¹ Був же хворий один, Ла́зар у Віфа́нії, із села Марії й сестри її Марти.

² А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і воло́ссям своїм Йому но́ги обте́рла.

³ Тоді се́стри послали до Нього, говорячи: „Ось незду́жає, Господи, той, що любиш його!“

⁴ Як почув же Ісус, то промовив: „Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, — щоб Син Божий прославився нею“.

⁵ А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря.

⁶ А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був.

⁷ Після ж того говорить до учнів: „Ходімо зно́ву в Юдею“.

⁸ Йому учні сказали: „Учителю, таж допі́ру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди пі́деш?“

⁹ Ісус відповів: „Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткне́ться, — цьогосвітнє бо світло він бачить.

¹⁰ А хто ходить нічно́ї пори, той спіткнеться, — бо немає в нім світла“.

¹¹ Оце Він сказав, а по то́му говорить до них: „Друг наш Лазар заснув, — та піду́ розбудити Його“.

¹² А учні сказали Йому: „Як заснув, то він, Господи, ви́дужає“.

¹³ Та про смерть його мовив Ісус, вони ж ду́мали, що про сонний спочи́нок Він каже.

¹⁴ Тоді просто сказав їм Ісус: „Умер Лазар.

¹⁵ І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього“.

¹⁶ Сказав же Хома, називаний Близню́к, до співучнів: „Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати“.

¹⁷ Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гро́бі.

¹⁸ А Віфа́нія поблизу Єрусалиму була́, яких стадій з п'ятнадцять.

¹⁹ І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розва́жити їх.

²⁰ Тоді Марта, почувши, що надхо́дить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа.

²¹ І Марта сказала Ісусові: „Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат.

²² Та й тепер, — знаю я, — що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!“

²³ Промовляє до неї Ісус: „Воскресне твій брат!“

²⁴ Відказує Марта Йому: „Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне“.

²⁵ Промовив до неї Ісус: „Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити.

²⁶ І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?“

²⁷ Вона каже Йому: „Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ“.

²⁸ І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марі́ю, сестру свою, ка́жучи: „Учитель тут, і Він кличе тебе!“

²⁹ А та, як зачула, квапли́во встала й до Нього пішла.

³⁰ А Ісус не ввійшов був іще до села, а знахо́дивсь на місці, де Марта зустріла Його.

³¹ Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапли́во встала й побігла, подали́ся за нею, гадаючи, що до гро́бу пішла вона, — плакати там.

³² Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: „Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!“

³³ А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжа́лобився та й звору́шився Сам,

³⁴ і сказав: „Де його ви поклали?“ Говорять Йому́: „Іди, Господи, та подивися!“

³⁵ I заплакав Ісус.

³⁶ А юдеї казали: „Дивись, як любив Він його!“

³⁷ А з них дехто сказали: „Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?“

³⁸ Ісус же розжа́лобивсь знову в Собі, і до гро́бу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній наляга́в.

³⁹ Промовляє Ісус: „Відваліть цього каменя!“ Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: „Уже, Господи, чути, — бо чотири вже дні він у гро́бі“.

⁴⁰ Ісус каже до неї: „Чи тобі не казав Я, що як бу́деш ти вірувати, — славу Божу побачиш?“

⁴¹ І зняли́ тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: „Отче, дяку прино́шу Тобі, що Мене Ти почув.

⁴² Та Я знаю, що Ти за́вжди почуєш Мене, але ради наро́ду, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене“.

⁴³ І, промовивши це, Він скричав гучни́м голосом: „Ла́зарю, — вийди сюди!“

⁴⁴ І вийшов померлий, по рука́х і нога́х обв'я́заний па́сами, а обличчя у нього було́ перев'я́зане хусткою. Ісус каже до них: „Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив“.