Приповісті 25
1 І оце Соломо́нові при́повісті, що зібрали люди Єзекі́ї, Юдиного царя.
2 Слава Божа — щоб справу схова́ти, а слава царів — щоб розві́дати справу.
3 Небо висо́кістю, і земля глибино́ю, і серце царі́в — недосліди́мі.
4 Як відкинути жу́жель від срі́бла, то золотаре́ві виходить посу́дина, —
5 коли віддалити безбожного з-перед обличчя царе́вого, то справедливістю міцно поста́виться трон його.
6 Перед царем не пиша́йся, а на місці великих не стій,
7 бо ліпше, як скажуть тобі: „Ходи вище сюди!“ аніж тебе зни́зити перед шляхе́тним, що бачили очі твої.
8 Не спіши́ся ставати до по́зову, бо що́ будеш робити в кінці його, як тебе засоро́мить твій ближній?
9 Судися за сварку свою з своїм ближнім, але не виявляй таємни́ці іншого,
10 щоб тебе не обра́зив, хто слухати буде, і щоб не вернулась на тебе обмо́ва твоя́.
11 Золоті яблука на срібнім таре́лі — це слово, прока́зане ча́су свого́.
12 Золотая сере́жка й оздоба зо щи́рого золота — це мудрий карта́ч для уважного уха.
13 Немов снігова́ прохоло́да в день жнив — посол вірний для тих, хто його посилає, і він душу пана свого оживля́є.
14 Хмари та вітер, а немає дощу це люди́на, що чва́ниться да́ром, та його не дає.
15 Воло́дар зм'я́кшується терпели́вістю, а м'яке́нький язик ломить кістку.
16 Якщо мед ти знайшов, то спожий, скільки до́сить тобі, щоб ним не переси́титися та не звернути.
17 Здержуй но́гу свою від дому твого товариша, щоб тобою він не переси́тивсь, і не зненави́дів тебе.
18 Молот, і меч, і гостра стріла́ — люди́на, що говорить на ближнього свого, як свідок брехливий.
19 Гнилий зуб та кульга́ва нога — це наді́я на зрадли́вого радника в день твого у́тиску.
20 Що здіймати одежу холодного дня, що лити о́цет на со́ду, — це — співати пісні серцю засмученому.
21 Якщо голодує твій ворог — нагодуй його хлібом, а як спра́гнений він — водою напі́й ти його,
22 бо цим пригорта́єш ти жар на його го́лову, і Господь надолу́жить тобі!
23 Вітер північний народжує дощ, а таємний язик — сердите обличчя.
24 Ліпше жити в куті́ на даху́, ніж з сварливою жінкою в спільному домі.
25 Добра звістка з далекого кра́ю — це холодна водиця на спра́гнену душу.
26 Джерело́ скаламу́чене чи зіпсутий поті́к — це праведний, що схиляється перед безбожним.
27 Їсти меду багато — не добре, так досліджувати власну славу — неслава.
28 Люди́на, що стри́му немає для духу свого, — це зруйно́ване місто без му́ру.
Приповісті 26
1 Як літом той сніг, і як дощ у жнива́, — та́к не лицю́є глупце́ві пошана.
2 Як пташка літає, як ла́стівка лине, так невинне прокля́ття не спо́вниться.
3 Батіг на коня, обро́ть на осла, а різка на спи́ну глупці́в.
4 Нерозумному відповіді не дава́й за нерозум його, щоб і ти не став рівний йому.
5 Нерозумному відповідь дай за безумством його, щоб він в о́чах своїх не став мудрим.
6 Хто через глупця́ посилає слова́, той ноги собі обтинає, отру́ту він п'є.
7 Як воло́чаться но́ги в кульга́вого, так у безумних уста́х припові́стка.
8 Як прив'я́зувати камінь коштовний до пра́щі, так глупце́ві пошану давати.
9 Як те́рен, що влізе у руку, отак припові́стка в уста́х нерозумного.
10 Як стрілець, що все ра́нить, так і той, хто наймає глупця́, і наймає усяких прохо́жих.
11 Як вертається пес до своєї блюво́тини, так глупо́ту свою повторяє глупа́к.
12 Чи ти бачив люди́ну, що мудра в очах своїх? Більша надія глупце́ві, ніж їй.
13 Лінивий говорить: „Лев на дорозі! Лев на майда́ні!“
14 Двері обе́ртаються на своєму чопі́, а лінивий — на лі́жку своїм.
15 Свою руку лінивий стромля́є до миски, — та підне́сти до рота її йому тяжко.
16 Лінивий мудріший ув очах своїх за сімох, що відповідають розумно.
17 Пса за ву́ха хапає, хто, йдучи́, устрява́є до сварки чужої.
18 Як той, хто вдає божевільного, ки́дає і́скри, стрі́ли та смерть,
19 так і люди́на, що обманює друга свого та каже: „Таж це́ я жартую!“
20 З браку дров огонь гасне, а без пліткаря́ мовкне сварка.
21 Вугі́лля для жару, а дро́ва огне́ві, а люди́на сварли́ва — щоб сварку розпа́лювати.
22 Слова́ обмо́вника — мов ті присма́ки, й у нутро́ живота вони схо́дять.
23 Як срі́бло з жу́желицею, на горшкові накла́дене, так полу́м'яні уста, а серце лихе, —
24 устами своїми маску́ється ворог, і ховає оману в своє́му нутрі́:
25 коли він говорить лагі́дно — не вір ти йому, бо в серці його сім оги́д!
26 Як нена́висть прикрита ома́ною, — її зло відкривається в зборі.
27 Хто яму копа́є, той в неї впаде́, а хто ко́тить камі́ння — на нього воно поверта́ється.
28 Брехливий язик нена́видить своїх ути́скуваних, і уста гладе́нькі до згуби прова́дять.
Приповісті 27
1 Не вихва́люйся за́втрашнім днем, бо не знаєш, що день той поро́дить.
2 Нехай інший тебе вихваля́є, а не уста твої, чужий, а не губи твої.
3 Камі́ння — тяга́р, і пісок — важка річ, та гнів нерозумного тяжчий від них від обох.
4 Лютість — жорстокість, а гнів — то зато́плення, та хто перед заздрістю всто́їть?
5 Ліпше відкрите карта́ння, ніж таємна любов.
6 Побої коханого вірність показують, а в нена́висника поцілу́нки числе́нні.
7 Сита душа топче й мед щільнико́вий, а голодній душі все гірке́ — то солодке.
8 Як птах, що гніздо́ своє кинув, так і люди́на, що з місця свого мандру́є.
9 Олива й кадило поті́шують серце, і солодкий нам друг за душевну пораду.
10 Друга свого й друга батька свого не кидай, а в дім брата свого не прихо́дь в день нещастя свого́, — ліпший сусіда близьки́й за далекого брата!
11 Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце, і я матиму що відповісти́, як мені докоря́тиме хто.
12 Мудрий бачить лихе — і ховається, а безумні йдуть — і караються.
13 Візьми його одіж, бо він поручивсь за чужого, і за чужи́нку заста́ву візьми.
14 Хто сильним голосом благословляє із ра́ннього ранку свого товариша, — за прокля́ття залічується це йому.
15 Ри́нва, постійно теку́ча слотли́вого дня та жінка сварли́ва — одна́кове:
16 хто хоче сховати її — той вітра ховає, чи оливу паху́чу правиці своєї, що видасть себе.
17 Як гострить залізо залізо, так гострить люди́на лице свого друга.
18 Сторож фіґо́вниці пло́ди її споживає, а хто пана свого стереже, той шанований.
19 Як лице до лиця у воді, так серце люди́ни до серця люди́ни.
20 Шео́л й Аваддо́н не наси́тяться, — не наси́тяться й очі люди́ни.
21 Що для срі́бла топи́льна посу́дина, і го́рно — для золота, те для людини уста́, які хвалять її.
22 Хоч нерозумного будеш товкти́ товкаче́м поміж зе́рнами в сту́пі, — не віді́йде від нього глупо́та його!
23 До́бре знай вигляд своєї отари, поклади своє серце на че́реди,
24 бо багатство твоє не навіки, і чи корона твоя з роду в рід?
25 Появилася зе́лень, і трава показалась, і збирається сіно із гір, —
26 будуть ві́вці тобі на вбрання́, і козли́ — ціна поля,
27 і молока твоїх кіз буде до́сить на ї́жу тобі, на їду́ твого дому, і на життя для служни́ць твоїх.