¹⁹ Бо чека́ння створі́ння очікує з'я́влення синів Божих,

²⁰ бо створі́ння покорилось марно́ті не добровільно, але через того, хто скори́в його, в надії,

²¹ що й саме створіння ви́зволиться від неволі тління на волю слави синів Божих.

²² Бо знаємо, що все створі́ння ра́зом зідхає й ра́зом мучиться аж досі.

²³ Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зача́ток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла.

²⁴ Надією бо ми спасли́ся. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що́ бачить, чому б того й наді́явся?

²⁵ А коли сподіва́ємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю.

²⁶ Так само ж і Дух допомагає нам у наших не́мочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимо́вними зідха́ннями.

²⁷ А Той, Хто досліджує серця́, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих.

²⁸ І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре.