добрий Ізра́їлеві, Бог — для щиросе́рдих!
2 А я, — мало не послизну́лися но́ги мої, мало не посковзну́лися сто́пи мої,
3 бо лихим я зави́дував, бачивши спо́кій безбожних, —
4 бо не мають стражда́ння до смерти своєї, і здорове їхнє тіло,
5 на лю́дській роботі нема їх, і ра́зом із іншими лю́дьми не зазнаю́ть вони вда́рів.
6 Тому́ то пиха їхню шию оздо́блює, зодяга́є їх ша́та наси́лля,
7 вилазять їм очі від жи́ру, бажа́ння їхнього серця збули́ся,
8 сміються й злосли́во говорять про у́тиск, говорять бундю́чно:
9 свої уста до неба підно́сять, — а їхній язик по землі походжа́є!
10 Тому́ то туди Його люди зверта́ються, і щедро беруть собі воду
11 та й кажуть: „Хіба́ Бог те знає, і чи має Всеви́шній відо́мість,
12 як он ті безбожні й безпечні на світі збільши́ли бага́тство своє?“
13 Направду, нада́рмо очи́стив я серце своє, і в неви́нності вимив ру́ки свої,
14 і ввесь день я побитий, і щора́нку пока́раний.
15 Коли б я сказав: „Буду так говори́ть, як вони“, то спроневі́рився б я поколі́нню синів Твоїх.
16 І розду́мував я, щоб пізна́ти оте, — та трудне́ воно в о́чах моїх,
17 аж прийшов я в Божу святиню, — і кінець їхній побачив:
18 направду, — Ти їх на слизько́му поставив, на спусто́шення кинув Ти їх!
19 Як вони в одній хвилі спусто́шені, згинули, пощеза́ли від стра́хів!
20 Немов сном по обу́дженні, Господи, о́бразом їхнім пого́рдиш, мов сном по обу́дженні!
21 Бо болить моє серце, і в нутрі́ моїм коле,
22 а я немов бидло й не знаю, — я перед Тобою худо́бою став!
23 Та я за́вжди з Тобою, — Ти де́ржиш мене за правицю,
24 Ти Своєю порадою во́диш мене, і пото́му до слави Ти ві́зьмеш мене!
25 Хто є мені на небеса́х, окрім Тебе? А я при Тобі на землі не бажаю нічо́го!
26 Гине тіло моє й моє серце, та Бог — скеля серця мого й моя доля навіки,
27 бо погинуть ось ті, хто боку́є від Тебе, пони́щиш Ти кожного, хто відсту́пить від Тебе!
28 А я, — бли́зькість Бога для мене добро́, — на Владику, на Господа свою певність складаю, щоб звіща́ти про всі Твої чи́ни!