Приповісті 19
1 Ліпший убогий, що ходить в своїй непови́нності, ніж лукавий уста́ми та нерозумний.
2 Теж не добра душа без знання́, а хто на́глить ногами, спіткне́ться.
3 Глупо́та люди́ни дорогу її викривля́є, і на Господа гні́вається її серце.
4 Маєток примно́жує дру́зів числе́нних, а від бідака́ відпадає й товариш його.
5 Свідок брехливий не буде без кари, а хто бре́хні говорить, не буде врято́ваний.
6 Багато-хто го́дять тому, хто гостинці дає, і кожен товариш люди́ні, яка не скупи́ться на дари.
7 Бідаря́ ненави́дять всі браття його, а тимбільш його при́ятелі відпадають від нього; а коли за словами поради женеться, — нема їх!
8 Хто ума набуває, кохає той душу свою, а хто розум стереже́, той знахо́дить добро́.
9 Свідок брехливий не буде без кари, хто ж неправду говорить, загине.
10 Не лицю́є пишно́та безумному, тим більше рабові панувати над зве́рхником.
11 Розум люди́ни припинює гнів її, а вели́чність її — перейти над провиною.
12 Гнів царя — немов рик левчука́, а ласка́вість його — як роса на траву.
13 Син безумний — погибіль для батька свого́, а жінка сварлива — як ри́нва, що з неї вода тече за́вжди.
14 Хата й маєток — спа́дщина батьків, а жінка розумна — від Господа.
15 Лі́нощі сон накидають, і лінива душа — голодує.
16 Хто заповідь охороня́є, той душу свою стереже́; хто дороги свої легкова́жить, — помре.
17 Хто милости́вий до вбогого, той позичає для Господа, і чин його Він надолу́жить йому.
18 Карта́й свого сина, коли є наді́я навчити, та забити його — не підно́сь свою душу.
19 Люди́на великого гніву хай кару несе, бо якщо ти вряту́єш її, то вчи́ниш ще гірше.
20 Слухай ради й карта́ння приймай, щоб мудрим ти став при своєму кінці́.
21 У серці люди́ни багато думо́к, але ви́повниться тільки за́дум Господній.
22 Здобу́ток люди́ні — то милість її, але ліпший біда́р за люди́ну брехливу.
23 Страх Господній веде́ до життя, і хто його має, той ситим ночує, і зло не дося́гне його.
24 У миску стромляє лінюх свою руку, до уст же своїх не піді́йме її.
25 Як битимеш нерозважного, то помудріє й немудрий, а будеш розумного остеріга́ти, то він зрозуміє поуку.
26 Хто батька грабує, хто матір жене? — Це син, що засти́джує та осоро́млює, —
27 перестань же, мій сину, навчатися від нерозумних, щоб відступитися від слів знання́!
28 Свідок нікчемний висміює суд, а уста безбожних вибри́зкують кривду.
29 На насмі́шників кари готові пості́йно, і вдари на спи́ну безумним.
Приповісті 20
1 Вино — то насмі́шник, напій п'янки́й — галасу́н, і кожен, хто блу́дить у ньому, немудрий.
2 Страх царя — як рик лева; хто до гніву дово́дить його́, — проти свого життя прогрішає.
3 Слава люди́ні, що гнів покидає, а кожен глупа́к вибуха́є.
4 Лінивий не о́ре із о́сени, а захоче в жнива́ — і нічо́го нема.
5 Рада в серці люди́ни — глибока вода, і розумна люди́на її повиче́рпує.
6 Багато людей себе звуть милосердними, та вірну люди́ну хто зна́йде?
7 У своїй непови́нності праведний ходить, — блаженні по ньому сини його!
8 Цар сидить на судде́вім престолі, всяке зло розганяє своїми очима.
9 Хто скаже: „Очи́стив я серце своє, очистився я від свого гріха́?“
10 Вага неоднакова, неоднакова міра, — обо́є вони — то оги́да для Господа.
11 Навіть юна́к буде пі́знаний з чи́нів своїх, — чи чин його чистий й чи про́стий.
12 Ухо, що слухає, й око, що бачить, — Господь учинив їх обо́є.
13 Не кохайся в спанні́, щоб не збідні́ти; розплю́щ свої очі — та хлібом наси́ться!
14 „Зле, зле!“ каже той, хто купує, а як пі́де собі, тоді хва́литься ку́пном.
15 Є золото й пе́рел багато, та розумні уста́ — найцінніший то по́суд.
16 Візьми його о́діж, бо він поручивсь за чужого, і за чужи́нку візьми його за́став.
17 Хліб з неправди солодкий люди́ні, та піско́м потім бу́дуть напо́внені у́ста її.
18 Тримаються за́міри радою, і війну прова́дь мудрими ра́дами.
19 Виявляє обмо́вник таємне, а ти не втручайся до того, ле́гко хто розту́лює уста свої.
20 Хто кляне свого батька та матір свою, — погасне світильник йому серед те́мряви!
21 Спа́док спо́чатку заскоро набу́тий, — не буде кінець його поблагосло́влений!
22 Не кажи: „Надолу́жу я зло!“ — май надію на Господа, і Він допоможе тобі.
23 Вага неоднакова — то оги́да для Господа, а ома́нливі ша́льки не добрі.
24 Від Господа — кроки люди́ни, а люди́на — як вона зрозуміє дорогу свою?
25 Тене́та люди́ні казати „святе́“ нерозважно, а зго́дом свої обітни́ці досліджувати.
26 Мудрий цар розпо́рошить безбожних, і зве́рне на них своє ко́ло для мук.
27 Дух люди́ни — світильник Господній, що все ну́тро обшукує.
28 Милість та правда царя стережуть, і трона свого він підтримує милістю.
29 Окраса юна́цтва — їхня сила, а пишність стари́х — сивина́.
30 Синяки́ від побоїв — то масть лікува́льна на злого, та вдари нутру́ живота.