Приповісті 30
1 Слова́ Агу́ра, Яке́євого сина, массе́янина: „Слово мужчи́ни: Трудився я, Боже, трудився я, Боже, — і змучився я!
2 Бо ду́маю, що немудріший за кожного я, і не маю я лю́дського розуму,
3 і не навчився я мудрости, і не знаю пізна́ння святих....
4 Хто на небо ввійшов — і зійшов? Хто у жме́ні Свої зібрав вітер? Хто воду в одежу зв'язав? Хто поставив усі кі́нці землі? Яке Йме́ння Його, і яке Йме́ння Сина Його, коли знаєш?
5 Кожне Боже слово очи́щене, щит Він для тих, хто в Нім пристановище має.
6 До слів Його не додавай, щоб тебе не скартав Він, і щоб неправдомо́вцем не став ти.
7 Двох речей я від Тебе просив, — не відмов мені, поки помру́:
8 віддали́ Ти від мене марно́ту та слово брехли́ве, убо́зтва й багатства мені не давай! Годуй мене хлібом, для ме́не призна́ченим,
9 щоб я не переси́тився та й не відрікся, і не сказав: „Хто Госпо́дь?“ і щоб я не збіднів і не крав, і не знева́жив Ім'я́ мого Бога.
10 Раба не обмовля́й перед паном його, щоб тебе не прокляв він, і ти винуватим не став.
11 Оце поколі́ння, що батька свого проклинає, і не́ньки своєї не благословляє,
12 покоління, що чисте в оча́х своїх, та від бруду свого не обмите,
13 покоління, — які го́рдісні очі його, а пові́ки його як підне́слися!
14 Покоління, що в нього мечі — його зуби, а гострі ножі — його ще́лепи, щоб поже́рти убогих із кра́ю й нужде́нних з землі!
15 Дві дочки́ в кровоже́рця: „Дай, дай!“ Оці три не наси́тяться, чотири не скажуть „до́сить":
16 шео́л та утро́ба неплідна, водою земля не наси́титься, і не скаже „до́сить“ огонь!
17 Око, що з батька сміється й пого́рджує по́слухом матері, — нехай ви́дзьобають його кру́ки пото́чні, і нехай орленя́та його пожеру́ть!
18 Три речі оці дивови́жні для мене, і чотири, яких я не знаю:
19 дорога орли́на в повітрі, дорога змії́на на скелі, корабельна дорога в сере́дині моря, і дорога мужчи́ни при дівчині!..
20 Така ось дорога блудли́вої жінки: наїлась та витерла уста свої й повіла́: „Не вчинила я злого!“
21 Трясе́ться земля під трьома, і під чотирма́, яких зне́сти не може вона:
22 під рабом, коли він зацарю́є, і під нерозумним, як хліба наїсться,
23 під розпу́стницею, коли взята за жінку, і неві́льницею, коли вижене пані свою́!..
24 Оці ось чотири малі на землі, та вони ве́льми мудрі:
25 мура́шки, — не сильний наро́д, та пожи́ву свою загото́влюють літом;
26 борсуки́, — люд не сильний, та в скелі свій дім вони ставлять;
27 немає царя в сарани́, — але вся вона в стро́ї бойо́вім вихо́дить;
28 паву́к тільки ла́пками пнеться, та він і в пала́тах царськи́х!
29 Добре ступають ці троє, і добре хо́дять чотири:
30 лев, найсильніший поміж звірино́ю, який не вступа́ється ні перед ким,
31 осі́дланий кінь, і козел, та той цар, що з ним ві́йсько!
32 Якщо ти допусти́вся глупо́ти пихою, й якщо заміря́єш лихе, — то руку на уста!
33 Бо збива́ння молока дає масло, і дає кров вдар по носі, тиск же на гнів дає сварку“.
Приповісті 31
1 Слова Лемуїла, царя Масси́, що ними навчала його його мати:
2 „Що, сину мій, і що, сину утро́би моєї, і що, сину обі́тниць моїх?
3 Не давай жінкам сили своєї, ні доріг своїх для руйнува́льниць царів!
4 Не царя́м, Лемуїле, вино, не царям, і на́пій той п'янки́й не князя́м,
5 щоб не впився він та не забув про Зако́на, і щоб не змінив для всіх гно́блених пра́ва!
6 Дайте напо́ю п'янко́го тому, хто гине, а вина — гіркоду́хим:
7 він вип'є й забуде за бідність свою, і му́ки своєї вже не пам'ята́тиме!
8 Відкривай свої уста немо́ві, для суда́ всім нещасним.
9 Відкрива́й свої уста, й суди справедливо, і правосу́ддя зроби для убогого та для нужде́нного.
10 Хто жінку чесно́тну зна́йде? а ціна її більша від пе́рел:
11 довіря́є їй серце її чоловіка, і йому не забра́кне прибутку!
12 Вона чинить для нього добро, а не зло, по всі́ дні свого життя.
13 Шукає вона вовни й льо́ну, і робить охоче своїми руками.
14 Вона, немов кораблі́ ті купе́цькі, здале́ка спроваджує хліб свій.
15 І встане вона ще вночі, і видасть для дому свого поживу, а поря́док служни́цям своїм.
16 Про поле вона намишляла, і його набула́, із пло́ду долоней своїх засадила вона виноградинка.
17 Вона підпері́зує силою сте́гна свої та зміцня́є раме́на свої.
18 Вона розуміє, що добра робота її, і світильник її не пога́сне вночі.
19 Вона ру́ки свої простя́гає до пря́дки, а долоні її верете́но тримають.
20 Долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного.
21 Холоду в домі своїм не боїться вона, бо подвійно одя́гнений ввесь її дім.
22 Килими́ поробила собі, віссо́н та кармази́н — убра́ння її.
23 Чоловік її зна́ний при брамах, як сидить він із старшими краю.
24 Тонку ту́ніку робить вона й продає, і купце́ві дає пояси́.
25 Сила та пи́шність — одежа її, і сміється вона до прийде́щнього дня.
26 Свої уста вона відкриває на мудрість, і милости́ва наука їй на язиці́.
27 Доглядає вона ходи дому свого́, і хліба з ліни́вства не їсть.
28 Устають її діти, і хвалять її, чоловік її — й він похваля́є її:
29 „Багато було́ тих чесно́тних дочо́к, та ти їх усіх переви́щила!“
30 Краса — то ома́на, а врода — марно́та, жінка ж богобоя́зна — вона буде хва́лена!
31 Дайте їй з плоду рук її, і нехай її вчи́нки її вихваляють при брамах!“