¹ І зробив мідяного же́ртівника, двадцять ліктів довжина́ йому і двадцять ліктів ширина́ йому, і десять ліктів височина́ йому.

² І зробив він лите море, десять на міру ліктем від кра́ю його до краю його, навколо кругля́сте, і п'ять на міру ліктем височина́ йому. А шнур — тридцять на міру ліктем — ото́чував його навко́ло.

³ А під ним — постать волі́в, що зо всіх сторін ото́чують його, на десять ліктів на міру ліктем оточують море навко́ло; два ряди волів відлиті при відлива́нні його.

⁴ Воно стояло на дванадцятьо́х вола́х, — три обе́рнені на пі́вніч, і три обернені на за́хід, і три обернені на пі́вдень, і три обернені на схід. А море на них зве́рху, а всі зади їх — до нутра́.

⁵ А грубина́ його — долоня, а край його — як робота кра́ю ке́ліха, квітки ліле́ї. Містило воно три тисячі ба́тів.

⁶ І зробив десять умива́льниць, і поставив п'ять з правиці, а п'ять з лівиці, щоб мити в них, — пригото́влене на цілопа́лення поло́щуть у них, а море — для священиків, щоб митися в ньому.

⁷ І зробив десять золотих свічникі́в, як нале́жалося, і поставив їх у храмі п'ять з правиці, а п'ять з лівиці.

⁸ І зробив десять столів, і поставив у храмі, — п'ять з правиці, а п'ять з лівиці. І зробив сто золотих кропи́льниць.

⁹ І зробив священиче подві́р'я та подвір'я велике, і двері до подвір'я, і їхні двері покрив міддю.

¹⁰ А море поставив з правого боку на південний схід.

¹¹ І поробив Хурам го́рнята, і лопа́тки, і кропильниці. І покінчи́в Хурам робити працю, яку зробив для царя Соломона в Божому домі:

¹² два стовпи́, і ку́лі, і дві ма́ковиці на верху́ тих стовпі́в, і дві мере́жки на покриття́ оби́двох куль ма́ковиць, що на верха́х стовпів,

¹³ і чотири сотні грана́тових яблук для обох мере́жок, два ряди грана́тових яблук для однієї мережки, щоб покрити оби́дві кулі ма́ковиць, що на пе́реді тих стовпі́в.

¹⁴ І поробив підста́ви, і поробив умива́льниці на тих підста́вах,

¹⁵ одне море, і дванадцять волів під ним,

¹⁶ і горня́та, і лопа́тки, і виде́льця, і всі їхні речі поробив Хурам-Авів цареві Соломонові для Господнього дому з ви́поліруваної міді.

¹⁷ На Йорда́нській рівни́ні повідлива́в їх цар у гли́нистій землі між Суккотом та між Цередою.

¹⁸ І наробив Соломон усіх цих речей дуже багато, бо не дослі́джена була вага міді.

¹⁹ І поробив Соломон усі речі, що в Божому домі, та золотого же́ртівника й столи, а на них — хліб показни́й,

²⁰ і свічники́, і їхні лямпа́дки, щоб запалювати їх за постановою перед девіром, — зо щирого золота.

²¹ А квітки́, і лямпа́дки, і щи́пчики — із золота, з доскона́лого золота.

²² А но́жиці, і кропильниці, і ло́жки, і кадильниці — зо щирого золота; а вхід до дому, його внутрішні двері до Святого Святих та двері дому до храму — із золота.

¹ І була закі́нчена вся праця, яку зробив Соломон для Господнього дому. І Соломон повно́сив освячені речі свого батька Давида, і срібло́, і золото, і всі ці речі дав до скарбни́ці Божого дому.

² Тоді Соломон зібрав до Єрусалиму Ізраїлевих старши́х, і всіх голі́в племе́н, начальників ба́тьківських родів Ізраїлевих синів, щоб перене́сти ковчега Господнього заповіту з Давидового Міста, воно — Сіо́н.

³ І були зі́брані до царя всі ізра́їльтяни в свято, воно — сьо́мого місяця.

⁴ І поприхо́дили всі Ізраїлеві старші́, і Левити поне́сли ковчега.

⁵ І поне́сли ковчега та скинію заповіту, і всі святі речі, що в скинії, — не́сли їх священики та Левити.

⁶ А цар Соломон та вся Ізраїлева громада, що зібралася при ньому перед ковчегом, прино́сили в жертву худобу дрібну́ та худобу велику, що через многоту́ не була ані запи́сувана, ані лі́чена!

⁷ І священики внесли ковчега Господнього заповіту до його місця, до девіру дому, до Святого Святих, під кри́ла херувимів.

⁸ А херувими простяга́ли крила над місцем ковчега, і затінювали херувими над ковчегом та над його держака́ми зве́рху.

⁹ А ті держаки́ були довгі, і головки тих держакі́в були видні з ковчегу, що перед девіром, а назо́вні не були видні. І були вони там аж до цього дня.

¹⁰ У ковчезі не було нічого, тільки дві табли́ці, що поклав Мойсей на Хори́ві, коли Господь склав був заповіта з Ізраїлевими синами при виході їх із Єгипту.

¹¹ І сталося, як священики вихо́дили із святині, — а всі священики, що були там, освятилися, без доде́ржання черг, —

¹² а Левитн співаки́, — усі вони, аж до Асафа, Гемана, Єдутуна, і синів їхніх та братів їхніх, — убрані в віссо́н, з цимба́лами, із а́рфами та з ци́трами, стояли на схід від же́ртівиика, а з ними сто й двадцять священиків, що сурми́ли на су́рмах,

¹³ і було воно для сурмачі́в та співаків як одне, щоб подати один голос на хвалу́ та дяку Господе́ві, і як загримів голос на су́рмах, і на цимба́лах, і на музичних знаря́ддях, і як хвалили Господа: „Добрий бо Він, бо навіки Його милосе́рдя!“, — то дім, дім Господній наповнився хмарою!

¹⁴ І не могли священики стояти й служити через ту хмару, бо слава Господня напо́внила дім Божий!

¹ Тоді Соломон проказав: „„Промовив Господь, що Він пробува́тиме в мряці.

² А я збудува́в храм оселі Твоєї, і місце Твого́ пробува́ння навіки!“

³ І повернув цар обличчя своє, та й поблагословив увесь Ізраїлів збір, увесь же Ізраїлів збір стояв.

⁴ А він сказав: „Благословенний Госпо́дь, Бог Ізраїлів, що Своїми устами говорив був із моїм батьком Давидом, і руками Своїми ви́конав, кажучи:

⁵ Від того дня, коли Я вивів Свій народ з єгипетського кра́ю, Я не вибрав Собі міста зо всіх Ізраїлевих племе́н, щоб збудувати храм на пробува́ння Мого Імени там. І не вибрав Я ніко́го, щоб був володарем над народом Моїм, Ізраїлем.

⁶ Та вибрав Я Єрусали́м на пробува́ння Мого Імени там, і вибрав Я Давида, щоб був над народом Моїм, Ізраїлем.

⁷ І було на серці мого батька Давида збудува́ти храм для Ймення Господа, Бога Ізраїлевого.

⁸ Та сказав Господь до мого батька Давида: За те, що на твоє́му серці було збудувати храм для Ймення Мого, ти зробив добре, що було тобі на серці.

⁹ Тільки ти не збудуєш цього храму, але син твій, що вийде із сте́гон твоїх, — він збудує цей храм для Ймення Мого!

¹⁰ І спо́внив Госпо́дь Своє слово, що Він говорив. І став я замість батька свого Давида та й сів на Ізраїлевому троні, як говорив був Господь, і я збудував оцей храм для Ймення Господа, Бога Ізраїлевого.

¹¹ І поставив я там ковчега, що в ньому Господній заповіт, якого Він склав з Ізраїлевими сина́ми“.

¹³ А Соломон зробив був мідяне́ стоя́ло, і поставив його на сере́дину подві́р'я, — п'ять ліктів довжина йому, і п'ять ліктів ширина йому, а три лікті вишина йому. І став він на ньому, і став на коліна свої навпроти всього Ізраїлевого збору, і простяг свої руки до неба,

¹⁴ та й сказав: „Господи, Боже Ізраїлів! Нема подібного Тобі Бога на небі та на землі! Ти стереже́ш заповіта та милість для Своїх рабів, що ходять перед Твоїм лицем усім своїм серцем.

¹⁵ Ти спо́внив Своєму рабові Давидові, батькові моєму, те, що говорив йому. І говорив Ти йому Своїми устами, а рукою Своєю ви́повнив, як цього дня.

¹⁶ А тепер, Господи, Боже Ізраїлів, спо́вни для Свого раба Давида, мого батька, те, що говорив Ти йому, кажучи: Не переведе́ться з-перед лиця Мого ніхто з тих, що мають сидіти на Ізраїлевому троні, якщо тільки сини твої будуть доде́ржувати своїх доріг, щоб ходити в Зако́ні Моїм, як ти ходив перед лицем Моїм.

¹⁷ А тепер, Господи, Боже Ізраїлів, нехай буде запе́внене слово Твоє, яке Ти говорив рабові Своєму Давидові.

¹⁸ Бо чи ж справді Бог сидить з люди́ною на землі? Ось небо та небо небе́с не обіймають Тебе, — що́ ж тоді храм цей, що я збудував?

¹⁹ І Ти зве́рнешся до молитви Свого раба та до його блага́ння, Господи, Боже мій, щоб почути по́клик та молитву, якою раб Твій мо́литься перед лицем Твоїм,

²⁰ щоб очі Твої були відкриті на цей храм удень та вночі, на те місце, про яке Ти сказав, що покладе́ш Ім'я́ Своє там, щоб почути молитву, якою буде моли́тися Твій раб на цьому місці.

²¹ І Ти бу́деш прислуха́тися до блага́нь Свого раба та Свого народу, Ізраїля, що будуть молитися на цьому місці. І Ти почуєш із місця Свого пробува́ння, із небе́с — і почуєш, і пробачиш.

²² Якщо згрішить люди́на проти свого бли́жнього, і буде примушена прине́сти клятву, щоб присягнути, і клятва при́йде перед Твоїм же́ртівником у цьому храмі,

²³ то Ти почуєш із небе́с, і зробиш, і розсу́диш Своїх рабів, — обвинува́тиш несправедливого, щоб дати його дорогу на його го́лову, й усправедли́виш справедливого, щоб дати йому за його справедливістю.

²⁴ А якщо Твій наро́д, Ізра́їль, бу́де вда́рений ворогом, бо прогрішив Тобі, і коли вони зве́рнуться, і бу́дуть хвалити Ім'я́ Твоє, і будуть молитися, і будуть благати Тебе в цьому храмі,

²⁵ то Ти почуєш із небе́с, і про́стиш гріх народу Свого, Ізраїля, і ве́рнеш їх до землі, яку дав Ти їм та їхнім батькам!

²⁶ Коли затримається небо, і не буде дощу, бо прогріша́ться Тобі, то вони помоляться на цьому місці, і будуть сла́вити Ім'я́ Твоє, — і з гріха́ свого наве́рнуться, бо Ти будеш їх впокоря́ти, —

²⁷ то Ти почу́єш на небеса́х, і пробачиш гріх Своїх рабів та народу Свого, Ізраїля, бо покажеш їм ту добру дорогу, якою вони пі́дуть, і Ти даси дощ на Край Свій, якого Ти дав Своєму наро́дові на спа́дщину!

²⁸ Голод коли бу́де в Краю́, морови́ця коли буде, посу́ха, жовта́чка, сарана́, черва́ коли буде, коли його вороги гноби́тимуть його́ в Краї міст його, коли буде яка пора́за, яка хвороба, —

²⁹ усяка молитва, усяке блага́ння, що буде від якої люди́ни чи від усього наро́ду Твого́, Ізраїля, коли кожен буде знати пора́зу свою та горе своє, і простя́гне руки свої до цього храму,

³⁰ то Ти почуєш із небе́с, із місця постійного пробува́ння Свого́, — і пробачиш, і даси тому чоловікові за всіма́ його дорогами, бо Ти знаєш серце його, бо Ти один знаєш серце лю́дських синів,

³¹ щоб вони боялися Тебе, і ходили Твоїми дорогами по всі дні, які вони житимуть на поверхні землі, яку Ти дав батька́м нашим!

³² Також і чужи́нця, який не з наро́ду Твого, Ізраїля, і він при́йде з далекого кра́ю ради Йме́ння Твого́ великого, і руки́ Твоєї Сильної та раме́на Твого ви́тягненого, і при́йде, і помо́литься в цьому храмі,

³³ то Ти почуєш це з небе́с, місця постійного пробува́ння Свого, і зробиш усе, про що буде кликати до Тебе той чужи́нець, щоб усі наро́ди землі пізнали Ім'я́ Твоє, та щоб боялися Тебе, як народ Твій, Ізра́їль, і щоб пізнали вони, що Ім'я́ Твоє покликане над оцім храмом, що я збудував!

³⁴ Коли народ Твій ви́йде на війну на своїх ворогів, доро́гою, якою Ти пошле́ш їх, і помо́ляться вони до Тебе в напрямі до цього міста, що Ти вибрав його, та храму, що я збудував для Ймення Твого,

³⁵ то почуєш Ти з небе́с їхню молитву та їхнє блага́ння, — і вчиниш їм суд!

³⁶ Коли вони згріша́ть Тобі, — бо немає люди́ни, щоб вона не згріши́ла, — і Ти розгніваєшся на них, і даси їх во́рогові, а їхні поневі́льники ві́зьмуть їх до неволі до кра́ю далекого чи близько́го,

³⁷ і коли вони при́йдуть до розуму в краю́, куди взяті до неволі, і наве́рнуться, і бу́дуть блага́ти Тебе в краю́ своєї неволі, говорячи: Ми згрішили, скривили дорогу свою, і були ми несправедливі,

³⁸ і коли вони наве́рнуться до Те́бе всім своїм серцем і всією́ душею своєю в краю́ своєї неволі, куди їх понево́лили, і помоляться в напрямі до свого Кра́ю, що Ти дав їхнім батькам, і в напрямі міста, яке Ти вибрав, та храму, що я збудував для Ймення Твого́,

³⁹ то Ти почуєш із небе́с, із постійного місця пробува́ння Свого́, їхню молитву та їхні блага́ння, і вчи́ниш їм суд, і про́стиш Своє́му наро́дові, що вони згрішили Тобі!

⁴⁰ Тепер, Боже мій, благаю, нехай будуть очі Твої відкриті, а уші Твої наста́влені на слу́хання молитви цього місця!

⁴¹ А тепер, — Устань же, о Господи, Боже, на Свій відпочи́нок, Ти й ковчег сили Твоєї! Священики Твої, о Господи Боже, нехай у спасі́ння зодя́гнуться, а побо́жні Твої хай добром веселя́ться!

⁴² Господи Боже, не відве́ртай лиця від Свого́ помазанця, згадай же про милість Своєму рабові Давиду!“

²¹ І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаї́ди Галілейської, і просили його та казали: „Ми хочемо, пане, побачити Ісуса“.

²² Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають.

²³ Ісус же їм відповідає, говорячи: „Надійшла́ година, щоб Син Лю́дський просла́вивсь.

²⁴ Поправді, поправді кажу́ вам: коли зе́рно пшеничне, як у землю впаде́, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясни́й принесе́.

²⁵ Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж нена́видить душу свою на цім світі, — збереже її в вічне життя.

²⁶ Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошану́є Отець.

²⁷ Затривожена зараз душа Моя. І що Я пові́м? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю́...

²⁸ Прослав, Отче, Ім'я́ Своє!“ Залуна́в тоді голос із неба: „І прославив, — і зно́ву прославлю!“

²⁹ А наро́д, що стояв і почув, говорив: „Загреміло"! Інші казали: „Це ангол Йому говорив“!

³⁰ Ісус відповів і сказав: „Не для Мене цей голос луна́в, а для вас.

³¹ Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде ви́гнаний звідси тепер.

³² І, як буду підне́сений з землі, то до Себе Я всіх притягну́“.

³³ А Він це говорив, щоб зазна́чити, якою то смертю Він має померти.

³⁴ А наро́д відповів Йому́: „Ми чули з Зако́ну, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Лю́дському Сину потрібно підне́сеному бути? Хто такий Цей Син Лю́дський?“

³⁵ І сказав їм Ісус: „Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас те́мрява не обгорну́ла. А хто в те́мряві ходить, не знає, куди він іде.

³⁶ Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали“. Промовивши це, Ісус відійшов, і схова́вся від них.

³⁸ щоб спра́вдилось слово пророка Ісаї, який провіща́в: „Хто повірив тому́, що ми, Господи, чули, а Господнє раме́но кому́ об'яви́лось?“

³⁹ Тому́ не могли вони вірити, що зно́ву Ісая прорік:

⁴⁰ „Засліпив їхні очі, і скам'янив їхнє серце, щоб очима не бачили, ані серцем щоб не зрозуміли, і не наверну́лись, щоб Я їх уздоро́вив!“

⁴¹ Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього звіща́в.

⁴² Проте́ багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, — щоб не вигнано їх із синагоги.

⁴³ Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу.

⁴⁵ А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене.

⁴⁶ Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у те́мряві не зоставався.

⁴⁷ Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу́, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ.

⁴⁸ Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю́: те слово, що Я говорив, — останнього дня воно бу́де судити його!

⁴⁹ Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, — то Він Мені заповідь дав, що́ Я маю казати та що́ говорити.

⁵⁰ І відаю Я, що Його ота заповідь — то вічне життя. Тож що́ Я говорю́, то так говорю́, як Отець Мені розповіда́в.