Єремія 20
1 І почув Пашху́р, — Іммерів син, священик, що був ста́ршим нагля́дачем, начальник Господнього дому, — Єремію, що пророкував ці слова́.
2 І Пашхур набив пророка Єремію, і посадив його у в'язни́цю, що була в горі́шній брамі Веніяминовій, що в Господньому домі.
3 І сталося наступного дня, і вивів Пашхур Єремію з в'язни́ці, а Єремія промовив до нього: Не Пашхур Господь дав ім'я́ тобі, а тільки Маґор-Міссавів.
4 Бо так промовляє Господь: Ось Я зроблю́ тебе жа́хом для тебе самого та для всіх твоїх при́ятелів, і вони попа́дають від меча ворогів своїх, а очі твої будуть бачити це. А всього Юду віддам у руку царя вавилонського, і він нажене їх до Вавилону, і позабиває їх мечем.
5 І дам увесь скарб цього міста та ввесь його здо́буток, і всю коштовність його, та всі скарби́ юдських царів, — усе це дам у руку їхніх ворогів, і вони пограбують їх, і ві́зьмуть їх та й відведу́ть їх до Вавилону.
6 А ти, Пашхуре, та всі ме́шканці дому твого́ пі́дете до поло́ну. І при́йдеш ти до Вавилону, і помреш там, і будеш похований ти та всі твої при́ятелі, яким ти неправдиво пророкував.
7 Намовля́в мене, Господи, — і був я намо́влений, Ти взяв міцно мене — й перемі́г! Я став цілий день посміхо́вищем, кожен глузу́є із мене.
8 Бо коли тільки я говорю́, то кричу́, кличу: „Ґвалт!“ та „Грабі́ж“! і так сталося слово Господнє мені цілий день за ганьбу й посміхо́вище.
9 І я був сказав: Не буду Його споминати, і не буду вже Йме́нням Його говорити! І стало це в серці моїм, як огонь той палю́чий, замкне́ний у ко́стях моїх, — і я змучивсь тримати його й більш не мо́жу!
10 Бо чув я обмову числе́нних, — ось о́страх навко́ло: Розкажіть, — доне́семо на нього! Кожен муж, який в мирі зо мною, чатує мого упа́дку та каже: „Може буде обма́нений — і переможемо його, і помстимо́ся над ним!“
11 Та зо мною Господь, як поту́жний сила́ч, тому ті, хто женеться за мною, спіткну́ться та не перемо́жуть! Будуть сильно вони посоро́млені, бо робили без ро́зуму,— вічний сором їм буде, який не забу́деться!
12 А Госпо́дь Савао́т випробо́вує праведного, бачить ни́рки та серце. Хай над ними побачу я по́мсту Твою, бо Тобі я відкрив свою справу!
13 Співайте пісні Господе́ві, усі хваліть Господа, бо спасає Він душу убогого від руки лиході́їв!
14 Прокля́тий той день, коли я народився, день, коли породила мене моя мати, хай благослове́нний не буде!
15 Прокля́тий той муж, який сповісти́в мого батька, гово́рячи: „Народи́лось тобі дитя-хло́пець“, а тим справді потішив його!
16 І бодай стався муж той, немов ті міста́, що Господь зруйнував й не пожалував їх, і нехай чує крик він ура́нці, а ле́мент військо́вий у ча́сі полу́дня,
17 за те, що в утро́бі мене не забив, — і тоді була б стала мені моя мати за гріб мій, а утро́ба її вагітно́ю навіки була́ б!
18 Чого́ то з утро́би я вийшов, щоб бачити кло́піт й скорбо́ту, і на́що кінча́ються в соромі ці мої дні?
Єремія 21
1 Слово, що було до Єремії від Господа, коли цар Седекі́я послав був до нього Пашхура, сина Малкійїного, та священика Цефанію, сина Маасеїного, говорячи:
2 „Звернися за нас до Господа, бо Навуходоно́сор, цар вавилонський, воює проти нас. Може Господь зробить з нами за всіма́ Своїми чу́дами, і той віді́йде від нас!“
3 І сказав Єремія до них: „Так скажіть до Седекії:
4 Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Ось Я назад оберну́ військо́ві знаря́ддя, що в вашій руці, що ви воюєте ними поза муром з вавилонським царем та з халде́ями, які обляга́ють вас, і позбираю їх до сере́дини цього міста.
5 І буду Я воювати з вами рукою ви́тягненою та сильним раме́ном, і в гніві, і в лю́ті, і в великому пересе́рді!
6 І вражу́ ме́шканців цього міста, і чоловіка, і худобу, — від великої морови́ці повмирають вони!
7 А потому — говорить Господь — Я віддам Седекію, Юдиного царя, і його рабів, і наро́д, і врятованих у цьому місті від морови́ці, від меча та від голоду в руку Навуходоно́сора, царя вавилонського, та в руку ворогів їхніх, що шукають їхньої душі, і він ударить їх ві́стрям меча, — не змилується над ними й не змилосе́рдиться, і не матиме любови!
8 А цьому наро́дові скажеш: Так говорить Господь: Ось Я даю перед вами дорогу життя й дорогу смерти.
9 Хто сидітиме в цьому місті, той помре від меча́, і від голоду та від морови́ці; а той, хто пере́йде і при́йде до халдеїв, що вас обляга́ють, буде жити, і стане йому душа його за здо́бич.
10 Бо Я оберну́в лице Своє на це місто на зле, а не на добре, — говорить Господь, — воно буде да́не в руку царя вавилонського, а він спалить його огнем!
11 А домові царя Юди скажи так: Послухайте сло́ва Господнього:
12 Доме Давидів, отак промовляє Госпо́дь: Судіть вранці суд і рятуйте грабо́ваного від руки переслі́дника, щоб не вийшла, немов той огонь, Моя лють, — і вона запала́є за зло ваших учинків, і не буде кому погаси́ти!
13 Ось Я проти тебе, мешканко долини, о ске́ле рівни́ни, — говорить Госпо́дь, — на вас, що говорите: „Хто при́йде на нас і хто вві́йде в поме́шкання наші?“
14 Бо Я покараю вас згідно із пло́дом ваших учинків, — говорить Господь, — і огонь запалю́ в його лісі, і він пожере всі довкі́лля його!
Єремія 22
1 Так говорить Господь: Зійди в дім Юдиного царя, і будеш казати там оце слово,
2 та й промовиш: Послухай Господнього слова, о ца́рю юдейський, що сидиш на Давидовім троні, ти й раби твої та наро́д твій, що входите в бра́ми оці.
3 Так говорить Господь: Чиніть правосу́ддя та правду, і рятуйте грабо́ваного від руки гноби́теля, чужинця́ ж, сироту та вдову́ не гнобі́ть, не грабу́йте, і крови невинної не проливайте на місці цьому́!
4 Бо коли оце слово наспра́вді ви ви́конаєте, то ходитимуть бра́мами дому оцьо́го царі, що будуть сидіти на троні Давида, що їздити бу́дуть колесни́цями й кіньми, він і раб його та наро́д його.
5 А якщо не послухаєтесь оцих слів, то клянуся Собою — говорить Госпо́дь: руїною ста́неться дім цей!
6 Бо так промовляє Госпо́дь про дім царя Юди: Ти для Мене Ґілеа́д, щит Ліва́ну, та поправді кажу́ Я, — тебе оберну́ на пустиню, на міста́ незасе́лені!
7 І приготу́ю на тебе отих, що руйнують люди́ну та збро́ю її, і вони твої ке́дри добі́рні зітну́ть і їх повкида́ють в огонь!
8 І люди числе́нні ходитимуть містом оцим і будуть казати один до одно́го: За́що Господь зробив так цьому місту великому?
9 І відкажуть: За те, що вони поки́нули заповіта Господа, Бога Свого, і вклонялися іншим богам, і служили їм.
10 Не плачте за вмерлим, і не жалку́йте за ним, — але плакати — плачте за тим, хто відходить в поло́н, бо вже не пове́рнеться, і не побачить землі, де він народився.
11 Бо так промовляє Господь до Шаллу́ма, сина Йосіїного, царя Юдиного, що царював замість Йосі́ї, свого ба́тька, що вийшов із місця цього́: Він сюди вже не ве́рнеться!
12 Бо помре він у місці, куди його полони́ли, Кра́ю ж цього́ не побачить уже.
13 Горе тому́, хто несправедливістю дім свій будує, а верхні кімна́ти — безпра́в'ям, хто каже своєму ближньому працювати даре́мно, і платні́ його йому не дає,
14 що говорить: Збудую собі дім великий, і верхні кімна́ти широкі!“ І ві́кна собі повиру́бує, й криє кедри́ною, і малю́є червоною фарбою.
15 Чи ти зацарюєш тому́, що в ке́драх ти ме́шкаєш? Чи ж твій ба́тько не їв та не пив? І коли правосу́ддя та правду чинив він, тоді було добре йому́, —
16 він розсу́джував справу нужде́нного й бідного, й тоді добре було́! Чи не це — Мене знати? говорить Госпо́дь.
17 Хіба твої очі та серце твоє не обе́рнені тільки на ко́ристь свою́, та щоб пролива́ти кров невинну, і щоб гніт та насилля чинити?
18 Тому так промовляє Госпо́дь про Єгояки́ма, Йосіїного сина, царя Юдиного: Не будуть за ним голосити: „О мій брате!“ й „О се́стро!“ Не будуть за ним голосити: „О пане" й „О вели́чносте його!“
19 Поховають його, немов того осла, воло́чачи та викидаючи геть за брами Єрусалиму.
20 Зійди на Лива́н та й кричи, і в Баша́ні свій голос подай, і кричи з Аварі́му, бо пони́щені всі твої дру́зі.
21 Говорив Я тобі в час гара́зду твого́, але ти каза́ла: „Не слу́хатиму!“ Це доро́га твоя від юна́цтва твого́, бо не слухалась ти Мого голосу.
22 Усіх твоїх па́стирів буря розки́дає, а коха́нці твої підуть до полону, — справді, тоді посоро́млена та побенте́жена будеш за все своє зло!
23 О ти, що сидиш на Ливані, що ку́блишся в ке́драх, — як ти бу́деш стогна́ти, як бо́лі й дрижа́ння на тебе спаду́ть, мов на ту породі́ллю!
24 Як живий Я, — говорить Госпо́дь, — коли б був Коні́я, син Єгоякимів, цар Юдин, печа́ткою-пе́рснем на правій руці Моїй, — справді Я й звідти тебе зірву́!
25 І дам Я тебе в руку тих, хто шукає твоєї душі, і в руку тих, що боїшся ти їх, і в руку Навуходоно́сора, царя вавилонського, і в руку халде́їв.
26 І кину тебе й твою матір, яка породила тебе́, до іншого кра́ю, де ви не зроди́лись, — і там — ви повмира́єте!
27 А до Кра́ю, куди вони пра́гнуть душею своєю верну́тись, — туди не пове́рнуться!
28 Чи муж цей, Коні́я, — це гли́няний по́суд, пого́рджений та розпоро́шений? Хіба він посу́дина та непотрі́бна? Чом відкинені він та насі́ння його́, та й закинені в землю, якої не знають?
29 О Кра́ю, мій Кра́ю, о Кра́ю, — послухай Господнього сло́ва:
30 Так говорить Госпо́дь: Запишіть люди́ну оцю самі́тною, мужем, якому не буде щасти́тись у днях його, бо ніко́му з насіння його не пощасти́ться сидіти на троні Давидовім та панувати ще в Юді!
До филип'ян 2
1 Отож, коли є в Христі яка заохо́та, коли є яка потіха любови, коли є яка спільно́та духа, коли є яке серце та милосердя,
2 то допо́вніть радість мою: щоб ду́мали ви одне й те, щоб мали ту саму любов, одну згоду й один розум!
3 Не робіть нічого пі́дступом або з чванли́вости, але в покорі майте один о́дного за більшого від себе.
4 Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших.
5 Нехай у вас будуть ті самі думки́, що й у Христі Ісусі!
6 Він, бувши в Божій подо́бі, не вважав за захва́т бути Богові рівним,
7 але Він ума́лив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до люди́ни; і подобою ставши, як люди́на,
8 Він упоко́рив Себе, бувши слухня́ний аж до смерти, і то смерти хресної.
9 Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я́, що вище над кожне ім'я́,
10 щоб перед Ісусовим Ім'я́м вклонялося кожне коліно небесних, і зе́мних, і підзе́мних,
11 і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос — то Госпо́дь, на славу Бога Отця!
12 Отож, мої лю́бі, як ви за́вжди слухня́ні були не тільки в моїй присутності, але значно більше тепер, у моїй відсутності, зо стра́хом і тремті́нням виконуйте своє спасі́ння.
13 Бо то Бог викликає в вас і хоті́ння, і чин за доброю волею Своєю.
14 Робіть усе без наріка́ння та сумніву,
15 щоб були ви бездоганні та щирі, „невинні діти Божі серед лукавого та розпусного роду“, що в ньому ви сяєте, як світла в світі,
16 додержуючи слово життя на похвалу́ мені в день Христа, що я біг не нада́рмо, що я працював не нада́рмо.
17 Та хоч і стаю я жертвою при жертві і при службі вашої віри, я радію та тішуся ра́зом із вами всіма́.
18 Тіштесь тим самим і ви, і тіштеся ра́зом зо мною!
19 Надіюся в Господі Ісусі незаба́ром послати до вас Тимофія, щоб і я зміцнів духом, розізнавши про вас.
20 Бо я одноду́мця не маю ні о́дного, щоб щиріше подбав він про вас.
21 Усі бо шукають свого́, а не Христового Ісусового.
22 Та ви знаєте до́свід його, бо він, немов ба́тькові син, зо мною служив для Єва́нгелії.
23 Отже, маю надію негайно послати цього́, як тільки довідаюся, що бу́де зо мною.
24 Але в Господі маю надію, що й сам незаба́ром прибу́ду до вас.
25 Але я вважав за потрібне послати до вас брата Епафроди́та, свого співробітника та співбойовника́, вашого апо́стола й служи́теля в потребі моїй,
26 бо він побивався за вами всіма́, і сумував через те, що ви чули, що він хворува́в.
27 Бо смертельно він був хворував. Але змилувався Бог над ним, і не тільки над ним, але й надо мною, щоб я смутку на смуток не мав.
28 Отож, тим швидше послав я його, щоб тішились ви, його зно́ву побачивши, і щоб без смутку я був.
29 Тож прийміть його в Господі з повною радістю, і майте в пошані таких,
30 бо за діло Христове набли́зився був аж до смерти, наражаючи на небезпеку життя, щоб допо́внити ваш неста́ток служі́ння для мене.