Йов 29
1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!