¹⁶ Зно́ву кажу́: хай ніхто не вважає мене за безумного! А як ні, то прийміть мене бодай як безумного, щоб хоч трохи й я похвалився!

¹⁷ А що я кажу́, не кажу́ того в Господі, але ніби в безу́мстві — у цій частині хвали́.

¹⁸ Через те ж, що тілом багато-хто хваляться, то й я похвалюся.

¹⁹ Бо ви те́рпите радо безумних, самі мудрими бувши.

²⁰ Бо ви терпите, коли вас хто нево́лить, коли хто об'їдає, коли хто обдирає, коли хто підвищується, коли хто по що́ках вас б'є.

²¹ На безчестя кажу́, що ми ніби стратили сили. Коли хто відва́житься чим, то — скажу́ нерозумно — відважуюся й я.

²² Євреї вони? — То й я. Ізра́їльтяни вони? — То й я. Насіння вони Авраамове? — То й я!

²³ Слу́ги Христові вони? — Говорю́ нерозумне: більш я! Я був більш у пра́цях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті.

²⁴ Від юдеїв п'ять раз я прийняв був по сорок уда́рів без о́дного,

²⁵ тричі ки́ями бито мене, один раз мене каменува́ли, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробу́в у глибині́ морській;

²⁶ у мандрі́вках я часто бува́в, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого наро́ду, у небезпеках поган, у небезпеках по міста́х, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими,

²⁷ у висна́жуванні та в праці, часто в недосипа́нні, у голоді й спразі, часто в по́сті, у холоді та в наготі́.

²⁸ Окрім зо́внішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви́.

²⁹ Хто слабує, а я не слабую? Хто споку́шується, а я не палю́ся?

³⁰ Коли треба хвалитись, то неміччю я похвалюся.

³¹ Знає Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, — а Він благослове́нний навіки, — що я не говорю́ неправди.

³² У Дама́ску намі́сник царя Аре́ти стеріг місто Дама́ск, щоб схопи́ти мене.