Йов 1
1 Був чоловік у країні Уц, на ім'я́ йому́ Йов. І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від злого втікав.
2 І народи́лися йому се́меро синів та три дочки́.
3 А маєток його був: сім тисяч худоби дрібно́ї, і три тисячі верблю́дів, і п'ять сотень пар худоби великої, і п'ять сотень ослиць та дуже багато рабів. І був цей чоловік більший від усіх синів сходу.
4 А сини його ходили один до о́дного, і справляли гости́ну в домі того, чий був день. І посилали вони, і кликали трьох своїх сесте́р, щоб їсти та пити із ними.
5 І бувало, як миналося ко́ло бенке́тних днів, то Йов посилав за ді́тьми й освячував їх, — і вставав він рано вранці, і прино́сив цілопа́лення за числом їх усіх, бо Йов казав: „Може згрішили сини мої, і знева́жили Бога в серці своєму“. Так робив Йов по всі дні.
6 І сталося одно́го дня, і поприхо́дили Божі сини, щоб стати при Господі. І прийшов поміж ними й сатана́.
7 І сказав Госпо́дь до сатани́: „Звідки ти йдеш?“ А сатана́ відповів Господе́ві й сказав: „Я мандрува́в по землі та й перейшов її“.
8 І сказав Господь до сатани: „Чи звернув ти увагу на раба Мого́ Йова? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, що Бога боїться, а від злого втікає“.
9 І відповів сатана́ Господе́ві й сказав: „Чи ж Йов да́рмо боїться Бога?
10 Чи ж Ти не забезпе́чив його, і дім його, і все, що його? Чин його рук Ти поблагослови́в, а маєток його поши́рився по кра́ю.
11 Але простягни тільки руку Свою, і доторкни́ся до всього, що його, — чи він не знева́жить Тебе перед лицем Твоїм?“
12 І сказав Господь до сатани́: „Ось усе, що його́, — у твоїй руці, тільки на нього само́го не простягай своєї руки!“ І пішов сатана́ від лиця Господнього.
13 І сталося одно́го дня, коли сини́ його та до́чки його їли та вино пили в домі свого перворо́дженого брата,
14 то прибіг до Йова послане́ць та й сказав: „Худоба велика ора́ла, а ослиці па́слися при них.
15 Аж тут напали сабеї й позабирали їх, а слуг повбивали ві́стрям меча. І втік тільки я сам, щоб доне́сти тобі“.
16 Він ще говорив, аж прибігає інший та й каже: „З неба спав Божий огонь, і спали́в ота́ру та слуг, та й пожер їх. А втік тільки я сам, щоб доне́сти тобі“.
17 Він ще говорив, аж біжить ще інший та й каже: „Халде́ї поділи́лися на три відділи, і напали на верблю́дів, та й позабира́ли їх, а слуг повбива́ли ві́стрям меча. І втік тільки я сам, щоб доне́сти тобі“.
18 Поки він говорив, аж надбігає ще інший та й каже: „Сини твої та до́чки твої їли та вино пили́ в домі свого перворо́дженого брата.
19 Аж рапто́во надійшов великий вітер з боку пустині, та й ударив на чотири роги дому, — і він упав на юнаків, і вони повмирали. І втік тільки я сам, щоб доне́сти тобі“.
20 І встав Йов, і розде́р плаща́ свого́, й обстриг свою го́лову, та й упав на землю, і поклонився,
21 та й сказав: „Я вийшов наги́й із утроби матері своєї, і наги́й поверну́сь туди, в зе́млю! Господь дав, — і Господь узяв. Нехай буде благослове́нне Господнє Ім'я́!“
22 При всьому цьому Йов не згрішив, і не сказав на Бога нічого безумного!
Йов 2
1 І сталося одно́го дня, і поприхо́дили Божі сини, щоб стати перед Господом; і прийшов також сатана́ поміж ними, щоб стати перед Господом.
2 І сказав Господь до сатани́: „Звідки ти йдеш?“ А сатана́ відповів Господе́ві й сказав: „Я мандрував по землі та й перейшов її“.
3 І сказав Господь до сатани́: „Чи звернув ти увагу на раба Мого Йо́ва? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, який Бога боїться, а від злого втікає. І він ще тримається міцно в своїй невинності, а ти намовляв був Мене на нього, щоб без при́воду його зруйнувати“.
4 І відповів сатана Господе́ві й сказав: „Шкіра за шкіру, і все, що хто має, віддасть він за душу свою.
5 Але простягни но Ти руку Свою, і доторкнись до косте́й його та до тіла його, — чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?“
6 І сказав Господь до сатани: „Ось він у руці твоїй, — тільки душу його бережи!“
7 І вийшов сатана від лиця Господнього, та й ударив Йова злим гнояко́м від стопи́ ноги́ його аж до його че́репа.
8 А той узяв собі черепка́, щоб шкре́бти себе. І він сидів серед по́пелу.
9 І сказала йому його жінка: „Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога — і помреш!“
10 А він до неї відказав: „Ти гово́риш отак, як гово́рить яка з божеві́льних! Чи ж ми бу́дем приймати від Бога добре, а злого не при́ймем?“ При всьому тому Йов не згрішив своїми устами.
11 I почули троє при́ятелів Йо́вових про все те нещастя, що прийшло на нього, і поприхо́дили кожен з місця свого: теманя́нин Еліфа́з, шух'я́нин Бідда́д та наама́тянин Цофа́р. І вмовилися вони прийти ра́зом, щоб похитати головою над ним та поті́шити його.
12 І звели́ вони зда́лека очі свої, — і не пізна́ли його. І підне́сли вони голос свій, та й заголоси́ли, і розде́рли кожен одежу свою, і кидали по́рох над своїми головами аж до неба.
13 І сиділи вони з ним на землі сім день та сім ноче́й, і ніхто не промо́вив до нього ні слова, бо вони ба́чили, що біль його ве́льми великий
Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
2 І Йов заговорив та й сказав:
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!..
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“