Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 Хіба не була́ богобійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вони будуть розча́влені!
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!