Єзекіїль 7
1 І було́ мені слово Господнє таке:
2 „А ти, сину лю́дський, послухай: Отак Господь Бог промовляє до кра́ю Ізраїлевого: Кіне́ць, надійшов той кінець на чотири окра́йки землі!
3 На те́бе тепер цей кінець, і пошлю́ Я на те́бе Свій гнів, і тебе́ розсуджу́ за твоїми доро́гами, і на тебе складу́ всі гидо́ти твої.
4 І око Моє над тобою не зми́лується, і милосе́рдя не бу́ду Я мати, бо доро́ги твої Я на тебе складу́, а гидо́ти твої серед тебе зоста́нуть, і пізнаєте ви, що Я — то Господь!“
5 Отак Господь Бог промовляє: „Ось прихо́дить біда на біду́!
6 Прихо́дить кінець, прихо́дить кінець, — він збуди́вся на тебе, прихо́дить ось він!
7 Надійшла твоя доля для тебе, о ме́шканче кра́ю, приходить цей час, близьки́й той день за́колоту, нема на гора́х крику радости.
8 Тепер лютість Свою незаба́ром Я виллю на те́бе, і Свій гнів докінчу́ проти те́бе, і тебе́ осуджу́ за твоїми дорогами, і на те́бе складу́ всі гидо́ти твої!
9 І око Моє над тобою не зми́лується, і милосе́рдя не бу́ду Я мати, бо доро́ги твої Я на тебе складу́, а гидо́ти твої серед тебе зали́шаться, — і пізнаєте ви, що Я — Госпо́дь, що карає!
10 Ось той день, ось прихо́дить, доля виходить, виро́стає кий, розцвітає пиха,
11 розвило́ся наси́льство для ки́я безбожності! Нічого із них не зали́шиться: ані з числе́нности їхньої, ані з їхнього завору́шення, ані з їхньої пишноти́.
12 Надходить той час, наближа́ється день. Хто купує, нехай не радіє, а хто продає, хай не буде в жало́бі, — бо сунеться лютість на все многолю́ддя його!
13 Бо до про́даного не пове́рнеться вже продаве́ць, хоча б залиши́вся при житті між живими, бо пророцтво про все многолю́ддя їхнє не відмі́ниться, і ніхто беззаконням своїм не зміцни́ть свого життя.
14 Засу́рмлять у су́рму та все приготу́ють, — та не пі́де ніхто на війну́, бо на все многолю́ддя його Моя лютість!
15 На вулиці — меч, морови́ця ж та голод — у домі, хто на полі — помре від меча, а хто в місті — зжере́ того голод та мор.
16 І врято́вані з них повтікають, і бу́дуть на го́рах, немов голуби́ із долин, — всі бу́дуть стогна́ти, кожен за гріх свій.
17 Усі ру́ки осла́бнуть, затремтя́ть, як вода, всі колі́на,
18 і вере́тами попідпері́зуються, і покри́є їх страх, і на кожнім лиці буде сором, а на всіх голова́х їхніх — жало́бна та ли́сина.
19 Вони повикида́ють на вулицю срі́бло своє, і за ніщо́ їхнє золото стане, — їхнє срі́бло та золото їхнє не буде могти́ врятувати їх удень гніву Господнього, ним не наси́тять своєї душі й свого ну́тра вони не напо́внять, бо їхня провина була перешкодою!
20 А гордість вчинили за славну оздо́бу свою́, у ній наробили бовва́нів гидо́ти своєї й обри́джень своїх, тому їм оберну́ Я її на нечистість, —
21 і віддам її в руку чужих на грабу́нок, а нечестивим землі — на здобич.
22 І обличчя Своє відверну́ Я від них, і вони побезче́стять Мій скарб, і вві́йдуть до нього наси́льники та й побезче́стять його́.
23 Зроби ланцюга́, бо земля перепо́внилась правом крива́вим, а місто наси́льством напо́внилось.
24 І наведу́ Я найзліших із наро́дів, — і пося́дуть вони доми їхні, і гордість вельмо́жних спиню́, — і свя́тощі їхні побезче́щені бу́дуть!
25 Загибіль іде, й вони будуть шукати споко́ю — та не буде його.
26 При́йде біда до біди, й буде звістка до звістки, і бу́дуть шукати проро́цтва в пророка, та згине Зако́н у священиків і рада — у ста́рших.
27 Цар буде в жало́бі, і стра́хом зодя́гнеться князь, а ру́ки наро́ду землі затремтя́ть. За доро́гами їхніми їм учиню́, і судитиму їх — їхніми суда́ми, і пізна́ють, що Я — то Госпо́дь!“
Єзекіїль 8
1 І сталося за шостого року, шостого місяця, п'ятого дня місяця сидів я в своє́му домі, а Юдині старші́ сиділи передо мною, — то впала там на мене рука Господа Бога.
2 І побачив я, аж ось подо́ба, на вигляд чоловіка: від виду сте́гон його й дололу — огонь, а від сте́гон його й догори — на вигляд ся́йва, ніби палаюча мідь.
3 І витягнув Він подобу руки, і взяв мене за волосся моєї голови, а Дух підійняв мене між землею та між небом, і впровадив мене до Єрусалиму в Божих виді́ннях, до входу вну́трішньої брами, зве́рненої на пі́вніч, де місце перебува́ння і́дола, що викли́кує заздрість.
4 І ось була там слава Ізраїлевого Бога, як той вид, що я бачив у долині!
5 І сказав Він до мене: „Сину лю́дський, зведи очі свої в напрямі на пі́вніч!“ І звів я очі свої в напрямі на пі́вніч, аж ось з пі́вночі, від брами же́ртівника, був той і́дол за́здрости при вході.
6 І сказав Він до мене: „Сину лю́дський, чи ти бачиш, що́ вони ро́блять! Це великі гидо́ти, що Ізраїлів дім робить тут, щоб віддали́тися від Моєї святині! Та ти зно́ву побачиш іще більші гидо́ти“.
7 І привів мене до входу подві́р'я, і побачив я, — аж ось дірка в стіні!
8 І сказав Він мені: „Сину лю́дський, прокопа́й дірку в стіні!“ І прокопа́в я в стіні, — аж ось вхід!
9 І сказав Він до мене: „Увійди, і побач ті злі гидо́ти, які вони роблять отут!“
10 І ввійшов я й побачив, аж ось усякий вид плазуна́ та огидли́вої звірини́, і всякі божки́ Ізраїлевого дому, накре́слені на стіні навко́ло круго́м.
11 А сімдеся́т чоловіка зо старши́х Ізраїлевого дому та Яазанія, Шафанів син, що стояв посеред них, стояли перед ними, і кожен мав у своїй руці свою кади́льницю, і підіймалися па́хощі з хмари кади́ла.
12 І сказав Він до мене: „Чи бачив ти, сину лю́дський, що́ роблять Ізраїлеві старші́ в темно́ті, кожен у кімна́тах своїх ідолів? Бо говорять вони: Господь нас не бачить, Господь покинув цей край“.
13 І сказав Він до мене: „Ти зно́ву побачиш ще більші гидо́ти, які вони ро́блять“.
14 І Він запрова́див мене до входу до брами Господнього дому що на пі́вночі, — аж ось там сидять жінки́, що оплакували Таммуза.
15 І сказав Він до мене: „Чи ти бачив, сину лю́дський? Ти зно́ву побачиш гидо́ти ще більші від цих!“
16 І Він запрова́див мене до вну́трішнього подві́р'я Господнього дому. Аж ось при вході до Господнього храму, між притво́ром та між же́ртівником, було біля двадцяти́ й п'яти чоловіка: спи́ни їхні — до Господнього храму, а їхні обличчя — на схід, і вони кла́нялися до сходу, до сонця.
17 І сказав Він до мене: „Чи ти бачив, сину лю́дський? Чи легко Юдиному дому, щоб не робити тих гидот, які вони роблять отут? Бо вони напо́внили Край наси́льством, і знову гнівають Мене, й ось вони держать зелені галу́зки при но́сі своїм.
18 Тому то й Я зроблю́ з лютістю: око Моє не змилується, і милосердя не буду Я мати. І вони будуть кли́кати сильним голосом в ву́ха Мої, та Я їх не почую!“
Єзекіїль 9
1 І кликнув Він в уші мої сильним голосом, кажучи: „Набли́зьте кара́телів міста, і кожен нехай має в своїй руці свої нищівні́ знаря́ддя“.
2 І ось прийшли шість чоловіка з дороги горі́шньої брами, що зве́рнена на пі́вніч, і кожен мав у своїй руці свої знаря́ддя розбива́ння, а серед них один чоловік був одя́гнений в льняне́, а пи́сарський калама́р був при сте́гнах його. І вони прийшли, і стали при мідяно́му же́ртівнику.
3 А слава Ізраїлевого Бога підняла́ся з-над Херуви́ма, що була над ним, до порога дому. І закли́кав Він чоловіка, одя́гненого в льняне́, що пи́сарський калама́р був при сте́гнах його.
4 І сказав Господь до нього: „Перейди сере́диною міста, сере́диною Єрусалиму, і зроби зна́ка на чо́лах людей, що зідхають та стогнуть над усіма́ тими гидо́тами, що робляться в його сере́дині“.
5 А до інших Він сказав при мені: „Ходіть за ним у місті, і вбивайте; нехай ваше око не має милосердя, і ви не зми́луйтеся!
6 Старо́го, юнака, і ді́вчину, і дітей та жінок позабива́йте доще́нту, а до кожної люди́ни, що на ній цей знак, не піді́йдете; а зачне́те від Моєї святині“. І зачали́ вони від тих старих людей, що були перед домом.
7 І сказав Він до них: „Занечи́стіть цей дім, і напо́вніть подві́р'я тру́пами, і вийдіть!“ І вони повихо́дили, і вбивали в місті.
8 І сталося, коли вони вбивали, то я позостався, і впав на своє обличчя, і кли́кав та казав: „О Господи, Боже, чи Ти ви́губиш увесь останок Ізраїлів, виливаючи гнів Свій на Єрусалим?“
9 І сказав Він до мене: „Провина дому Ізраїля й Юди дуже-дуже велика, і земля напо́внена душогу́бствами, а місто повне кривди. Бо вони кажуть: Господь покинув цей Край, і Господь не бачить.
10 І також Я, — не змилосе́рдиться око Моє, і не змилуюсь Я, їхню доро́гу Я дам на їхню голову!“
11 І ось чоловік, одя́гнений в льняне́, що калама́р був при сте́гнах його, приніс відповідь, кажучи: „Я зробив, як мені наказав Ти!“
1-е Тимофію 4
1 А Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи́, ті, хто слухає духів підступних і наук де́монів,
2 хто в лицемірстві гово́рить неправду, і спалив сумління своє,
3 хто одру́жуватися забороняє, наказує стри́муватися від їжі, яку Бог створив на поживу з подякою віруючим та тим, хто правду пізнав.
4 Кожне бо Боже тво́риво добре, і ніщо не негідне, що приймаємо з подякою,
5 воно бо освячується Божим! Словом і молитвою.
6 Як бу́деш оце подавати братам, то будеш ти добрий служи́тель Христа Ісуса, годований словами віри та доброї науки, що за нею слідо́м ти пішов.
7 Цурайся нечистих та ба́бських байо́к, а вправляйся в благоче́сті.
8 Бо вправа тілесна мало кори́сна, а благоче́стя кори́сне на все, бо має обі́тницю життя тепе́рішнього та майбу́тнього.
9 Вірне це слово, і гі́дне всякого прийняття́!
10 Бо на це ми й працюємо і зно́симо га́ньбу, що надію кладемо на Бога Живого, Який усім лю́дям Спаси́тель, найбільше ж для вірних.
11 Наказуй оце та навчай!
12 Нехай молодим твоїм віком ніхто не горду́є, але будь зразко́м для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості!
13 Поки прийду́ я, пильнуй чита́ння, нага́дування та науки!
14 Не зане́дбуй благода́тного дара в собі, що був да́ний тобі за пророцтвом із покла́денням рук пресвітерів.
15 Про це піклуйся, у цім пробувай, щоб у́спіх твій був явний для всіх!
16 Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чи́нячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!