Йов 9
1 А Йов відповів та й сказав:
2 Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
3 Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
4 Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
5 Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
6 Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
7 Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
8 Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
9 Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
10 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
11 Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
12 Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
13 Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
14 що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
15 я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
16 Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
17 Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
18 Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
19 Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
20 Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
21 Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
22 Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
23 Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
24 У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
25 А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
26 промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
27 Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
28 то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
29 Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
30 Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
31 то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
32 Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
33 поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
34 Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
35 тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!