Йов 16
1 А Йов відповів та й сказав:
2 „Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
Йов 17
1 Мій дух залама́всь, мої дні погаса́ють, — зоста́лись мені самі гроби!
2 Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує.
3 Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам,— хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х?
4 Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх.
5 Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють,
6 Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють.
7 З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь...
8 Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного.
9 І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі.
10 Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не зиахо́джу між вами розумного.
11 Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —
12 вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві!
13 Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же.
14 До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“ До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“
15 Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?
16 До шео́лових за́сувів зі́йде вона, коли зі́йдемо ра́зом до по́роху“.
Йов 18
1 І заговорив шух'янин Білда́д та й сказав:
2 „Як довго ви бу́дете па́стками класти слова́? Розміркуйте, а по́тім собі погово́римо!
3 Чому́ порахо́вані ми, як худоба? Чому в ваших оча́х ми безумні?
4 О ти, що розша́рпуєш душу свою в своїм гніві, — чи для те́бе земля опусті́є, а скеля осу́неться з місця свого́?
5 Таж світи́льник безбожних пога́сне, і не буде світи́тися і́скра огню́ його:
6 його світло стемні́є в наме́ті, і згасне на ньому світильник його,
7 стануть тісні́ кроки сили його́, і вдарить його власна рада!
8 Бо він ки́нений в па́стку ногами своїми, і на ґраті він буде ходити:
9 пастка схо́пить за сто́пу його́, змі́цниться сітка на ньому, —
10 на нього захо́ваний шнур на землі, а па́стка на нього — на сте́жці.
11 Страхіття жаха́ють його звідусі́ль, і женуться за ним по сліда́х.
12 Його сила голодною буде, а нещастя при боці його пригото́влене.
13 Його шкіра пої́джена буде хворобою, поїсть члени його перворо́джений смерти.
14 Віді́рвана буде безпе́ка його від наме́ту його, а Ти до царя жахів його приведе́ш...
15 Він перебуває в наметі своє́му, який не його, на мешка́ння його буде ки́нена сірка.
16 Здо́лу посо́хнуть коріння його, а згори́ — його ві́ття зів'я́не.
17 Його пам'ять загине з землі, а на вулиці йме́ння не буде йому.
18 Зажену́ть його з світла до те́мряви, і ввесь світ проганяє його.
19 У нього немає в наро́ді наща́дка, ні внука, і немає оста́нку в місцях його ме́шкання.
20 На згадку про день його остовпіва́ли останні, за воло́сся ж хапа́лись давні́ші...
21 Ось такі то мешка́ння неправедного, і це місце того, хто Бога не знає!“