Псалми 36
1 Давидів. Не розпалюйся гнівом свої́м на злочинців, не май за́здрости до беззаконних,
2 бо вони, як трава, будуть скоро поко́шені, і мов та зелена били́на — пов'я́нуть!
3 Надійся на Господа й добре чини, землю заме́шкуй та правди дотримуй!
4 Хай Господь буде розкіш твоя, — і Він спо́внить тобі твого серця бажа́ння!
5 На Господа здай доро́гу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить,
6 і Він ви́провадить, немов світло, твою справедливість, а правду твою — немов пі́вдень.
7 Жди Господа мо́вчки й на Нього наді́йся, не розпалюйся гнівом на того, хто щасливою чинить дорогу свою, на люди́ну, що виконує за́думи злі.
8 Повстри́майсь від гніву й покинь пересе́рдя, не розпа́люйся лютістю, щоб чини́ти лиш зло,
9 бо ви́тяті будуть злочинці, а ті, хто вповає на Господа — землю вспадку́ють!
10 А ще тро́хи — й не буде безбожного, і будеш дивитись на місце його — і не буде його,
11 а покірні вспадку́ють землю, — і зарозкошу́ють ми́ром великим!
12 Лихе замишляє безбожний на праведного, і скрего́че на нього своїми зубами,
13 та Господь посміється із нього, — бачить бо Він, що набли́жується його день!
14 Безбожні меча добува́ють та лука свого натягають, щоб звали́ти нужде́нного й бідного, щоб порізати людей простої дороги, —
15 та вві́йде їхній меч до їхнього власного серця, і пола́мані будуть їхні лу́ки!
16 Краще мале справедливого, ніж велике багатство безбожних, і то багатьох,
17 бо зла́мані будуть раме́на безбожних, а справедливих Господь підпира́є!
18 Знає Господь дні неви́нних, а їхня спадщина пробуде навіки,
19 за лихолі́ття не будуть вони посоро́млені, і за днів голоду ситими бу́дуть.
20 Бо загинуть безбожні, і Господні вороги, як овечий той лій, зани́кнуть, у димі заникнуть вони!
21 Позичає безбожний — і не віддає, а праведний милість висві́дчує та роздає,
22 бо благословенні від Нього вспадку́ють землю, а прокля́ті від Нього — пони́щені будуть!
23 Від Господа кроки люди́ни побожної ставляться міцно, і Він любить дорогу її;
24 коли ж упаде́, то не буде поки́нена, бо руку її підпирає Госпо́дь.
25 Я був молодий і поста́рівся, та не бачив я праведного, щоб опу́щений був, ні нащадків його, щоб хліба просили.
26 Кожен день виявляє він милість та позичає, і над пото́мством його благословення.
27 Ухиляйся від злого та добре чини, та й навіки живи!
28 Бо любить Господь справедливість, і Він богобі́йних Своїх не покине, — вони будуть навіки бере́жені, а насіння безбожних загине!
29 Успадку́ють праведні землю, і повік будуть жити на ній.
30 Уста праведного кажуть мудрість, язик же його промовляє про право,
31 Закон Бога його — в його серці, кроки його не спіткну́ться.
32 А безбожний чату́є на праведного, і пильнує забити його́,
33 та Господь не зоставить його в руках того, і несправедливим не вчи́нить його, коли буде судити його.
34 Надійся на Господа, та держися дороги Його, — і піднесе Він тебе, щоб успадкува́ти землю, ти бачитимеш, як пони́жені будуть безбожні.
35 Я бачив безбожного, що збуджував по́страх, що розкорени́вся, немов саморосле зелене те дерево,
36 та він промину́в, — й ось немає його, і шукав я його, — й не знайшов!
37 Бережи непови́нного та дивися на праведного, бо люди́ні споко́ю належить майбу́тність,
38 переступники ж ра́зом понищені будуть, — майбутність безбожних загине!
39 А спасі́ння праведних — від Господа, Він їхня тверди́ня за ча́с лихолі́ття,
40 і Господь їм поможе та їх порятує, ви́зволить їх від безбожних і їх збереже, — бо вдавались до Нього вони!
Псалми 37
1 Псалом Давидів. На па́м'ятку.
2 Господи, не карай мене в гніві Своїм, і не завдава́й мені кари в Своїм пересе́рді,
3 бо проши́ли мене Твої стріли, і рука Твоя тяжко спусти́лась на мене,
4 Від гніву Твого нема ці́лого місця на тілі моїм, немає споко́ю в костя́х моїх через мій гріх,
5 бо провини мої переросли́ мою го́лову, як великий тяга́р, вони тяжчі над сили мої,
6 смердять та гниють мої рани з глупо́ти моєї.
7 Ско́рчений я, і над міру похи́лений, цілий день я тиняюсь сумни́й,
8 бо нутро́ моє повне запа́лення, і в тілі моїм нема ці́лого місця.
9 Обезси́лений я й перемучений тяжко, рида́ю від сто́гону серця свого.
10 Господи, всі бажа́ння мої — перед Тобою, зідха́ння ж моє не сховалось від Тебе.
11 Сильно тріпо́четься серце моє, опустила мене моя сила, навіть ясність оче́й моїх — і вона не зо мною.
12 Дру́зі мої й мої при́ятелі поставали здаля́ від моєї біди, а ближні мої поставали опо́даль.
13 Тене́та розставили ті, хто чатує на душу мою, а ті, хто бажає нещастя мені, говорять прокля́ття, і ввесь день вимишляють зрадли́ве!
14 А я, мов глухий, вже не чую, і мов той німий, який уст своїх не відкриває.
15 I я став, мов люди́на, що нічо́го не чує і в у́стах своїх оправда́ння не має,
16 бо на Тебе наді́юся я, Господи, Ти відповіси́, Господи, Боже мій!
17 Бо сказав я: „Нехай не поті́шаться з мене, нехай не несуться вони понад мене, коли послизне́ться нога моя!“
18 Бо я до упадку готовий, і передо мною постійно недуга моя,
19 бо провину свою визнаю́, журюся гріхом своїм я!
20 А мої вороги проживають, міцні́ють, і без причини помно́жилися мої не́други.
21 Ті ж, хто відплачує злом за добро, обчо́рнюють мене, бо женусь за добром.
22 Не покинь мене, Господи, Боже мій, не віддаляйся від мене,
23 поспіши мені на допомогу, Господи, — Ти спасі́ння моє!