Йов 39
1 Хіба́ ти пізнав час наро́дження ске́льних кози́ць? Хіба ти пильнував час мук по́роду ла́ні?
2 Чи на місяці лічиш, що спо́внитись мусять, і ві́даєш час їх наро́дження,
3 коли прикляка́ють вони, випускають дітей своїх, і звільняються від болів по́роду?
4 Набираються сил їхні діти, на полі зростають, відхо́дять і більше до них не вертаються.
5 Хто пусти́в осла дикого вільним, і хто розв'язав ослу дикому пу́та,
6 якому призначив Я степ його домом, а місцем його пробува́ння — соло́ну пустиню?
7 Він сміється із га́ласу міста, не чує він крику пого́нича.
8 Що знахо́дить по го́рах, то паша його, і шукає він усього зеленого.
9 Чи захоче служити тобі однорі́г? Чи при я́слах твоїх ночуватиме він?
10 Чи ти одноро́га прив'я́жеш до його борозни́ поворо́ззям? Чи буде він боронува́ти за тобою долини?
11 Чи повіриш йому через те, що має він силу велику, — і свою працю на нього попу́стиш?
12 Чи повіриш йому, що він ве́рне насіння твоє, і збере тобі тік?
13 Крило стру́севе радісно б'ється, чи ж крило це й пір'ї́на леле́ки?
14 Бо я́йця свої він на землю кладе́ та в поросі їх вигріва́є,
15 і забува́, що нога може їх розчави́ти, а звір польови́й може їх розтопта́ти.
16 Він жорстокий відно́сно дітей своїх, ніби вони не його, а що праця його може бути надаре́мна, того не боїться,
17 бо Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом.
18 А за ча́су надхо́ду стрільців ударяє він кри́льми повітря, — і сміється з коня та з його верхівця́!
19 Чи ти силу коне́ві даси, чи шию його ти зодя́гнеш у гриву?
20 Чи ти зробиш, що буде скакати він, мов сарана́? Величне іржа́ння його страшеле́зне!
21 Б'є ногою в долині та ті́шиться силою, іде він насупроти зброї,
22 — сміється з страху́ й не жахається, і не верта́ється з-перед меча,
23 хоч дзво́нить над ним сагайда́к, ві́стря списо́ве та ра́тище!
24 Він із шале́ністю та лютістю землю ковтає, і не вірить, що чути гук рогу.
25 При кожному розі кричить він: „І-га!“ і винюхує зда́лека бій, грім гетьма́нів та крик.
26 Чи я́струб літає твоєю премудрістю, на пі́вдень простягує кри́ла свої?
27 Чи з твойо́го нака́зу орел підіймається, і мо́стить кубло́ своє на висоті?
28 На скелі заме́шкує він та ночує, на ске́льнім вершку́ та тверди́ні, —
29 ізвідти визо́рює ї́жу, дале́ко вдивляються очі його,
30 а його пташеня́та п'ють кров. Де ж забиті, там він“.