Плач Єремії 3
1 Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
2 Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
3 Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
4 Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
5 обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
6 у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
7 Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
8 І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
9 Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
10 Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
11 Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
13 пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
14 Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
15 Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
16 І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
17 і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
19 Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
20 душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
21 Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
22 Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
23 нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
24 Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!