Дії 22
1 „Мужі-браття й батьки! Послухайте ось тепер ви́правда́ння мого перед вами!“
2 Як зачули ж вони, що до них він говорить єврейською мовою, то тиша ще більша настала. А він промовляв:
3 „Я юде́янин, що родився в кілікі́йському Та́рсі, а ви́хований у цім місті, у ніг Гамалії́ла докладно навчений Зако́ну отці́в; горли́вець я Божий, як і всі ви сьогодні.
4 Переслідував я аж до смерти цю путь, і в'язав, і до в'язниці вкидав чоловіків і жінок,
5 як засві́дчить про мене первосвященик та вся старши́на. Я від них був узяв навіть листи́ на братів, і пішов до Дама́ску, щоб тамте́шніх зв'язати й приве́сти до Єрусалиму на кару.
6 І сталося, як у дорозі я був, і наближа́всь до Дамаску опі́вдня, то ось мене нагло осяяло світло велике з неба!
7 І я повалився на землю, і голос почув, що мені говорив: „Савле, Савле, — чому́ ти Мене переслідуєш?“
8 А я запитав: „Хто Ти, Господи?“ А Він мені відказав: „Я Ісус Назаряни́н, що Його переслідуєш ти“.
9 А ті, що зо мною були́, правда, бачили світло, але не почули вони того голосу, що мені говорив.
10 А я запитав: „Що́ я, Господи, маю робити?“ Господь же до мене промовив: „Уставай та й іди до Дамаску, а там тобі скажуть про все, що тобі призна́чено робити“.
11 А від ясности світла того невидю́щим я став. І присутні зо мною за руку мене повели́, і до Дамаску прибув я.
12 А один муж Ана́ній, у Зако́ні побожний, що добре свідо́цтво про нього дають усі юдеї в Дамаску,
13 до мене прибув, і, ставши, промовив мені: „Савле брате, — стань видю́щий!“ І я хвилі тієї побачив його.
14 І озвавсь він до мене: „Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його.
15 Бо бу́деш ти свідком Йому перед усіма людьми́ про оте, що ти бачив та чув!
16 А тепер чого гаєшся? Уставай й охристися, і обмий гріхи свої, прикликавши Ймення Його!“
17 І сталось, як вернувся я в Єрусалим, і молився у храмі, то в захо́плення впав я,
18 і побачив Його, що до мене сказав: „Поспіши, і піди хутчій з Єрусалиму, бо не приймуть свідо́цтва твого про Мене“.
19 А я відказав: „Самі вони, Господи, знають, що я до в'язниць садови́в та бив по синагогах отих, хто вірував у Тебе.
20 А коли лилась кров Твого свідка Степа́на, то сам я стояв та вбивство його похваляв, і одежу вбивців його сторожи́в“.
21 Але Він до мене промовив: „Іди, бо пошлю Я далеко тебе, — до поган!“
22 І аж до слова цього його слухали. Аж ось підне́сли вони голос свій, гукаючи: „Геть такого з землі, бо жити йому не годи́ться!“
23 І як вони верещали, і одежу шпурля́ли, і кидали порох у повітря,
24 то звелів тисяцький у фортецю його відвести́, і звелів бичува́нням його допитати, щоб довідатися, з якої причини на нього вони так кричали.
25 І як його розтягли́ для ремінних бичів, то Павло сказав сотникові, що стояв: „Хіба бичува́ти дозволено вам громадянина римського та ще й незасу́дженого?“
26 Якже сотник це почув, то подався до тисяцького, і завідо́мив, говорячи: „Що́ хочеш робити? Бож ри́млянин цей чоловік!“
27 Підійшов тоді тисяцький, та й поспитався його: „Скажи мені, чи ти ри́млянин?“ А він: „Так!“ відказав.
28 Відповів на те тисяцький: „За великі гро́ші громадянство оце я набув“. А Павло відказав: „А я в нім і родився!“
29 І відступили негайно від нього оті, що хотіли допи́тувати його. І злякався тисяцький, довідавшись, що той ри́млянин, і що він ізв'язав був його.
30 А другого дня, бажавши довідатись правди, у чо́му юдеї його оскаржа́ють, він звільнив його та звелів, щоб зібра́лися первосвященики та ввесь синедріо́н. І він вивів Павла, і поставив його перед ними.