Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 Хіба не була́ богобійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вони будуть розча́влені!
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
Йов 5
1 Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся?
2 Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!
3 Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла.
4 Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі!
5 Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його!
6 Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, —
7 бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти.
8 А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, —
9 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа,
10 бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду,
11 щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених.
12 Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки,
13 Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —
14 вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі!
15 І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́,
16 і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда!
17 Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари:
18 Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його!
19 В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло:
20 Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча.
21 Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона.
22 З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся.
23 Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою.
24 І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку.
25 І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі!
26 І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого!
27 Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“
Йов 6
1 А Йов відповів та й сказав:
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?