Буття 42
1 А Яків побачив, що в Єгипті є хліб. І сказав Яків до синів своїх: „Пощо ви споглядаєте один на о́дного?“
2 І сказав він: „Ось чув я, що в Єгипті є хліб; зійдіть туди, і купіть нам хліба ізвідти, — і будемо жити, і не помремо“.
3 І зійшли десятеро Йосипових братів купити збіжжя з Єгипту.
4 А Веніями́на, Йо́сипового брата, Яків не послав із братами його, бо сказав: „Щоб не спіткало його яке нещастя!“
5 І прибули Ізра́їлеві сини купити хліба разом з іншими, що прихо́дили, бо був голод у Краї ханаанськім.
6 А Йосип — він володар над тим краєм, він продавав хліб усьому народові тієї землі. І прибули́ Йо́сипові брати, та й уклонилися йому обличчям до землі.
7 І побачив Йо́сип братів своїх, і пізнав їх, та не дав пізнати себе. І говорив із ними суворо, і промовив до них: „Звідкіля прибули́ ви?“ А вони відказали: „З ханаанського Кра́ю купити їжі“.
8 І пізнав Йосип братів своїх, а вони не впізнали його.
9 І згадав Йосип сни, що про них йому снились були́. І сказав він до них: „Ви шпигуни́! Ви́ прибули́ підглянути слабі місця цієї землі“.
10 А вони відказали йому: „Ні, пане мій, а раби твої прибули́ купити їжі.
11 Ми всі — сини одного чоловіка, ми правдиві. Раби твої не були́ шпигунами!“
12 Він же промовив до них: „Ні, — бо ви прийшли підглянути слабі місця цієї землі!“
13 А вони відказали: „Дванадцятеро твоїх рабів — брати ми, сини одного чоловіка в ханаанському Краї. А наймолодший тепер із батьком нашим, а одного нема“.
14 І промовив їм Йо́сип: „Оце те, що я сказав був до вас, говорячи: Ви шпигуни.
15 Оцим ви будете ви́пробувані: Клянуся життям фараоновим, що ви не вийдете звідси, якщо не при́йде сюди наймолодший ваш брат!
16 Пошліть з-поміж себе одно́го, і нехай ві́зьме вашого брата, а ви бу́дете ув'язнені. І слова ваші будуть піддані пробі, чи правда з вами; а коли ні, — клянуся життям фараоновим, що ви шпигуни!“
17 І він забрав їх під варту на три дні.
18 А третього дня Йо́сип промовив до них: „Зробіть це — і живіть. Я Бога боюся,
19 якщо ви правдиві. Один брат ваш буде ув'язнений в домі вашої варти, а ви йдіть, принесіть хліба для заспокоєння голоду ваших домів.
20 А свого наймолодшого брата приведіть до мене, — і бу́дуть потверджені ваші слова, а ви не повмираєте“. І вони зробили так.
21 І говорили вони один о́дному: „Справді, винні ми за нашого брата, бо ми бачили недолю душі його, коли він благав нас, а ми не послухали. Тому то прийшло це нещастя на нас!“
22 І відповів їм Руви́м, говорячи: „Чи не говорив я вам, кажучи: Не грішіть проти хло́пця, та ви не послухали. А оце й кров його жадається“
23 А вони не знали, що Йо́сип їх розуміє, бо був поміж ними перекладач.
24 А він відвернувся від них та й заплакав... І вернувся до них, і говорив із ними. І взяв від них Симео́на, та й зв'язав його на їхніх очах.
25 А Йосип наказав, щоб напо́внили їхні мішки збіжжям, а срібло їхнє вернули кожному до його мішка, і дали їм поживи на дорогу. І їм зроблено так.
26 І поне́сли вони хліб свій на ослах своїх, і пішли звідти.
27 І відкрив один мішка свого, щоб ослові своєму дати паші на нічлігу, та й побачив срібло своє, — а воно ось в отворі мішка його!
28 І сказав він братам своїм: „Повернене срібло моє, — і ось воно в мішку моїм!“ І завмерло їм серце, і вони затремтіли, говорячи один до о́дного: „Що́ це Бог нам зробив?“
29 І прибули вони до Якова, батька свого, до Кра́ю ханаанського, і розповіли́ йому все, що́ їх спіткало було, говорячи:
30 „Той муж, пан того краю, говорив із нами суворо, і прийняв був нас як шпигунів того краю.
31 А ми сказали йому: „Ми правдиві, — не були ми шпигунами!
32 Ми дванадцятеро братів, сини нашого ба́тька. Одного нема, а наймолодший тепер з нашим батьком у ханаанському Краї“.
33 І сказав до нас муж той, пан того кра́ю: „З того пізна́ю, що правдиві ви, — зоста́вте зо мною одно́го вашого брата, а на голод домів ваших візьміть хліб та й ідіть.
34 І приведіть до мене брата вашого найменшого, і бу́ду я знати, що ви не шпигуни, що ви правдиві. Тоді віддам вам вашого брата, і ви можете перехо́дити цей край для купівлі.“
35 І сталося, — вони випоро́жнювали мішки свої, а ось у кожного вузлик срібла його в його мішку! І побачили вузлики срібла свого, вони та їх батько, — і полякались.
36 І сказав до них Яків, їх батько: „Ви позбавили мене дітей, — Йосипа нема, і Симеона нема, а тепер Веніямина заберете? Усе те на мене!“
37 І промовив Руви́м до батька свого, кажучи: „Двох синів моїх уб'єш, коли не приведу його до тебе! Дай же його на руку мою, а я поверну його до тебе“.
38 А той відказав: „Не зі́йде з вами мій син, бо брат його вмер, а він сам позостався... А трапиться йому нещастя в дорозі, якою підете, то в смутку зведете мою сивину до шео́лу!“
Буття 43
1 А голод став тяжки́й у тім краї.
2 І сталося, як вони скінчи́ли їсти хліб, що привезли були з Єгипту, то сказав до них ба́тько їх: „Верніться, купіть нам трохи їжі!“
3 І сказав йому Юда, говорячи: „Рішуче освідчив нам той муж, кажучи: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами!“
4 Як ти пошлеш брата нашого з нами, то ми зі́йдемо, і купимо тобі їжі.
5 А коли не пошлеш, не зі́йдемо, бо муж той сказав нам: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами“.
6 І промовив Ізра́їль: „На́що зло ви вчинили мені, що сказали тому мужеві, що ще маєте брата?“
7 А вони відказали: „Розпитуючи, випитував той муж про нас та про місце нашого народження, говорячи: Чи батько ваш іще живий? Чи є в вас брат? І ми розповіли йому відповідно до цих слів. Чи могли ми знати, що скаже: Приведіть вашого брата?“
8 І сказав Юда до Ізраїля, батька свого: „Пошли ж цього юнака зо мною, і встаньмо, та й ходім, і бу́демо жити, і не повмираємо і ми, і ти, і наші діти.
9 Я поручуся за нього, — з моєї руки бу́деш його ти жадати! Коли я не приведу його до тебе, і не поставлю перед лицем твоїм, то буду винним перед тобою по всі дні!
10 А коли б ми були не відтягалися, то тепер уже б вернулися були́ два рази“.
11 І сказав їм Ізра́їль, їх батько: „Коли так, то зробіть ви оце. Візьміть із плодів цього Краю, і віднесіть дарунка мужеві тому: трохи бальзаму, і трохи меду, пахощів, і ладану, дактилів, і мигдалів.
12 А срібла візьміть удвоє в руку свою. А срібло, повернене в отвір ваших мішків, верніть своєю рукою, — може то помилка.
13 А брата вашого заберіть, — і встаньте, ідіть до того мужа.
14 А Бог Всемогутній нехай дасть вам милосердя перед лицем того мужа, і нехай він відпустить вам другого вашого брата й Веніями́на. А я, — певно стратив сина свого́!“
15 І взяли ті люди того дарунка, і взяли вдвоє срібла в руку свою, і Веніямина, і встали, та й зійшли до Єгипту. І стали вони перед лицем Йосиповим.
16 І побачив Йосип Веніямина з ними, і сказав до того, що був над його домом: „Упровадь цих людей до дому, і нехай заріжуть худобину, і приготуй, бо зо мною бу́дуть їсти ці люди опівдні“.
17 І той чоловік зробив, як Йосип сказав був. І впровадив той чоловік тих людей до Йо́сипового дому.
18 І полякалися ті люди, що були впроваджені до Йо́сипового дому. І сказали вони: „Через срібло, повернене напочатку в наших мішках, ми впроваджені, щоб причепитись до нас, і напасти на нас, і забрати за рабів нас та наші осли“.
19 І приступили вони до чоловіка, що над домом Йо́сиповим, та й говорили до нього при вході в дім.
20 І сказали вони: „Послухай, о пане мій, ми зійшли були напочатку купити їжі.
21 І сталося, коли ми прийшли на нічліг, і відкрили мішки свої, — а ось срібло кожного в отворі мішка його, наше срібло за вагою його! І ми вертаємо його нашою рукою!
22 А на купівлю їжі ми знесли нашою рукою інше срібло. Ми не знаємо, хто поклав був наше срібло до наших мішків“.
23 А той відказав: „Мир вам! Не бійтеся! Бог ваш і Бог вашого батька дав вам скарб до ваших мішків. Срібло ваше прийшло до мене“. І вивів до них Симеона.
24 І впровадив той чоловік тих людей до Йо́сипового дому, і дав води, а вони вмили ноги свої, і дав паші їхнім ослам.
25 І вони пригото́вили дарунки до приходу Йосипа опі́вдні, бо почули, що там вони їстимуть хліб.
26 І ввійшов Йо́сип до дому, а вони прине́сли йому до дому дарунка, що в їхній руці. І вони поклонилися йому до землі.
27 А він запитав їх про мир і сказав: „Чи гара́зд вашому батькові старому, про якого ви розповідали? Чи він ще живий?“
28 А вони відказали: „Гаразд рабові твоєму, батькові нашому. Ще він живий“. І вони схилилися, і вклонилися до землі.
29 І звів він очі свої, та й побачив Веніямина, свого брата, сина матері своєї, і промовив: „Чи то ваш наймолодший брат, що ви мені розповідали?“ І сказав: „Нехай Бог буде милости́вий до тебе, мій сину!“
30 І Йо́сип поспішив, бо порушилася його любов до брата його, і хотів він заплакати. І ввійшов він до іншої кімнати, і заплакав там...
31 І вмив він лице своє, і вийшов, і стримався, та й сказав: „Покладіть хліба!“
32 І поклали йому окремо, а їм окремо, й єгиптянам, що їли з ним, окремо, бо єгиптяни не можуть їсти хліб з євреями, бо це огида для Єгипту.
33 І вони посідали перед ним, — перворідний за перворідством своїм, а молодший за молодістю своєю. І здивувалися ці люди один перед о́дним.
34 І він посилав дари страви від себе до них. А дар Веніяминів був більший від дару всіх їх уп'ятеро. І пили вони, і повпива́лися з ним.
Буття 44
1 І наказав він тому, що над домом його, говорячи: „Понаповнюй мішки цих людей їжею, скільки зможуть вони нести. І поклади срібло кожного до отвору мішка його.
2 А чашу мою, чашу срібну, поклади до отвору мішка наймолодшого, та срібло за хліб його“. І зробив той за словом Йо́сиповим, яке він сказав був.
3 Розвиднилось рано вра́нці, і люди ці були́ відпущені, вони та їхні осли.
4 Вони вийшли з міста, ще не віддалилися, а Йо́сип сказав до того, що над домом його: „Устань, побіжи за тими людьми, і дожени їх, та й скажи їм: „На́що ви заплатили злом за добро?
5 Хіба це не та чаша, що з неї п'є пан мій, і він, ворожачи, ворожить нею? І зле ви зробили, що вчинили таке“.
6 І той їх догнав, і сказав їм ті слова.
7 А вони відказали йому: „Нащо пан мій говорить отакі то слова? Далеке рабам твоїм, щоб зробити таку річ.
8 Таж срібло́, що знайшли ми в отворах наших мішків, ми вернули тобі з Краю ханаанського. А як би ми вкрали з дому пана твого срібло чи золото?
9 У кого із рабів твоїх вона, чаша, буде знайдена, то помре він, а також ми станемо рабами моєму панові“.
10 А той відказав: „Тож тепер, як ви сказали, так нехай буде воно! У кого вона знайдена буде, той стане мені за раба, а ви будете чисті“.
11 І поспішно поспускали вони кожен свого мішка на землю. І порозв'язували кожен мішка свого.
12 І став він шукати. Розпочав від найстаршого, а скінчив наймолодшим. І знайдена чаша в мішку Веніяминовім!
13 І пороздирали вони свою одіж! І кожен нав'ючив осла свого, і вернулись до міста.
14 І ввійшли Юда й брати його до дому Йосипа, — а він ще був там. І попа́дали вони перед лицем його на землю.
15 І сказав до них Йо́сип: „Що́ це за вчинок, що ви зробили? Хіба ви не знали, що справді відгадає такий муж, як я?“
16 А Юда промовив: „Що́ ми скажемо панові моєму? Що́ будемо говорити? Чим виправдаємось? Бог знайшов провину твоїх рабів! Ось ми раби панові моєму, і ми, і той, що в руці його була знайдена чаша“.
17 А Йо́сип відказав: „Дале́ке мені, щоб зробити оце. Чоловік, що в руці його була знайдена чаша, — він буде мені за раба! А ви йдіть із миром до вашого батька“.
18 І приступив до нього Юда та й промовив: „О мій пане, нехай скаже раб твій слово до ушей пана свого, і нехай не палає гнів твій на раба твого, бо ти такий, як фараон.
19 Пан мій запитав був рабів своїх, говорячи: „Чи є в вас батько або брат?“
20 І сказали ми до пана мого: „Є в нас батько старий та мале дитя його старости, а брат його вмер. І позостався він сам у своєї матері, а батько його любить.
21 А ти був сказав своїм рабам: „Зведіть до мене його, і нехай я кину свої́м оком на нього“.
22 І сказали ми до пана мого: „Не може той хлопець покинути батька свого. А покине він батька свого, то помре той“.
23 А ти сказав своїм рабам: „Коли не зійде з вами наймолодший ваш брат, не побачите більше лиця мого“.
24 І сталося, коли ми зійшли були до раба твого, до нашого батька, то ми розповіли йому слова мого пана.
25 А батько наш сказав: „Верніться, купіть нам трохи їжі“.
26 А ми відказали: „Не можемо зійти. Коли найменший наш брат буде з нами, то зійдемо ми, бо не можемо бачити лиця того мужа, якщо брат наш наймолодший не буде з нами“.
27 І сказав до нас раб твій, наш батько: „Ви знаєте, що двох була́ породила мені жінка моя.
28 Та пішов від мене один, і я сказав: справді, дійсно розшарпаний він. І я не бачив його аж дотепе́р.
29 А заберете ви також цього від мене, і спіткає його нещастя, то зведете ви сивину мою цим злом до шеолу“.
30 А тепер, коли я прийду́ до раба твого, мого батька, а юнака не буде з нами, — а душа його зв'язана з душею тією, —
31 То станеться, коли він побачить, що юнака нема, то помре. І зведуть твої раби сивину раба твого, нашого батька, у смутку до шеолу.
32 Бо раб твій поручився за юнака батькові своєму, кажучи: Коли я не приведу́ його до тебе, то згрішу перед батьком свої́м на всі дні!
33 А тепер нехай же сяде твій раб замість того юнака за раба панові моєму. А юнак нехай іде з своїми братами!
34 Бо як я прийду́ до батька свого, а юнака зо мною нема? Щоб не побачити мені того нещастя, що спіткає мого батька“.
Буття 45
1 І не міг Йосип здержатися при всіх, що стояли біля нього, та й закричав: „Виведіть усіх людей від мене!“ І не було з ним ніко́го, коли Йо́сип відкрився браттям своїм.
2 І він го́лосно запла́кав, і почули єгиптяни, і почув дім фараонів.
3 І Йо́сип промовив до браттів своїх: „Я Йо́сип... Чи живий ще мій батько?“ І не могли його браття йому відповісти, бо вони налякались його.
4 А Йосип промовив до братів своїх: „Підійдіть же до мене!“ І вони підійшли, а він проказав: „Я Йо́сип, ваш брат, якого ви продали́ були до Єгипту.
5 А тепер не сумуйте, і нехай не буде жа́лю в ваших очах, що ви продали мене сюди, бо то Бог послав мене перед вами для вижи́влення.
6 Бо ось два роки голод на землі, і ще буде п'ять літ, що не буде орки та жнив.
7 І послав мене Бог перед вами зробити для вас, щоб ви позостались на землі, і щоб утримати для вас при житті велике число спасених.
8 І виходить тепер, — не ви послали мене сюди, але Бог. І Він зробив мене батьком фараоновим і паном усього дому його, і володарем усього краю єгипетського.
9 Поспішіть, і йдіть до батька мого, та й скажіть йому: Отак сказав син твій Йо́сип: Бог зробив мене володарем усього Єгипту. Зійди ж до мене, не гайся.
10 І осядь у землі Ґошен, і будеш близьки́й до мене ти, і сини твої, і сини синів твоїх, і дрібна та велика худоба твоя, і все, що твоє.
11 І прогодую тебе там, бо голод буде ще п'ять років, щоб не збіднів ти, і дім твій, і все, що твоє.
12 І ось очі ваші й очі брата мого Веніямина бачать, що це мої уста говорять до вас.
13 І оповісте́ батькові моєму про всю славу мою в Єгипті, та про все, що́ ви бачили. І поспішіть, і приведіть вашого батька сюди“.
14 І впав він на шию Веніямину, братові своєму, та й заплакав, і Веніями́н плакав на шиї його...
15 І цілував він усіх братів своїх, і плакав над ними... А пото́му говорили брати його з ним.
16 І розголо́шено в домі фараоновім чу́тку, говорячи: „Прийшли Йосипові брати!“ І було це добре в очах фараонових та в очах його рабів.
17 І промовив фараон до Йосипа: „Скажи своїм братам: Зробіть оце: Понав'ючуйте худобу свою, та й ідіть, прибудьте до Краю ханаанського.
18 І заберіть вашого батька й доми ваші, та й прийдіть до мене, а я дам вам до́бра єгипетського краю. І споживайте ситість землі.
19 А ти одержав наказа сказа́ти: Зробіть це: Візьміть собі з єгипетського краю вози́ для ваших дітей та для ваших жінок, і привезіть свого батька й прибудьте.
20 А око ваше нехай не жалує ваших речей, бо добро всього єгипетського краю — ваше воно“.
21 І зробили так Ізра́їлеві сини. А Йо́сип дав їм вози на приказ фараонів, і дав їм поживи на дорогу.
22 І дав усім їм кожному переміни одежі, а Веніяминові дав три сотні срібла та п'ять перемін одежі.
23 А ба́тькові своєму послав він оце: десять ослів, нав'ючених з добра Єгипту, і десять ослиць, нав'ючених збіжжям, і хліб, і поживу для батька його на дорогу.
24 І відпустив він своїх братів, і вони пішли. І сказав він до них: „Не сваріться в дорозі!“
25 І вийшли вони з Єгипту, та й прибули до ханаанського Краю, до Якова, батька свого.
26 І розповіли йому, кажучи: „Ще Йо́сип живий“, і що він панує над усім єгипетським краєм. І зомліло серце його, бо він не повірив був їм...
27 І переказували йому всі слова Йосипові, що́ говорив він до них. І як побачив він вози́, що послав Йосип, щоб везти його, то ожив дух Якова, їхнього батька.
28 І промовив Ізра́їль: „До́сить! Ще живий Йосип, мій син! Піду ж та побачу його, поки помру!“
Буття 46
1 І вирушив Ізраїль, і все, що його, і прибув до Веер-Шеви, і приніс жертви Богові батька свого Ісака.
2 І промовив Бог до Ізраїля в нічному видінні, і сказав: „Якове, Якове!“ А той відказав: „Ось я!“
3 І сказав Він: „Я Той Бог, — Бог батька твого. Не бійся зійти до Єгипту, бо Я вчиню тебе там великим народом.
4 Я зійду́ з тобою до Єгипту, і Я також, виводячи, виведу тебе, а Йосип закри́є рукою своє́ю очі твої“.
5 І встав Яків з Беер-Шеви. І пове́зли Ізраїлеві сини свого батька Якова, і дітей своїх, і жінок своїх возами, що послав фараон, щоб привезти його.
6 І взяли́ вони стада́ свої, і маєток свій, що набули́ в землі ханаанській, і прибули́ до Єгипту Яків та ввесь рід його з ним.
7 Він привів із собою до Єгипту синів своїх, і синів своїх синів з собою, дочок своїх, і дочок синів своїх, і ввесь рід свій.
8 А оце ймення синів Ізраїлевих, що прибули до Єгипту: Яків та сини його: перворідний Яковів Руви́м.
9 І сини Рувимові: Ханох, і Паллу, і Хецрон, і Кармі.
10 І сини Симеонові: Ємуїл, і Ямін, і Огад, і Яхін, і Цохар, і Саул, син ханаанеянки.
11 І сини Левієві: Ґершон, Кегат і Мерарі.
12 І сини Юдині: Ер, і Онан, і Шела, і Перец, і Зерах. І вмер Ер і Онан у ханаанській землі. А сини Перецеві були: Хецрон і Хамул.
13 І сини Іссаха́рові: Тола, і Цувва, і Йов, і Шимрон.
14 І сини Завуло́нові: Серед, і Елон, і Яхлеїл.
15 Оце сини Ліїні, що вродила вона Якову в Падані арамейськім, та дочку його Діну. Усіх душ синів його й дочок його тридцять три.
16 І сини Ґадові: Ціфйон, і Хаґґі, Шуні, і Ецбон, Ері, і Ароді, і Ар'їлі.
17 І сини Аси́рові: Їмна, і Їшва, і Їшві, і Верія, і Сірах, сестра їх. І сини Верії: Хевер і Малкіїл.
18 Оце сини Зілпи, що Лаван був дав її своїй дочці Лії, а вона вродила їх Якову, шіснадцять душ.
19 Сини Рахілі, жінки Якова: Йо́сип і Веніями́н.
20 І вродилися Йосипові в єгипетськім краї Манасі́я та Єфре́м, що їх уродила йому Оснат, дочка Поті-Фера, жерця Ону.
21 І сини Веніяминові: Бела, і Бехер, і Ашбел, Ґера, і Нааман, Ехі, і Рош, Муппім, і Хуппім, і Ард.
22 Оце сини Рахілині, що вродилися Якову, усіх душ чотирнадцять.
23 І сини Данові: Хушім.
24 І сини Нефтали́мові: Яхсеїл, і Ґуні, і Єцер, і Шіллем.
25 Оце сини Білги, що її Лаван дав був своїй дочці Рахілі. І вона породила їх Якову, усіх душ сім.
26 Усіх душ, що прийшли з Яковом в Єгипет, що походять із сте́гон його, окрім жінок синів Якова, усіх душ шістдесят і шість.
27 А сини Йосипа, що народилися йому в Єгипті, дві душі. Усіх душ дому Якова, що прийшли були до Єгипту, сімдесят.
28 І послав він перед собою Юду до Йосипа, щоб показував перед ним доро́гу до Ґошену. І прибули́ вони до краю Ґошен.
29 І запріг Йосип свою колесницю, і вирушив назустріч батькові своє́му Ізраїлеві до Ґошену. І він показався йому, і впав йому на шию, та й плакав довго на шиї його.
30 І промовив Ізраїль до Йосипа: „Нехай тепер помру я, побачивши обли́ччя твоє, що ти ще живий!“
31 А Йосип промовив до своїх братів і до дому батька свого: „Піду́ й розкажу́ фараонові, та й повім йому: Брати мої й дім батька мого, що були в Кра́ї ханаанськім, прибули до мене.
32 А люди ці — пастухи отари, бо були скотарі. І вони припровадили дрібну та велику худобу свою, і все, що їхнє було́.
33 І станеться, коли покличе вас фараон і скаже: Яке ваше зайняття?
34 то ви відкажете: „Скотарями були твої раби від молодости своєї аж дотепе́р, і ми, і батьки наші“, щоб ви осіли в країні Ґошен, бо для Єгипту кожен пастух отари — огида“.
Буття 47
1 І прийшов Йосип, і розповів фараонові та й сказав: „Мій батько, і брати мої, і їхні отари, і худоба їх, і все їхнє прибули́ з ханаанського Кра́ю. І ось вони в країні Ґошен“.
2 І взяв він із своїх братів п'ятеро чоловіка, та й поставив їх перед лицем фараоновим.
3 І сказав фараон до братів його: „Яке ваше зайняття?“ А вони відказали фараонові: „Пастухи отари раби твої, — і ми, і наші батьки“.
4 І сказали вони фараонові: „Ми прибули́, щоб ме́шкати в кра́ї цім, нема бо паші для отари, що є в рабів твоїх, бо в ханаанському Краї тяжки́й голод. А тепер нехай же осядуть раби твої в країні Ґошен“.
5 І промовив фараон до Йосипа, говорячи: „Батько твій та брати твої прибули́ до тебе.
6 Єгипетьський край — він перед лицем твоїм. У найліпшім місці цього краю осади батька свого та братів своїх, — нехай осядуть у країні Ґошен. А коли знаєш, і між ними є здатні люди, то зроби їх зверхниками моєї череди“.
7 І привів Йосип батька свого Якова, та й поставив його перед лицем фараоновим. І Яків поблагословив фараона.
8 І промовив фараон до Якова: „Скільки днів ча́су життя твого?“
9 А Яків сказав до фараона: „Днів ча́су мандрівки моєї — сто й тридцять літ. Короткі та лихі були дні ча́су життя мого, і не досягли вони днів ча́су життя батьків моїх у днях ча́су мандрівки їхньої“.
10 І Яків поблагословив фараона, та й вийшов від обличчя фараонового.
11 І осадив Йо́сип батька свого та братів своїх, і дав їм володіння в єгипетській країні, у найкращім місці цієї землі — у країні Рамесес, як наказав був фараон.
12 І постачав Йосип хліб для батька свого й братів своїх, та для всього дому свого батька відповідно до числа дітей.
13 А хліба не було в усім тім краї, бо голод став дуже тяжки́й. І ви́снажився єгипетський край та Край ханаанський через той голод.
14 І зібрав Йосип усе срібло, що знаходилося в єгипетськім краї та в Краї ханаанськім, за поживу, що вони купували. І Йосип вніс те срібло до фараонового дому.
15 І вичерпалося срібло в краї єгипетськім та в Краї ханаанськім. І прибув увесь Єгипет до Йосипа, говорячи: „Дай же нам хліба! Нащо нам умирати перед тобою, тому́ що вичерпалося срібло?“
16 А Йосип сказав: „Дайте свою худобу, а я дам вам за худобу вашу, коли вичерпалося срібло“.
17 І вони припровадили худобу свою до Йосипа. І дав їм Йо́сип хліба за коні, і за отари, і за череди худоби, і за осли. І він того року постачав їм хліб за всю їхню худобу.
18 І скінчи́вся той рік, і вони прибули до нього другого року, та й сказали йому: „Не скажемо неправди перед паном своїм, — що вичерпалося срібло, а че́реди здобутку в нашого пана. Нічого не зосталося перед нашим паном, — хібащо наше тіло та наша земля!
19 На́що ми маємо вмирати на очах твоїх, і ми, і наша земля? Купи нас та нашу землю за хліб, і бу́демо ми та наша земля рабами фараонові. А ти дай насіння, — і будемо жити, і не помремо́, а земля не опустіє“.
20 І Йосип купив усю землю єгипетську для фараона, бо єгиптяни спро́дували кожен поле своє, посилився бо був голод між ними. І стала земля фараоновою.
21 А народ — він перепроваджував його до міст від кінця границі Єгипту й аж до кінця її.
22 Тільки землі жерців не купив він, бо для жерців була устава жити на прибутки від фараона. І вони їли свій пай, що давав їм фараон, тому не продали́ своєї землі.
23 І сказав Йосип до наро́ду: „Оце купив я сьогодні для фараона вас і землю вашу. Ось вам насіння, — і засійте землю.
24 А настануть жнива́, то дасте п'яту частину фараонові, а чотири частині бу́дуть вам на насіння для поля й на їжу вам та тим, хто в домах ваших, та на їжу для ваших дітей“.
25 А вони відказали: „Ти нас уде́ржав при житті. Нехай же зна́йдемо милість в очах свого пана, — і станемо рабами фараонові“.
26 А Йо́сип поклав це за постанову на єгипетську землю аж до сьогоднішнього дня: на п'яту частину для фараона. Сама тільки земля жерців не стала фараоновою.
27 І осів Ізраїль в єгипетськім краї в країні Ґошен, і набули в нім володіння. І вони розродилися й сильно розмно́жилися.
28 І жив Яків в єгипетськім краї сімнадцять літ. І були́ дні Якова, літа життя його, сто літ і сорок і сім літ.
29 І набли́зилися дні Ізраїля до смерти. І кликнув він до сина свого до Йосипа, та й промовив йому: „Коли знайшов я милість в очах твоїх, поклади руку свою під стегно́ моє, і вчини зо мною милість та правду: Не поховай мене в Єгипті!
30 І ляжу я з батьками своїми, — і ти винесеш мене з Єгипту, і поховаєш мене в їхньому гробі“. А той відказав: „Я вчиню за словом твоїм“.
31 А Яків сказав: „Присягни ж мені!“ І він присягнув йому. І вклонився Ізраїль на зголов'я постелі.
Буття 48
1 І сталося по тих випадках, і сказано було Йосипові: „Ось батько твій хворі́є“. І він узяв із собою обох своїх синів, Манасі́ю та Єфре́ма.
2 І промовив він до Якова й сказав: „Ось до тебе прийшов твій син Йосип!“ І зміцнився Ізраїль, та й сів на постелі.
3 І сказав Яків до Йосипа: „Бог Всемогутній явився був мені в Лузі в землі ханаанській, і поблагословив мене.
4 І сказав Він до мене: „Ось Я розплоджу́ тебе й розмно́жу тебе, і вчиню тебе громадою народів. А цю землю Я дам наща́дкам твої́м по тобі володінням навіки“.
5 А тепер два сини твої, уроджені тобі в єгипетськім краї до прибуття мого до тебе до Єгипту, — вони мої! Єфрем і Манасія, як Руви́м і Симео́н, бу́дуть мої.
6 А нащадки твої, що породиш по них, — вони будуть твої. Вони будуть зватися на ймення своїх братів у наслідді своїм.
7 А я, коли я прийшов був з Падану, померла мені Рахіль у Краї ханаанськім на дорозі, коли була ще ківра землі, щоб прийти до Ефрати. І я поховав був її там, на дорозі до Ефрати, — це Віфлеєм“.
8 А Ізраїль побачив синів Йо́сипових та й сказав: „Хто вони?“
9 І сказав Йосип до батька свого: „Вони мої сини, що Бог дав мені тут“. А той відказав: „Візьми ж їх до мене, — і я їх поблагословлю́“.
10 А очі Ізраїлеві стали тяжкі від старости, — він не міг дивитися. І Йосип підвів їх до нього, а той поцілував їх і пригорнув їх.
11 І сказав Ізраїль до Йосипа: „Не сподівався я побачити обличчя твого, а ось Бог дав мені побачити й насіння твоє“.
12 І Йосип відвів їх від колін його, та й упав на обличчя своє до землі.
13 І Йосип узяв їх обох, — Єфрема своєю правицею від лівиці Ізраїля, а Манасію своєю лівицею від правиці Ізраїля, та й до нього підвів.
14 І простяг Ізраїль правицю свою та й поклав на голову Єфрема, — а він молодший, а лівицю свою на голову Манасії. Він схрестив свої руки, хоч Манасія — перворідний.
15 І він поблагословив Йосипа, та й промовив: „Бог, що перед обличчям Його ходили батьки мої Авраам та Ісак, що пасе мене, відколи існую аж до цього дня,
16 Ангол, що рятує мене від усього лихого, — нехай поблагосло́вить цих юнаків, і нехай бу́де зване в них ім'я́ моє й ім'я́ батьків моїх Авраама та Ісака, і нехай вони множаться, як та риба, посеред землі“.
17 А Йосип побачив, що батько його кладе правицю свою на голову Єфремову, — і було це не до вподоби йому. І він підпер руку батька свого, щоб зняти її з-над голови Єфрема на голову Манасіїну.
18 І сказав Йосип до батька свого: „Не так, батьку мій, бо оцей перворідний, — поклади правицю свою на його голову!“
19 А батько його не хотів, і сказав: „3наю, мій сину, знаю! І він буде наро́дом, і він буде великий, але його менший брат буде більший від нього, а потомство його стане повнею наро́дів“.
20 І він поблагословив їх того дня, кажучи: „Тобою буде благословляти Ізраїль, говорячи: „Нехай Бог учинить тебе як Єфрема і як Манасію!“ І поставив Єфрема перед Манасією.
21 І сказав Ізраїль до Йосипа: „Ось я вмираю... А Бог бу́де з вами, і поверне вас до Краю ваших батьків!
22 А я тобі дав понад братів твоїх одну частку, яку я взяв був з руки амореянина своїм мечем та луком своїм“.
Буття 49
1 І покликав Яків усіх синів своїх та й промовив: Зберіться, а я сповіщу́ вам, що́ вас спіткає напри́кінці днів.
2 Зійдіться та слухайте ви, сини Якова, і прислу́хайтеся до Ізраїля, вашого батька!
3 Руви́ме, — ти мій перворідний, моя міць і поча́ток ти сили моєї, верх вели́чности й верх ти могутности!
4 Ти пі́нився був, як вода, — та не втримаєшся, бо ти увійшов був на ложе свойого отця, і збезчестив його, на постелю мою ти піднявся!
5 Симео́н і Леві́й — то брати́, їхня зброя — знаря́ддя насильства.
6 Хай до їхньої змови не входить душа моя, і нехай не прилу́читься слава моя до їх зборів, бо вони в своїм гніві люди́ну забили, а в своїй самоволі вола копи́т позбавили...
7 Прокля́тий гнів їхній, бо сильний, та їхня лютість, тяжка́ бо вона! Поділю́ їх я в Якові, і їх розпоро́шу в Ізраїлі!
8 О Юдо, — похва́лять тебе твої браття! Рука твоя — на шиї твоїх ворогів, сини батька твого тобі вкло́няться.
9 Юда — лев молодий! Ти, мій сину, вертаєшся з здо́бичі: прихиливсь він, поклався як лев й як левиця, — зведе хто його?
10 Не віді́йметься бе́рло від Юди, ані в його сте́гон законодавець, аж прийде Примири́тель, що Йому буде по́слух наро́дів.
11 Він прив'язує до винограду свого молодого осла, а до вибраної виноградини — сина ослиці своєї. Він одежу свою буде прати в вині, а шату свою — в виноградній крові́!
12 Від вина він зробивсь мутноокий, а від молока — білозубий.
13 Завуло́н буде мешкать над берегом мо́рським, над берегом тим, де стають кораблі, а границя його — до Сидону.
14 Іссаха́р — то костистий осел, що лежить між кошарами.
15 І побачив він спо́кій, що добрий, та землю, що стала приємна, і він нахилив свої плечі, щоб не́сти, і став працювать на податок.
16 Дан буде судить свій наро́д, як один із Ізра́їльських родів.
17 Дан буде вуже́м при дорозі, змією отру́йливою при шляху́, що п'я́ти коневі кусає, і його верхіве́ць позад себе впаде.
18 Спасіння від Тебе чекаю, о Господи!
19 Ґад — на нього юрба нападатиме, та він нападе на їх п'я́ти.
20 Аси́р — його хліб буде ситий, і він буде давати присма́ки царські.
21 Нефтали́м — вільна ланя, він прекрасні слова́ видає.
22 Йо́сип — вітка родюча, вітка родючая над джерело́м, її віття по муру спина́ється.
23 І огірчи́ли його та з луку стріляли, і знена́виділи були стрі́льці його.
24 Та зостався міцним його лук, і стали пружні́ рамена́ його рук, — від рук Сильного Якового, звідти Па́стир, Тверди́ня синів Ізраїлевих.
25 Проси ти від Бога, свойого Отця, — і Він допоможе тобі, і проси Всемогутнього — і Він благосло́вить тебе благослове́нням небе́с, що на висоті, благослове́нням безодні, що долі лежить, благослове́ннями перс та утро́би.
26 Благослове́ння батька твого стали сильніші від благослове́ння батьків моїх, — аж до пожада́них висот віковічних. Нехай вони бу́дуть на голову Йо́сипову, на ма́ківку вибраного з-поміж братів своїх!
27 Веніями́н — хижий вовк: вранці їсть він лови́тву, а на вечір розділює здо́бич“.
28 Оце всі дванадцять племен Ізраїлевих, і те, що́ говорив їм батько їх. І він поблагословив їх, — кожного за благослове́нням його поблагословив їх.
29 І він наказав їм, і промовив до них: „Я прилучаюся до своєї рідні... Поховайте мене при батьках моїх у печері, що на полі Ефрона хіттеянина,
30 у тій печері, що на полі Махпели, що навпроти Мамре́ в ханаанській землі, яке поле купив був Авраам від Ефрона хіттеянина на володіння для гробу.
31 Там поховано Авраама й жінку його Сарру, там поховали Ісака та його жінку Ревеку, і там поховав я Лію.
32 Поле й печера, що на нім, то добуток від синів Хета“.
33 І закінчив Яків заповіта синам своїм, і втягнув свої ноги до ліжка, та й спочи́в. І він прилучився до своєї рідні.
Буття 50
1 І впав Йосип на лице батька свого, та й плакав над ним, і цілував його.
2 І звелів Йо́сип рабам своїм лікарям забальзамува́ти батька його. І забальзамува́ли ці лікарі Ізраїля.
3 І спо́внилося йому сорок день, бо так сповняються дні бальзамува́ння. І оплакував його Єгипет сімдеся́т день.
4 А як минули дні опла́кування його, то сказав Йосип до дому фараонового, говорячи: „Коли знайшов я ласку в очах ваших, то говоріть до ушей фараонових так:
5 „Батько мій заприсяг був мене, говорячи: „Ось я вмираю. У гробі моїм, що я собі викопав у Країні ханаанській, — там поховаєш мене“. А тепер нехай я піду́, і похова́ю батька свого, та й верну́ся“.
6 І сказав фараон: „Піди, і поховай свого батька, як заприсяг він тебе“.
7 І пішов Йо́сип поховати ба́тька свого, а з ним пішли всі раби фараонові, старші дому його, і всі старші́ єгипетського кра́ю,
8 і ввесь дім Йо́сипів, і браття його, і дім батька його. Тільки дітей своїх та дрібну й велику худобу свою вони позоста́вили в кра́їні Ґошен.
9 І вирушили з ним також колесни́ці та комо́нники. І був табір їх дуже великий.
10 І прийшли вони до Ґорен-Атаду, що по другім боці Йорда́ну, і плакали там великим та дуже ревним плаче́м... І він учинив ба́тькові своєму семиденну жало́бу.
11 І побачили мешканці того Краю, ханаанеяни, жало́бу в Ґорен-Атаді, та й сказали: „То сильна жало́ба для Єгипту!“ Тому то кликнули ім'я́ його Авел-Міцраїм, що на тім боці Йордану.
12 І вчинили йому сини його так, як він їм заповів був.
13 І поне́сли його сини його до ханаанського Кра́ю, та й поховали його в печері поля Махпели, яке поле купив був Авраа́м на володіння для гробу від хіттеянина Ефрона, навпроти Мамре́.
14 А Йосип, як поховав він батька свого, вернувся до Єгипту, він і брати його, та всі, хто ходив з ним ховати батька його.
15 І побачили Йо́сипові брати, що вмер їхній батько, та й сказали: „А що́ як знена́видить нас Йосип, і справді верне нам усе зло, що ми йому були́ заподіяли?“
16 І переказали вони Йосипові, говорячи: „Батько твій заповів був перед своєю смертю, кажучи:
17 Отак скажіть Йосипові: Прошу́, вибач гріх братів твоїх та їхню провину, бо вони тобі зло були́ заподіяли! А тепер вибач гріх рабам Бога батька твого!“ І заплакав Йо́сип, як вони говорили до нього...
18 І пішли також бра́ття його, і впали перед лицем його, та й сказали: „Ось ми тобі за рабів!“
19 А Йо́сип промовив до них: „Не бійтеся, бо хіба ж я замість Бога?
20 Ви заду́мували були́ на мене зло, та Бог заду́мав те на добре, щоб зробити, як вийшло сьогодні, — щоб заховати при житті великий наро́д!
21 А тепер не лякайтеся, — я бу́ду утримувати вас та дітей ваших!“ І він потішав їх, і промовляв до їхнього серця.
22 І осівся Йо́сип в Єгипті, він та дім батька його. І жив Йосип сто і десять літ.
23 І побачив Йо́сип в Єфрема дітей третього покоління. Також сини Махіра, сина Манасіїного, були народилися на Йосипові коліна.
24 І сказав Йо́сип до братів своїх: „Я вмираю, а Бог конче згадає вас, і виведе вас із цієї землі до Кра́ю, якого присягнув був Авраамові, Ісакові та Якову“.
25 І Йо́сип заприсяг Ізра́їлевих синів, гово́рячи: „Конче згадає Бог вас, а ви ви́несете звідси кості мої!“
26 І впоко́ївся Йо́сип у віці ста й десяти літ. І забальзамува́ли його, і він був покладений у труну в Єгипті.