Псалми 77
40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.
52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
59 Бог почувусе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —
72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!