Єремія 14
1 Слово Господнє до Єремії, що було в справі посу́хи.
2 „Упала в жало́бу Юдея, а брами її ослабі́ли, насу́пилися на землі, і знявся крик Єрусалиму.
3 А вельмо́жі її своїх слуг посилають по во́ду, — вони йдуть до крини́ці — й води не знахо́дять, їхній по́суд порожній верта́ється. Засоро́мляться та зашарі́ють вони, і свої го́лови понакрива́ють.
4 Тому́, що земля стала спра́гла, бо дощу́ не було на землі, засоро́милися рільники́, свої го́лови понакрива́ли.
5 Навіть ла́ня на полі поро́дить сарня́тко та й кине, бо немає трави.
6 Навіть дикі осли́ поставали на голих гора́х, вітер втягують, мов ті шака́ли, і ме́ркнуть їм очі, бо немає трави.
7 Якщо проти нас свідчать наші провини, о Господи, то зроби ради Йме́ння Свого́, бо намно́жились наші відсту́пники, ми Тобі нагріши́ли!
8 О надіє Ізраїлева, о Спасителю в ча́сі недолі, — нащо будеш Ти в Кра́ї, як той чужани́ця, й як той подоро́жній, що намета лише на ночлі́г розтяга́є?
9 Нащо будеш Ти, мов людина остовпі́ла, немов той сила́ч, що не може спасти́? Таж Ти в нашій сере́дині, Господи, Йме́ння ж Твоє на нас кли́четься, — не залиша́й нас!
10 Так говорить Господь до наро́ду цього́: Так люблять вони волочи́тись, а не стри́мувати своїх ніг, тому́ то не має Господь уподо́бання в них, — Він тепер їхню провину згада́є, і їхній гріх покарає!
11 І промовив до мене Госпо́дь: Не молись за наро́д цей на добре йому́:
12 Як вони будуть по́стити, Я не послухаю їхніх блага́нь, а коли принесуть цілопа́лення й дар, Я їх не прийму́, — бо Я повигу́блюю всіх їх мечем, і голодом, і морови́цею!
13 А я відказав: О Господи, Боже! Ось пророки гово́рять до них: „Ви не бу́дете бачити меча́, і не буде вам голоду, правдивий бо мир в цьому місці вам дам!“
14 Та промовив до мене Господь: Ці пророки неправду Іме́нням Моїм пророкують: Я їх не посилав, і не наказував їм, і їм не говорив! Вони вам пророкують невірні виді́ння та ча́ри, нікче́мність й ома́ну свого се́рця.
15 Тому так промовляє Господь на пророків, які пророкують Іме́нням Моїм, хоч Я не посилав їх, та що кажуть вони: „Меч та голод не буде в цім кра́ї“: від меча́ та від голоду згинуть пророки такі!
16 А наро́д, що таке пророку́ють йому́, розки́даний буде по вулицях Єрусалиму від голоду та від меча́, і не буде кому поховати його́, — вони й їхні жінки́, й їхні сини та їхні до́чки, і виллю на них їхнє зло!
17 І ти скажеш до них оце слово: Хай заходять удень та вночі мої очі слізьми́, і нехай не зати́хнуть, бо ді́вчина, доня народу мого́, буде побита великим нещастям, дуже болю́чим уда́ром!
18 Якщо ви́йду на поле — ось побиті мече́м, й якщо ви́йду до міста — ось помлі́лі із го́лоду, і навіть пророк та священик шмигля́ють по кра́ю, якого не знають.
19 Чи насправді покинув Ти Юду? Чи й Сіоном гиду́є душа Твоя? Чому вра́зив Ти нас — і немає нам ліку? Ми чекаємо миру — й немає добра, і ча́су вздоро́влення — та ось тільки жах!
20 Знаємо, Господи, нашу безбожність, вину наших батькі́в, бо ми проти Тебе згріши́ли, —
21 та не відкида́й нас ради Йме́ння Свого́, не безчесть трону слави Своєї, пам'ятай, не зламай заповіту Свого із нами!
22 Хіба є між марни́ми божка́ми пога́нів такі, що спуска́ють дощі? І чи небо саме дає зли́ву? Чи ж не Ти — Господь Бог наш? Тому́ то на Тебе наді́ємось ми, бо Ти це все чи́ниш!
Єремія 15
1 І промовив до мене Господь: Якщо став би Мойсей й Самуїл перед лицем Моїм, — то душа Моя до наро́ду цього́ не звернулася б! Віджени їх із-перед Мого лиця, і нехай повихо́дять!
2 І буде, як скажуть до тебе вони: „Куди пі́демо?“ то скажеш до них: Так говорить Господь: Хто на смерть — ті на смерть, і хто на меча́ — на меча́, і хто на го́лод — на го́лод, а хто до поло́ну — в поло́н.
3 І Я навіщу́ їх чотирьома́ способа́ми, говорить Госпо́дь: мечем, щоб побити, і псами, щоб їх волочи́ти, і пта́ством небесним, і земно́ю звіри́ною, щоб же́рли та ни́щили.
4 І Я дам їх на по́страх усім ца́рствам землі за Манасі́ю, Єзекіїного сина, царя Юдиного, за те, що́ зробив був він в Єрусалимі.
5 Бо хто зми́лується над тобою, о Єрусалиме? І хто співчуття́ тобі ви́явить? І хто зве́рне з путі, щоб тебе запита́ти про пово́дження?
6 Ти покинув Мене, — промовляє Господь, — відступи́вся наза́д, тому Я простягнув Свою руку на те́бе, і знищив тебе́, — утоми́вся Я жа́лувати!
7 І ві́ячкою їх розві́яв по бра́мах землі, позбавив дітей, і погуби́в Свій наро́д, бо вони не верну́лись з доріг неправдивих своїх,
8 — у Мене більше було́ його вдів, як морсько́го піску́! А на матір юна́цтва, — спровадив опі́вдні грабі́жника їм, нагло кинув на неї страхі́ття та жах, —
9 зомлі́ла вона, що сімо́х породила, ви́дихнула свою душу, зайшло сонце її, коли був іще день, засоро́милася та збенте́жилась. А решту їх Я дам під меча́ перед їхніми ворогами, говорить Господь.
10 Горе мені, моя мати, що ти породила такого мене́, чоловіка сварли́вого та чоловіка сутя́жного для всієї землі! Ніко́му я не позича́в, і ніхто мені не боргува́в, та всі проклинають мене́.
11 Промовив Господь: Я справді підси́лю на добре тебе, Я справді вчиню́, що проси́тиме ворог тебе́ за час зла й за час у́тиску!
12 Чи можна зламати залі́зом залі́зо із пі́вночі й мідь?
13 Багатство твоє й твої ска́рби на здо́бич віддам, і не за ці́ну, але́ за гріхи твої всі, у всіх границях твоїх.
14 І вчиню́, що ти будеш служити своїм ворогам у тім кра́ї, якого не знаєш, бо огонь запала́в в Моїм гніві, і над вами пала́тиме він!
15 Ти, Господи, знаєш усе, — згадай же мене́ й заступися за ме́не, і помсти́ся над тими, що го́нять мене! На до́вгу Свою терпеливість до них мене не бери, знай, що сором носив я за Тебе!
16 Як тільки слова́ Твої знахо́дилися, то я їх поїда́в, і було слово Твоє мені радістю і втіхою серця мого́, бо кли́калось Йме́ння Твоє надо мною, о Господи, Боже Савао́те!
17 Не сидів я на зборі весе́лому та не радів, — через руку Твою я самі́тний сидів, бо Ти гнівом напо́внив мене.
18 Чому біль мій став вічний, а рана моя невиго́йна, що не хоче заго́їтись? Чи справді Ти станеш мені як обма́нний поті́к, що во́ди його висиха́ють?
19 Тому́ Господь так відказав: Якщо ти наве́рнешся, то тебе́ приверну́, і перед лицем Моїм станеш, а як здобу́деш дорогоці́нне з нікче́много, бу́деш як у́ста Мої: до тебе самі вони зве́рнуться, а не ти до них зве́рнешся!
20 І дам Я тебе для оцьо́го наро́ду за му́ра міцно́го із міді, і будуть вони воювати з тобою, та не перемо́жуть тебе: бо Я буду з тобою, щоб спасати тебе й щоб тебе рятува́ти, говорить Господь!
21 І вряту́ю тебе з руки злих, і з рук наси́льників тих тебе ви́зволю!“
Єремія 16
1 І було́ слово Господнє до мене, промовляючи:
2 „Не бери собі жінки, і хай у те́бе не буде синів, ні дочо́к у цьому місці.
3 Бо так промовляє Господь про синів і про дочок, що наро́джені в місці цьому́, і про їхніх матері́в, що наро́джують їх, і про їхніх батьків, що їх ро́дять у Кра́ї цьому́:
4 Від жахливих хворі́б повмирають вони, не будуть опла́кувані, і не будуть похо́вані, — гноєм стануть вони на пове́рхні землі. Від меча́ та від голоду згинуть вони, і стане їхній труп стервом пта́ству небесному й зе́мній звіри́ні.
5 Бо так промовляє Господь: Не заходь у дім сму́тку, і не ходи голоси́ти, і не співчува́й їм, бо від цьо́го наро́ду забрав Я Свій мир, — говорить Господь, — ласку та милість.
6 І повимира́ють великі й малі в цьому Кра́ї, не бу́дуть похо́вані, і голоси́ти не будуть за ними, і не бу́дуть робити нарі́зів, і не будуть робити собі ли́сини.
7 І не будуть ламати їм хліба в жало́бі, щоб потішити їх над померлим, і не напо́ять їх ке́ліхом втіхи над батьком його й його матір'ю.
8 І до до́му бенке́ту не входь, щоб сидіти із ними, щоб їсти й щоб пити.
9 Бо так промовляє Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я припиню́ в цьому місці на ваших оча́х і в днях ваших голос радісний й голос веселий, голос молодого та голос молодої!
10 І бу́де, коли перека́жеш наро́дові цьому́ ці слова́, то скажуть тобі: „За́ що Господь говорив проти нас все велике це лихо? І яка вина наша, й який то наш гріх, яким ми прогріши́лися Господу, Богові нашому?“
11 І відкажеш до них: За те, що Мене батьки ваші покинули, — каже Господь, — і пішли за іншими богами і служили їм та поклонялися їм, а Мене полишили й Зако́на Мого не вико́нували!
12 А ви робите гірше від ваших батькі́в, і кожен із вас ось іде за упе́ртістю лютого серця свого́, щоб Мені не служити,
13 Тому викину вас з цього Кра́ю до кра́ю, якого не знали ні ви, ані ваші батьки́. І будете там богам іншим служити удень та вночі, бо не дам Я вам милости.
14 Тому́ наступають ось дні, — говорить Господь, — і не бу́дуть уже говорити: „Як живий Господь, що вивів синів Ізраїлевих із кра́ю єгипетського“,
15 а тільки: „Як живий Господь, що вивів синів Ізраїлевих із півні́чного кра́ю, і зо всіх тих країв, куди був розігнав їх“. Та Я їх верну́ на їхню зе́млю, яку Я був дав батька́м їхнім.
16 Оце Я пошлю́ по числе́нних риба́лок, — говорить Господь, — і ви́ловлять їх, немов рибу, а пото́му пошлю по числе́нних мисли́вців, і повило́влюють їх з усіх гір, і з усякого взгі́р'я, і зо ске́льних розщі́лин.
17 Бо очі Мої — на всі їхні доро́ги: вони не сховалися з-перед Мого лиця, і з-перед ока Мого́ не закрилася їхня провина.
18 І найперше Я їм надолу́жу подві́йно за їхню провину й за гріх їхній, за теє, що тру́пом обри́джень своїх збезче́стили Край Мій, а їхні гидо́ти спа́док Мій перепо́внили.
19 О Господи, сило моя та тверди́не моя, і за́хисте мій в день недолі! Поприхо́дять до тебе наро́ди від кі́нців землі та й промо́влять: Одіди́чили наші батьки лиш неправду й марно́ту, пожитку ж ві́д них не було́.
20 Чи зро́бить люди́на для себе богі́в, а вони не боги́?
21 Тому́ то ось Я учиню́, що пізна́ють цим ра́зом вони, учиню́, що пізнають вони Мою руку та силу Мою, і пізнають, що Йме́ння Моє — це Господь!
До ефесян 6
1 Діти, — слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливе!
2 „Шануй свого батька та матір“ — це перша заповідь з обі́тницею, —
3 „щоб добре вело́ся тобі, і щоб ти був на землі довголітній!“
4 А батьки, — не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напомина́нні й остере́женні Божому!
5 Раби, — слухайтеся тілесних панів зо стра́хом і тремті́нням у простоті́ серця вашого, як Христа!
6 Не працюйте тільки про лю́дське око, немов чоловіковго́дники, а як раби Христові, чиніть від душі волю Божу,
7 служіть із зичли́вістю, немов Господе́ві, а не лю́дям!
8 Знайте, що кожен, коли зробить що добре, те саме оде́ржить від Господа, чи то раб, чи то вільний.
9 А пани, — чиніть їм те са́ме, занеха́юйте погро́зи, знайте, що для вас і для них є на небі Госпо́дь, а Він на обличчя не дивиться!
10 Наре́шті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могу́тністю сили Його!
11 Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хи́трощів диявольських.
12 Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти вла́ди, проти світоправителів цієї те́мряви, проти піднебесних ду́хів зло́би.
13 Через це візьміть повну Божу збро́ю, щоб могли ви дати о́пір дня злого, і, все виконавши, витримати.
14 Отже, стійте, підперезавши сте́гна свої правдою, і зодягнувшись у броню́ праведности,
15 і взувши ноги в готовість Єва́нгелії миру.
16 А найбільш над усе візьміть щита́ віри, яким зможете погасити всі огне́нні стрі́ли лукавого.
17 Візьміть і шоло́ма спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже.
18 Усякою молитвою й благанням кожного ча́су моліться у Дусі, а для того пильнуйте з повною витрива́лістю та молитвою за всіх святих,
19 і за мене, щоб да́не було́ мені слово відкрити уста́ свої, і зо сміливістю провіщати таємницю Єва́нгелії,
20 для якої посо́л я в кайда́нах, щоб сміли́во про неї звіщати, як належить мені.
21 А щоб знали і ви щось про мене, та що́ я роблю́, то все вам розпові́сть Тихи́к, улю́блений брат і в Господі вірний служи́тель,
22 якого послав я до вас на це са́ме, щоб довідалися ви про нас, і щоб ваші серця він поті́шив.
23 Мир брата́м і любов із вірою від Бога Отця й Господа Ісуса Христа!
24 Благода́ть зо всіма́, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амі́нь.