Йов 10
1 Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
2 Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
3 Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
4 Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
5 Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
6 що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
7 хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
8 Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
9 Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
10 Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
11 Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
12 Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
13 А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
14 якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
15 Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
16 А коли піднесе́ться вона,то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
17 поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
18 І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
19 як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
20 Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
21 поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
22 до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
Йов 11
1 І заговорив наама́тянин Цофа́р та й сказав:
2 „Чи має зоста́тись без відповіді бе́зліч слів? І хіба язика́та люди́на невинною буде?
3 Чи мужі замо́вчать твої тереве́ні, й не бу́де кому засоро́мити тебе?
4 Ось гово́риш ти: „Чисте моє міркува́ння, і я чистий в оча́х Твоїх, Боже!“
5 О, коли б говорити став Бог, і відкрив Свої уста до те́бе,
6 і представив тобі таємни́ці премудрости, бо вони — як ті чу́да розду́мування! І знай, — вимагає Бог менше від тебе, ніж провини твої того варті!
7 Чи ти Божу глибі́нь досліди́ш, чи знаєш ти аж до кінця Всемогу́тнього?
8 Вона вища від неба, — що зможеш зробити? І глибша вона за шео́л, — як пізна́єш її?
9 її міра — довша за землю, і ширша за море вона!
10 Якщо Він пере́йде й замкне́ щось, і згрома́дить, — то хто заборо́нить Йому?
11 Бо Він знає нікче́мності лю́дські та бачить насилля, — і Він не догля́не?
12 Тож люди́на порожня мудрішає, хоч народжується, як те дике осля́!
13 Якщо ти зміцни́ш своє серце, і свої ру́ки до Нього простя́гнеш, —
14 якщо є беззако́ння в руці твоїй, то прожени́ ти його, і кривда в наме́тах твоїх нехай не пробува́є, —
15 тож тоді ти піді́ймеш обличчя невинне своє, і бу́деш міцни́й, і не будеш боятись!
16 Бо забудеш стражда́ння, — про них будеш зга́дувати, як про воду, яка пропливла́.
17 Від пі́вдня повстане життя, а те́мрява буде, як ра́нок.
18 І будеш ти певний, бо маєш наді́ю, і ви́копаєш собі яму та й будеш безпе́чно лежати, —
19 і будеш лежати, й ніхто не споло́шить, і багато-хто будуть підле́щуватися до обличчя твого́.
20 А очі безбожних мину́ться, і згине приту́лок у них, а їхня наді́я — то сто́гін душі!“
Йов 12
1 А Йов відповів та й сказав:
2 „Справді, — то ж ви́ тільки люди, і мудрість із вами помре́!
3 Таж і я маю розум, як ви, — я не нижчий від вас! І в ко́го немає такого, як це?
4 Посміхо́вищем став я для друга свого, я, що кли́кав до Бога, і Він мені відповіда́в, — посміхо́вищем став справедливий, невинний.
5 Нещасли́вцю погорда, — на думку спокійного, — пригото́влена для спотика́ння ноги́!
6 Спокійні намети грабіжників, і безпечність у тих, хто Бога гніви́ть, у то́го, хто ніби то Бога прова́дить рукою своєю.
7 Але запитай хоч худо́бу — і навчить тебе, і пта́ство небесне — й тобі розповість.
8 Або говори до землі — й вона ви́вчить тебе, і розкажуть тобі риби мо́рські.
9 Хто б із цьо́го всього́ не пізнав, що Господня рука це вчинила?
10 Що в Ньо́го в руці душа всього живого й дух кожного лю́дського тіла?
11 Чи ж не ухо слова́ розбирає, піднебі́ння ж смакує для себе пожи́ву?
12 Мудрість — у ста́рших, бо до́вгість днів — розум.
13 Мудрість та сила — у Нього, Його рада та розум.
14 Ось Він зруйнує — й не буде воно відбудо́ване, замкне́ чоловіка — й не буде він ви́пущений.
15 Ось Він стримає во́ди — і висохнуть, Він їх пустить — то землю вони переве́рнуть.
16 В Нього сила та за́дум, у Нього заблу́джений і той, хто призво́дить до блу́ду.
17 Він уво́дить у по́милку ра́дників, і обезу́млює су́ддів,
18 Він розв'язує пу́та царів і припері́зує по́яса на їхні сте́гна.
19 Він провадить священиків босо, і потужних повалює,
20 Він надійним уста́ відіймає й забирає від ста́рших розумність.
21 На достойників ллє Він погорду, а пояса можним ослаблює.
22 Відкриває Він речі глибокі із те́мряви, а темне прова́дить на світло.
23 Він робить наро́ди поту́жними — й знову їх нищить, Він наро́ди поши́рює, й потім виво́дить в неволю.
24 Відіймає Він розум в наро́дніх голі́в на землі та блука́ти їх змушує по бездоро́жній пусте́лі, —
25 вони ходять навпо́мацки в те́мряві темній, і Він упроваджує їх в блукани́ну, мов п'я́ного!