Від Марка 4
21 І сказав Він до них: „Чи світло прино́сять на те, щоб поставити його під посу́дину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на світи́льнику?
22 Бо немає нічого захованого, що не ви́явиться, і немає таємного, що не вийде ная́в.
23 Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“
24 І сказав Він до них: „Уважайте, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відмі́ряють вам, і додаду́ть вам.
25 Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має“.
26 І сказав Він: „Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насі́ння,
27 і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає па́ростки та росте, хоч не знає він, я́к.
28 Бо родить земля сама з себе: перше вру́на, потім ко́лос, а тоді повне збіжжя на колосі.
29 А коли плід доспіє, зараз він „посилає серпа́, бо настали жнива́“.
30 І сказав Він: „До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі предста́вим його́?
31 Воно — як те зе́рно гірчи́чне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі зе́мні насіння.
32 Як посіяне ж буде, вироста́є, і стає над усі зілля́ більше, і ві́ття пускає велике таке́, що ку́блитись може в тіні його птаство небесне“.
33 І такими притчами багатьома́ Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати.
34 І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе.
35 І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: „Перепли́ньмо на той бік“.
36 І, лишивши наро́д, узяли із собою Його, як у чо́вні Він був; і інші човни́ були з Ним.
37 І зняла́ся ось буря велика, а хвилі вливалися в чо́вен, аж чо́вен водою вже був перепо́внився!
38 А Він спав на кормі́ на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: „Учителю, чи Тобі байдуже́, що ми гинемо?“
39 Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: „Мовчи, перестань!“ І стих вітер, — і тиша велика настала.
40 І сказав Він до них: „Чого́ ви такі полохливі? Чому віри не маєте?“
41 А вони налякалися стра́хом великим, і говорили один до одно́го: „Хто ж це такий, що вітер і море слухня́ні Йому?“